«Патріярхат»: Масова культура і Церква – стереотипи і можливості
Сьогоднішній світ – це світ шаленої близькості і далечі між людьми одночасно... Близькості, бо мільйони дивляться одні й ті ж серіали (лишень різними мовами), на всіх континентах п’ють кока-колу, купують джинси «made in China» і користуються Facebook, Twitter тощо. Як співається у пісні: «піца – не тільки в італійця». І далечі, бо таки межі національних відмінностей нікуди не поділись. Проте, масова культура стала для людини кінця ХХ початку ХХІ століття спільною надбудовою. Масова культура суттєво міняє не тільки зовнішнє, але й духовне обличчя людства. Вона неоднозначна і тому Церква мусить придивлятися до цього явища, аналізувати і давати відповіді на питання поставлені християнинові масовою культурою…
Розкрити обрану тему номера «Патріярхат» спробував завдяки двом людям. Перший із них – владика Борис Ґудзяк, який нагадує про те, що «нам слід зосереджуватися передусім не на цифрах і ознаках сили чи влади, а на автентичності. Бо жодна культурна течія не скасовує правдивої любові, взаємної поваги, слухання». Як акцентує владика Борис, Церква завше була і, попри все, залишається культуротворчим суб’єктом. Другий автор цієї рубрики – отець Юрій Блажиєвський, зосередився власне на спроможності і покликанні Церкви створювати добрий ґрунт для зростання доброї культури через виховання й підтримку мислителів, через формування людей, які стають творцями культурного продукту. Адже якість і рівень цього продукту залежить від глибини духовності його творця, а сприйняття, «засвоєння» цього продукту залежить у свою чергу від рівня духовності і світобачення реципієнта – на що Церква теж має вплив.
Матеріал Тараса Антошевського, директора Релігійно-інформаційної служби України, ««Як много важить слово…» Інформаційна безпека в умовах війни: церковний аспект» значною мірою пов'язаний із темою номера, бо самі по собі морально нейтральні майданчики масового поширення інформації сьогодні стають як засобом ширення правди, так і засобом ширення відвертої брехні. Як така технологія працює на церковному полі, які загрози несе, яку відповідальність покладає на християнина? Більше про це на сторінках часопису.
Не планово пов’язаною із темою номера виявилася і стаття Ніни Поліщук «Сучасна ікона в сучасному світі: одкровення у фарбах, або Онтологічна потреба у вічному серед тимчасового». Авторка справді вміло показує актуальність ікони серед сучасних «іконок» соцмереж і гаджетів. «…В сакрального таке покликання – бути модерним, авангардним, щоби випереджати свій час у напрямку до вічного, щоби показати людині верховенство Бога над усіма тимчасовими модами і тенденціями, які є всього лиш віддаленими та нечіткими відображеннями Його величі».
Щодня відбуваються довкола нас цікаві та значущі події, які цілком мали б право бути висвітленими на сторінках «Патріярхату», проте, папір є доволі обмеженим простором, тому обираємо най-най-най і цього разу розповідаємо про початок праці Патріаршої літургійної комісії над новою редакцією молитовника для вірних УГКЦ – «Півкілограма молитов. Змінити не можна залишити» Лідії Мідик; про проект «Жертви українсько-польського протистояння 1939 – 1947 років» заснований Українським католицьким університетом; та «Нотатки з приводу створення меморіального комплексу «Пам’ятай» в місті Самбір» Анатолія Бабинського, який висвітлює історичне і теперішнє тло проблематики українсько-єврейських стосунків.
Революційний дух «Руської трійці» і поміркованість їхнього духовного керівництва – у чому полягав конфлікт поколінь середини ХІХ століття? Розповідь «Шлях національного маніфесту: ГКЦ і українське відродження в Галичині» продовжує історик Віктор Заславський.
У травні 20-літній ювілей відсвяткувала греко-католицька парафія святого Миколая в Афінах (Греція). Чим живе і яка історія громади, утвореної одними з перших мігрантів четвертої хвилі дізнаєтесь з матеріалу «Мала черідка на землях Еллади».
Звертаємо увагу, що цей номер журналу є особливим, бо він створений під проводом нового головного редактора – д-ра Володимира Мороза, перше слово якого до Читача відкриває цей номер: «Часопис «Патріярхат» ввійшов у 51-ий рік виконання своєї місії бути «виконавцем слова», майданчиком для обговорення актуальних питань життя Церкви, платформою для пошуку відповідей. Час ставить перед нами виклики, на які маємо відповісти гідно, з думкою про тих, котрі були перед нами, і тих, котрі прийдуть потім. Бог дав людині таланти, але й вільну волю використовувати їх чи закопати. Для тих, що готові ділитися своїми талантами з ближніми і примножувати їх, сторінки «Патріярхату» відкриті. Нехай усе буде на славу Божу!»
