Правління зі шнурком на шиї
Олег ПОКАЛЬЧУК, соціальний психолог. — "Релігія в Україні", 10 червня 2010 року
У кожному жарті є частка жарту. В кожному міфі – частка міфу. Дискусії довкола пріоритетності візантійського чи хазарського чинника у формуванні української суспільно-політичної ментальності значно актуальніші, ніж здається на перший погляд.
Насамперед треба звернути увагу на те, що у цих дискусіях безоглядно домінує візантійський міф. Хазарська тематика існує здебільшого у вигляді сарматсько-хазарської апологетики козаччини. Ці дві метафізичних площини перетинаються дуже рідко. І навіть коли так стається, то несвідомо випускається з уваги ключове слово для розуміння хазарського міфу – «каганат».
Київська Русь і її спадкоємці з замилуванням дивилися у бік Візантії. Спочатку як на джерело успішних грабунків. Потім – як на своєрідну перепустку у тогочасний клуб великих держав. І нарешті, як на ностальгійний взірець ефективного державного правління, що поєднав у собі мультикультурність, єдинобожжя та майстерність міжнародних і палацових інтриг.
Мрії частково здійснилися. Візантійська ментальність з її любов’ю до всього блискучого, розмальованого і пишного, з її культом кастратів та провінційною манією величі увійшла в політичну реальність багатьох слов’янських країн. Щоправда, в різних пропорціях. Поза конкуренцією Росія з її бажанням неодмінно залишитися єдиним спадкоємцем візантійської монархічної традиції, «Третім Римом». Україна посідає, за найскромнішими підрахунками, друге місце в засвоєнні візантійського спадку. Але за деякими ознаками ми перевершуємо наших північних сусідів.
Треба зауважити, що ми говоримо про Візантію часів занепаду. Всяка імперія у цей період випромінює сяйво величі, яке засліплює сусідів-варварів, але така яскравість – перший симптом згасання. Візантинізм як модель суспільної поведінки став невід’ємною характерологічною ознакою тих українських багатіїв, котрі за браком освіти і виховання вважають себе політичною елітою. Те, що нині називається в науці модним словом «етичний релятивізм», тобто повна відсутність системи етичних і моральних координат за формальної наявності певного «морального кодексу будівника комунізму /націоналізму/ капіталізму» – має своє коріння саме в тих давніх візантійських традиціях. Політична безпринципність, хтивість, жадоба влади, зневага до оточуючих, казнокрадство. Цей «візантинізм» ми можемо спостерегти в нашій реальності.
Окремо стоїть унікальна за рівнем ефективності і безпрецедентна за масштабом маніпуляцій спроба перетворити християнство з унікального містичного одкровення на високоефективну систему політичного менеджменту. І коли ми гнівно реагуємо на те, що співробітник СБУ приходить до духовної особи і намагається дати їй інструкції про правильну політичну поведінку, то це не лише прояв радянського тоталітаризму. А відгомін більш давніх, візантійських часів…
І от переходимо до більш цікавого, але менш анонсованого моменту. Людині властиво прагнути того, чого у неї не було. І ігнорувати власні особистісні риси. Значна перевага в інтересі до Візантії з боку мислячого українства базується на тому, що Хазарія і так у нас у крові від початків. Тільки це не гемоглобін, а вірус.
Не зайве буде нагадати хоча б формальні риси, які свідчать про інтенсивність присутності. У «Слові про закон і благодать» митрополита Ілларіона київський князь іменується каганом. І це вже в період, коли за хазарським каганатом, його колишньою славою і силою – і слід вже прочах.
Сам Київ був останнім західним форпостом хазарського каганату. Як який-небудь мис Кушка для Радянського Союзу, Аляска для США, чи Тузла для України. Тому, як на всякій периферії імперії, запроваджені правила у Києві дотримувалися не так суворо і розмивалися місцевими звичаями мірою того, як слабнув каганат. Коли він зледачів вже настільки, що сам не міг воювати, а наймав для своєї охорони мадярів-угрів, і нагодилися у Києві Рюрик із своїми хвацькими вікінгами.
Пригадаймо, в чому була політична суть каганату? Войовничий ісламізований народ був поступово поглинутий і розчинений більш вправною семітською складовою. Процес тривав досить довго і спричинив формальне двовладдя в каганаті. Хазарські володарі – беки обиралися на невизначений термін за давнім звичаєм: під час ритуалу інавгурації їх душили шнурком до напівсмерті. І у цьому стані бек мав назвати цифру, яка відповідала кількості років, які він хоче перебувати при владі. Я чомусь думаю, що душили його не хазари…
І паралельно існувала могутня світська влада кагана. Ця гілка Хазарії сповідувала іудаїзм, але не ортодоксальний, а близький до караїмського. Тобто достатньо ліберальний, який добре уживався з ісламом.
Але своєрідним внутрішнім орденом хазарського каганату були інші іудеї, відважні і відчайдушні купці-рахдоніти. Користуючись внутріплемінними зв’язками, вони водили каравани аж до Китаю. Вміння виживати за будь-яких обставин, вести торгівлю, бути безжальним у потрібний момент і приязним – також у потрібний… Ментальність хазарського каганату у його київському вигляді – це соціальна філософія великого міжнародного базару, де є свої неписані правила (бо писаних ніхто не збирається виконувати), постійне оновлення товарного асортименту, свої злочинці і злодії, і свої наївні покупці, які приходять з сусідських земель і яких не гріх дурити, якщо вони самі не дуже цьому опираються.
Сором`язливе замовчування тієї обставини, що Рюрик успадкував торгівельно-економічну систему каганату, помінявши в ній лише одних чужинців на інших, південних зайд – на північних, зумовлює зависання історії української етнопсихології в якомусь безповітряному просторі. Де, звісно, немає «ні елліна, ні іудея», але є зразу невідомо звідки посталі Володимир Великий і Ярослав Мудрий. Ці фантастичні персонажі мають стільки само спільного з їхніми реальними історичними прототипами, як президент Янукович с президентом Грушевським.
Психологія сучасної української політики лише позірно базується на копіюванні російських трендів. Насправді неможливо було б так легко адаптувати чужу культуру політичної поведінки, якби у нас самих не було б для цього глибинних передумов. Території, на яких мешкають сучасні українські субетноси, мало чим відрізняються від ареалів, в яких жили стародавні слов’янські племена. Але їхня спільна історія починається з приходом Рюрика, лише тому, що він запропонував місцевим зменшити податки, які вони до того часу платили Каганату. А це означає, що психологія ухиляння від сплати податків значно древніша, ніж християнська традиція.
Сучасна українська еліта в масі своїй, за невеликими винятками промисловців, постала з торгівлі. Базарна психологія пересічного політичного бариги (в дослівному значенні – перекупника краденого) – не винахід буремних 90-х, або чиєї-небудь президентської адміністрації. В основі своїй політична Україна лишається далекою периферією новітнього хазарського каганату США, хоча декларує естетичну прив’язаність до цінностей Візантії. Тепер їх уособлює Росія. А от «перезавантаження» Обами і є спробою злиття цих трендів. Не новою. Українці тут – перші.
А наші кагани напівпритомно здійснюють своє правління зі шнурком на шиї, блаженно усміхаючись в об’єктиви телекамер. Кисневе (читай – фінансове) голодування спричиняє ейфорію, в якій оцінка себе і ситуації виходить за межі реальності в область трансцендентного.
Ні тоді, ні тепер існуючі релігійні системи – іудаїзм, християнство, іслам не мали і не мають відношення до формування звихнутих соціальних стосунків. А от спекулянти від релігій дуже навіть успішно формували і формують вульгарну соціальну свідомість, стимулюючи примітивізм, неуцтво і обскурантизм.
Вночі ми всі кагани і хазари. Вдень ми всі базилевси і візантійці.
Але, як співав златоуст Висоцький, «ще не вечір»…
