Православна церква в чеських землях і в Словаччині – наймолодша церква у православному світі, якщо не рахувати новоствореної української
Православний собор св. Кирила і Мефодія, Прага. Ікона святого великомученика єпископа Празького Ґоразда. Його разом зі священиками В’ячеславом Чиклом і Володимиром Петржком розстріляли нацисти за те, що вони надали притулок диверсантам, які вбили Рейнхарда Гейдріха
Православна церква в чеських землях і в Словаччині – наймолодша церква у православному світі, якщо не рахувати новоствореної української. Вона посідає 14-е місце у диптиху. В середині 20-го століття в одну церкву різні православні юрисдикції на території Чехословаччини зібрала щойно відновлена в СРСР Російська православна церква (РПЦ). 30 січня 1950 року Рада міністрів СРСР у секретній постанові задекларувала необхідність надання автокефалії Православній церкві у Чехословаччині, яка і була дарована в 1951 році. Окрім того, в 1950 році комуністична влада вирішила ліквідувати греко-католицьку церкву, приєднавши її вірних до православних. Константинопольський патріархат тривалий час не визнавав цієї автокефалії і лише в 1998 році дарував їй свій томос про автокефалію. Цей томос досі не впроваджено в статут Православної церкви в чеських землях і в Словаччині, що стало причиною конфлікту між нею та Константинополем. Натомість близький зв’язок церква продовжує зберігати з Московським патріархатом і підтримує його в українському питанні. Це при тому, що саме українці нині становлять більшість православних.
Хоча з часу дарування томосу Православній церкві в чеських землях і в Словаччині минуло вже понад 20 років, не все, що було написано в томосі, перейшло в церковний статут, розповідає священик Василь Черепко, родом із Закарпаття.
У 1998 році був виданий ще один томос, який підтвердив те, що дала Руська православна церква Отець Василь Черепко
«Руська православна церква, бо вона руська, а не російська, і об’єднує всіх православних на території колишнього Радянського Союзу, в 1951 році, я думаю, що під тиском комуністів, видала томос, щоб показати, яка вона демократична, – щоб у сусідній державі була своя православна церква. А в 1998 році був виданий ще один томос, який підтвердив те, що дала Руська православна церква», – розповідає отець Василь Черепко, священик кафедрального собору Святих Кирила і Мефодія, який уже понад десятиліття живе у Празі.
Отець Василь Черепко, Православний собор св. Кирила і Мефодія, Прага
За його словами, у світогляді греків і слов’ян є різниця щодо того, як має бути влаштована церква, а крім того, існують і свої особливості, адже держава з того часу розділилася на Чехію та Словаччину, а церква намагалася при цьому залишатися одним організмом. Тому константинопольський томос і до цього часу не введений у статут Православної церкви в чеських землях та Словаччині.
«У понятті слов’янських церков автокефальна церква – це така церква, яка все робить сама, вона незалежна від інших церков. А в грецькому світі є трохи інакше. Томос, який видає Константинополь, не дає повної незалежності. Наприклад, у питанні мира. Миро – це священна олія, що використовується в таїнстві миропомазання і символізує дари святого духа. У грецьких церквах миро символізує єдність церкви. Ті православні церкви, які отримали автокефалію від Константинополя в останні 100-200 років, не мають права варити миро самі – вона мають приїжджати до Константинополя і варити його всі разом. Це – символ єдності, це – логічно, але в слов’янських церквах є поняття інше. Якщо церква незалежна, то вона має сама варити миро. Але церква в нас дуже маленька – два єпископи в Чехії і два на Словаччині. В нас завжди брали миро з Москви», – пояснює отець Василь.
Константинопольський томос не врахував й іншої історичної особливості чехословацької церкви. Тут голова церкви не має «постійної прописки» – керує церквою то Празький архієпископ, то Пряшівський, що у Словаччині. Так склалося, каже отець Василь.
"У нас в статуті написано, що головою церкви може бути або Празький архієпископ, або Пряшівський архієпископ. І так сталося, що вони часто змінюються" Отець Василь
«У нас трохи дивний статут, бо в усіх православних церквах є головна кафедра, місце перебування голови церкви. У нас в статуті написано, що головою церкви може бути або Празький архієпископ, або Пряшівський архієпископ. І так сталося, що вони часто змінюються. І якщо тут у Празі помирає архієпископ, то вибирають архієпископа в Пряшеві. Був тут владика Дорофій, потім був владика Миколай, який був у Пряшеві, потім владика Христофор у Празі, а тепер є митрополит Ростислав у Пряшеві. Але в томосі, який нам дали у 1998 році, написано, що має бути архієпископ в одному місці, архієпископ Празький», – зазначає отець Василь.
Щоправда, владика Христофор, який став єпископом ще за комуністичних часів, у 1988 році, не помер, а добровільно відрікся престолу у 2013 році на тлі відразу двох звинувачень – у співпраці з чехословацькими спецслужбами та в порушенні монаших обітниць. Синод православної церкви розбирав звинувачення у тому, що єпископ і голова церкви мав кілька жінок і від них кількох дітей. Звинувачення щодо співпраці зі спецслужбами лунали і були в судовому порядку підтверджені і щодо інших священиків православної церкви. Співпрацю самого єпископа Христофора зі спецслужбами не довели – доказова база була знищена. Закидали єпископу Христофору також «імпорт» українських священиків без належної освіти і знання мов.
Криза, до якої потрапила об’єднана чехословацька церква, супроводжувалася скандалом майже під час кожного обрання керівництва церкви. Протягом двох років не могли обрати Празького єпископа. Після зречення владики Христофора, протягом двох років на празьку кафедру не могли обрати постійного очільника, доки на неї не обрали нинішнього єпископа Міхала, який перед тим служив у російській православній церкві в Німеччині.
Проблеми виникли між Константинополем і новим главою церкви в чеських землях і в Словаччині, митрополитом Ростиславом. Його обрання Константинополь не визнавав протягом кількох років, вступивши у внутрішню суперечку між чеською та словацькою частинами церкви.
Після проведення переговорів у 2016 році, Вселенський патріарх Варфоломій погодився визнати його новим головою церкви на підставі «ікономії» (послаблення у застосуванні канонічного припису, без того, щоб ставити під сумнів потребу того ж припису – ред.) і лише на кількох умовах. Серед них – публічне вибачення патріарху Варфоломію за публічні образи, визнання дійсним положення томосу 1998 року та внесення його положень до статуту.
Проте Пряшівський митрополит Ростислав, який очолює церкву нині, не поспішає виконувати ані самих приписів константинопольського томосу, ані цих домовленостей. Замість цього він налагоджує тісніші стосунки з Москвою, яка, на відміну від Константинополя, ніколи не висловлювала сумніву щодо його інтронізації, і куди він їздив наприкінці січня на 10-ліття інтронізації патріарха Московського Кирила.
Митрополит Ростислав, як його цитує сайт Російської православної церкви, прибув, щоб «підтримати канонічний статус Блаженнішого митрополита Онуфрія і висловити свою підтримку йому як владиці-сповідникові і всієї очолюваної ним церкви».
«Насправді Православна церква України існує століттями – від часів рівноапостольного Володимира і княгині Ольги, з дня хрещення в Дніпрі, і у неї є предстоятель – це Блаженніший митрополит Київський і всієї України Онуфрій», – наголосив митрополит Ростислав.
Виступаючи у день інтронізації глави Православної церкви України митрополита Епіфанія, митрополит Ростислав назвав його «самозванцем» і кинув виклик.
"Знайшлися серед високопоставлених ієрархів ті, які вирішили проголосити замість канонічного митрополита «митрополитом всієї України» цього самозванця" Митрополит Ростислав
«Знайшлися серед високопоставлених ієрархів ті, які вирішили це спростувати, які визнали ні за що те, що було підтверджено століттями, і проголосити замість канонічного митрополита «митрополитом всієї України» цього самозванця», – сказав митрополит Ростислав.
У повідомленні про цей візит, який поширює на своїх сторінках Празька єпархія, патріарх Кирило висловив задоволення діяльністю Православної церкви в чеських землях і Словаччині. Ця діяльність, за його словами, відіграє важливу роль у розвитку відносин двох церков і координації спільної діяльності.
"Особливо сильно ми відчуваємо те, що відбувається сьогодні в Україні. Я переконаний, що ви знаєте багато, тому що на території Словаччини є багато українців" Патріарх Кирило
«На даний момент повнота Православної церкви зазнає великих випробувань, пов’язаних, насамперед, з геополітичними змінами, що відбулися на території наших держав, – сказав патріарх РПЦ Кирило. – Особливо сильно ми відчуваємо те, що відбувається сьогодні в Україні. Я переконаний, що ви знаєте багато, тому що на території Словаччини є багато українців, а також маєте новини та інформацію про проблеми, які переживає Українська православна церква сьогодні».
Українці нині складають більшість православних парафіян не лише на Словаччині, але і в Чехії. Це – велика зміна у порівнянні з тим, яким був склад православних громад перед Другою світовою війною. Тоді до православ’я зголошувалися місцеві панславісти і католики, що шукали нової національної ідентичності, емігранти з Росії та України, що тікали від комуністичного режиму. Потім до них долучилися нащадки волинських чехів, які переселилися переважно до містечка Лоуни, що на північний захід від Праги. Там православних – близько тисячі. Найбільша громада – у Празі, де діють вісім православних храмів, вона складає близько 5 тисяч парафіян, що є чвертю від загальнодержавної кількості.
Згідно з переписом 1991 року, в Чехії та Словаччині проживало близько 53 тисячі православних, що не складало і піввідсотка від населення тоді ще однієї країни, більшість на території Словаччини.
Число православних вірян у Чехії зросло на 18% між 1991 і 2001 роками і православна церква належить до небагатьох церковних деномінацій, чия кількість прихильників зростає. Головним чином, говорять чеські демографи, через міграцію з «православних країн», передусім з України.
Більшість православних церковних громад у Чехії становлять закарпатські українці. Про них говорять, що це – люди побожні, незалежно від того, чи доводилося їм належати в історії до православної, чи до греко-католицької конфесії, які змінювалися на цій території під впливом різних влад.
За словами отця Василя Черепка, який приїхав до Праги робітником на будови, і лише через кілька років після отримання освіти у Київській духовній академії став священиком, близько 70% парафіян кафедрального собору Кирила і Мефодія – його краяни, українці Закарпаття. Як каже отець Василь, ці люди обирають Чехію своїм домом і продають свої хати в Закарпатті.
"Для цих людей, що приїхали, як тут казали, з Підкарпатської Русі, їхня столиця – Прага" Отець Василь
«Закарпаття – це такий регіон, який завжди був близький до Європи. Він з Україною, з Росією, чи з Російською імперією жив дуже мало. До 1945 року він належав до Європи – Австро-Угорщини, ще раніше до Угорського королівства, до Чехословаччини, потім знову до Угорщини, і лише після 1945-го – до Радянського Союзу, і вже з 1991-го – до України. Для цих людей, що приїхали, як тут казали, з Підкарпатської Русі, їхня столиця – Прага. Для них найбільш приваблива – Чехія, на відміну від інших країн. Вони не їздять до Італії, чи до Іспанії, чи до Німеччини. Люди ще говорять по-чеськи, або ж чехи розуміють їхню говірку. Історичні зв’язки грають велику роль», – пояснює отець Василь.
До церковної школи в центрі Праги щороку ходять 30-35 учнів, яких отець Василь навчає катехизму, возить на літні табори. Заняття проводить вже чеською мовою, адже щороку зростає кількість дітей народжених вже у Чехії.
Після повернення з Москви митрополита Ростислава, чеська преса заговорила про те, що він возив до Росії запрошення відвідати Прагу патріарху Кирилу, якого в Празі називають просто – патріарх Путіна, натякаючи на його близькі зв’язки з російським президентом.
В інтерв’ю інтернет-виданню Lidovky.cz про це повідомив директор єпархіальної ради Празької православної єпархії Штефан Логойда, уточнивши, що поки що названий термін – червень цього року він підтвердити не може, бо його «має підтвердити інша сторона».
Відвідати патріарх Кирило мав би саме той храм, в якому служить отець Василь – кафедральний собор Святих Кирила і Мефодія в Празі, і який у 2013 році приймав патріарха Константинопольського Варфоломія. Для патріарха Кирила це міг би бути його перший візит до Чехії, відколи він очолив Російську православну церкву.
За інформацією сервера Lidovky.cz, мала б відбутися і зустріч з президентом Чехії Мілошем Земаном, давнім симпатиком Росії та її президента Володимира Путіна. Щоправда, речник президента відмовився навіть обговорювати це питання.
Як зазначив в інтерв’ю виданню релігієзнавець Зденєк Войтішек із Карлового університету, однією з важливих цілей для цього візиту було б забезпечення підтримки Чехії в українському питанні. Бо, за його словами, всередині церкви є різні погляди на українську автокефалію.
Важливу роль, на думку оглядачів, можуть зіграти і чеський президент, і чеська держава, яка продовжує утримувати чеські церкви на своєму балансі та виплачувати заробітну платню священикам. Згідно з законом, ухваленим у 2015 році, Православна церква має отримати за реституцією, тобто компенсацією націоналізованого за комуністів майна, понад мільярд крон, чи близько 40 мільйонів євро. Питання, як витрачати ці гроші, а головне, як встановити контроль над ними, викликало кризу в церкві ще до того, як закон був ухвалений.