Ось знову в храмі погасили світло і тільки свічки, як маленькі зорі освітлюють обличчя людей, котрі прийшли щоб помолитися за звершенням Чину прощення. Вірні прийшли, щоб ця спільна молитва додала з Божою поміччю сили бути чесними та щирими один з одним.
архимандрит Лаврентій (ЖИВЧИК). — «Голос Православ’я»/Прес-служба УПЦ КП, № 4 (268) 2010 року
Ось знову в храмі погасили світло і тільки свічки, як маленькі зорі освітлюють обличчя людей, котрі прийшли щоб помолитися за звершенням Чину прощення. Вірні прийшли, щоб ця спільна молитва додала з Божою поміччю сили бути чесними та щирими один з одним, знайти слова і дух, щоб сказати: «Прости мене, брате!» у сподіванні почути у відповідь: «Господь просить і я прощаю. Прости й мене, грішного».
Ця перша перед початком Великого посту служба, особливо впливає на кожного віруючого. В цей день ми отримуємо обітницю від Бога: слід пройти шлях випробування і тоді буде дарована велика радість, яка переважає всі задоволення, від яких слід відмовитися. Люблячи земні тимчасові речі, людина і сама залишається земною, а звертаючи свій ум до життя в царині Духа, готує себе до входження в блаженну вічність. Як добре, що ми починаємо шлях у Великий піст кожного разу з взаємного прощення! Преподобний Єфрем Сірин, полум’яна молитва якого багатократно звучатиме протягом Великого посту, говорив: «Отож дивись: Господь не прощає того, хто не прощає брата свого». Починаючи піст із взаємного прощення образ, ми вже стаємо на шлях Богові угодний, бо виконуємо заповідь Божу.
Коли заходить мова про досягнення високої чистоти християнського життя, більшість людей говорять про молитву й піст. Дійсно молитва, як засіб спілкування з Богом та піст — зброя в боротьбі із плотським пристрастями є для нас найважливішими засобами, які нам в цій справі сприяють. Той же святий Єфрем сказав, що дійсний піст відкриває для людини двері небесні, бо піднімає нас із землі та возносить на висоту. І Господь, і сили небесні і всі святі мають велику радість, коли християнин для стяжання чеснотного життя послуговується постом. «Цей піст, улюблені, тішить ангелів-охоронців наших, бо постом і молитвою родичаємося з ними. Цьому посту радіє і Господь наш Ісус Христос, якщо тільки постимося з любов’ю, надією і вірою».
Для християн понад усі високі похвальні слова на честь посту важливо знати й розуміти його суть. В одному із своїх повчань преподобний старець Макарій Оптинський сказав: «Тілесного посту від страв не можемо дотримуватись так, як дотримувались його отці наші й учителі, але хоч би й виконали це, то яка користь без посту духовного, про який і Церква нам нагадує: «Попостимось постом духовним, благо приємним Господеві». Таким чином треба намагатися, пригадуючи свої гріхи, по-перше, мати серце сокрушенне і смиренне, не зважати на чужі недоліки і не судити їх, а більше звертати увагу на свої пристрасті та не давати їм здійснюватися».
Усі знають, що піст має тілесну й духовну складові. Та співвідношення цих частин посту досконалого часто порушене внаслідок неправильного уявлення про те, для чого піст взагалі встановлений, яке його значення в житті християнина. Не помилиться той, хто слідом за преподобним Варсонофієм Великим скаже: «Що таке піст, як не покарання тіла, щоб тіло здорове впокорити і зробити немічним для страстей?» Але й той безумовно правий, хто стверджуватиме, що без уваги до духовного життя піст втрачає свою цінність і значення для тих, що бажають спасатися. «Щодо посту, то схили голову свою, згадуючи життя отців та їх бдіння, змирись серцем,… намагайся дотримуватися посту внутрішньої людини, виконуючи заповідь «не їсти від дерева», і берегтися від інших страстей. Цей піст внутрішньої людини приємний буде Богові та доповнить для тебе нестачу в тілесному пості» — говорить той же духоносний старець, відповідаючи ченцеві, який тужив, що не може дотримати тілесного посту через хворобу.
Отже, піст є посилення боротьби зі гріховними нахилами людини за допомогою обмеження тілесних задоволень. Але не досить лише тільки очистити себе від гріховної скверни, потрібно ще й місце в душі, що звільнилося від гріха заповнити чеснотою, Богові угодним діланням. За словами преподобного Симеона Нового Богослова: «Піст є початком і основою всякого духовного ділання. Які чесноти не надбудуєш ти на основі посту, всі вони будуть непорушні та непохитні, як такі, що вибудувані на твердому камені. Якщо ж забереш цю основу і на її місце поставиш насичення черева та інші недоречні поривання, тоді всі чесноти будуть розхитані та рознесені поганими помислами і потоками пристрастей, як пісок розноситься вітром — і вся будівля чесноти руйнується».
Взагалі не прийнявши піст основним засобом плекання чеснот, не можна сподіватися, що досягнемо бажаного (життя християнського чистого й непорочного), не можемо запевнити себе в отриманні великого дару смирення. І ще важливо для християнина, щоб це рішення — постувати постом правильним, як говорить авва Варсонофій — було власним виявленням волі людини. «Будемо з радістю стояти на твердій основі посту, будемо стояти, добрі брати мої, будемо стояти з усім нашим бажанням. Бо хто вимушено, через іншого когось зійде на камінь посту без власного бажання, той не встоїть, але буде скинутий з цієї основи…» — погоджується із Великим Старцем преподобний Симеон Новий Богослов.
Отже, піст — справа кожного особиста, але не в тому значенні, що можна постувати або зовсім не дотримуватися посту. Це справа кожного, хто бажає спасатися через виконання заповідей, догоджання Богові. Яка цінність нашого подвигу, коли подвизатися нас змушують якісь зовнішні обставини? Чи варті ми нагороди, якщо утримуємося від скоромної їжі тому, що не маємо можливості її отримати? Не хвалять за стриманість від плотських похотей того, хто не може віддатися насолодам плоті через неміч старечого тіла, повчає нас святитель Василій Великий. Те ж стосується і нашого сприймання посту. Для досягнення чистоти життя необхідно, щоб не хтось, а ми самі, кожен зокрема постановили перетерпіти спокуси і не піддатися з Божою поміччю лукавому на його умовляння й хитрощі. І не лише тільки пообіцяли Богові виправлятися, але й своїх сил доклали до цього.
Хто буде сумніватися в милості Божій? Хто заперечить слова сказані старозавітним пророком Валаамом, в яких висловлена незмінність Божих обітниць: «Бог не людина, щоб Йому говорити неправду, і не син людський, щоб Йому змінюватися. Чи Він скаже і не зробить? Буде говорити і не виконає?» Так само й не можемо заперечити, що піст, зразок якого Сам Господь показав нам, готуючись до Свого земного служіння, Богові угодна справа, яка приносить користь душі і є нетлінним скарбом, якого не може позбавити нас ворог. Саме відповідальність за прийняте рішення — дотримуватися посту — складає цінність цього християнського подвигу. Легко сказати: «Мені духівник благословив послаблювати піст» і таким чином відповідальність перекласти на іншу людину. Так просто і зовсім, здається, чесно можна намагатися виправдати своє недостатнє бажання хоч щось перетерпіти для спасіння. Господь готовий дати нам нагороду за стриманість, Його слово незмінне й непорушне, але частіше ми претендуємо на цю нагороду без належного сприяння з нашого боку, не заслуживши її.
І ще одне важливо знати тим, хто хоче постувати: в усіх наших справах слід уникати нерозумної безрозсудності, намагатися досягти відразу чогось великого, не будучи готовим навіть до найменшого. Хтось, прочитавши в описі життя святого приклад тривалого утримання від їжі, сам намагається поступати так же і в результаті шкодить своєму здоров’ю через надмірне виснаження тіла без підготовки, а також душі через те, що відкриває можливість духу гордині вселити думку, що став рівним тому подвижнику, якого намагався наслідувати. Відомий вчитель покаяння преподобний Єфрем Сірин про таких сказав: «До крайнощів збільшений піст і надмірне насичення їжею варті осуду, тому що і понад силу утримання від чогось, і наповнення себе їжею однаково погані. Одне робить подвижника безсилим і зовсім нездатним до діяльності, а інше надмірно збуджує плотські пристрасті та зводить сильну боротьбу в душі».
Піст не для того встановлений, щоб християнин шкодив своєму здоров’ю, а щоб мати сильну допомогу в боротьбі із пристрастями. Утримання від деяких видів їжі, що дають надмір сили тілесної — це засіб, щоб перемогти «себе улюбленого» і зробити своє життя спрямованим до однієї мети нашого церковного життя — до Христа, як сказав один сучасний пастир.
Але може здатися, що оскільки утримання від скоромного є тільки другорядним засобом, то й зовсім необов’язково на час посту відмовляти собі в насолоді з’їсти щось смачненьке. Ось у цьому і криється наше нерозуміння суті стримання: вважаємо, що замінивши м’ясо і молоко на їх аналоги рослинного походження (благо, соєвих продуктів зараз виробляють дуже багато), виконаємо заповідь посту і разом з цим продовжуємо насолоджуватися смаком того ж м’яса, хоч не їмо його як такого. Мабуть, більш виправданий той, хто в піст їстиме скоромне з тим лише, щоб підтримати тілесні сили для життя, аніж той нерозумний, що понад міру вживатиме пісну їжу, у цьому отримуючи чуттєву насолоду.
Разом з тим часто саме життя правила дотримання тілесного посту коректує. Не можна вимагати строгого дотримання посту від того, хто за станом здоров’я повинен вживати щось із скоромного. Але совість кожного, як голос Божий в душі людини, кожному підкаже, де ми поступаємо вимушено, а де надаємо поле дії нашому лукавству. Не можна вибудувати якусь схему, яка підійде всім і кожному, бо християнство не схема чи алгоритм, який не можна змінювати, а саме життя.
Піст часто називають «весною духовною», тобто часом відродження душі, наближення людини до Бога. Щоб нам пережити цей блаженний стан потрібно закарбувати в пам’яті слова преподобного Льва Оптинського: «Суть і сила стримання не в тому, щоб їжі не споживати, але щоб зникло в серці всіляке пам’ятозлобство та йому подібне; ось у чому істинний піст, якого понад усе вимагає від нас Господь».