Чимало на Львівщині є мальовничих куточків, які вражають своєю багатою історією та колишньою славою. Одним з таких є Поморяни – колись королівське містечко з магдебурзьким правом та важливий оборонний пункт Галичини.
Поморяни отримали статут міста ще в середині ХV століття, а його володарями у різні часи були відомі шляхтичі та магнати – Свинки, Сенинські, Собеські, Радзивіли, Прушинські та Потоцькі. Як і кожне порядне галицьке містечко, Поморяни мають ратушу, римо-католицький костел, дві церкви, міську площу та замок. Але сьогодні Поморяни вже не ті: невеличке селище, півтори тисячі мешканців, бездоріжжя, руїни замку та ратуші – це реалії сучасних Поморян.
Є кілька версій про походження назви «Поморяни». Згідно з першою, колись давно це поселення зазнало страшного «помору» (епідемії холери), від якого померло багато місцевих. Хоча є й інша, більш вірогідна версія, – поселення розмістилось в долині річки Золота Липа, яка тоді була широкою та повноводною, тож виглядала наче море. Тож над цим «морем» і виросло поселення Поморяни. Але все ж, найімовірніше, назва містечка походить від західнослов’янського племені поморян, вихідці з якого колись проживали на цій території.
Як стверджують історики, ще за княжих часів тут існувало поселення. Є версія, що колись ці землі належали теребовлянському старості Сигізмунду Кердею, який загинув, обороняючи їх від татарської навали.
Згодом, Поморяни згадуються в документі 1437 року, коли шляхтич Микола Свинка отримав ці землі від короля Казимира і збудував тут поселення та дерев’яну фортецю, схожу на корабель. А в 1504 році Поморяни отримали статус міста з магдебурзьким правом.
Але у першій половині XVI століття містечко стало власністю родини Сенинських. За віросповіданням Ян Сенинський був кальвіністом, тому він перетворив костел на молитовний будинок.
Наступні власники містечка Прушинські відбудували замок вже у вигляді розкішного палацу.
Існує легенда, пов’язана з родиною Прушинських. На місцевому цвинтарі неподалік від їхньої усипальниці досі можна побачити незвичний пам’ятник – скульптуру жінки, що плаче, і дівчинки, яка стоїть навколішки, а біля неї невелика труна, з-під якої видніються дитячі пальчики. Вже достеменно невідомо, чи то у графа Прушинського, чи то в його родичів померла маленька дівчинка. Кілька ночей дитина приходила до матері у снах і казала, що вона жива, просила врятувати її від смерті. І коли могилу нарешті розкопали і відкрили труну, побачили, що в дівчинки стерті до крові пальчики. Матір не змогла пережити горя і померла. Тоді і встановили цей пам’ятник.
А з графом Прушинським пов’язана ще одна цікава легенда. Кажуть, якось граф знайшов давню карту з позначкою у вигляді хрестика, і наказав своїм людям копати на тому місці. Три дні вони копали і викопали кам’яну плиту, яка закривала вхід в льох. Опустили туди чоловіка на шнурі з каганцем. Він побачив червоні бочки із золотом, на яких сиділа мавпа і погрожувала йому пальцем. Тоді льох закрили. Але після Другої світової війни сховок знайшли солдати Червоної армії і машинами вивезли ті червоні бочки в Москву.
Після смерті Ю.Прушинського палац викупила родина Потоцьких, які і стали останніми його власниками. Кажуть, що саме граф Єжи Потоцький завдяки знайомству з Юзефом Пілсудським врятував жителів Поморян від пацифікації 1930 р. Далі на Поморяни чекало ще багато історичних перипетій, саме тому історія цього містечка є неймовірно цікавою.
Містечко Поморяни відоме, перш за все, своїм замком. Це унікальний зразок поєднання фортифікаційної та палацової архітектури, улюблена резиденцією польського короля Яна III Собеського та важливий оборонний пункт Галичини. Від часу його заснування минуло вже кількасот років, і сьогодні замок покинутий, занедбаний та перетворений в руїну. І з кожним роком перспектива, що ця твердиня не переживе наступну зиму, стає все реальнішою. Замок вистояв в численних битвах та облогах, а сніги та дощі руйнують його дуже швидко. Та й деякі місцеві жителі розбирають замок на цеглу. Давно вже говорять про критичний стан замку, але нічого не робиться для його спасіння. А тим часом він продовжує руйнуватися.
Більшість істориків називають Миколу Свинку першим будівничим фортифікації Поморян. Він звів дерев’яну фортецю, схожу на корабель, і назвав її «Кораб». Фортецю оточували води річки Золота Липа, рови з водою та вали. Місто також було оточене ровами з водою, мало кілька мурованих брам. Згодом замок успадкував подільський воєвода Ян Сенинський і на місці старої дерев’яної фортеці почав зводити кам’яну.
В 1620 році розпочались найкращі часи для Поморянського замку. Тоді його власником став Якуб Собеський. Він відбудував оборонні укріплення, а також побудував склад для пороху та гармат. Після смерті Якуба Собеського замок успадкувала його дружина Теофілія, а потім – син Ян, майбутній король Речі Посполитої. Він добудував та укріпив замок, і кілька разів відбудовував його після набігів турків і татар. Саме з Поморянського замку Ян ІІІ йшов у військові походи, там зберігав свої трофеї і влаштовував пишні прийоми. Замок в Поморянах був його улюбленим місцем відпочинку. Особливу прихильність Яна ІІІ до Поморян пояснює місцева легенда.
За легендою, під час полювання в Краснопущі Ян Собеський заблукав і натрапив на хатину монаха-пустельника, де й заночував. Вночі монаху наснився сон, що на голові його гостя блищить золота корона. Вранці він сказав Яну, що той стане королем. Пророцтво справдилось – невдовзі Собеського коронували. І тоді він виконав обіцянку, яку дав монахові, – побудував монастир у Краснопущі, який зберігся і до сьогодні.
У 1672 році турецьке військо пішло походом на Річ Посполиту. Турки знищили замки в Золочеві та у Зборові. А коли вони оточили Поморянський замок, його оборонці підняли застави на греблі і вода наповнила рови навколо замку. Багато нападників втопилося, деякі почали втікати і потрапили в полон. Існує місцева легенда, що ці полонені татари залишилися жити в Поморянах та в навколишніх селах. І сьогодні багато місцевих мають східні риси обличчя.
У 1675 році під час другого походу на Львів турки знову взяли в облогу Поморянський замок. Залога замку поступалася ворогу і в кількості, і в озброєнні, тож оборонці замку підземним ходом вийшли до лісу і сховались у Свірзькому замку. Захистити Поморянський замок цього разу не вдалося. Місто і замок турки пограбували та спалили. Щоб люди знову повернулися до міста, Ян ІІІ Собеський звільнив їх від податків. Також він запросив європейських військових інженерів та архітекторів, які відбудували замок за голландською системою. Насипали вали і побудували високі мури. Щоб замок знову набув могутнього вигляду, власник Ян ІІІ Собеський виклав 25 тисяч злотих. Також він привіз кілька турецьких гармат, які здобув, перемігши турків під Хотином.
У 1684 році татари знову напали на Поморяни, спалили містечко і замок. Яну ІІІ довелось ще раз відбудовувати свою улюблену резиденцію. Цього разу це коштувало 20 тисяч злотих. Після цього фортеця стала неприступною. Не раз татари намагались взяти Поморянський замок в облогу, але марно.
Після смерті Яна ІІІ Собеського замок успадкували його діти. І з того часу твердиня почала занепадати. Онука Яна Собеського Марія Кароліна продала Михайлові Радзивілу 11 міст і 140 сіл, у тому числі і Поморяни. А після Радзивілів власниками замку стала родина Прушинських. Еразм Прушинський розпочав його реконструкцію. Він відновив два замкові крила – південне та східне, натомість розібрав два інших – північне та західне. Внаслідок такої перебудови замок став, скоріше, палацом. Саме таким, в архітектурному плані, він зберігся до сьогодні. Камінь з розібраної частини використали для будівництва міської ратуші. Перебудову замку завершив син Еразма Прушинського Юзеф. Він заклав парк, побудував теплиці. Також він зібрав тут багату бібліотеку і колекцію живописних полотен відомих художників, гравюр польських королів, медалей, печаток та монет. Після смерті Юзефа Прушинського у 1841 році його колекцію розікрали, за безцінь продали на аукціонах, вивезли за кордон, дещо зберігається в музеях.
У 1876 році останніми власниками палацу стала родина Потоцьких. Вони володіли ним до 1939 року, поки споруду не відібрала радянська влада.
У часи Другої світової війни тут жили гестапівці, палац був у досить доглянутому стані. Тож у повоєнні роки його перетворили на будівлю райкому КПРС. Кажуть, що у підвалах палацу НКВС катував людей.
Пізніше палац віддали під ПТУ, він кілька разів горів. У 80-х роках для училища знайшли кращу будівлю, а на палац чекали все нові руйнування і тривале забуття. Як часто буває у таких випадках, споруді значно нашкодила типова легенда. Мовляв, граф Потоцький, залишаючи Поморяни, щось тут заховав. Тож «шукачі скарбів» намагалися це щось знайти, руйнуючи при цьому палац.
Сьогодні від нього залишилося те, що колись відбудували Прушинські – два крила: східне з круглою кутовою вежею та південне з відкритою галерею з колонами тосканського ордеру. У стінах велетенські тріщини та дірки, немає перекриттів між поверхами. Минулого року завалився стик двох крил та частина покрівлі.
Вже десятки років говорять про необхідність реставрації палацу, роздумують про приватизацію та концесію. Однак поки що, безуспішно. Відомий мистецтвознавець Борис Возницький не раз намагався передати замок у концесію. Тоді навіть з’явився потенційний концесіонер – громадська організація «Міжнародний союз козацтва». Проте договір про концесію не уклали.
Десятки років замок був у критичному, аварійному стані, і не отримував жодного фінансування від держави. Після численних звернень активістів та волонтерів до влади, чиновники певно згадали, що Поморянський палац перебуває у переліку пам’яток архітектури національного значення. Тож на затвердженій Львівською облрадою програмі «Охорони і збереження культурної спадщини Львівщини на 2016-2018 роки» для проектної документації та першочергових відновлюваних робіт у Поморянському замку-палаці виділи з обласного бюджету 700 тисяч гривень. Щоправда, це не перша спроба реставрації споруди. Ще 2004 року було розроблено проектні пропозиції реставрації та пристосування замку під музейно-рекреаційний комплекс. Однак, поки що цей реставраційний проект залишається лише на папері.
Як кажуть фахівці, відновити пам’ятку дуже складно, обсяг робіт величезний, коштів потрібно значно більше, ніж передбачені 700 тисяч гривень. Відреставрований палац має всі шанси стати ще одним об'єктом міжнародного туристичного маршруту «Золота підкова Львівщини».
Недалеко від палацу, на міській площі стоїть костел Пресвятої Трійці. Він зберігся чи не найкраще зі всіх поморянських пам’яток. Храм перебуває в переліку пам’яток архітектури національного значення, що підтверджує табличка на стіні.
У Поморянах римо-католицька парафія існувала вже наприкінці ХV століття, однак кілька разів містечко та храм руйнували татарські набіги. За часів Яна Сенинського костел став молитовним будинком кальвіністів. У 1633 році, вже коли володів містечком Якуб Собеський, він відновив римо-католицьку парафію та підтримував костел фінансами. При ньому діяв шпиталь для бідних.
Поморяни й далі зазнавали нападів турків й татар, і в 1674 році костел згорів повністю. Новий кам’яний костел вирішив побудувати вже Ян ІІІ Собеський. Він подарував парафії два орнати (ризи), пошиті з турецьких прапорів, і дзвін, відлитий з турецьких гармат, які він здобув у битві під Хотином. Будували костел довго. Після смерті Яна ІІІ у 1696 році будівництво костелу припинилося. У 1748 році відновив будівництво костелу Якуб-Людвік, син Яна ІІІ. Керував будівництвом ксьондз Миколай Гумніцький, але він помер, коли костел було збудовано лише до рівня вікон. Після чого костел залишився недобудованим на кілька десятків років.
У 1808 році за о. Томаша Левандовського храм добудували. Взимку 1812 року на місцеву парафію призначили ксьондза Яна Ясінського. А 29 листопада 1819 року костел освятили. Після пожежі 1854 року костел почали відновлювати. Інтер’єр костелу прикрасив великий різблений вівтар роботи Олександра Швачука та образ Святої Трійці на вівтарі, авторства Томаша Тировича. Художник Фелікс Бедрицький оздобив стіни храму, зобразив традиційні релігійні мотиви, а також герби поморянських володарів – Прушинських, Радзивілів, Собеських та Потоцьких. У 1855 році пані Менжинська подарувала костелу статую Богородиці, яку привезла в Поморяни з Парижу.
Як стверджують історичні джерела, внутрішнє оздоблення храму було вражаючим. Чимало було образів на стінах – образ Христа (автор Андре дель Сарто), образ св. Йосифа (автор Вассарій), а також багато полотен зі світськими мотивами, зокрема портрет Яна III Собеського авторства Яна Купецького, портрет Юзефа Прушинського роботи художника Алоїзі Рейхана.
У 90-х роках ХХ ст. храм повернули римо-католицькій громаді.
Костел збудовано в стилі класицизму. Фронтон з двома декоративними вазами підтримують чотири пілястри, виконані в тосканському ордері. В плані костел однонавний, хрещатий, має гранчасту апсиду. Фасад костелу прикрашає кам’яний барельєф «Всевидюче око» в трикутнику, на гербі зображені також янголята, які підтримують корону. На трикутному фронтоні над вхідними дверима в костел – фриз з розетами та перехрещені ключі. Вище – ніша з дерев’яним розп’яттям. Над навою – готична вежа-сигнатурка; її встановили у 1906 році.
Поруч з храмом знаходиться дзвіниця. Раніше там був згаданий вище дзвін, відлитий з турецьких гармат. Не так давно дзвін зняли зі дзвіниці через її аварійний стан і тепер зберігають його в костелі.
Подвір’я костелу оточує паркан та брама. На брамі – скульптури Матері Божої та архангела Гавриїла, а біля костелу – скульптура Івана Хрестителя.
У храмі колись діяв один з найдавніших органів в Україні. Виготовлений у ХVII столітті, він складався зі 740 труб, його корпус скріплюють незвичні ковані чотиригранні цвяхи. Також особливістю цього органу було те, що один з регістрів виготовлений з бамбуку. У часи, коли костел не діяв, орган потребував ремонту та догляду, і щоб він не зруйнувався повністю, його вирішили перевезти до Львова для реставрації. Орган був у розпорядженні Музею історії релігій і перебував у храмі колишнього домініканського монастиря у Львові, але не діяв через відсутність необхідних частин. Тоді у 2008 році виникла незрозуміла ідея передати орган у Вірменський кафедральний собор, мовляв, щоби його могли використовувати при богослужіннях. Проте вірменам він без потреби, оскільки в них не використовують орган.
Як і більшість галицьких містечок, Поморяни мають ратушу, де колись засідали представники міського самоврядування. Побудували ратушу в стилі неоготики в першій половині ХІХ століття, за часів Еразма Прушинського. Спочатку ратуша була одноповерховою, зі стрілчастими вікна. Будівлю прикрашали вісім великих неоготичних веж і центральна триповерхова вежа з оглядовим майданчиком. В ратуші зберігалася зброя, згодом там були крамниці.
Однак до сьогодні ратуша збереглася в дещо зміненому вигляді. В першій половині ХІХ століття вона була набагато більшою і мала форму літери «П». А в часи Першої світової війни на ратушу впав снаряд і більшу її частина було зруйновано. До нинішнього часу збереглася лише чверть будівлі – одне крило з трьома неоготичними восьмигранними вежами з кам’яними зубцями. Не збереглася центральна висока вежа. Тож Поморянська ратуша виглядає дещо незвично. В часи Радянського Союзу приміщення ратуші використовували під магазин, поліклініку, там навіть влаштовував репетиції місцевий оркестр.
Поморянська ратуша ніколи не належала до переліку пам’яток архітектури, тож на початку 90-х колгосп чи то продав ратушу чи просто віддав її за борги місцевому підприємцю. Тепер власником ратуші є його син, який хотів відновити ратушу, однак зрозумів, що на це потрібна чимала сума, якої він не має. Тож щоб врятувати споруду від руйнування, власник вирішив її продати. Ратушу він оцінив у 15 тисяч доларів і розмістив оголошення про продаж в Інтернеті. Це оголошення обурило місцевих мешканців та громадських активістів, які прагнуть повернути ратушу у власність громади. Вони хотіли б викупити ратушу, однак 15 тисяч доларів – сума не підйомна. Тож поки доля ратуші в Поморянах не вирішена. А вона і далі залишається в занедбаному стані та потребує негайної реставрації.
Візитною карткою Поморян, – духовною та історичною, є дерев’яна церква Собору Пресвятої Богородиці. Вона розмістилась трохи далі від міської площі, на пагорбі, тож поморянці називають її «Горішньою». На місці цієї церкви колись стояла стара, збудована ще Якубом Собеським. Вона згоріла у 1672 році, згодом її відбудували. Громада постійно збільшувалась і церква не могла вмістити всіх прихожан. Тож 1689 року вирішили побудувати більший храм, який й зберігся до сьогодні.
На одвірках зберігся надпис «Хто до храму Пресвятої Богородиці з вірою припадає, той будучи в смутку радість отримає. Рік Божий 1689 місяця серпня 23», можливо, це дата реставрації церкви.
Щодо старої дерев’яної церкви існує легенда (мало правдоподібна), що її збудували учасники війни під проводом Богдана Хмельницького — селяни із загону Максима Кривоноса. І тоді козаки подарували містечку старовинну ікону Матері Божої. Походження цієї ікони невідоме, але скоріше всього вона стала їх трофеєм, оскільки вона виконана в латинському стилі, коронована. Тобто відверто не така, яку використовували самі козаки.
За радянських часів влада використовувала церкву під склад. В 1989 році храм повернули місцевій громаді Української Греко-Католицької Церкви. Тоді ж місцеві провели «народну реставрацію», зафарбували деякі розписи та оздобили церкву новими іконами. Не так давно була спроба долучити цю церкву до переліку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО. Однак для цього необхідно провести фахову реставрацію храму.
Церква є тридільною, тризрубною та триверхою. Її збудували з тесаного дуба. Храм складається з квадратних в плані нави, бабинця та ризниці. На південній стороні нави є п’ять круглих вікон, а на стіні вівтаря маленьке вікно у формі замкового отвору. Вхід до церкви – з південної стіни, а не з бабинця, як це традиційно буває. У храмі зберігся старовинний іконостас з Царськими Воротами. Стіни мають незначний нахил досередини.
Біля церкви багато частин кам’яних скульптур . Колись вони прикрашали центральну площу Поморян. Триярусна дзвіниця розміщена південніше від храму. Верхній ярус дзвіниці прикрашають арочні голосники. Дзвіниця горіла 1889 року, кажуть тоді навіть дзвони розплавились, але з того металу зробили нові.
Колись в Поморянах була не лише горішня, а й долішня дерев’яна церква. Вона дуже постраждала від пожежі 1889 року і через аварійний стан австрійський уряд заборонив проводити в ній богослужіння. Тоді розпочалося будівництво нового мурованого храму, за зразком церкви з села Вільшаниці. До нового храму перенесли іконостас та два бічні престоли зі старої дерев’яної церкви. У 1890 році храм освятили, іконостас відреставрували. Як відомо з запису на Євангелії, цей храм також відвідував Митрополит Андрей Шептицький.
В Поморянах до Другої світової війни була велика єврейська громада. В центрі містечка була синагога, що об’єднувала єврейську громаду міста. А під лісом на Загребеллі є місцина, яку місцеві називають «Окописько» — там був єврейський цвинтар. Нацисти зруйнували і синагогу, і цвинтар. Більше єврейська громада в Поморянах не відновлювалася.
Автор дякує о. Володимиру Климюку, протопресвітеру Поморянському (1999-2013), за допомогу в написанні статті
Інформація і фотографії: