Українська Православна Церква (Московського Патріархату) маловідома у світі, бо її плутають із РПЦ. У неї немає автокефалії, а значить і свого обличчя, розповів в інтерв’ю Gazeta.ua французський історик Антуан Аржаковський.
Українська Православна Церква (Московського Патріархату) маловідома у світі, бо її плутають із РПЦ. У неї немає автокефалії, а значить і свого обличчя, розповів в інтерв’ю Gazeta.ua французський історик Антуан Аржаковський.
– Я написав складну історію православної Церкви та про “православність” у різних сенсах, – каже Антуан Аржаковський про свій релігійний бестселер “Що таке Православ’я?”. У Франції він вийшов 2013 року. Журналісти поспілкувались з автором під час презентації видавництвом “Дух і Літера” російського перекладу.
Наскільки концепція “русского мира” логічна для Вселенського православ’я, і як ви до неї ставитесь?
– Людина з серйозним історичним підходом усвідомлює, що визначення православ’я через “русский мир” – це чиста ідеологія “Москва – третій Рим”. Ця ідеологія спричинила багато трагедій: як писав Микола Бердяєв, внаслідок “Третього Риму” виник 3-й Інтернаціонал.
Трагедія у тому, що ми не побачили покаяння з боку Російської Православної Церкви за цю ідеологію. Тому біда повертається: згадане псевдобогослов’я породжує війну та є джерелом невизнання української нації як однієї з наступниць Київської Русі. Іде мішанина пам’яті та історії, ніби існує одна-єдина лінія від Києва до Москви. Це нісенітниця, і вона була характерна для Франції. Німці та французи тисячоліттями боролись одне з одним, бо прагнули бути єдиними нащадками Карла Великого. Це і спричинило дві світові війни. Через брехливе богослов’я та ідеології мають місце війни.
Тобто світове православ’я може спокійно обійтись без “русского мира”?
– Звісно! Це геть не притаманно справжньому православ’ю.
Яка роль РПЦ у війні на Донбасі?
– Єдине, що я знаю, це те, що патріарх Кирило не засуджував анексію Криму й цю війну. Мені це незрозуміло. На моє переконання, роль патріарха полягає у засудженні правителів, що порушують міжнародне право. На жаль, це не про Кирила, і він несе відповідальність за трагедії та смерті людей на Донбасі.
Як має діяти митрополит УПЦ МП Онуфрій у ситуації, коли майже усі священики Луганської та особливо Кримської єпархій взялися обслуговувати окупаційний режим?
– Церква – це реальність, ширша за націю. Вона повинна використовувати факт того, що є різні нації, і встановити мир. Втім, як це зробити? Не ховатись і не казати: “Політика – не наша справа”. А навпаки, сприяти діалогові між сторонами, що ворогують. Не уникати політики – щоби створити умови для примирення.
У Запоріжжі на початку січня священик Московського патріархату відмовився відспівувати загиблу дитину, бо хлопчика охрестила церква Київського. Що говорить ця ситуація про українське православ’я?
– Це говорить про необхідність реформи православ’я. Це трагедія, коли немає обопільного визнання хрещення.
Для мене велика радість, що, приміром, представники Греко-Католицької Церкви сприймають хрещення, виконане в будь-якій православній церкві – УПЦ Київського Патріархату у тому числі. І навпаки, УПЦ КП визнає греко-католицьке хрещення. Це і є саме автентично православне розуміння таїнства.
А те, що сталося у Запоріжжі – справжній скандал. Украй необхідно, щоби представники УПЦ Московського Патріархату відійшли від цього сухого канонізму.
Канони нічого не значать, якщо немає духу любові.
Яка репутація УПЦ МП у країнах Заходу?
– Українська Православна Церква (Московського Патріархату) маловідома, оскільки люди плутають її та РПЦ. Бо вона не автокефальна і не має обличчя. Це аж ніяк не допомагає встановленню миру між Росією та Україною. Якщо б була єдина помісна церква, яка об’єднувала би різні гілки українського православ’я, тоді було би простіше усвідомити існування української держави, здатної дружити і з Москвою, і з Константинополем, і з Римом.
Це, до речі, був проект Петра Могили, і на Заході його досі пам’ятають. А-от Онуфрія взагалі мало хто знає.
Антуан Аржаковський - французький історик, філософ та богослов. Закінчив історичний факультет Сорбонни й паризьку Вищу школу соціальних наук. У 1990-ті очолював Французький університетський коледж при Московському держуніверситеті ім. Михайла Ломоносова. Був аташе з культури та освіти Посольства Франції в Україні, співдиректором Французького культурного центру. 2004-го заснував при Українському католицькому університеті Інститут екуменічних студій, посаду його директора займав до 2011 року. Відтоді – директор із наукових досліджень Коледжу Бернардинів у Парижі. У січні 2014-го виступив зі статтею, в якій розкритикував Російську православну церкву через засудження нею Євромайдану. В грудні торік разом із 11-ма іншими активістами долучився до відкритого листа з вимогою відкликати ліцензію в телеканалу RT France через «сіяння роздору та послаблення демократії». 2015-го вийшла книга "Розбрат України з Росією: стратегія виходу з піке". Автор загалом 9 книжок про православ’я, взаємини України з РФ, екуменічний рух - за співпрацю та взаєморозуміння між християнами різних конфесій