Празник Господнього Преображення

19 серпня за новим стилем християнська Церква святкує празник світлого Преображення Господнього. Це свято знаменувало таку незвичайну подію, що св. Отці називали празник другим Богоявленням. В день Преображення Христового, як і в день Хрещення на ріці Йордан, знову пролунали слова Бога Отця: «Це Син мій улюблений, що його Я вподобав. Його слухайтеся» (Мт. 17: 5). Тож невипадково цей величний момент відображено у празничних гимнографічних текстах:

Точних відомостей про започаткування святкування Преображення немає, проте переосмислення таїнства цього празника Христового зустрічаємо вже у ранньохристиянські часи. Збереглися численні празничні гомілії, які належать східнохристиянським авторам. Найдавніші з них належать Клименту Александрійському та Орігену, також розважання про подію Преображення висловлювали Євсевій Кесарійський, Епіфаній, Василій Великий, Григорій з Назіянзу, Григорій Ніський, Іван Золотоустий та інші, що свідчить про спомин празника у християнських спільнотах Палестини, Александрії, Кападокії та Антіохії починаючи вже з ІІІ століття. Глибокий богословський контекст празника також визначається історією його виникнення, а саме - спільністю із пасхальним циклом. Це підтверджується частою присутністю у гимнографічних текстах страсної тематики:

На основному призначенні дивовижної події Преображення Христового, прямо наголошується у празничній стихирі:

Щоб «увійти у Свою славу»(Лк. 24:26) Христос має пройти через страждання і хресну смерть. Незабаром учні Христові збагнуть правдивий зміст події Преображення, яка не лише передвіщає славне Христове воскресіння, але також кличе його послідовників взяти на себе хрест і йти слідом за своїм Вчителем. У Преображенні привідкривається таємниця майбутньої есхатологічної дійсності, яка в часі страждань буде давати апостолам силу і мужність:

Переказ подій празника Преображення знаходимо в усіх канонічних євангеліях. Свідками того як в людському тілі Христа засіяло Божественне Світло стали Петро, Яків та Іван. Саме ці троє учнів стали були присутні при розмові преображеного Спасителя із двома старозавітніми пророками – Мойсеєм та Іллєю, чия поява несе в собі глибокий зміст. Перший уособлює закон, а другий, батько пророків, єднає в собі всіх пророків. Через Мойсея Бог дає закон і укладає союз, через пророків плекає у народі надію на новий завіт, який приносить нам очікуваний Відкупитель людства. Молитва заступництва перед Богом за вибраний народ, що чинилася в Старому Завіті, тепер отримує своє звершення в єдиному Посередникові між Богом і людьми – Ісусі Христі (1 Тим. 2:5). Як Мойсей, так і Ілля земними очима були неспроможні бачити Господа, але переставившись у вічність їх зір вже не був обмежений у спогляданні Божої Слави:

Важливо, що подія Преображення відбулася у символічному місці - на горі Фавор

яка займає в Новому Завіті таке ж місце, як гора Синай в Старому Завіті. Мойсей і Синай стають прообразом Христа і Фавору. Як Мойсей бере свідків, так і Ісус бере з собою трьох апостолів; як обличчя Мойсея випромінює світло на яке не можуть дивиться люди, так і постать Христа - апостоли «сїянїя лица твоего не терпяще». Гора знову стає місцем зустрічі Бог з людиною, а гимнографічні тексти через порівняння наближають ці дві біблійні події:

Синай є образ гори димуючої (Вих. 19:18; 20:18), Фавор – спокійної, але на кожній відбувається зустріч з Господом. Вийти на гору означає покинути все земне, недосконале і прямувати назустріч Досконалому - лише в такому динамічному русі відбувається діалог Бога зі своїм творінням, а висота гори, відповідно, символізує духовну досконалість людини:

Символ гори близький також пророку Іллі - його досвід Бога пов’язаний з тихесеньким, лагідним вітерцем на горі Хорив (1 Цар. 19:11-13), де Господь прийшов у тиші, і Слово Його наповнило цю тишу. Тож обидва пророки, які на горі Фавор вступили в діалог з Преображеним Христом, засвідчують власний досвід духовного життя. У Святому Письмі бачимо, як кожен євангелист наголошує на важливих елементах таїнства Христового Преображення. Наприклад, євангелист Матей порівнює обличчя преображеного Христа з сонцем (Мт. 17:2), а Марко відзначає Його дивовижно збілілий одяг (Мр. 9:3). Проте такі зміни не змінили Христа, а лише надали Йому прославленого вигляду, в якому Месія знову прийде у славі свого Царства:

В євангелиста Матея знаходимо опис хмари – «хмара була ясна» (Мт. 17:5) і зазначення страху, що огорнув учнів -

Ясна хмара, що огортає учнів, запроваджує їх у святотроїчний вимір.

Святі Отці вважали, що Преображення як і Хрещення Ісуса Христа було богоявлінням Пресвятої Тройці. «Ця хмара, - зауважував св. Єронім, видається мені благодаттю Духа Святого». Ще в Старому Завіті світлоносна хмара сприймалася як об’явлення Божої слави - «І побачили славу господню, що явилась у хмарі» (Вих.16, 10). Також, провадив Господь вибраний народ з єгипетської неволі «вдень хмаровим стовпом, а вночі вогненним стовпом» (Вих. 13: 21-22). Це стає прикладом Божої постійності в любові до свого творіння. Св. Косьма Маюмський вкладає ці думки у зміст празничного канону:

Св. Іван Дамаскин - автор канону на Преображення, згадуючи перехід через Червоне море пише:

Мойсей, що провадив народ згідно Божого Слова, був вірний Творецеві і тепер він стоїть на горі Фавор поруч з Христом-Богом, якого прагнув побачити. Євангелист Лука передає розмову Ісуса з Мойсеєм та Іллею, зміст якої ясний - «говорили про кінець Його: який в Єрусалимі Він мав докінчити» (Лк. 9:30-31) Тому згадка про смерть і воскресіння так часто присутні у текстах празничних піснеспівів. Спостерігаючи Божу Славу на Фаворі, учні мають стати свідками Христової хресної дороги, щоб свідчити опісля про Христа розп’ятого. Тож невипадково вже дві перші стихири на Господи воззвах згадують образ хреста:

проповідуючи надалі про Христа розп’ятого і воскреслого:

Образний світ поетичних празничних текстів використовує також звернення до подій Різдва Христового, де порівнюється Преображення з Різдвяною зорею, що провадила своїм світлом до Бога Сина. Гимнограф не вживає слово «різдвяна», але спорідненість чітко прослідковується :

Пояснення цього фрагмену знаходимо далі в стихирі хвалитній :

Господь через всю старозавітню історію спасіння готує людство до прийняття «слави свого блаженного життя». Здатність прийняти блаженство вічного життя полягає у відновленні Божого синівства, яке не можемо самі собі заслужити, оскільки, як і благодать, воно є даром. Це стало можливе через Боже воплочення, хресну смерть і воскресіння. Через Ісуса Христа ми отримали можливість наблизитися до Бога, побачити Його славу про яку свого часу просив Мойсей (Вих. 34, 19-23). Апостол Павло у Посланні до римлян говорить, що згрішивши ми стали позбавленні слави Божої, але через Ісуса Христа, як жертву примирення, отримали оправдання (Рим. 3,21-26). Тут проявляється Божа любов до всього творіння, а Преображення лише звістує про цей дар Божої любові, який має довершитися в Христі прославленому, що обдарує всіх, хто вірує в Нього, своєю славою.