Повечір’я: старозавітні молитви перед сном

Вечеря, як і будь-яка трапеза, у християнському світогляді є знаком єднання спільноти довкола Христа. Підтвердженням цієї думки є те, що час трапези в монастирських уставах входить у 8 годин молитви. Тому молитва християнина, розпочавшись з Вечірнею, триває під час вечері та продовжується у Повечір’ї.

Мале і Велике Повечір’я

У сучасному церковному уставі існують два різновиди Повечір’я: мале і велике. Перше служать кожного дня, а друге, тобто Велике Повечір’я, служать у Навечір’я Різдва, Богоявлення та Благовіщення, а також у дні Великого Посту, при цьому в перші 4 дні Посту його поєднують з Покаянним каноном св. Андрея Критського. Це богослужіння у людей зазвичай асоціюється з гімном «З нами Бог…». Він походить з 8 та 9 глав пророцтва Ісаї про Емануїла (одне з Божих імен, у перекладі – «з нами Бог»). Свого часу монофізити (ті, хто визнавали у Христі тільки одну природу) застосовували цей термін, щоб зробити наголос тільки на божественній природі Христа. Натомість сьогодні в ортодоксальному богослов’ї розуміємо ці слова як прославу Воплочення, тобто прославляємо одночасно божественну і людську природи Христа. Літургійно піснеспів «З нами Бог…» є ознакою посту перед великим святом та у час Великого Посту. Хибно асоціювати цей піснеспів виключно з Навечір’ям свят Різдва та Богоявлення.

Цікаво, що Навечір’я Різдва та Навечір’я Богоявлення у нашій традиції є часом суворого посту. Це пов’язує два Святвечори з постом Великої П’ятниці та Великої Суботи. Тобто Різдво та Богоявлення літургійно схожі до Пасхи. Одним із найдавніших християнських свят є Богоявлення, під час якого раніше відзначали Різдво і хрещення Ісуса Христа. Пізніше два свята відділилися, залишаючись дуже схожими у своїх богослужіннях, між якими Велике Повечір'я набирає особливого значення.

Велике Повечір'я поділене на 3 частини, кожна з яких має власні псалми та молитви. Мале Повечір’я – це всього лиш третя частина Великого Повечір’я, яке додатково вміщує у собі Мале славослов’я та Символ віри.

Приблизно від ХVІІ ст. стало популярно замінювати Мале Повечір’я, яке служать щодня, на особисті вечірні молитви — так звані «Молитви на сон грядущий». Тоді з’являються молитовні правила, які мають частини Малого Повечір’я. Тому якщо сьогодні вірянин візьме участь у цьому богослужінні, то він буде здивований, почувши під час нього деякі тексти зі своїх вечірніх молитов.

Що лягло в основу Повечір’я

В основі цього богослужіння лежить практика особистої молитви християн перед сном, вагомий вплив зробила традиція келійної молитви монахів. Вже з ІІІ століття можемо говорити про існування певного молитовного чину, який християни могли звершувати після вечері перед сном. Також до складу Повечір'я ввійшла панахида. І хоч у більшості людей зараз це слово асоціюється з богослужінням за померлими, насправді «панахида» означає «всеношна», тобто цілонічне чування з певним набором псалмів та молитов. У Повечір’ї також міститься так званий чин 12 псалмів, який був розповсюдженим серед єгипетських монахів. Вважалося, що ангел Божий вказав на це число псалмів, як оптимальне для монашої псалмодії.

Отже, особисті молитви, панахида та чин 12 псалмів з плином історії злилися і утворили Повечір’я, яке згодом увібрало частини з інших богослужінь. У давніх рукописах можна знайти іншу назву Повечір’я – Перший нічний час. Така назва наводить аналогію до денних часів добового кола богослужінь, про які ми будемо говорити в наступних статтях.

У древніх рукописах молитви часто були анонімними. З появою книгодрукування у ХV-ХVІ ст. питання авторства стало дуже важливим, тому намагалися знайти творця. Зазвичай молитву приписували відомому святому, щоб додати виданню і тексту авторитету та більшого значення, запевнити аудиторію в поважності думки. Наприклад, такою є історія молитви Повечір’я «Ти, що повсякчас…», авторство якої приписують св. Василію Великому, хоча ствердити це доволі важко, адже вперше молитва з’являється у рукописах ХІ ст.

У Повечір’ї присутній 50 Псалом – це ознаки Утрені. Він гарно підходить для підготовки до сну. Як ми згадували у попередній статті, сон є символом смерті для християнина, тому важливо бути готовим до смерті та зустрічі з Богом, покаявшись та зробивши іспит сумління. Взагалі 50 Псалом часто можна зустріти в богослужіннях добового кола. Цей текст є покаянним псалмом царя Давида, який спокутував свій важкий гріх (див. ІІ Сам 11-12,25).

Однією з невід'ємних частин Великого Повечір’я є гімн «З нами Бог..», про який ми вже згадували. Його виконують одним із найдавніших способів псалмодії – рефреном (хтось один заспівує стишок, відповідь на який повторює ціла громада). Такий спосіб виконання молитовних частин показує активну участь вірян у богослужінні.

Велике Повечір’я у Навечір'я Різдва, Богоявлення та Благовіщення містить у собі Литію (гр. «літе» - «похід»), про яку вже мовилося в статті «Вечірня: побачити світло у темряві ночі». Характерною ознакою литійної єктенії є прохання про заступництво, розміщені в єрархічній послідовності: Бога, Богородиці, мучеників, святих і так далі. У римо-католицькій традиції певним аналогом литійної єктенії є літанія.

Важливою частиною Повечір'я є тропарі «Помилуй нас Господи…» — досить древні стихири-тропарі, які також можна зустріти в інших богослужіннях. Цікаве спостереження: чим менший за розміром та простіший за догматичним змістом тропар, тим древнішим він є.

Велике Повечір’я містить старозавітню Молитву Манасії (ІІ Хр 33), ізраїльського царя, який розкаявся у своїх гріхах. Хоча текстологічні дослідження показують, що цей текст був створений у семітському середовищі І-го ст. до Р.Х. Проте це аж ніяк не применшує його вартості.

На кожному богослужінні Малого Повечір’я мав би читатися канон, який на Повечір’ї є центральною змінною частиною, що присвячена Пресвятій Богородиці. У сучасному українському Часослові (мовиться про Молитвослов) ми маємо тільки один такий канон 8 голосу вівторка. На жаль, сьогодні 58 Богородичних канонів, які вміщені в Октоїху, майже не використовують у молитовній практиці. Звісно, це пов'язано також із тим, що Повечір’я практично неможливо знайти у розпорядку парафіяльних богослужінь. Хоча канон – це дуже гарна нагода не тільки глибше увійти в молитву та богослов’я Церкви, але й познайомитися ближче з піснетворчою спадщиною Церкви. На практиці його часто упускають через значний об'єм.

У давнину для богослужінь візантійської традиції було притаманно співати біблійні пісні: пісня Мойсея (пор. Вих. 15,1-19), пісня Анни (1 Цар. 2,1-11), пісня трьох юнаків, які були кинуті до печі (пор. Дан. 3,26-57,67-88), пісня священика Захарії (Лук. 1, 68-79) тощо. З плином часу від таких текстів залишилися тільки натяки, у візантійській традиції їх поступово витіснив новий богослужбовий жанр - канон, який складається з ірмосів, тропарів та коротких приспівів перед ними. Можна сказати, що канон у богослужіннях добового кола, в тому числі у Повечір’ї, – це християнська переробка біблійних пісень.

Мале Повечір’я завершують молитви до Богородиці та Христа. Вважають, що молитву до Богородиці склав св. Павло Аморейський. Вкінці Повечір’я є Чин всепрощення. Для більшості ця частина відома з богослужіння Сиропусної Неділі або Неділі вигнання Адама та Єви з Раю, коли відбувається всепрощення перед початком Великого Посту. Насправді цей чин мали б служити, принаймні у монастирях, щоденно, адже для християнина важливо примиритися з усіма перед відходом на спочинок, який може стати вічним. В особистих молитвах вірян цей чин трансформований у іспит совісті.

Підсумки

Повечір’я вміщує багато молитов, взятих безпосередньо зі Святого Письма Старого Завіту або ж їх вмілого опрацювання. Окрім того це богослужіння має найменше змінних частин. Певною мірою, Повечір’я є симбіозом келійного монашого правила та вечірніх молитов християн. Отож розглядати його як виключно монашу молитву було б не цілком правильно. Кожний вірянин може використовувати якщо не весь молитовний чин Повечір'я, то принаймні деякі його частини, як молитву перед сном. Як і всі інші богослужіння, Повечір’я можна молитися спільно: у сім’ї, родині, молитовній чи парафіяльній спільноті, які бажали б використовувати невичерпне багатство літургійної традиції Церкви для поглиблення духовного життя.

У тексті використані ікони Глафіри Щербак