В житті людини радість і моменти щастя чергуються з хвилинами поваги і смутку. Такий об’єктивний порядок життя. Еклезіаст нагадує, що на все є слушна хвилина під небом: є час плакати і час сміятися, час сумувати і час танцювати, час мовчати і час говорити (пор. Проп. 3,1-8). Від сьогодні, Попільної Середи, Церва входить в час, котрий є більше часом мовчання, ніж говоріння – у Великий Піст.
Цей час призначений для глибшої задуми людини над своєю долею, сенсом свого життям, над своїм стосунком до Бога і до ближніх. В католицьких храмах у перший день Великого Посту під час богослужіння голови вірних посипаються попелом, що має тисячолітню традицію, закорінену в релігії Старого Завіту.
В Ізраїлі піст мав перед усім характер покаяння. Людину, щодо якої ми провинились, можна перепросити, простягнути руку, зрівняти борг. А як винагородити Богові за вчинений гріх? – роблячи щось, що є зовсім безкоштовним, що не приносить безпосередньо жодної користі іншим, але однак нас коштує. Такий піст був пов’язаний цілком логічно із рядом інших дій: людина посипала голову попелом, не вмивалася, а з одягу мала на собі лише мішок і т.д. Весь вигляд такої людини та позбавлений всіляких зовнішніх ознак радості стан мали свідчити про її жаль за гріхи. Так, наприклад, поводились ніневітяни щодо місії пророка Йони (Йон. 3,5-10). Так само постив цар Давид після того, як пророк Натан вказав йому на його гріх (2 Сам. 12,16). Знаний був піст, якого дотримувалися щороку в свято Йом Кіпур (Лев. 23,26-29).
Піст був також аскетичною практикою. Відмовити собі в їжі та питті, стримати своє тіло і свої чуття (уникання інтимних стосунків було також складовою частиною посту) означало поставу залежності перед Господом: речі цього світу, навіть ті, найбільш елементарні, які служать підтриманню фізичного життя і продовженню людського роду, мають відносну вартість перед Творцем.
Господь Ісус показав нам приклад такого посту, перебуваючи сорок днів на пустелі (пор. Мт. 4,1-11). Знаємо, що для Ісуса Христа не був це піст покаяння: сенс цього посту прихований в словах: "Не самим лише хлібом живе людина, але кожним словом, що виходить з уст Божих".
Як кожна релігійна практика, яка з індивідуальної і спонтанної стається обов’язковою, в практиці посту є небезпека попасти в формалізм, коли дотримування зовнішніх обрядів не йде в парі з внутрішнім станом людини. Пророки звертали на це увагу. Так, в літургії Попільної Середи чуємо на цю тему Господнє слово, скероване через пророка Йоіла: "Поверніться до мене усім вашим серцем, у пості, в плачі й у жалі. Роздеріть серце ваше, а не одежу вашу".
В Євангелії, яке читається у Попільну Середу, Ісус наказує: "Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні" (Мт. 6,16-18).
Не буде перебільшенням, якщо скажу, що практика посту сьогодні не в найліпшому стані, а для багатьох, хто вважає себе християнином, піст взагалі нічого не означає (сьогодні дуже модно худнути, а різні дієти, не маючи жодної релігійної мотивації, не заслуговують називатися постом). Такий стан речей не дивує, адже він є віддзеркаленням цілої сучасної культури, яка залишає мало місця для Бога – піст же ж є свідомою поставою покори людини перед своїм Творцем. Колись Церква детально регламентувала обмеження, які людина повинна накладати на себе під час посту, і були вони нелегкими. Сьогодні таких "офіційних" обмежень залишилось дуже мало, що часом хибно розуміють як відмову Церкви від практики посту. Просто Церква більше шанує свободу особистого вибору людини і залишає кожному накласти на себе такі покутні практики, які вона бажає і є в спромозі виконати. Добровільно обмежуючи себе не тільки в їжі, але й у таких – а, може, передусім у таких –речах як телебачення, Інтернет, гучні забави, алкоголь тощо, наслідуємо Ісуса і разом із ним не лише на словах, але й усією своєю поставою говоримо: хочемо жити не самим лише хлібом.
Крім посту, Ісус нагадує учням ще дві фундаментальні речі: милостиню і молитву. Зрозуміло, що в цей час напружених духовних змагань не може забракнути молитви. Молимось у спільноті, в храмі, під час Служби Божої, Хресної Дороги, але Богові мила теж молитва приватна, та, що відбувається "у тайні" (пор. Мт. 6,6), у тиші й зосередженні, коли людина перебуває з Ним віч-на-віч. Милостиня, тобто безкорисливий акт доброти, милосердя щодо іншої людини, допомагає побороти егоїзм, чинить серце вразливим на потреби інших. Якщо прислухаємося до порад Ісуса і зробимо в щоденному житті трохи більше місця на піст, молитву й милостиню, то час Великого Посту, який розпочинається, стане часом благодаті та навернення, часом, коли особистим зусиллям робимо більше місця для Бога в нашому житті.
За матеріалами: http://www.ecclesia-catholica.org.ua/