В першій частині нашого розслідування про медіа-ресурс митр. Антонія (Паканича) "Православная Жизнь" (далі - ПЖ) ми розглянули погляди і матеріали головного редактора та її помічника. В цьому ж матеріалі - торкнемось більше поглядів інтерв'юерок та авторок мистецько-літературних статей ПЖ, котрі відповідать там за "культурну" складову. І першу зачепку ми знайшли ще на сторінці Наталії Горошкової з її тегом іншої співробітниці ПЖ - Юлії Мягкої.
Юлія Мягкая писала статті для ПЖ з 2015 - по 2017 рік і працювала, чи навіть досі працює, редактором ПЖ та інших ресурсів УПЦ, про що вона сама заявляє на своїй сторінці у Фейсбук.
Творчий доробок пані Юлії не дуже великий: це аналіз іконографії чи співавторство у різних інтерв'ю, найчастіше самого владики Антонія чи його найближчих соратників. Так в 2016 році разом з Горошковою і Марченко вони роблять велике інтерв'ю Паканича після його повернення з латиноамериканського турне, де він супруводжував патріарха Кирила (Гундяєва). Так, так... владика Антоній теж був на зустрічі з Франциском на Кубі, а потім годував пінгвінів на Антарктиді.
Надзвичайно комліментарна бесіда розкриває нам соціалістичні країни Латинської Америки як рай біотехнологій та медицини, а їх диктаторів - як дуже чесних і порядних осіб. Готувала Юлія і важливі матеріали про чернече життя, де в якості експерта виступив найкращий косплеєр митр. Олександра (Драбинко) в УПЦ - тоді ще архім. Віктор (Коцаба).
Поза тим, певні статті присвячені і "особливостям жіночої природи", прости Господи. Серйозно досліджуються статева різниця у сповіді чи навіть екзистенційні питання для православної жінки.
Соцмережі Юлії Мягкой дають більш повну картинку її життя та поглядів. Так, вона не просто редактор-булгакавец, яка дуже любить "русскую литературу" і специфічно ставиться до української.
Пані Юлія ще й вишиваниця різного церковного начиння, а також працівниця церковної лавки (ооо яке співпадіння) Іонінського монастиря м. Києва, давніми прихожанами якого були Горошкова з Марченко. Хоча останнім часом Юлія все більше молиться у Звіринецькому монастирі, де не припиняється (досі) поминання патр. Кирила.
Але, на нашу думку, найбільш показовими в описі поглядів Юлії Мягкої є її пости в соцмережах після початку повномасштабного вторгнення Росії. Ні, про саме вторгнення Ви звісно у неї не прочитаєте. Просто, от якось так, ВОЙНА взялася звідкись. Ви переживаєте? "Сідітє на попє ровна"!
А, ну ще можете молитись або щось робити... Неважливо що, щось таке буденне аби відволіктись. Хтось читає, хтось вишиває, а хтось робить стільці як Сергій Герук - ще один публіцист з обойми УПЦ.
Ви що, думали пані Юлія піде допомагати армії, волонтерити чи писати в соцмережах про вторгнення або намагатись достукатись до росіян? Нііі... вона просто буде чекати... Думала Юлія Мягкая дочекатись, поки Росія захопить Київ. Навіть лайки ліпила під зневажливі щодо ЗСУ пости знайомих "Защітніц Данбаса".
Або так само лайкала зневажливі коментарі щодо виступу президента Зеленського в перші години вторгнення.
Ждала, ждала Юля... аж тут, завдяки героїчному спротиву воїнів та всього українського народу, взяти Київ за 3 дні не вийшло... Тому почались просто нейтральні пости про київське життя в перші тижні війни.
Але Юля Мягкая була не одна! Її звісно ж підтримували знайомі: Анна Голубіцкая (ще одна авторка ПЖ, про яку згодом) чи Юлія Комінко (головред Діалог. Тут). Переживали за Юлю і знайомі росіяни, тому вона лишила їм для зв'язку свій профіль у ВК.
Дєнь пабєди 2022 Юлія зустрічала концертом В'ячеслава Бутусова. Звільнення від окупантів Київщини не знайшло відгуку в соцмережах пані Мягкої.
В сухому залишку в особі Юлії Мягкої маємо ще одну "ждунью", котра тихо вишиває, редагує і чекає кращих часів для всього російського. Після літа 2022 вона, як і Дмітрій Марченко, пішла в "естетичний ескапізм" і не видає нічого цікавого.
Вже згадана вище колега Мягкої одеситка Анна Голубіцкая також регулярно писала і пише для ПЖ мистецько-філософські статті або записує інтерв'ю. Перші матеріали авторки з'являються в 2016 році, а в 2019 - вона бесідує з "приторним" білоруським архімандритом Савою (Мажуко), котрий нині відкрито підтримує Росію у війні. Для ПЖ Голубіцкая пише і зараз.
Зазначимо також, що Анна раніше писала статті і для різних видань Іонінського монастиря (о диво, і тут Іонінський). За фахом Анна Голубіцкая - філософиня, то ж не дивно, що її матеріали часто повні згадок різних філософів та специфічною лексикою. Одразу кидається в очі, що вона - людина явно російської культури. Написані вже після російського вторгнення статті для Іонінських видань "Фамілія" чи "Отрок" це яскраво демонструють. Так стаття "В тональностях дружбі" містить таку необхідну для українців етимологію "русского слова друг".
Купрін, Бунін - це все дуже важливі автори в Україні після 2022 року. Хіба Ви не знали? Або хочете Ви написати статтю про молодість. Який же ще заголовок обрати як не цей?
Якщо відсторонитись від іронії, то в соцмережах Анна Голубіцкая демонструє підтримку України в її боротьбі.
Хоча в той же час, сумує за відкритим путіністом Кутуньйо чи називає давнього втікача з УПЦ на Росію Іоанна Курмоярова - справжнім пастирем.
Важко сказати, як їй вдається все це поєднювати у своїх поглядах. Так само важко як і зрозуміти, як можна підтримувати петиції руху підписантів о. Андрія Пінчука, і далі писати на кишеньковий ресурс Паканича свої статті.
Лишається тільки сподіватись, що амбівалентність Анни закінчиться розривом з такою рідною для неї російською культурою.
Ще одна авторкою ПЖ, котра регулярно пише статті на літературно-мистецькі теми є Наталія Сквіра (не Сквира, не дай Боже, ви що). Її творчість присвячена переважно Гоголю та російським письменникам, про яких вона з захопленням пише навіть після 24 лютого 2022 року. Цьому теж є пояснення, адже Наталія Сквіра не просто авторка, а кандидатка наук з російської літератури (в часи Януковича регулярно отримувала якісь премії) і співробітниця Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України.
Якщо не вірите, можете самі написати пані Наталії на її російську пошту list.ru. Статті пані Наталії на ПЖ стосуються не тільки Гоголя та його ставлення до Церкви. Ви що? Там є і Купрін, і Тургєнєв, і звісно "база" русскої духовності - Фьодор Міхайловіч Дастаєвскій. Матеріали пані Наталії настільки класні, що їх собі на сайт бере рупор російських православних націоналістів "Русская народная линия".
А в одній з останніх статей Наталії Сквіри стосовно спроб змінити Святе Письмо Ви знайдете на початку цитату не аби кого, а САМОГО Алєксандра Сєргєіча Пушкіна!
Відчуваєте рівень такого необхідного для православних українців після російського повномасштабного вторгнення РОСІЙСЬКОГО ж мистецтва та літератури! Загалом, як видно, пані Наталія Сквіра - ще одна людина російського мислення та культури, що регулярно пише для ПЖ.
Як висновок, до цієї частини нашого розслідування, хочеться сказати наступне: російська культура - є невід'ємною частиною російської вікової агресії проти України. На жаль, хтось це так і не зрозумів, а хтось - свідомо ігнорує, будучи людиною проросійських поглядів. На прикладі Юлії Мягкої яскраво видно як вбирання в себе російської культури призводить до пасивності, а то і підтримки агресора в найскрутніший для України час. Тому просимо всіх читачів максимально поширити наш матеріал, щоб побільше людей зрозуміло з чим вони мають справу, читаючи невинні культурні статті на ПЖ.
В третій і останній частині нашого розслідування про "Православную жизнь" ми торкнемося інших авторів - "оборонців духовності і чистих світочей чернечого життя". То ж далі буде...