«Коли я звертався до керівника мітингувальників з Майдану, то сказав одну річ – я вже пережив революцію у 1989 році, коли жив у Східній Німеччині. Зі свого досвіду скажу, що якщо ви хочете виграти і отримати певні зміни, то це можливо лише шляхом ненасилля, без жодного застосування сили»
Пробратись до кірхи не так і просто, як здавалось. Доводиться долати два кордони міліції, які дбайливо затули усі проходи автобусами. Доводиться пояснювати надокучливим охоронцям, що ти йдеш на молитву – інакше просто не пустять.
У церкві життя не спиняється. У чистому та світлому приміщенні постійно приходять люди, частина допомагає пасторам, інша ж чисельна спільнота – учасники Майдану, які харчуються, гріються та лишаються на ніч. Попадаємо на передмолитвенний час, тому є змога трохи поспілкуватись з Костянтином, головою церковної ради кірхи.
«Церква приймає всіх. Ми не маємо ні політичної, ні партійної приналежності, однак ми однозначно виступаємо проти насилля та пропагандуємо мир. Саме тому кірха готова прийняти будь-кого, хто звертається за допомогою. І не варто думати, що вас особисто це омине – невідомо, коли і кому знадобиться підтримка», - розповідає він.
Варто підкреслити, що під час протестів кількість гостей церкви зросла надзвичайно. Коли у звичайний день Майдану туди заходили кількасот людей, то в дні штурму їхня кількість сягнула десяти тисяч.
За словами Костянтина, за їжею та обігрівом звертались і бійці, що стоять на чергуванні. Одначе їхня можливість зігрітись та попоїсти залежать від начальника, який може неофіційно дозволити або ж категорично заборонити приймати поміч від християн.
Окрім того, у кірсі стали додатково проводитись молитву за країну та мир в державі. Ще один унікальний досвід – це екуменічна молитва, яка поєднала їх з представниками УПЦ КП, УГКЦ, римо-католиків та деяких баптистів.
О 18:00 розпочинається традиційна молитва. Додамо, що у суботу проходять служіння німецькою мовою, а в неділю – російською та українською мовами. Самих парафіян мало, але вони спершу дослухаються до молитви у кришталевій тиші, щоб потім заспівати разом псалми і гімни.
Пропонуємо заслухати уривок з одного з гімнів, який співається під масштабні звуки органу:
Під кінець служби до зали сором’язливо заходить один з мітингувальників, аби долучитись до молитви за Україну та мир. Раніше Костянтин додав, що якщо протестувальники іноді звертаються до них з питань духовних, то бійці МВС жодного разу тему духовну не зачіпали під час відвідин.
Після молитви вдається познайомитись та поспілкуватись з пастором Ральфом Хаскою, чиє фото під час зупинення сутички між правоохоронцями та мітингувальниками облетіло весь інтернет. Коли я йому нагадую про ці світлини, він помічає їх на стенді біля входу до кірхи і просить їх негайно зняти – надто багато уваги привертають.
Розповідь пастора немов повернула у події того вечора. Тоді на Лютеранській ще стояв наметовий табір, який дуже рвучко окупували силовики, ставши стіною перед мітингувальниками. Тоді священик помітив, що з боку учасників акції з’явились радикально налаштовані люди у повному «обладунку» та з дубинками у руках. Вони стояли, буквально дихаючи один одному в обличчя, тому зіткнення можна було чекати щосекунди.
Тоді Ральф Хаска у літургійному одязі вийшов до них, несучи хрест у руці, та спробував розділити їхні ряди, закликаючи до ненасилля. У цьому йому допомогли журналісти, які стали підтягуватись на місце подій, розсунувши шеренги камерами та штативами.
Ще пару хвилин відчувалось надзвичайне напруження у повітрі, коли злі протестувальники були готові зірватись та напасти на правоохоронців, які могли тільки цього і чекати. Пастор почав ходити між рядами напружених чоловіків, закликаючи не проливати крові та відмовитись від насилля. «Щоб ви не робили, лише прошу не чинити насильства», — закликав він кожного з них.
Минуло ще трохи часу, коли туди прибули народні депутати, в тому числі й Олег Тягнибок, які почали розмовляти з начальством бійців, що захопили табір. Відтоді атмосфера радикалізму почала розсмоктуватись, а протидіючі сторони помітно послабили супротив. Відтак, Ральфу Хасці вдалось втрутитись у найбільш небезпечну мить, що не дало жодній краплині крові торкнутись асфальту.
«Коли я звертався до керівника мітингувальників з Майдану, то сказав одну річ – я вже пережив революцію у 1989 році, коли жив у Східній Німеччині. Зі свого досвіду скажу, що якщо ви хочете виграти і отримати певні зміни, то це можливо лише шляхом ненасилля, без жодного застосування сили», — пригадав він.
Що стосується його особистого ставлення до Майдану, то воно є позитивним, особливо після чіткої орієнтації на мирний характер протесту. Деякі незручності все ж лишаються, як то незнання української мови для пастора, через що він не може сприймати закликів та виступів зі сцени. Наостанок він додав, що сподівається лише на досягнення компромісу та стабільне, мирне життя дл всієї країни.