Послання Папи Бенедикта XVI на 46-ий Всесвітній день соціальної комунікації

Дорогі брати і сестри,

У зв’язку із наближенням Всесвітнього дня соціальної комунікації 2012, хочу поділитися з вами деякими роздумами стосовно аспекту процесу людської комунікації, про який, не зважаючи на його важливість,  часто забувають, однак на даний час є необхідно про нього згадати. Він стосується відносин між мовчанням і словом: двома аспектами комунікації, які повинні зберігати між собою рівновагу, наслідувати один одного і доповнювати, щоб досягнути автентичного діалогу і глибокої близькості між людьми. Коли слово і мовчання виключаються навзаєм, комунікація погіршується або тому, що викликає певне непорозуміння, або навпаки – створює атмосферу холоду; коли ж мовчання і слово доповнюють один одного, то комунікація набирає цінності та значення.

Мовчання є інтегральною частиною комунікації і без нього не можуть існувати слова, багаті контекстом. В тиші слухаємо і краще пізнаємо самих себе, народжуються ідеї і набирають глибини, ми краще розуміємо те, що хочемо сказати або те, чого очікуємо від інших, і вибираємо як виразити себе. Замовкаючи, дозволяємо іншій особі говорити, виражати себе, а самі уникаємо того, щоб бути повністю прив’язаними до своїх слів та ідей, без відповідного обміну думками. таким чином створюється простір для взаємного слухання, і можливими стають глибші людські відносини. У мовчанні, наприклад, розуміється найбільш автентичні елементи комунікації між закоханими; жести, вирази обличчя та мова тіла є знаками, якими вони об’являють себе один одному. У мовчанні промовляють радість, турбота і терпіння, які власне в ньому знаходять інтенсивну форму вираження. Власне з мовчання виникає більш активна комунікація, яка вимагає чутливості і здатності слухати, від чого часто проявляється істинна міра і характер відносин. Там, де є багато повідомлень і інформації, мовчання стає необхідним для розрізнення того, що важливе від того, що неважливе або другорядне. Глибші роздуми допомагають нам відкрити зв’язок, що існує між подіями, які на перший погляд виглядають не пов’язаними між собою, оцінити та проаналізувати повідомлення. Завдяки цьому можна ділитися роздумами та відповідними думками, що дає можливість для автентичного, спільного пізнання. Для цього необхідно створити відповідне середовище, свого роду «екосистему», в якій би підтримувалась рівновага між мовчанням, словами, зображеннями та звуками.

Процес сучасної комунікації значно мірою керується питаннями, які прагнуть знайти відповіді. Пошукові системи та соціальні мережі стали вихідною точкою комунікації багатьох людей, які шукають поради, ідей, інформації та відповідей. У нашому часі інтернет все більше стає форумом для питань і відповідей. Що більше, часто сьогодні людину просто закидають відповідями на питання, яких вона ніколи не ставила, і  потребами, яких ніколи не відчувала. Якщо ми прагнемо розпізнати і зосередитись на істинно важливих питаннях, тоді мовчання стає цінним даром, який дає нам можливість правильно розрізнити серед багатьох стимулів і відповідей. У цьому складному та різноманітному світі комунікації багато людей ставлять перед собою основні питання людського існування: Хто я? Що я можу знати? Що я повинен робити? На що можу надіятися? Важливо є утвердити тих, хто ставить ці запитання, і відкрити можливість для глибшого діалогу, що складається із слів, обміну думками, але також із запрошення до роздумів і мовчання, які часом можуть бути більш красномовними, ніж поспішна відповідь і дозволить тому, хто запитує, досягти власної глибини, відкритися на шлях відповіді, який Бог записав у серці людини.

Цей безперервний потік запитань показує велике бажання людини шукати істину, більш чи менш важливу, яка дасть сенс і надію для існування. Людина не може задовольнятися простим і толерантним обміном скептичними думками про життя: всі ми шукаємо істину і ділимося цієї глибокою тугою, особливо в наш час, коли «люди, які діляться інформацією, діляться самими собою, своїм баченням світу, надіями та ідеалами» (Послання на Всесвітній день соціальної комунікації, 2011).

Цікаво розглянути різні форми веб-сайтів, програм та соціальних мереж, які можуть допомогти сучасній людині пережити моменти рефлексій і справжніх питань, але і знайти простір мовчання, можливості для молитви, медитації або ділення Словом Божим. У стислому повідомленні, часто не довшому, ніж рядок у Біблії, можна висловити глибокі думки, якщо не нехтувати розвитком свого внутрішнього життя. Не дивно, що різні релігійні традиції, самотність і тиша, є привілейованими просторами, які допомагають людям знайти себе та істину, яка надає сенсу всім речам. Бог біблійного одкровення говорить без слів: «Як показує хрест Христа, Бог також говорить у тиші. Мовчання Бога, досвід віддалення від Всемогутнього і Отця становить вирішальний етап земного шляху Сина Божого, втіленого Слова. (...) Мовчання Бога є продовженням його попередніх слів. У ці моторошні моменти він промовляє у таємниці Його мовчання» (Постсинодальне Апостольське Повчання «Verbum Domini», 30 вересня, 2010, 21). У мовчанні Хреста промовляє Божа любов, яка є найбільшим даром. Після смерті Христа земля перебуває у тиші та у Велику суботу, коли «Цар заснув, а Бог в людській плоті викликав тих, що спали упродовж століть» (див. Читання на Святу Суботу), лунає голос Божий, сповнений любові до людства.

Якщо Бог говорить з людиною в тиші, то в мовчанні і людина виявляє можливість поговорити з Богом і про Бога. «Нам потрібна тиша, яка стає спогляданням, що дозволяє нам увійти в мовчання Бога і так сягнути туди, де народжується Слово, Слово відкуплення» (Проповідь під час Літургії на закінчення пленарного засідання Міжнародної богословської комісії, 6 жовтня, 2006). Коли йдеться про велич Бога, наша мова завжди невідповідна, і так відкривається простір мовчазного споглядання. З цього споглядання народжується з усіх своїх внутрішніх сил нагальна потреба місій, нагальна необхідність «звіщати те, що ми бачили й чули» (пор. 1 Ів. 1, 3). Мовчазне споглядання дозволяє нам зануритися в джерело Любові, яке веде нас до нашого ближнього, відчувати його біль і дати йому світло Христове і Його послання життя, Його дар цілковитої любові, яка рятує.

У мовчазному спогляданні виявляється ще сильніше те одвічне Слово, через яке був створений світ і задуманий план спасіння, який Бог здійснює через слова і дії в історії людства. Як зазначає Другий Ватиканський Собор, Боже одкровення відбувається «через дії і слова, що мають внутрішню єдність: справи доконані Богом в історії спасіння ілюструють і підтверджують науку і справи, висловлені словами, а слова звіщають діла і прояснюють таємниці, що містяться в них» ( «Dei Verbum», 2). Цей план порятунку має свій апогей в особистості Ісуса з Назарету, посередникові та повноті одкровення. Він показав нам справжнє обличчя Бога Отця та через Його хрест і воскресіння вивів нас з рабства гріха і смерті до свободи дітей Божих. Основне питання щодо сенсу людського життя міститься в таємниці Христа, це відповідь, здатна обдарувати миром неспокійне серце людини. З цієї таємниці народжується місія Церкви, і саме ця таємниця стимулює християн проголошувати надію і порятунок, щоб свідчити, що любов, яка сприяє людській гідності, будує справедливість і мир.

Слово і мовчання. Виховання себе до комунікації означає навчитися спілкуватися, споглядати, а не тільки говорити. Це особливо важливо для тих, хто бере участь у ділі євангелізації: і мовчання, і слово є важливими і невід'ємними елементами діяльності Церкви в галузі засобів масової інформації, щоб знову проповідувати Христа в сучасному світі. Марії, чиє мовчання «слухає і чинить так, що родить Слово» (Молитва під час зустрічі з італійською молоді в Лорето, 1–2 вересня 2007 року), довіряю все діло євангелізації, яку Церква здійснює через засоби суспільної комунікації.

Ватикан, 24 січня 2011 року, свято св. Франциска Салезького

BENEDICTUS PP XVI

Переклад "Католицького Оглядача"