Інтерв’ю Патріарха ФІЛАРЕТА (Денисенка). — “Громадське радіо”, 11 січня 2003 року
Ведучий:
— Сьогодні ми будемо розмовляти про стан українського православ’я. У своєму різдвяному посланні до православних патріарх Філарет каже: „Невіра Богові призводить до того, що люди перестають довіряти один одному – як у сім’ї, так і в суспільстві. На цьому грунті виростають усілякі розділення, протистояння, недовіра до владних структур”. Владико, ви говорите про віри в Бога серед громадян, чи серед влади?
Філарет:
— Я маю на увазі зневіру як серед громадян так і серед влади, тому що влада теж належить до громадянського суспільства. Тому це місце стосується усіх.
Ведучий:
— Ще одне місце з вашого різдвяного послання, яке мені видалося особливо цікавим: „Багато причин нестабільності і всяких негараздів у нашій державі, але головними з них є бездуховність і занедбана демократія”. Владико, що, на думку церкви, може зробити громадянин аби демократія в Україні була доглянутішою, а територія бездуховності щоб звузилась?
Філарет:
— Для того, щоб демократія в Україні набрала сили, і Україна стала дійсно справді демократичною – це залежить не тільки від самої влади, це залежить і від активності самих громадян. Якщо громадяни будуть байдужими до тих процесів, які відбуваються в нашій державі, то тоді деякі сили, яким сьогодні належить влада, будуть зловживати своїм становищем, своєю владою – і тоді демократія буде занедбаною. І тому треба, щоб всі суспільні сили діяли активніше в напрямку розбудови української демократії.
Ведучий:
— Що влада, зі свого боку, мала би зробити, щоби стало інакше?
Філарет:
— Влада, по-перше, повинна дотримуватися закону. Бо влада вимагає від громадян, щоб вони дотримувалися закону, і сама влада повинна дотримуватися закону. Крім того, мені здається, що і Верховна Рада повинна приймати закону, які б просували українське суспільство, українську державу в цьому напрямку. Тому що без міцної демократії в Україні нас не приймуть в Європейський Союз, тобто, ми не станемо частиною європейського співтовариства, хоч ми і є, можна так сказати, центром Європи, бо центр географічний знаходить ся на нашій території. Але для того, щоб ввійти в це європейське співтовариство, нам треба, щоб Україна дійсно була демократичною державою. І про це всі говорять і бажають, щоб Україна була демократичною державою, але, на жаль, дуже часто буває так, що слова розходяться зі справами.
Ведучий:
— А що ваша церква, чи церква взагалі, може зробити для того, аби було менше бездуховності, або менше занедбаності демократії в Україні?
Філарет:
— Ви вірно сказали, що у зміцненні демократії церква може зробити, і може зробити не мало. Але тільки через відродження духовності в нашому суспільстві, тому що відсутність демократії залежить від стану духовності в суспільстві. А духовність залежить від церкви, тому що на сьогодні тільки одна церква має можливість впливати на наше суспільство – і не тільки на суспільство, а й на владу. Тому що інших джерел духовності, на сьогодні, немає. Коли я кажу про церкву, я не маю на увазі одне духовенство, а маю на увазі всіх віруючих. А до віруючих відноситься і наша інтелігенція, діячі культури – це теж є частина церкви. І тому інтелігенція своїми засобами повинна відроджувати духовність в нашому суспільстві. Таким чином, джерелом духовності є церква. Але частиною церкви є все наше віруюче суспільство, в тому числі інтелігенція. Тому ми разом повинні цю духовність відроджувати.
Ведучий:
— У своєму різдвяному посланні ви, Владико, згадуєте про ненависть і ворожнечу у церковному середовищі, через що в Україні немає єдиної православної церкви. Як виглядає сама схема єдиної помісної церкви, хто до кого має приєднатися?
Філарет:
— Раніше ми думали, що для того, щоб створити помісну православну церкву, яку б визнали інші православні церкви, треба спочатку об’єднатися. А противники утворення помісної православної церкви зрозуміли, що, коли буде утворена єдина помісна православна церква, тоді вона стане автокефальною і незалежною від Московського патріархату. Але головна перешкода знаходиться в Москві. І тому вони зробили все можливе, щоб такого об’єднання не відбулося. Не тільки не відбулося між Київським патріархатом і Московським патріархатом, який знаходиться в Україні, а навіть з автокефальною церквою, яка фактично є незалежною. І тому ми сьогодні опинилися в такому стані, що ці три церкви не можуть об’єднатися в одну. Тому ми обрали інший шлях – ми заявили, що помісна православна церква на сьогодні вже є. І цією помісною церквою є Київський патріархат, тому що він має 30 єпархій і, фактично, охоплює всю територію української держави. Ми маємо достатню кількість парафій – ми маємо їх близько 3,5 тисяч. Київський патріархат, згідно досліджень – українських, європейських і навіть російських – є вдвічі більшим за Московський патріархат в Україні.
Ведучий:
— За чисельністю віруючих, ви маєте на увазі?
Філарет:
— За чисельністю прихильників, які під час соціологічних опитувань заявляють, що вони є прихильниками Київського патріархату. Так от, Київський патріархат має на сьогодні 10 мільйонів своїх прихильників, а Московський патріархат, за цими ж соціологічними дослідженнями, мають лише 5 мільйонів прихильників. Ми маємо і семінарії, і монастирі – тобто, це є повноцінна помісна Українська православна церква. Тепер ми ставимо питання, що цю церкву треба визнати, насамперед, з боку Вселенського патріарха. Тепер – як бути з тими церквами, які не входять до складу цієї помісної церкви? А це вже їхня справа – у них вже є шлях, але не об’єднуватися, а приєднуватися. І то не цілком – всі парафії і єпархії – а поступово, еволюційним шляхом. І це буде шлях мирний, ненасильницький – хочуть віруючі, духовенство бути в помісній церкві, живучи в українській державі, то хай приєднуються. Не хочуть, живучи в Україні, належати до української церкви, а хочуть до московської – це їх справа. Але тоді вже це буде не українську церква, а російська церква в Україні. Я думаю, що це відноситься також до автокефальної церкви, яка повинна теж приєднуватися до Київського патріархату.
Ведучий:
— А що мав на увазі професор Степовик, коли казав, що держава має визначитися і сказати своє слово, якщо я не помиляюся, Єрусалимському патріархові?
Філарет:
— Вселенському патріархові. Це він мав на увазі те, що наша вища влада повинна не тільки декларувати є дину помісну церкву, а повинна зробити рішучий крок. А рішучий крок полягає в тому, що треба звернутися до Вселенського патріарха з листом, щоб він визнав вже існуючу в Україні помісну церкву.
Ведучий:
— Це канонічно правильно, це такий порядок?
Філарет:
— Так, це такий порядок. Тому що дехто говорить, що таке визнання повинно прийти спочатку від Московського патріархату. Але, з точки зору церковних канонів, це не зовсім буде вірним. Чому? Тому що Київська митрополія протягом семи століть знаходилась в юрисдикції Вселенського патріарха. І до цього часу Вселенський патріарх не визнає Україну канонічною територією Московського патріархату, а визнає канонічно своєю територією. А раз це канонічна територія Вселенського патріарха, то і Вселенський патріарх, а не Московський повинен дати помаз про автокефалію української церкви. Ось чому наша влада, якщо вона хоче мати в Україні свою церкву, визнану іншими, то вона повинна звертатися до Вселенського патріарха.
Ведучий:
— Владико, можливо я занадто влізаю в деталі, але це для мене дуже важливо. Чи правильно я вас зрозумів, що Вселенський патріарх потребує лише офіційного листа від української влади аби проголосити автокефалію української помісної церкви і визнати її канонічність?
Філарет:
— Так, я хочу, навіть, підкріпити це історичними прикладами. Так було з польською автокефальною православною церквою, коли у 1924 році Варшавський митрополит звернувся до вселенського патріарха про визнання православної церкви в Польщі автокефальною. Поруч з цим, глава польської держави теж звернувся до Вселенського патріарха – і результатом було визнання автокефалії польської церкви. Так сталося і з православною церквою в Естонії. Це вже недавно було, декілька років тому. Естонський президент звернувся до Вселенського патріарха – і той, незважаючи на те, що Москва була дуже незадоволена, зробив такий рішучий крок і прийняв естонську церкву в свою юрисдикцію як автономну церкву. Ці два приклади свідчать, що Вселенський патріарх може піти на такий крок. І, наскільки в мене є інформації, він готовий до таких дій.
Ведучий:
— Бракує лише листа за підписом президента України, правильно?
Філарет:
— Ви розумієте правильно, але для того, щоб цей лист написати, треба ще набратись мужності й сили, щоб все зважити, і потім звернутись. А цей крок, я так думаю, або цей президент, якщо цього кроку не зробить цей президент, то цей крок зробить наступний. Але це шлях незворотній. Хто буде стояти на чолі української держави і буде дбати про її могутність, про її духовний стан, про вплив України в Європі, той мусить зробити це, тому що, якщо це не зробити, то Україна буде знаходитись постійно в такому невизначеному стані. І ставлення до України буде відповідним.
Ведучий:
— Продовжуючи тему створення єдиної помісної церкви, я хочу сказати, що цим створенням переймається саме Київський патріархат. І підтверджується це словами керуючого справами Київського патріархату отця Бориса. Ваше Святосте, ви можете прокоментувати ці слова?
Філарет:
— Я на ці слова єпископа Митрофана хочу сказати, що даремно він вводить в оману українське суспільство і говорить про незалежність Української православної церкви Московського патріархату. Говорити про широку автономію ця церква не може, тому що в історії церкви ми таку широку автономію вже знаємо, яку надав Московський патріарх Тихон українській церкві – це було в 20-і роки. Точніше це було у 1918 році. А в 1921 році від цієї широкої автономії залишилися, як кажуть, ріжки та ніжки.
Ведучий:
— Врешті, доля патріарха Тихона теж склалася не найкраще.
Філарет:
— Це вже інша справа – що сталося з патріархом Тихоном. Але у 1921 році замість широкої автокефалії Україна отримала український екзархат, коли вся ця незалежність була скасована тільки одним розчерком пера патріарха. Тому і сьогоднішня, так звана широка автономія, може бути скасована тим же московським патріархом. А ось коли мова йде навіть про автономію української церкви, то тут московський патріархат і синод московського патріархату заявив, що ніякої ні автокефалії, ні автономії українська церква не отримає. Виникає питання, чому Москва виступає проти не тільки автокефалії, а навіть проти автономії. Тому що, якщо Москва погодиться на автономію української церкви, то цю автономію повинні визнати інші православні церкви. Якщо вони її визнають, то тоді Москва вже не в силі буде скасувати автономію української церкви – вона буде, хоч і в складі Московського патріархату, але, все-таки, буде керуватися законами автономії церковної. А Москва цю автономію скасувати не зможе. А сьогоднішній стан, в якому знаходиться так звана українська православна церква, може бути скасована в будь-який момент. Про це не говорить ні єпископ Митрофан, і взагалі єпархія Московського патріархату. А ось мені нещодавно наше духовенство, яке спілкується з духовенством Московського патріархату, заявило таке. Наш священик, каже: „Ну чому ви не хочете з нами об’єднуватися. Ми ж належимо до українського народу, живемо в українській державі, їмо український хліб, а належимо до різних церков – ми до Київської, а ви до Московської”. І той московський священик каже: „Якщо ми скажемо правду, то Київський патріархат забере всі наші храми”. Про що це говорить? Це говорить за те, що Московський патріархат тримається в Україні на неправді. Тому що до цього часу не хоче сказати правду українській пастві, в якому стані знаходиться їх церква. Але люди поступово починають розуміти, що вони не належать до української церкви, а належать до російської, до Московського патріархату, а живуть а Україні.
Слухач (питання телефоном):
— Я трохи хвилююся, тому що вперше буду звертатися до владики Філарета. Я його дуже поважаю – він дійсно патріот українського народу. Я хотів би нагадати, що церква не може бути осторонь політики, щоб там не говорили. Тому що політика активно втручається і використовує церкву у своїх цілях. А питання таке. Чи міг би владика Філарет закликати у своїх проповідях український народ до активності, тому що без активності ми не зможемо вибороти собі українську державу?
Філарет:
— Звичайно, церква може закликати до активної діяльності громадян. І вона, в міру своїх можливостей, все це робить. Але, на жаль, не завжди нашу церкву слухають. А по-друге, ми закликаємо це на проповідях у храмах – а туди не всі приходять. І особливо не приходять ті, кого це стосується. І тому, для того, щоб закликати і владу, і громадськість, нам треба мати можливість. А такою можливістю можуть бути засоби масової інформації – це телебачення, радіо і преса. На жаль, нас не дуже допускають ні до телебачення, ні до радіо. Тільки окремі випадки бувають, коли наші представники можуть говорити по радіо і по телебаченню. Я використовую, наприклад, різдвяне богослужіння, пасхальне богослужіння, яке змушені транслювати на всю Україну. Тоді я виступаю з посланням, і там я вкрапляю і закликаю суспільство до таких активних дій.
Ведучий:
— Владико, я ще хочу спитати вашої думки. От слухач сказав, що церква не повинна стояти осторонь політики. Щось мене насторожує у цій фразі.
Філарет:
— Справа в тому, що церква не повинна втручатися в саму політику, тому що церква не є політичною організацією. І тому не можемо безпосередньо виробляти цю політику. Але впливати на тих, хто виробляє цю політику церква повинна. Яким чином? А вона через моральність, через духовність, через заклик до власної совісті депутатів, державних діячів впливає на суспільство. І своєю позицією стосовно української державності. І тут, я думаю, ні в кого немає сумніву, що Київський патріархат стоїть на державницьких позиціях і стоїть міцно, і з цього він не зійде, тому що вважає, що це служіння не тільки Богові, а й служіння і нашим ближнім.
Слухач (питання телефоном):
— Добрий вечір. Я теж дуже поважаю отця Філарета і дуже вдячна, що ця людина віддана Україні. Але я хочу сказати, що такі люди як Єленський завжди плавають між тим і між тим. Я не раз читала його виступи – у нього немає ніякої позиції. От його слова про те, що є люди, які йдуть до Московського патріархату, і з ними, виходить, треба рахуватись. А з тими 10 мільйонами не треба рахуватись, які є справжніми українськими вірними? Можна не ходити в храми, але можна дуже хотіти, щоб Україна стала незалежною, щоб церква була теж православною Київського патріархату. Крім того, я хочу сказати, що, якщо згадати, що робиться в цій Лаврі, як черниці тайно вивозили ці гроші в Московський патріархат – це такий страх. Не можна зайти в Лавру без грошей – раніше було можна. Там робиться повне “безобразіє” – у печерах продається міра за гроші. І люди, які там працюють – я не знаю – це страх Божий. Це треба ліквідувати і гнати цей Московський патріархат якомога далі. Ведучий: — Оскільки було сказано дуже багато про Московський патріархат, то я хочу надати слово представнику саме Московського патріархату.
Філарет:
— Я можу назвати це одним словом – це лукавство єпископа Митрофана. Він говорить, щоб ми повернулися спочатку до Московського патріархату і це буде єдина церква, це буде об’єднання. Але об’єднання навколо кого? Навколо Києва? Ні. Це об’єднання буде навколо Москви. Тоді виникає питання – а для чого ми тоді створювали українську державу, і для чого ми створювали українську церкву. Для того, щоб знову повернутися в Московський патріархат. Нехай він тоді додає і друге – повертайся і Україно в Російську імперію. До цього він нас закликає? Він закликає фактично до цього, але тільки лукавими словами, прикриваючись церковними канонами. А я хотів би спитати, а коли у XV столітті Московська митрополія відокремлювалася від Константинопольського патріархату – тоді вона керувалась канонами, чи чим вона тоді керувалась? Чи вона вважала, що тоді їй дозволено було відокремлюватись від Константинопольського патріархату? Або коли приєднувала Київську митрополію у 1686 році – керувалась вона церковними канонами, чи волею російських царів? Історія свідчить, що тоді вони про канони не згадували. А тепер чомусь згадують про канони, причому нагадують при цьому людям, які цих канонів не знають. Хоча тими канонами, якими керується Московський патріархат, керується і Київський патріархат. І ми, Київський патріархат, більше дотримуємося церковних канонів, ніж Московський патріархат. Тому що історія свідчить, що Московський патріархат постійно порушував церковні канони. Наприклад, коли грузинську церкву приєднали до російської церкви, не порушували канон? Коли приєднали до Московського патріархату церкви Прибалтійських країн, керувались церковними канонами? Коли приєднали церкву в Бессарабії, в Молдові, керувалися церковними канонами?
Ведучий:
— Риторичні запитання, на які відповідь, здається, напрошується сама собою.
Філарет:
— Так, тому я почав коментар з того, що це лукавство. І треба ходити прямими дорогами, а не кривими, особливо церковним людям. І не вводити в оману православну паству.
Слухач (питання телефоном):
— Я хочу обратиться сейчас к обоим уважаемым людям, которые сейчас сидят в студии. Я считаю себя человеком верующим, хотя не принадлежу ни к какой конкретной церкви. Я привыкла находить ответы на самые разные ситуации в жизни в Библии. Где ответы в Библии они видят на то, что происходит сегодня в Украине? Ведь должны же они как-то сверятся с этой книгой?
Ведучий:
— Я думаю, що моє знання Біблії суттєво поступається знанням патріарха Філарета. Ваше Святосте, як би ви відповіли?
Філарет:
— Я підтримую цю людину, яка говорить, що треба керуватись Біблією. Так треба дійсно керуватися Біблією, і церква, насамперед, займається не питаннями земного життя – церква готує людей до життя вічного. Вона дбає про духовність кожної людини, про віру, про любов до ближнього і багато інших вічних питань, які не міняються з часом, не міняються з приходом тієї чи іншої соціальної системи – вони є вічними. І тому церква повинна дбати про вічні цінності – про Бога, про вічне життя, про нашу гріховність, про спасіння, про любов до ближнього. Але ми не повинні забувати, що церква існує в земних умовах, серед людей, які складають і державу, і суспільство. І церква повин6на освячувати, вказувати їм шлях як їм треба жити на землі, щоб догодити Богові і попасти в вічне життя. А це значить, що під час війни, що повинна робити церква? Закликать до того, щоб не захищати свою батьківщину? Ні. Церква завжди закликала до того, щоб захищати свою батьківщину. Церква повинна закликать, щоб любили свою батьківщину, тому що, якщо ми не любимо своєї батьківщини, то ми не можемо любити і інші народи. А для того, щоб любити свою батьківщину, треба, насамперед, любити свою сім’ю. А для того, щоб любити свою сім’ю треба бути вихованою дитиною, треба любити своїх батьків. Бо ці проблеми, ці питання повинна церква, керуючись Біблією, а не своїми власними думками, виховувати, насамперед, самих себе. Тому що ми дуже часто знаємо як виховувати когось, як гріхи інших людей виправляти, але не знаємо як побороти свої власні примхи – а це є найтяжче. Тому я згоден, що треба керуватись святим письмом, треба керуватись досвідом церкви, закликати дію благодаті святого Духа. Бо без благодаті святого Духа ми, навіть знаючи як нам треба жити, ми не маємо завжди сили виконати те, що знаємо. Таким чином ми будемо служити Богові, своєму спасінню і будемо служити нашим ближнім. В цьому і полягає заповідь Божа – люби Господа твого – і подібна до неї – люби ближнього свого як самого себе.
Ведучий:
— Повертаючись до теми взаємин української православної церкви і Московського патріархату, чи правда, що такою нездоланною перешкодою для владики Сабодана, для його оточення на шляху до об’єднання є ще й сама фігура патріарха Філарета? Якби не ви, а хтось інший стояв на чолі Київського патріархату, зрушилась би справа з мертвої точки?
Філарет:
— Я думаю, що не зрушилась би. А в такому випадку, Москва швидше підпорядкувала б собі українську православну церкву. І вони це добре розуміють, що постать в церкві має велике значення. Тому боротьба проти Київського патріархату, проти автокефалії української церкви іде, насамперед, зі мною. Якщо вони подолають мене як патріарха, як ієрарха української церкви, вони думають, що вони швидше досягнуть своєї мети. Але, я думаю, що це даремні їхні потуги, тому що справа не тільки в лідері церкви, а справа в тому, що народ цього хоче. І оці 10 мільйонів, які складають Київський патріархат, це ж воля народу.
Ведучий:
— Ми якраз попитали перехожих на вулицях засніженого Києва, що вони думають про свою приналежність до тієї чи іншої церкви. Зараз у нас є слухач і я хочу запитати вас як ви себе ідентифікуєте щодо конфесійної приналежності і що ви думаєте на цю тему?
Слухач (питання телефоном):
— Я підтримую українські церкви, якщо точніше, то Українську православну церкву Київського патріархату. А я ще хотів би поставити питання. Скажіть, будь-ласка, наскільки сучасне українське законодавство, яке врегульовує діяльність церков, відповідало державі. Якщо, наприклад, взяти Білорусь, то ми знаємо, що там законодавчо підсилюється вплив Московського патріархату. Якщо взяти ту ж Естонію, то за естонським законодавством було заборонено реєструвати естонську православну церкву так, як була зареєстрована православна церква Московського патріархату в Україні. Тобто, законодавство може чітко регулювати ці відносини.
Філарет:
— Я поділяю турботи цього радіослухача. І хочу підтвердити, що законодавство Росії, хоч там теж є закон про свободу совісті, але законодавство в цілому сприяє утвердженню своєї традиційної церкви, тобто російської православної. Коли ми візьмемо законодавство Естонії, то там існує лютеранська церква і православна церква. Законодавство там сприяє утвердженню як лютеранської церкви, так і православної. Але православної, яка відстоює інтереси свого естонського народу. Візьмемо законодавство грузинської церкви – там теж є закон про свободу совісті – але там надається пріоритет грузинській церкві, тому що вона є традиційною, тому що на основі духовності цієї церкви стоїть сама грузинська держава. Якщо ми візьмемо законодавство українське, то воно в нас розпливчасте, воно дає можливість на тлі України існувати дуже багатьом тоталітарним сектам, яких український народ раніше і не знав, і не чув. Але законодавство дозволяє їм займатися широкою діяльністю – оскільки вони мають більше грошей, їх фінансують, то вони мають тут більше можливостей. Тому розповсюдження їх досить широке. Ми хочемо, щоб Верховна Рада прийняла таке законодавство, яке б, з одного боку, не порушувало свободу совісті, щоб людина могла обирати такий світогляд, який вона сама хоче. Але в той же час воно повинно сприяти утвердженню традиційної віри. А ми знаємо, яка традиційна віра в Україні. І ми сподіваємося, що Верховна Рада зверне на це увагу і прийме таке законодавство, яке б відбивало інтереси церкви на користь української держави.
Слухач (питання телефоном):
— Скажите, на каком основании Московский патриархат держит такие святыни как Киево-Печерская лавра? Какие права они имеют, ведь они ж не строили? Скажите, есть ли какие-то продвижения в этом вопросе, чтобы вернуть их нашему украинскому патриархату?
Філарет:
— Я теж би хотів би, щоб українські святині як Києво-Печерська лавра, Почаївська лавра належали помісній православній церкві, щоб український православний люд міг відвідувати ці святині. Але, на жаль, ці святині знаходяться в руках Московського патріархату. Але я впевнений, що прийде час, і всі святині будуть належати помісній українській православній церкві. Тільки ми до цього повинні ставитись терпеливо. Прийде час, коли всі святині будуть нашими. Ведучий: — Коли православні в цій країні не будуть приречені майже автоматично грішити, зустрічаючи святково-банкетний Новий рік під час різдвяного посту? Коли ми почнемо святкувати Різдво 25 грудня, разом з усім світом і з багатьма православними на заході?
Філарет:
— Я думаю, що не всі знають, що 25 грудня за новим стилем святкують не тільки католицька церква і протестантська церкви, а й переважна більшість православних церков. А тому такого недогматичного обґрунтування не святкувати в Україні, Росії і ще деяким церквам разом з усім світом немає. Ми сподіваємося, що прийде час, коли Різдво Христове будуть святкувати за новим стилем. Ми вже спостерігаємо, що вже поступово, наприклад, в Києві починається святкування Різдва Христового разом з православними інших країн, католиками і протестантами – поступово.
Ведучий:
— Київський патріархат докладеться до цієї поступовості?
Філарет:
—Я думаю, що ми будемо підтримувати такий процес. Але ми не підемо проти волі нашої пастви. Якщо наша паства ще не буде цього бажати, то ми, звичайно, не будемо цього робить. Але сприяти цьому ми будемо, тому що треба, щоб Різдво Христове весь християнський світ святкував в один день.
Ведучий:
— Ваше Святосте, у нас лишилося півтори хвилини – які ваші побажання до нашої пастви?
Філарет:
— Я хотів би ще раз привітати з Різдвом Христовим. І хотів би побажати, щоб ця подія впливала на життя кожного з нас. Щоб ми святкували Різдво Христове не тільки в січні місяці, чи наприкінці грудня, а щоб Різдво Христове керувало нашими діями, нашими думками протягом всього року. Я хотів би також привітати також з Новим роком, побажати, щоб Господь благословляв кожну людину, кожну родину і всю нашу славну Україну і допомагав вийти з тих негараздів, в яких сьогодні знаходиться Україна. І ми віримо, що Господь благословить всіх нас на добрі справи.
http://www.radio.org.ua/reports/?id_numb=1587