«Побачити» руками
Як і навіщо в Національному музеї у Львові оцифровують Богородчанський іконостас Йова Кондзелевича
Проєкт має назву «Йов Кондзелевич». Ідея виникла приблизно рік тому. Куратор — Софія Ліщинська. Технічний директор — реставратор і дизайнер за фахом Роман Гук.
Передбачено дві частини роботи — для незрячих (у музеї) та для людей маломобільних і таких, що не можуть фінансово спромогтися на подорожі, аби подивитися найцінніші пам’ятки (на сайті). Про це «Дню» розповів завідувач виставково-експозиційного відділу Національного музею ім. Андрея Шептицького Роман ЗІЛІНКО. І додав, що саме рік тому він познайомився з Романом Гуком, коли Гук та його команда, до якої входила й Софія Ліщинська, втілювали проєкт «Пінзель. A.R.» для Львівської галереї мистецтв — сканували композиції зачинателя Львівської школи скульпторів, представника пізнього бароко і рококо Іоана Георгія Пінзеля, щоби створити тривимірні моделі шедеврів середини XVIII століття.
ПРОЄКТ ПЕРЕДУСІМ ІНКЛЮЗИВНИЙ, АЛЕ ТАКОЖ ВАЖЛИВИЙ ДЛЯ ДОСЛІДНИКІВ
Роман ЗІЛІНКО: — Ми тоді розговорилися про те, що цікаво було би зробити такий проєкт і для Національного музею у Львові, адже він сприяв би доступності ікон зі збірки НМЛ для незрячих. Тоді це була перша розмова з Романом. А потім вони з Софією Ліщинською погодилися на співпрацю. Йдеться про проєкт «Торкнись ікони», який зараз дофінансовується міською радою. Ми відсканували три наші найцінніші, найпоказовіші пам’ятки — ікони Юрія Змієборця XIV століття зі Станилі, Архангела Михаїла з Дальови і Крехівської Богородиці. Тепер вони будуть переведені в об’єм, щоби незряча людина могла їх торкнутися, відчути — «побачити» руками. Важливо, що будуть збережені навіть дефекти, котрих із віком зазнала дошка. Зокрема, сліди від шашеля (жука-точильника. — Т.К.).
— Де ці 3D зображення стоятимуть?
Р. З.:— У експозиції — на першому поверсі, там, де у нас починається ікона.
— Чи передбачено інформацію шрифтом Брайля?
Р. З.: — Так.
— А аудіосупровід?
Р. З.: — Ні, в цьому проєкті він не передбачений. Будуть таблички, де детально пояснюватиметься, чого саме торкається людина. І ми це робитимемо з експертами, котрі працюють з незрячими. А вже наступним етапом нашої спільної праці з Романом Гуком стало оцифровування творів Йова Кондзелевича, щоби зробити їх доступними для незрячих, також для людей, котрі обмежені в пересуванні. Ми робитимемо сайт, де будуть розміщені ікони Йова Кондзелевича — і з нашої збірки, і зі збірки Музею волинської ікони в Луцьку. Богородчанський іконостас, найцінніший експонат, уже відсканований у 3D. У комп’ютері буде створена його віртуальна модель. Ми в музеї не маємо іконостаса повного, загального, бо він розібраний у нас по трьох стінах. А за допомогою цих новітніх технологій зведемо його докупи. Також іконостас можна буде покрутити в комп’ютері, й теж буде надрукована зменшена його копія, яку можна буде побачити в експозиції — торкнутися, помацати, відчути, як вона виглядає.
— Ви ж нещодавно повернулися з Луцька...
Р. З.: — Так. Ми сканували одну з їхніх найвідоміших ікон Кондзелевича — це «Спас» із села Городище («Спас Вседержитель на веселці»). Ця ікона буде переведена в об’єм. Вона в 3D буде виставлена в нас — біля Богородчанського іконостаса.
— А в Луцьку буде щось наше, львівське, виставлено?
Р. З.: — Так, модель Богородчанського іконостаса. Ну, ось так, згрубша, про проєкт. Він, повторюю, в першу чергу, інклюзивний, для незрячих. Також він є дуже важливим для дослідників, реставраторів. Це фактично буде найповніша візуалізація цієї пам’ятки станом на нині й на цьому етапі її збереження. Забезпечуємо прекрасну фіксацію об’єму, тріщинок, цвяшків тощо...
— Мушу запитати про таке. Проєкти для незрячих вже були у Львові. Говорю, зокрема, про акцію 2014 року «Торкаючись, бачу» та акцію 2015 року «Торкаючись, бачу: великі українці», авторами якої були Анастасія Сімферовська та Василь Одрехівський і яку представляли у Львівській галереї мистецтв. Також у Львові є бронзові міні-копії ратуші, пам’ятника Шевченкові, Собору Святого Юра, і це етапи проєкту «Львів на долонях», мета якого — адаптувати для незрячих, а особливо — дітей, архітектурні перлини міста. А от стосовно об’ємних ікон, Романе? Чи робив хтось таке до вас у Львові чи в Україні?
Р. З.: — Ми нічого не знаємо про такі чи аналогічні проєкти. Але зараз у зв’язку з тим, що багато ініціатив фінансово підтримує Український культурний фонд і там є окремий розділ, розрахований на інклюзію, є команди, які у подібних сферах працюють. Щодо конкретно ікон, то, видається мені, це перший такий проєкт, і він, безперечно, — дуже важливий.
Софія ЛІЩИНСЬКА: — Взагалі переведення в об’єм існує у світі років із десять. І перші такі спроби були в музеї «Прадо» (Іспанія. — Т.К.). Мені здається, що вони перші перевели десять найцінніших своїх творів в об’єм. Але дотримувалися трошки інакшої технології, ніж наша. Мета проєкту, як і у нас, — забезпечити можливість відвідування музею всіма категоріями відвідувачів. В Україні станом на зараз багато відскановано пам’яток архітектури, є багато спроб сканування скульптури, але переведення плаского зображення живопису, ікон в об’ємі — це доволі рідкісно для України.
«НА САЙТІ БУДЕ МОЖЛИВІСТЬ ПОДИВИТИСЯ ТВІР У ВИСОКІЙ ДЕТАЛІЗАЦІЇ»
— Роботи справді — через край, бо ж розмір іконостасу...
С. Л.: — Загалом уже зроблено близько п’ятнадцяти тисяч фотографій, бо особливість цього методу в тому, що це має бути покрокова фотофіксація, і на кожній наступній фотографії має бути від шістдесяти до вісімдесяти відсотків інформації з попередньої фотографії. І тоді комп’ютерна програма відшуковує спільні точки, і так вона будує скульптуру. Завдяки тому, що використовуємо і сканер, і фотограмметрію, маємо деталізовану і дуже точну модель. Тобто за розмірами вона стовідсотково збігатиметься з іконостасом.
— А якого, власне, розміру буде модель?
С. Л. — Ми довго радилися з цього приводу. Друкувати її в повному розмірі немає сенсу. Адже незрячій людині має бути зручно, коли оглядатиме іконостас. Ми зараз ще радимося, але, напевно, зійдемося на А3 форматі — його абсолютно достатньо, щоби людина могла тактильно відчути і зрозуміти, з чого складався іконостас. Також будемо окремо робити в повному розмірі картуш «Спас Нерукотворний» в об’ємі, щоби людина могла тактильно відчути лик Ісуса.
— На якому етапі зараз робота?
С. Л.: — Уже закінчилася активна фаза фотофіксації і фотограмметрії. Ми вже майже доробили сайт. Моделі готуються до друку. Ще одна частина нашого проєкту — навчання працівників музею. Бо тільки зробити модель — не означає перетворити музей на зручне для всіх середовище. Тому разом із людьми, котрі мають добрий досвід і багато вчилися як в Україні, так і за кордоном на інклюзивних програмах, розробляємо тренінги для працівників музею (доглядачів, екскурсоводів), щоби ті вміли поводитися, комунікувати не лише з незрячими, а й узагалі з людьми з інвалідністю...
Важливо, що на сайті буде можливість подивитися твір у високій деталізації. Розмір однієї фотографії, яка буде на сайті, — приблизно 120 мегабайтів. Відвідувач сайта матиме можливість не тільки отримати інформацію про автора твору (якщо такий є), про сюжет, коли це зроблено, якими технічними засобами тощо, а й розгледіти будь-який мазочок, так само — всі тріщинки, ушкодження... Отже, наша робота стане в пригоді і музею, і реставраторам, і студентам, котрі зможуть писати дослідження і, можливо, дадуть друге життя творчості Кондзелевича.
— Закінчите цей проєкт, і що далі у планах?
С. Л.: — Оцифровування — світова тенденція. Тому, звичайно, хотіли би продовжувати робити такі проєкти. Але вони — недешеві. Тому потрібно знаходити інвестора чи грант, бо, на жаль, своїм коштом жоден музей таких робіт не подужає. І у найближчій перспективі, на жаль, такі кошти у музеїв не з’являться. Станом на зараз допомогти з фінансуванням спроможний тільки Український культурний фонд, але він не може допомогти всім.
— До речі, скільки коштує відсканувати один іконостас?
С. Л.: — Це професійне світло, яке треба брати в оренду, це риштування, підготовка спеціального боксу, де скануються деталі, техніка (а в нас фотоапарат із роздільною здатністю 42 мегапікселя, і кожен день оренди його — тисяча гривень)... На два наші проєкти («Пінзель» і «Йов Кондзелевич») ми вже маємо 26 терабайтів вихідних файлів, а плюс ще готові моделі. І потрібна дуже потужна техніка для обробки. Тому ми подаватимемося на програми в Україні й за кордоном, щоби отримати фінансування.
P.S. Видатна пам’ятка українського мистецтва — іконостас 1698 — 1705 років, створений за авторства православного ієромонаха Йова Кондзелевича для церкви Воздвиження Чесного Хреста Скиту Манявського, посів своє місце у постійній експозиції Національного музею ім. Андрея Шептицького тільки-но шість років тому — 2013-го. Детальну інформацію про Богородчанський іконостас можна отримати з публікації «У Львові розповідають про довгу історію «мандрів» Богородчанського іконостаса» у «Дні» від 28 квітня 2018 року.
Тетяна Козирєва
