«Пазл» із понад 1000 уламків
Ольга ХАРЧЕНКО
Експозиція з понад 1000 експонатів про будівлю, що її ніхто не бачив? Це парадокс лише на перший погляд. Сучасна виставка, що відкрилася в Національному музеї історії України (МІСТ), по-новому представляє вже відомі артефакти і відкриває деякі з таємниць трагічно загиблого 1240 року храму та вірян, що намагалися в ньому врятуватися.
Чимало з нас зі шкільних років пам’ятають віхи історії першого кам’яного храму Русі. Він був зведений за наказом Великого князя Володимира 996 року (початок робіт — 989 р.). Церква, присвячена Богородиці, отримала ще назву Десятинна, бо на її будівництво князь віддав десяту частину власних прибутків, населення виплачувало десятину церкві. Вона була осередком утвердження та поширення християнства, державним і культурним центром Русі Х — ХІ ст., князівською усипальницею. Зруйнували храм монголи, захопивши Київ 1240 року.
Також для багатьох саме фундаменти Десятинної церкви — серед перших і обов’язкових об’єктів для відвідування під час екскурсії столицею України (принаймні в мене біганина по них і те, що батьки за це насварили, — один із яскравих дитячих спогадів про Київ).
Але є ще цілий світ цього давнього храму — який складається з давніших знахідок, а також із тих, що подарувало вже ХХІ століття з його сучасними технологіями. Найцікавіші експонати, що були виявлені археологами (саме Інститут археології НАН України є партнером проєкту) безпосередньо на території Десятинної церкви, представлено на виставці «Церква Богородиці Десятинна: архітектурно-мистецький образ», що відбувається до 1025-річчя освячення храму під патронатом Міністерства культури та інформаційної політики України в межах заходів, приурочених до 30 річниці незалежності України.
«ІСТОРІЯ РУСІ ВІДДЗЕРКАЛИЛАСЬ У ІСТОРІЇ ДЕСЯТИННОЇ ЦЕРКВИ»
«Чому ми вирішили організувати цю виставку? Це не лише ювілейна дата в історії Десятинної церкви, а загалом дуже цікава пам’ятка, історія якої уособлює головні віхи історії Русі, — наголосив на відкритті генеральний директор Національного музею історії України Федір АНДРОЩУК. — Це і власне хрещення Русі, поява писемності, культури — домонгольської цивілізації, міжкнязівські негаразди і монгольське нашестя. Ця розповідь досить компактна, але важлива для розуміння того, як відбулося становлення Русі».
Перед науковцями-музейниками постало чимало викликів. «Ніхто не знає, як виглядала Десятинна церква. Останні, хто її бачили, це монголи. Що збереглося? Дуже лаконічні згадки в літописі й у буквальному сенсі уламки історії цієї церкви, що їх дали археологічні розкопки. Спираючись на них, ми й намагаємося уявити собі та візуалізувати для вас наше бачення, який вигляд мала б ця церква. Це справа дуже непроста. Ми виходили з різного досвіду. Один із них — пошук історичного археологічного контексту, який допомагає зрозуміти церкву — це коротка історія храму, яку ви можете придбати в нас у книжковому магазинчику (до слова, її автор, директор музею — відомий археолог, спеціаліст у галузі скандинавістики. — Ред.). І друга, візуальна форма — виставка, яку ви бачите», — розповів Федір Олександрович.
ЗНАХІДКИ ХХІ СТОЛІТТЯ
«Десятинна церква — унікальна пам’ятка археології. Вона, мабуть, найкраще досліджена з археологічного погляду і водночас залишається загадковою, ще є дуже багато дискусійних моментів. Неодноразово результати досліджень були презентовані в різноманітних музейних експозиціях, тож слід відзначити сміливість авторів цієї експозиції, бо вони вирішили змінити кут зору, щоб ця пам’ятка стала нам більш зрозумілою в контексті не лише архітектури, будівельних матеріалів чи якихось окремих знахідок, а й центрального храму для давньоруського Києва», — відзначив завідувач відділу археології Києва Інституту археології НАН України Всеволод ІВАКІН.
Кандидат історичних наук Віталій КОЗЮБА — археолог, який має безпосередній стосунок до новітніх досліджень фундаментів Десятинної церкви. Він нагадав, що церква досліджувалась у 1820 — 1830-х, потім у 1909 — 1914-х рр. і перед Другою світовою війною — тобто було три потужні хвилі. «Але новітні дослідження, які було проведено в 2005 -2 011 рр., додали багато цікавої і важливої інформації щодо історії як самої архітектурної пам’ятки, так і навколишньої території та історії міста Києва. Під час цих розкопок були знайдені артефакти більш раннього часу — від часів ще Трипільської культури, було заново обстежено рів старокиївського городища, і ці дослідження дали змогу дещо «омолодити» дату функціонування давнього укріплення язичницького часу.
На виставці є кілька знахідок, які надав Інститут археології, — з цих останніх розкопок, — уточнив він. — Серед них — уламок фрески завдовжки пів метра, це один із найбільших фрагментів (у експозиції представлений зроблений із пісковику барельєф із зображенням Богородиці з немовлям. — Ред.). Але нам пощастило знайти ще більший — завдовжки понад 70 сантиметрів, це найбільший фрагмент стінного розпису Десятинної церкви, за всі часи її розкопок. Нам вдалося знайти ділянки, які раніше не розкопувались, і залишки великих фресок залягали якраз у цих нашаруваннях. Попри 200-літню історію дослідження Десятинної церкви, ці знахідки дочекалися своїх відкривачів лише в ХХІ столітті».
«Приклад дослідження Десятинної церкви засвідчує, що навіть ті пам’ятки, які раніше вивчалися, передусім архітектурні, має сенс досліджувати заново, оскільки зараз з’являються нові технології. Під час останніх розкопок було уточнено хрестоматійний план Десятинної церкви. Було досліджено розчини і ми отримали цікаву картину поетапності побудови самої Десятинної церкви, — перераховує Віталій Козюба. — Було проведено аналіз кам’яної сировини, з якої будувалася церква — це каміння з різних регіонів України, і це теж цікава інформація щодо того, як було організовано її будівництво. Було знайдено залишки цегли з клеймами з грецькими літерами, які підтверджують літописне повідомлення про будівництво Десятинної церкви грецькими майстрами, а також плінфи зі знаком Володимира».
Є понад два десятки варіантів реконструкції зовнішнього вигляду храму (на одному зі стендів представлені найусталеніші з них), але автори виставки в МІСТ представили новий, заснований саме на результатах останніх досліджень фундаментів. «Те, що ми зробили, — це перша 3D-реконструкція. Вона, до слова, виявила помилки попередніх реконструкцій. Але цей варіант теж не може вважатися остаточним», — коментує «Дню» Федір Андрощук. Кожен відвідувач виставки може не лише побачити найновіший варіант на стенді, а й навести свій смартфон на QR-код і оглянути тривимірну реконструкцію.
АКЦЕНТ — ПЕРЕДІСТОРІЯ ХРАМУ
Ще один аспект, у якому експозиція є унікальною, — представлення передісторії Десятинної церкви. «Тут існувало кладовище, де вже в Х столітті ховали еліту, багато представників якої були скандинавського походження і багато представників якої були християнами. Наш наратив і починається від цих поховань, що передували церкві, і веде до того, що вибір місця її зведення був осмислений — хотіли, щоб саме тут вона постала, хоч у межах Старокиївського плато було достатньо порожніх місць ще й у ХІ ст. І хоч це було дуже незручно, тому що це були великі кургани, по кілька метрів. На них будувати — це дуже нелегка робота, — розповів «Дню» Федір Андрощук. — Але, думаю, у Володимира було таке бажання. Підкреслити оцей континуїтет, що це місце соціальної верхівки і це місце християн, яких тут ховали».
Також дослідник пояснює: на той час уявлення про християнство було дуже специфічним: «На території цього ж могильника є навіть тілоспалення (в експозиції представлені «докази» цього. — Ред.) — це говорить про те, що не було ще якихось чітких меж. Але така ж сама ситуація відома в Скандинавії: в місті Бірка (одне з міст вікінгів у Середній Швеції) є кладовище, де сусідять язичницькі кремації і християнські поховання (про це я зазначаю в брошурі, яку написав до цієї виставки). Тобто це пряма аналогія. Поховання еліти та знахідки, які тут виявлені, — і скандинавського походження, і слов’янського, і мадярського, і візантійського. Вони дають уявлення про географію зразків цієї еліти. Люди це були не прості і християнство — це, очевидно, була ознака статусу».
Завідувачка відділу найдавнішої та середньовічної історії України Національного музею історії України, одна з кураторів виставки Марина СТРЕЛЬНИК під час екскурсії звернула увагу на чи не перше комплексне відтворення одного з поховань — кінного воїна. У вітрині представлені залишки сагайдака, срібна прикраса, фрагменти відра (на момент поховання воно, очевидно, було наповнене брагою чи вином, розповіла пані Марина), предмети кінського спорядження (воїна, мабуть, поховали разом із конем). А також — глиняна посудина, вудила, фрагменти списа, залізної сокири.
Є в експозиції й артефакти з християнського князівського поховання (до слова, дехто вважав, що це саме князь Володимир, але насправді встановити особу померлого вже неможливо): «добре зберігся кістяк князя, а також рештки меча і пряжки від ремінця».
ВІДЧУТИ СЕБЕ В ХРАМІ
Марина СТРЕЛЬНИК наголошує: виставка покликана представити архітектурно-мистецький образ храму, а не просто розкласти певну кількість речей — а в фондах музею понад 20 тисяч одиниць зберігання, що стосуються пам’ятки і прилеглої території. І це теж великий виклик. «Мені здалося, що спроба реконструювати інтер’єр — те, що було б цікаво, — розповідає Федір Андрощук. — Проблема в тому, що нам залишилися фундаменти і залишки стін, вони нам дають мало можливостей уявити саме інтер’єр. Адже про історію споруди говорять стіни — ви бачите сліди кладки або що відбувся якийсь ремонт — і на основі цього можна реконструювати біографію споруди. В нас такого тут немає, тому що кладка зберіглася лише на деяких місцях, дуже невисоко, дуже мало можна сказати. Тож це стало можливим тільки завдяки археологічним розкопкам, і це дуже маленькі фрагменти, як пазли в буквальному сенсі. Так, як тут, ніхто ніколи не демонстрував фрески, але як їх демонструвати, якщо вони не збереглися? Ми маємо фрагментовану картину, але вона все ж дає відчуття, що ви заходите і перебуваєте в храмі — ми можемо собі уявити, як виглядали стіни, чим вони були прикрашені, чим була прикрашена долівка...».
Тож усі ці елементи представлені в експозиції. На стенді, присвяченому будівельним матеріалам храму, вашу увагу неодмінно приверне плінфа зі знаком тризуба. «Цю цеглину знайшов ще Вікентій Хвойка в 1907 році, — пояснює Марина Стрельник. — На сьогодні відомо 17 фрагментів таких цеглинок із зображенням «княжого знака Володимира» — він був спеціально наліплений. Чи їх вкладали при будівництві храму, чи вони слугували внутрішнім оздобленням — наприклад, так відгороджували місце, де молився сам князь і його оточення, на жаль, точно сказати не можемо. Однак цей тризуб повністю повторює знаки на монетах князя Володимира».
Щодо підлоги, то в експозиції бачимо цілу колекцію різних плиточок — мозаїчних, полив’яних, керамічних, різних за кольором та оздобленням — кожен такий вид призначався для певної території храму, пояснює Марина Стрельник. Стіни храму були вкриті фресковим розписом і мозаїками. «Багато було і зображень святих, центральним було, вірогідно, зображення Богородиці й Ісуса Христа, які як, і в інших храмах, можливо, були зроблені з мозаїки. Із зображень у колекції музею є лише фрагменти — око невідомого святого і фрагмент ноги», — розповідає кураторка виставки і звертає увагу на згадану вище Федором Андрощуком стіну-пазл із 500 частинками фресок. Це справді вражає! «На жаль, нині уявити цілісну картину розписів ми не можемо. Але бачимо, якою була гама — це і блакитний, і зелений кольори, і рослинні орнаменти, і крапки, і хрестоподібні зображення...», — перераховує дослідниця.
Також у кількох вітринах представлені й речі, що їх люди взяли з собою в храм, рятуючись від батийської навали, — це й ливарні форми для відливання браслета-наруча та намистин, що належали, очевидно, ювеліру, і гончарські знаряддя для лиття поливи, і голки, і речі особистого благочестя, і самі ювелірні прикраси, і предмети побуту, і навіть кілька шахових фігур. Ця гра була популярна і серед заможних киян, що могли дозволити собі кістяні фігури (саме такі представлені на виставці), і серед простішого люду, пояснює кураторка виставки.
«МИ СОБІ УЯВЛЯЄМО ЦЕЙ ХРАМ ЖИВИМ»
Остання вітрина — важкий момент загибелі храму і людей у ньому. «Люди зібралися під склепіннями храму, взяли з собою дуже багато всього цінного, однак, коли з’ясувалося, що місто вже захоплено і, мабуть, їм теж доведеться загинути, вони пробували якось сховатися, вирватися на волю, намагалися зробити підземний хід — його було відкрито вперше під час досліджень 1939 року, — розповідає Марина Стрельник. — Там було знайдено дуже багато цікавих речей — від лопат, сокир, решток відра, якими влаштовували той підкоп, до шолома і решток меча — тобто в церкві також були воїни, які намагалися якось захиститися. Також там було знайдено шматок тканини, дерев’яну ладанку... А ще завдяки тайнику збереглися рештки дерев’яних посудин — чаша на ніжці, типова для того часу, два фрагменти дерев’яних блюд, які ніколи в нас не експонувалися, оздоблені різними орнаментами, переважно рослинними...»
«Доля цього храму і далі складалася так само сумно, як і в давньоруський час. Він неодноразово відбудовувався — це була і дерев’яна церква, і храм із останніх решток стіни Десятинної церкви, і навіть церква вже ХІХ століття — і всі вони проіснували недовго, — резюмує Марина Стрельник. — На жаль, від цієї давньоруської святині ми маємо лише уламки, тож сьогодні робимо чергову спробу уявити собі велич тисячолітньої давнини».
Насамкінець пані Марина поділилася з «Днем» своїм відчуттям Десятинної церкви: «Коли ми будуємо виставку, то вся тисячолітня давнина проходить через руки, через душу, через наші очі, і ми собі уявляємо цей храм живим. Він для мене не є чимось віддаленим, дуже глибоко закопаним у землю. Навіть якщо збереглися тільки фундаменти, я його уявляю величною, яскравою, красивою пам’яткою».
Щоб скласти (або скоригувати) власне бачення, завітайте на виставку, що триває на першому поверсі Національного музею історії України (вул. Володимирська,2) до 3 вересня 2021 року.
