Утреня: бути свідком Воскресіння Христа
У монашій традиції Утреня – це завершення цілонічного чування, у катедральній традиції – початок нового дня. Тому сьогодні на багатьох парафіях це богослужіння повертається до життя, особливо – недільна Утреня, яка оспівує Воскресіння Ісуса Христа. В одному з найдавніших християнських творів Дідахе (ІІ ст.) зазначено, що християни повинні молитися Господню молитву «Отче наш» тричі на день, що було прямим наслідуванням укладу щоденної молитви юдеїв. Ранок, обід і вечір – основні часи молитви. Тому й не дивно, що Вечірня і Утреня для більшості християн сьогодні залишаються найбільш важливими богослужіннями після Божественної Літургії.
Різновиди
Утреня буває повсякденна, недільна та святкова. Першу служимо кожного дня, недільну – в неділю, святкову – у день полієлейного чи бдінного святого, а також у Богородичні та Господські свята. Під час Великого Посту Утреня має багато особливостей, тому окремо можна виділити Утреню посну. Вона складається з особливих змінних частин, характерних для посного періоду Літургійного року.
Унікальною є Утреня Христових Страстей, яку служать у Великий Четвер, хоч фактично це Утреня Великої П'ятниці. Тоді читають 12-ть Євангелій, які оповідають про страждання Христа від розмови з учнями на Тайній Вечері до призначення сторожі біля гробу, в якому спочило тіло Спасителя.
Єрусалимську Утреню служать ввечері Великої П'ятниці перед Воскресінням Христовим, хоча насправді це ранкове богослужіння Великої Суботи. Утреня Великої Суботи має давнє походження, підтвердженням чому є читання Євангелія після Великого Славослов’я та розміщення священнослужителів у центрі храму. У Ранній Церкві священики були посеред храмової асамблеї також під час Літургії Слова. Така практика була пов’язана з вірою в те, що Слово Боже очищує, чого потребують не тільки вірні, але й духовенство. Зауважимо, що в найбільш урочисті моменти церковного року виявляються найдавніші обряди Церкви.
Ще одним різновидом є так звана Утреня заупокійна, яку служать у суботу м’ясопусного тижня та в суботу перед Зісланням Святого Духа. В цьому богослужінні присутні елементи з парастасу.
Загальна структура Утрені
Сучасна Утреня складається з 4 різних молитовних чинів. Перший молитовний чин, який зараз не знайдемо в молитвослові, — це молитва за царя чи імператора. Цю частину відкриває Початок звичайний, Псалми 19 і 20, тропарі та єктенія. Чин був фактично віддзеркаленням молитви за царя, яку вже читали на Північній. Різниця в тому, що під час Північної молилися за померлих царів та імператорів, натомість на Утрені – за живих володарів.
Оскільки сьогодні монархія себе практично вичерпала, цей чин поступово відійшов, хоч історично Церква і держава в Римській імперії були тісно пов’язані. Цей процес почався від імператора Костянтина (IV ст.) та в різних формах і моделях триває дотепер. Християнське сприйняття влади пояснюють словами ап. Павла, що всяка влада є від Бога (пор. Рим. 13: 1-10). Звісно, не кожна влада сприяє діяльності Церкви, тим не менш у Мирній єктенії християни моляться за правлячу верхівку. Якщо влада виступає проти Церкви, тоді молитва набуває прохального сенсу за навернення керманичів.
Другу частину Утрені розпочинає монаше нічне чування, яке вміщує: Шестипсалміє, Мирну єктенію, гімн «Бог Господь і явився нам…», тропарі, катизми та сідальні тропарі. У Шестипсалмії можна знайти стишки, пов'язані зі стражданнями Ісуса Христа. Це наводить на думку, що Утреня є продовженням нічного чування, яке має алюзію до Гетсиманського чування Ісуса. Під час Шестипсалмія священик відмовляє 12 Світильних молитов (у греко-католицькій традиції – 11 молитов). Потім молимося Мирну єктенію, спільну для Божественної Літургії, Вечірньої та Утрені. Пам’ятаємо, що паралельні частини в різних богослужіннях добового кола вказують на тісний зв’язок між ними. Утреня має на меті розкрити Таїнство новозавітньої історії спасіння, зокрема воплочення, страждання та воскресіння Христового. Тим часом, як Вечірня висвітлює зв'язок та вказує на перехід від старозавітньої до новозавітньої історії спасіння.
Гімн «Бог Господь і явився нам…» — це особливе виконання 118 Псалма, його деяких стишків (26, 1, 11, 17, 22-23). Цей псалом, виконуючи пасхальний церемоніал єврейської родини, Ісус Христос молився з апостолами у часі Пасхальної Трапези Тайної Вечері (пор. Мт. 26, 30). Інколи в бік Церкви можна почути закиди, що обряди та богослужіння є надуманими, адже сам Христос не служив Літургії з її теперішніми обрядами, не одягав фелон тощо. Проте Він, як бачимо на прикладі пасхальної вечері, не відкидав жодних обрядових звичаїв. Коли Христос благословив вино чи хліб, Він не робив нічого нового, ці обряди вже існували. Син Божий надає їм нового глибинного змісту, відтепер Він сам буде діяти через обряди Церкви. Інший важливий аспект гімну, чи радше своєрідного прокімену «Бог Господь...», — Теофанія, тобто прослава явлення Бога у світі. Цей вимір є одним з фундаментальних для усіх богослужінь добового кола.
Опісля співаємо тропарі – змінні частини, які регулює устав. До речі, тропарі є невід’ємною частиною Літургії Слова, що вкотре вказує на тісний взаємозв'язок між Божественною Літургією та добовим колом богослужінь. Наступними є катизми, які походять з монашої традиції. Відповідно до палестинського уставу св. Сави, Псалтир поділяли на 20 катизм (частини, що групують у собі псалми). Кожна катизма поділена на три так звані «Слави», назва походить від «Слава Отцю і Сину, і Святому Духу…» Між катизмами співають сідальні тропарі – піснеспіви, які слухають сидячи. Залежно від літургійного спомину (святий безполієлейний, полієлейний, велике свято, неділя чи піст) змінюється і зміст цих тропарів. Далі співають єктенію «Ще і ще в мирі Господеві помолімся…». Ці частини покликані урізноманітнити молитву. Взагалі кожному богослужінню, як ми можемо зауважити, притаманні чергування різних елементів, що додають динаміки.
На святковій та недільній Утрені у певні періоди Літургійного року співаємо Полієлей – вибрані стишки з 134 та 135 псалмів, які прославляють Божу милість. Слово «полієлей» у перекладі з грецької – «многомилостивий». Також на святковій Утрені співають Величання, під час якого в українській та румунській традиціях виносять ікону, що підкреслює особливе поєднання між Літургією та іконою. Величання – це ще одна форма прокімена, скорочена форма псалма, завдяки якому оспівують певну подію чи святого. Саме Величання — це короткий тропар, який переплітається зі стишками певних псалмів чи інших біблійних текстів. Під час Величання вірні прикладаються до ікони, виявляючи таким чином не просто почитання свята чи святого, але повне прийняття богослов'я Церкви, яке написане в іконі. Водночас зі співом Полієлею відчиняють святі ворота і звершують кадження, що надає моменту особливої урочистості.
Третя частина Утрені походить з катедральної традиції (більше про різницю між монашою та катедральною традицією читайте в нашій статті про Добове коло богослужінь). Полієлей відкриває собою катедральне ранкове чування. На недільній Утрені додаємо гімн «Ангельський хор», в якому оспівують жінок-мироносиць та Воскресіння Ісуса Христа. «Ангельському хору» характерна проста та милозвучна манера виконання. У часі піснеспівів, які славлять Христове Воскресіння, Єрусалимський патріарх входив до Гробу Господнього, звершуючи там кадження, і виходив до вірних. Символічно цю подію відтворюють у кожній недільній Утрені під час Поліелею та «Ангельського хору». Тоді ж у храмі запалюють світло.
Мала єктенія після гімну переводить нас до сідального тропаря (якщо свято) або іпакоя (якщо неділя). Опісля співають степенну чергового голосу, що є літургійною переробкою псалмів, які раніше виконували, йдучи сходами до Єрусалимського храму. Степенні вирізняються доволі складною мелодією.
Далі, якщо це святкова чи недільна Утреня, співають черговий Прокімен та інший незмінний прокімен «Усе, що живе, нехай поклониться Господеві…», читають Євангеліє. Для недільної Утрені існує 11 воскресних Євангелій. Ці читання настільки важливі, що Євангеліє на Утрені читає священик, а не диякон, як це відбувається, наприклад, на Божественній Літургії. Це підкреслює Воскресний характер Утрені, а також вводить вірних у Пасхальне Таїнство. На Божественній Літургії читають рядове Євангеліє, тому недільна Утреня наділена урочистим моментом благовістування Воскресіння Христового через Євангеліє, яке виражає основну причину недільного святкування.
Після читання Євангелія виконують тропар «Воскресіння Христове бачивши…», який, скоріш за все, виник у традиції богослужінь храму Воскресіння Христового в Єрусалимі, коли процесія йшла від Голгофи до Гробу Господнього. Назагал Утреня зазнала великого впливу традиції храму Воскресіння в Єрусалимі, що й не дивно, зважаючи на особливий історично-пасхальний вимір цієї святині. Тропар “Воскресіння Христове бачивши…” складається з трьох різних тропарів. Під час нього священик виносить Євангеліє і кладе його на тетрапод для почитання вірними. Тобто люди залишаються з Воскреслим Христом у Слові Божому. Відповідно до вчення Другого Ватиканського Собору, кожне богослужіння Церкви має в собі педагогічний характер. Тому під час цього обряду варто задуматися: якщо ми цілуємо Євангеліє, але не читаємо його і не живемо за ним, то таке «видиме» почитання не має жодного значення. Це все одно, якби ми поцілували Христа, якого не знаємо – перефразовуючи слова св. Єроніма про тих, хто не знають Святого Письма, а отже не знають Христа. Євангелія у візантійській традиції є символом присутності самого Ісуса Христа.
Наступним є покаянний 50 Псалом, який колись переплітався на Утрені зі стихами і про який ми згадували в попередніх статтях про богослужіння добового кола. Далі виконуємо короткі стихири, в яких звертаємося до Богородиці, величаємо Христове Воскресіння і молимося єктенію «Спаси, Боже, людей Твоїх…», яка є частиною Литійної єктенії.
Четверта частина Утрені – Канон. Слово «канон» у християнському розумінні означає «правило». Це дуже складний жанр богослужіння, молитовний чин, який у історичному становленні мав багато різновидів, а сьогодні входить до складу різних богослужінь (Повечір’я, Північної, Параклису, Парастасу і т.д). Повний Канон складається з 9-ти пісень (2-гу зазвичай виконують тільки під час Посту). Авторами канонів серед багатьох святих богословів-піснетворців є, зокрема, св. Софроній Єрусалимський, св. Андрей Критський, св. Косьма Маюмський, св. Іван Дамаскин.
Канон починають з ірмосу (гр. «зразок»), за мелодією якого потім співають всі наступні тропарі відповідної пісні. Канон вміщує кондак, який в оригіналі був написаний у віршованій формі, що ще раз доводить геній християнського піснетворення. Перед формуванням Канону як молитовного чину, саме кондак у V-VI ст був специфічною довгою молитвою у поетичній формі, схожою на сучасний Акафіст. До речі, у візантійському обряді існує Утреня з Акафістом, яку служать у п’яту суботу Великого Посту. Акафіст поділений на чотири частини, які співають після Катизм та по 3 і 6 пісні Канону.
Часто в одній Утрені можуть бути поєднані 4 різних канони. Тому якщо б ми хотіли молитися Утреню за повним уставом, без скорочень, то в деякі дні ранкове богослужіння могло б тривати близько 4 годин поспіль.
Повертаючись до структури Утрені, після Канону зустрічаємо Хвалебний молитовний чин або прославу – останню частину Утрені. У свято або неділю прославу розпочинаємо приспівом «Усе, що живе нехай хвалить Господа…» і читаємо так звані хвалебні Псалми 148, 149, 150. З останніми стишками цих псалмів переплітаються похвальні стихири. Як і кожне богослужіння, хвалебний молитовний чин має на меті прославити спасительні дії Бога в нашому житті.
У неділю ця частина завершується особливим піснеспівом Євангельською стихирою, автором якої є імператор Лев Мудрий (886-911). Це переспів воскресного Євангелія. Згідно з уставом, якщо з певних причин ця стихира не буде виконана в цьому місці, її слід заспівати одразу після Утрені.
Кульмінацією хвалитної частини Утрені є Славослов’я, яке розпочинається виголосом священнослужителя: «Слава Тобі, що світло нам показав…» Існують Мале і Велике Славослов’я. Другий тип виконують тільки на свята і в неділю. Славослов’я складається зі стишків не тільки перефразованих зі Святого Письма, а навіть з деяких ранньо-християнських документів – наприклад, з Апостольських постанов ІІІ століття, в яких можемо знайти перший зразок славослов’я.
У монастирі св. Сави в Єрусалимі (одному з найважливіших чернечих центрів формування молитви Часослова) Славослов'я під час ранішнього богослужіння, яке завершувало нічне чування, співпадало зі сходом сонця. Цей особливий момент «оживляв» Утреню, тісно пов’язуючи прославлення Христа з природнім настанням світанку, у сонячних променях якого розпізнавали Теофанію, тобто явлення самого Христа у світі, правдивого світла світу (пор. Ів. 8, 12).
На повсякденній Утрені після Малого Славослов’я співають Стихири на стиховні, а потім два стишки із Псалма 92 – «Добре воно прославляти Господа в Імені Твоєму, Всевишній…» (пор. Пс. 92, 2-3) Ці ж стихи входять до складу першого повсякденного антифону Божественної Літургії, що свідчить про існування практики поєднання Утрені з Літургією.
Потім слідують дві єктенії (сугуба і просительна) та Відпуст.
Повсякденна Утреня є коротшою та має дещо іншу структуру. Зокрема на ній відсутні Хвалитні стихири, натомість співають Стихири на стиховні, які наводять паралель до Вечірні.
Підсумок
Утреня — доволі складне богослужіння, яке поєднує в собі різні молитовні чини, піснетворчі структури та містить відбиток багатьох епох і традицій. Тим не менше, теофанний, пасхальний і хвалитний характер цього богослужіння робить його одним із найзмістовніших, у якому спомин страждань Ісуса переплітається з Його Воскресінням, старозавітні псалми мають християнський переспів, ікона плавно входить у літургійний обряд, а чернече цілонічне чування гармонійно поєднується з катедральним ранковим чином прослави Всемилосердного Бога та Пасхальної перемоги Христа.
У статті використані ікони сучасних українських іконописців Іванки Демчук та Святослава Владики