Попи-шпигуни. Православна розвідка Путіна на Заході
Підготувала Вікторія О. Романчук
Видання Foreign Affairs надрукувало ґрунтовне дослідження, присвячене російській православній церкві та її прихованому впливу на Заході.
Автори матеріалу: Андрій Солдатов – старший науковий працівник-нерезидент Центру аналізу європейської політики, співзасновник і редактор сайту Agentura.ru, який стежить за діяльністю російських спецслужб, та Ірина Бороган – старша наукова працівниця-нерезидентка Центру аналізу європейської політики, співзасновниця і заступниця редактора цього сайту.
Солдатов і Бороган є співавторами книги «Співвітчизники: Російські вигнанці, які боролися проти Кремля».
Свій матеріал автори починають із нагадування про сильно пошкоджений російським ракетним ударом 23 липня один із найбільших православних храмів України – Спасо-Преображенський кафедральний собор в Одесі. Очевидно, що Путін веде війну проти православних християн. При тому, що більшість росіян – також православні християни. У своїй кампанії з підкорення України Москва, по суті, націлилася на власну релігію. Попри це, представники російського православного духовенства були одними з найпалкіших прихильників війни, а критика з боку православних лідерів в інших країнах була порівняно незначною.
ФБР попередило членів православної громади у США, що Росія використовує церкву для вербування на Заході
Автори зазначають, що у певному сенсі така ситуація не має дивувати, зважаючи на добре відомі зв'язки між російською православною церквою та режимом Путіна. З перших років його перебування при владі церква набувала дедалі більшого впливу у російському суспільстві і зміцнювала свої історичні зв'язки з державою та військовими. Вона також відіграла вирішальну роль у підтримці війни, а глава Російської православної церкви патріарх Кирило став рупором військових цілей Кремля.
Автори звертають увагу на потужну підтримку, яку Путін отримує від православних громад за кордоном. Так, РПЦ за межами Росії має 38 649 парафій, 474 чоловічих і 498 жіночих монастирів. У США, приміром, РПЦ має 2380 парафій, 41 чоловічий і 38 жіночих монастирів. Загальне членство у Церкві залишається невеликим – за однією з недавніх оцінок, у США налічується 25 тис. парафіян. Однак велика кількість парафій забезпечує широку географічну присутність РПЦ у багатьох великих західних містах.
У 2022 році, після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, православний лідер у Північній Америці закликав віруючих в усьому світі підтримати його. У Європі один із найвідоміших православних єпископів Заходу засудив не російську армію, а українську владу, за начебто вчинені нею звірства проти християн під час війни. Ще більш вражаючою стала кампанія із завоювання сердець та умів російських православних у США та західних країнах, яку очолила церковна гілка, пов'язана з російською розвідкою та російським урядом. Дослідники акцентують: масштаби цих зусиль настільки великі, що вони привернули увагу американського уряду. На початку цього року ФБР у приватному порядку попередило членів православної громади у США, що Росія, ймовірно, використовує Церкву для вербування джерел розвідки на Заході.
Автори пишуть, що члени громади надали їм копії документів ФБР, які були поширені серед російських і грецьких православних парафій. Документи ідентифікують та висвітлюють діяльність старшого працівника відділу зовнішніх зв'язків РПЦ, якого ФБР підозрює у зв'язках із російською розвідкою. Попередження ФБР свідчить про те, що церква може бути навіть тісніше пов'язана з режимом Путіна, ніж припускають багато спостерігачів. А це потенційно може мати значні наслідки для впливу Кремля за кордоном. З огляду на давню присутність церкви у західних країнах, ці зв'язки можуть ускладнити зусилля зі створення ефективної російської опозиції за кордоном.
Біла і Червона церкви на службі у Путіна
У тому, що церква може відігравати важливу роль у просуванні стратегічних інтересів Росії, немає нічого дивного. Автори дослідження нагадують, що упродовж століть церква була тісно пов'язана з російською державою: від часів Російської імперії до СРСР і путінської Росії. З XVIII століття до революції 1917 року російський цар був главою РПЦ, яка, своєю чергою, надавала легітимності імперському правлінню. Російський бренд православ'я ґрунтується на концепції, що Москва є «Третім Римом» – спадкоємицею Риму та Константинополя. Вплив церкви також підкріплювався і національно-імперською ідеологією російської винятковості, згідно з якою місія церкви полягала у служінні цареві й захисті священної батьківщини.
Комуністичне правління не надто змінило цю орієнтацію, незважаючи на систематичні переслідування радянською владою церковних лідерів, конфіскацію церковного майна та загальний демонтаж церковного впливу після більшовицької революції. Під час Другої світової війни, коли Йосип Сталін звернувся до Церкви з проханням допомогти згуртувати населення на захист СССР, церковні лідери відгукнулися на його заклик – не з опортуністичних міркувань, а оскільки усвідомлювали, що ідеологія країни швидко переходить від пролетарського правління і всезагального комунізму до оновленої націоналістичної ідеології, яка спиралася на славетне минуле Російської імперії. Сталін розумів: націоналізм більше надихає солдатів.
Попри офіційну атеїстичну риторику радянського уряду, в останні десятиліття Холодної війни церква трималася поруч із державою. Дід співавтора статті Андрія Солдатова на початку 1980 років був високопоставленим військовим чиновником і пишався тим, що його запросили на православну пасхальну службу до Єлоховського собору у Москві. Тоді це був головний храм країни і запрошення було свідченням елітного статусу. КДБ пильно стежив за церквою: оперативники уважно оцінювали духовенство і мирян як потенційних агентів. Частково це було пов'язано з тим, що КДБ і церква поділяли переконання, мовляв країна перебуває під постійною загрозою з боку Заходу і оточена численними ворогами. Ба більше, ще з ХІІІ століття Російська православна церква з підозрою ставилася до експансії католицизму на схід, яку вона розглядала як спробу Заходу нав'язати слов'янській цивілізації свою релігію. Для КДБ історична стурбованість російської церкви загрозою зовнішнього впливу означала, що вона може бути залучена до радянських зусиль зі створення ідеологічного оплоту проти Заходу.
Автори дослідження підкреслюють, що тісний зв'язок між церквою та апаратом безпеки не закінчився і з розпадом СРСР. Демократичні зміни 1990 років торкнулися багатьох сфер російського суспільства, але дві інституції залишилися майже повністю недоторканими: КДБ, який продовжував діяти як раніше, хоча й був розділений на кілька частин, і церква. Хоча демократичні реформатори й ліберальні священники закликали до радикальної реформи РПЦ, їхні зусилля виявилися марними. Натомість, при Путіні церква знайшла нового прихильника і захисника.
У перші роки правління Путіна ФСБ – спадкоємиця КДБ, вжила заходів для захисту православної сфери впливу. У 2002 році ФСБ вислала з Росії п'ятьох католицьких священників, звинувативши їх у шпигунстві. Натомість РПЦ благословила ФСБ: того ж року було відкрито храм Софії Премудрості Божої неподалік Луб'янської площі, у кварталі від московської штаб-квартири ФСБ. Сам патріарх Алексій II благословив відкриття храму на церемонії, на якій був присутній тодішній голова ФСБ Микола Патрушев.
Путін очікував, що церква сприятиме стабільності його режиму своєю діяльністю у Росії і за кордоном. Він хотів взяти російську діаспору на Заході під свій контроль. Щоб досягти цього, Путін зробив своїм особистим проєктом підпорядкування Московському патріархату РПЦ за кордоном.
Автори матеріалу подають стислу історичну довідку про РПЦ за кордоном. Сформована залишками Білої армії у країнах, де російські вигнанці оселилися у 1920 роках, ця церква стала відома як Біла Церква (тоді як вигнанці називали її аналог у радянській Росії Червоною Церквою, оскільки вважали, що вона була просякнута агентурою КДБ). З 1951 року штаб-квартира Білої Церкви розташована у Нью-Йорку, на розі Парк-авеню і 93 Східної вулиці, і впродовж усієї Холодної війни вона залишалася повністю незалежною від церкви у Москві. Її суперниця, Червона церква, також була присутня у Нью-Йорку, у церкві Святого Миколая на 97 Східній вулиці.
У слушний момент Путін надіслав подарунок главі Білої Церкви – величезну ікону останньої російської імператриці Олександри, страченої більшовиками 1918 року разом з царем Миколою II та рештою імператорської сім'ї. Передаючи ікону, Путін ніби сигналізував: настав час реабілітувати пам'ять про імперські порядки. У травні 2007 року, під час ретельно продуманої церемонії у храмі Христа Спасителя у Москві дві церкви підписали угоду, відому як Акт про канонічне спілкування.
Відтоді Російська православна церква за кордоном підтримує зовнішню політику Кремля і відіграє певну роль у його пропагандистських кампаніях. Наприклад, у 2014 році у США, за підтримки нью-йоркської церкви Святого Миколая, було запроваджено ініціативу Кремля, у межах якої росіяни 9 травня йдуть маршем з фотографіями своїх родичів, які воювали у Другій світовій війні – так званий «Безсмертний полк».
Російська православна церква за кордоном почала служити російській розвідці й іншими способами, створюючи мережу прокремлівської підтримки по всьому Заходу. Це почало привертати увагу західних правоохоронних органів, зокрема ФБР.
РПЦ і ФСБ: новий рівень співпраці
Дослідники розповідають, що навесні 2023 року ФБР поширило серед православної громади США шестисторінкове повідомлення під назвою «Російські спецслужби роблять жертвами Російську православну церкву та інші Східні Православні церкви». У попередженні, завіреному печаткою ФБР, названо ім'я та показано фотографію високопоставленого чиновника російського Відділу зовнішніх церковних зв'язків і зазначено, що є підстави підозрювати: ця людина є «працівником російської розвідки, який діє під неофіційним прикриттям». Згідно з попередженням, його метою у США було вербування духовенства РПЦ та інших православних церков. Національна прес-служба ФБР відмовилася коментувати цю інформацію, проте зазначила, що бюро «регулярно зустрічається і взаємодіє із членами суспільства... щоби заручитися підтримкою громадськості у боротьбі зі злочинною діяльністю» і закликає «представників громадськості, які помічають загрозливу або підозрілу діяльність, повідомляти про неї».
Згідно із загальнодоступною інформацією, громадянин Росії, про якого йдеться, отримав освіту у Москві і понад два десятиліття працював у Відділі зовнішніх церковних зв'язків. Відтак часто виїжджав за кордон, зокрема до США. Згідно повідомлень ФБР, у травні 2021 року, коли він прибув з візитом до Сполучених Штатів, церковного чиновника зупинили і обшукали працівники митної та прикордонної служб США. Хоча посадовця не затримали і не висунули офіційних звинувачень, подальша перевірка ФБР матеріалів, знайдених під час обшуку, показала: він мав при собі те, що у повідомленні ФБР названо «розвідувальними документами», які стосуються як Служби зовнішньої розвідки Росії, так і її військової розвідки.
Серед документів був меморандум із грифом «конфіденційно», у якому йшлося про створення «системи співпраці» між церквою та кількома російськими шпигунськими службами, включаючи СЗР, главк Генштабу збройних сил Росії і ФСБ. У переліку «напрямків взаємодії» між Церквою та спецслужбами у меморандумі міститься заклик до «підготовки кадрів» як Церкви, так і СЗР і пропонується залучення церковних співробітників до «оперативної діяльності» СЗР, причому передбачається, що це відбуватиметься «виключно за безпосереднього схвалення патріарха». У ньому також зазначається, що главк Генштабу «готовий до розширення співпраці» з Церквою, яка може «дуже поступово» перейти у «реальну польову діяльність». Для ФСБ Церква представляє інтерес у таких контррозвідувальних питаннях, як «протидія сектам, відпрацювання паритетних дій щодо іноземних організацій». (Повна копія меморандуму була додана до попередження ФБР).
Науковці також звертають увагу на те, що згідно з повідомленнями ФБР, громадянин Росії також перевозив «файли, що стосуються процесу вербування джерел / агентів», а також досьє на співробітників церкви, включаючи детальну біографічну інформацію про них і членів їхніх сімей – ця інформація, згідно з попередженням, могла бути використана для шантажу працівників церкви з метою залучення їх до участі у шпигунських операціях. Ці файли не були включені до попередження і твердження не могли бути перевірені незалежно. Але члени православної громади підтвердили: російський чиновник неодноразово зустрічався з церковними діячами у США і відвідує цю країну з 1990 років. Спроби зв'язатися з російським чиновником не увінчалися успіхом. Відділ зовнішніх церковних зв'язків у Москві та посольство Росії у Вашингтоні не відповіли на запити про коментарі.
Особливе значення може мати дата підписання меморандуму, який окреслює нові відносини між церквою та російською розвідкою. Російські джерела, близькі до патріархії у Москві, які бачили документ, датують його весною або літом 2009 року, невдовзі після того, як патріарх Кирило вступив на посаду (у лютому). Це збігається з аналізом ФБР, який датує створення документу кінцем березня 2009 року. Російські джерела також припускають, що документ був розроблений церковною адміністрацією на пряме прохання патріарха Кирила. Якщо це так, то маємо ще один доказ того, що Кирило майже одразу поставив собі за мету встановити новий рівень співпраці між церквою та російськими спецслужбами, і ці відносини посилилися упродовж десятиліття, що передувало вторгненню в Україну 2022 року.
«Жертовність при виконанні військового обов'язку змиває всі гріхи»
Коли Кирило зміцнив своє лідерство в РПЦ, зростаюча присутність церкви у державному управлінні Росії поширилася і на військову сферу. До 2010 року Російська православна церква взяла на себе нову роль у російській армії, запровадивши посади військових священників або капеланів. А у 2020 році Путін та його міністр оборони Сергій Шойгу, разом з патріархом Кирилом, урочисто відкрили собор збройних сил – величезний військово-тематичний комплекс під Москвою, покликаний символізувати центральне місце церкви у військовій історії Росії.
Автори матеріалу звертають увагу на те, що з початком війни російські соціальні мережі заполонили зображення ікон та молитви за перемогу російської армії і заклики молитися за солдатів на полі бою. Кирило став провідним голосом «спеціальної воєнної операції». Після оголошення Путіним часткової мобілізації у вересні 2022 року Кирило заявив, що «жертовність при виконанні військового обов'язку змиває всі гріхи». А ще він звинувачував Захід, стверджуючи, що невідомі сили намагаються перетворити українців з «частини святої єдиної Русі на державу, ворожу цій Русі, ворожу Росії».
Церква також задіяла популярних священнослужителів для мобілізації підтримки війни. Йдеться про такого собі Андрія Ткачова, священника і телеведучого українського походження, який виїхав з України у 2014 році і став одним з найбільш агресивно налаштованих провоєнних голосів у церкві. З початку повномасштабного вторгнення 2022 року його відео на YouTube масово поширювалися серед російських спецпризначенців. Тим часом найпрофесійніші російські військові підрозділи, включаючи спецпризначенців, використовують релігійні символи, звертаючись до Бога за захистом. А російські батальйони називаються на честь російських святих – зокрема, Алєксандра Нєвського, російського князя ХІІІ століття, канонізованого за військові перемоги над шведськими та німецькими хрестоносцями.
Однак ще більш вражаючими можуть бути зусилля церкви, спрямовані на підтримку війни за межами Росії, у тому числі й на Заході. Незважаючи на те, що Росія воює з православною країною, РПЦ за кордоном значною мірою залишається лояльною до Москви. Наприклад, у серпні 2022 року в інтерв'ю сайту, близькому до Московського патріархату, архієпископ Монреальський і Канадський Гавриїл виправдовував вторгнення у стилі роспропагандистів: «Росія була змушена вжити заходів, аби захистити себе від неонацистів, які обстрілювали цивільне населення на Донбасі упродовж восьми років і продовжують це робити донині».
У Лондоні, у березні 2023 року, глава єпархії Великої Британії і Західної Європи і найвпливовіший єпископ РПЦ закордоном Іриней пішов ще далі, опублікувавши «Відкритий лист про переслідування християн в Україні», у якому розповів про «трагедію надзвичайних і безсердечних переслідувань християн, що відбувається у багатьох частинах країни». У листі відповідальність за ці переслідування покладається на українську владу, а не на російську армію.
Дослідники акцентують: важливо, що ці два православні посадовці народилися і виросли на Заході; вони не є емісарами, присланими з Москви, і їхнє прийняття кремлівського бачення війни не є нав'язаним російським урядом. Скоріше, це значною мірою відображає орієнтацію російських православних громад за кордоном: хоча багато українців відійшли від Московського патріархату після вторгнення, багато церков і парафіян в інших країнах вирішили залишитися в РПЦ.
Один із членів російської православної громади у Нью-Йорку розповів авторам дослідження: «Коли почалася війна, деякі священники у Росії зайняли антивоєнну позицію і зазнали покарань, як з боку РПЦ, так і з боку держави. Проте більшість священників, у тому числі й за кордоном, придушували будь-які розмови про війну зі страху втратити свою паству, яка у цілому підтримувала війну. Для них Україна ніколи не була країною.
Автори переконані, що причини цих проросійських поглядів ідеологічні: багато нащадків першої хвилі російської еміграції на Захід – тих, хто виїхав у 1920 роках, після більшовицької революції, і навіть тих, хто виїхав у 1940 роках, після Другої світової війни – залишаються зануреними у спогади про імперське минуле. Цілком природно, що ця частина російської діаспори тягнеться до націоналістичних ідеологій дев'ятнадцятого століття, які сповідує Путін.
Коли Путін вторгся в Україну, церковні лідери побачили у цьому можливість перетворити Росію на повноцінний фундаменталістський режим, у якому російське православ'я повернеться до своєї історичної ролі якоря для російської держави. Прийняття такого підходу передбачає дедалі тіснішу співпрацю між церквою, військовими та спецслужбами, у результаті чого церква значно посилить дезінформаційні кампанії російського уряду за кордоном і зусилля з проникнення на Захід, зокрема, через свої зв'язки з російською емігрантською спільнотою.
Автори приходять до висновку, що особа, ідентифікована ФБР, є не єдиним церковним чиновником, який працює пліч-о-пліч з російською розвідкою. Після того, як з Європи було вислано багатьох російських дипломатів, традиційні можливості для російських шпигунів, які часто діяли під дипломатичним прикриттям, стрімко звужуються. Для Кремля церква, з її широкою мережею парафій, може стати прийнятною альтернативою. Своєю чергою, підтримка Путіна і війна в Україні дала РПЦ нову важливу місію після десятиліть стагнації та занепаду.
Зростаюча увага російського уряду до традиційних цінностей, імперії та мілітаризму спричинила значний поштовх РПЦ та її філіям за кордоном. У підсумку це релігійне відродження не лише посилює легітимність і міцність путінського режиму, але й становить загрозу безпеці Заходу. Йому з цією загрозою доведеться боротися.
