Музей у містечку Городок, що на Хмельниччині, донедавна мало чим відрізнявся від більшості чисельних райцентрівських музеїв України. Створений, як і більшість його братів у шістдесятих, від початку був «народним», а по тому, від 2002 року, – державним.
В 2021 р. заклад культури кардинально змінився. І справа не лише у новому модерновому приміщені (не кожен столичний чи обласний таке має), від початку зведеному саме під музейні потреби, та високотехнологічному начинні. Оновлений «G-museum» проводить акції, що випадають за традиційні рамки діяльності провінційних краєзнавчих музеїв.
Одна з таких акцій стартувала в «G-museum» 21 вересня. Про її початок сповістили звуки шофару (традиційний ритуальний єврейський інструмент з рогу тварини). Такий незвичний музейний супровід був не просто так – це відкрилася виставка «Кам’яне мереживо давніх мацев», присвячене традиційному народному єврейському мистецтву.
Експонати – майже чотири десятки робіт постійного автора РІСУ Дмитра Полюховича. Жанр також сучасний. Це синтез робіт єврейських каменерізів минулого, майстерності фотографа та цифрових технологій. Автор жартома називає їх «витинанками», бо при обробці світлини тут витинається тло і залишається лише саме різьблення.
Далі йде додаткова обробка, а що у підсумку виходить, — можна побачити на світлинах. Одна така витинанка, в залежності від складності, займає 2-8 годин часу роботи. Крім того пан Дмитро провів кілька експериментів з колоризацією:
«Давні мацеви, а особливо XVIII та початку ХІХ століть (власне саме вони й лягли в основу виставки) були поліхромними, — пояснює автор ідеї проекту. – Принаймні так вважають багато дослідників – на деяких надгробках й досі залишилися сліди мінеральних фарб. В Сатанові, а саме декор мацев цього некрополя виставлено, на кількох стелах кінця XVIIІ століття теж добре прослідковуються сліди вохри, якою були пофарбовані зображення левів, та ледь помітні залишки блакитного тла.
Наскільки мої спроби колоризації відповідають дійсності – сказати не беруся. Але я відштовхувався від уцілілого стінопису в Сатанівській синагозі (XVI ст.) та поліхромних розписів давніх дерев’яних синагог. Власне останні й надихали майстрів каменерізів минулого».
Внутрішній декор дерев’яних синагог XVII-XVIIІ століть є вершиною народного мистецтва євреїв Східної Європу взагалі і України зокрема. Якщо зовні ці споруди не дуже вражають, то усередині кожен клаптик вільного простору прикрашало ажурне різьблення та витончені та дуже складні рослинні орнаменти у які впліталися символічні зображення тварин, вітрильників, райського саду, знаків зодіаку тощо (зображувати людей, нагадаємо було під релігійною забороною). На жаль до нашого часу жодна з цих унікальних споруд недійшла – все знищили комуністи з гітлерівцями.
Помилуватися давньою красою можна хіба що на давніх світлинах та у Музеї єврейського народу в Тель-Авіві, де виставлена репліка стелі знаменитої Ходорівської синагоги. Автентичний відгомін унікального мистецтва єврейських митців минулого можна побачити на цвинтарях. Каменерізи, створюючи декор мацев, надихалися саме розписами синагог, часом повністю копіюючи їх елементи. Тож виставка в «G-museum» — це не лише про вузький сегмент декору цвинтарних надгробків, а про все традиційне єврейське мистецтво у цілому.
Автор ідеї, організатори та ініціатори виставки поставили перед собою ряд надзавдань.
«Ця акція не лише для того, аби продемонструвати людям красу давнього різьблення, – пояснює співорнанізатор виставки, керівник відділу культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міської ради Олег Федоров. – Головним для нас є показати високу культуру, звичаї та вірування народу, який впродовж століть жив поряд з нами. Це надзавдання лягає на плечі співробітників «G-museum». Потрібно пояснити відвідувачам, що означають усі ці барельєфи зі звірятками та пташками і які колись у це вкладалися сенси і чому. Все це разом допоможе відвідувачам ознайомитися з культурою та звичаями євреїв Поділля».
Власне найголовніша роль у цій акції відводиться саме екскурсоводам «G-museum». На їх плечі лягає пояснення як прихованих у візерунках та зображеннях сенсів. А вони можуть бути ну дуже багатогранними. Взяти, наприклад, дуже популярного в декорі XVIIІ ст. оленя/лані.
Олень може символізує Землю Обітовану (ширше — Рай). У пророка Ірміягу (Єремії) зокрема сказано: «І дам тобі землю жадану, край оленя», — що можна розглядати і як натяк на дарування Раю праведній душі небіжчика.
Олень також вказує на завзяття у виконанні заповідей. Зокрема в талмудичній книзі «Піркей Авот», радиться: «Будь зухвалий, як тигр, легкий, як орел, швидкий, як олень… виконуючи волю Отця твого небесного».
Оленів на могилі чоловіка могли зобразити і на прохання удови — тоді він символізував коханого. В «Шир а-Ширим» («Пісні над Піснями») сказано: «Подібний коханий мій газелі або оленю молодому».
В Псалмах/Тегілім знову вискакує рогатий красень: «Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя». Як бачимо тут олень символізує відданість Богу.
В Торі (Старому Заповіті) маємо ще одну згадку про оленів. В Книзі Буття (Берешит) у фрагменті як праотець Яаків благословляє свого шостого сина Нафталі, читаємо: «Нафталі — лань бистронога, що родить гарні оленята». (Бут. 49:21). Відповідно на надгробках людей на ім’я Нафталі досить часто зображували цю тварину. Крім того, оленів традиційно зображували на надгробках людей з іменами Герш або Цві (олень). Власне, останні імена є похідними від зв’язки Нафталі та олень.
На пам’ятниках, встановлених на могилах дівчат і молодих жінок, теж традиційно зображували ланей — вони символізували красу, витонченість, чистоту та любов. Образ взятий в Притчах царя Соломона/Мішлей: «Люб’язною ланню і пречудовою сарною; груди її нехай напувають тебе о будь-якій порі; любов’ю її насолоджуйся постійно».
І останнє. Олень/лань на жіночих могилах одночасно можуть виступати символічним втіленням смерті. В книзі пророка Єремії/Ірміягу в молитві під час посухи читаємо «Ба й лань у полі родить та й кидає своє маленьке, бо трави немає». Тут бачимо поетичне відображення приходу смерті (посухи) в результаті чого мати залишає своїх діточок напризволяще й більше не може про них піклуватися.
Подібне стосується і левів, білочок, зайців, ведмедів, лисичок, вовків та різноманітних птахів. Про все це детально розкажуть екскурсоводи «G-museum».
«Ця виставка, одна з найскладніших у моїй практиці, – каже хранитель фондів та екскурсовод «G-museumа» Павло Залуцький. – Зазвичай на підготовку до подібних заходів я витрачаю максимум кілька годин. У цьому ж випадку, аби бути в темі і мати можливість відповісти на більшість потенційних запитань, мені довелося витратити майже тиждень. Добре що автор ідеї Дмитро Полюхович надав мені рукопис своєї книги, присвяченої Сатанівському цвинтарю».
Акція має й політичний аспект. На ньому наголосила голова Городоцької об'єднаної територіальної громади Неоніла Андрійчук: «Цей захід також має важливе політичне значення, — зауважила очільниця громади, — По-перше, він спрямований на взаєморозуміння між українцями та євреями, на зміцнення міжнаціональної єдності перед російською агресією. По-друге, ця виставка вщент руйнує одну з головних тез, якою Росія виправдовує свою агресію — байки про нацизм, який нібито переміг в Україні. Про який нацизм може йтися, коли етнічні українці організували захід, присвячений традиційній єврейській культурі?».
Про суть акції в «G-museum» гарно сказав співпрезидент Ваад України (Асоціації єврейських громадських організацій та общин України), виконавчий віцепрезидент Конгресу національних громад України Йосип Зісельс. В привітальному листі до відкриття виставки віг зазначив:
«Євреї та українці століттями живуть пліч-о-пліч, і це не тільки і не стільки історія погромів, як намагаються довести адепти "русского міра". Це взаємопроникнення двох самобутніх культур, унікальний симбіоз, про який згадують рідше, ніж хотілося б.
Витинанка – традиційний вид українського декоративного мистецтва, і тим цікавіше через його призму сприймаються представлені на виставці орнаменти старовинних єврейських надгробків зі знаменитого цвинтаря у Сатанові. Символічно, що цим займається українець – Дмитро Полюхович – людина, яка поклала багато сил на включення єврейської традиційної культури в український контекст.
Символічно і те, що виставка відкривається напередодні Рош га-Шана – єврейського Нового року, коли Всевишній виносить усьому світу свій вирок. Нехай цей рік буде успішним і переможним для України, за незалежність якої багато українських євреїв воюють зараз пліч-о-пліч з українцями та представниками інших народів нашої Батьківщини.
Шана това та Слава Україні!», — завершив своє звернення співпрезидент Ваад України.
По відеотрансляції зібрання привітали головний рабин України Моше Асман, старший дослідник Центру єврейського мистецтва Єврейського університету в Єрусалимі доктор мистецтвознавства Сергій Кравцов та голова Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв.
Зокрема, народний депутат наголосив, що «ця виставка має надзвичайне значення для України, для всіх громадян нашої країни, особливо в ці дні, коли вчергове ворог прийшов на нашу землю щоб знищити культури народів, які живуть в Україні та мирно співпрацюють та розвиваються…»
Політик провів паралель між російськими загарбниками і гітлерівцями, які у роки Другої світової знищили цілу цивілізацію євреїв-ашкеназі, яка була важливою та невід’ємною складової спільної великої української культури.
«Тепер від неї майже нічого не залишилося, майже не залишилося матеріальних свідчень цієї унікальної і цікавої цивілізації, — наголосив пан Потураєв. — Але зусиллями справжніх патріотів України, зусиллями патріотів української культури, ті матеріальні рештки, які залишилися, і сьогодні стають надбанням, яке доступне як в Україні, так і, я переконаний, в усьому світі…».
Виставка в музеї діятиме впродовж місяця. Після цього роботи передадуть у фонди музею, а далі їх експонуватимуть в інших містах України.
П.С. Автор дякує вельмишановному Дмитру Полюховичу за детальну розповідь, що дозволила укласти цей текст
##DONATE_TEXT_BLOCK##