Представники ПЦУ вшанували пам’ять Патріарха Володимира (Романюка)
Про це повідомляє сайт ПЦУ.
Урочистості розпочалися соборним служінням Божественної Літургії, яке митрополит Галицький Андрій, керуючий Івано-Франківською єпархією Православної Церкви України. Йому співслужили митрополит Данило, митрополит Вінницький і Брацлавський Роман, митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф, архиєпископ Коломийський і Косівський Юліан, єпископ Коломийський Павло, єпископ Васильківський Єфрем та численне духовенство.
Під час Літургії лунали прохання за наших воїнів, які захищають незалежність України, а після потрійної єктенії владика Андрій возніс особливу молитву за Батьківщину, яка перебуває в небезпеці.
Митрополит Андрій під час проповіді наголосив на унікальності постаті блаженної пам’яті Патріарха Володимира. Також з вітальними словами до громади вірних звернулися митрополити Данило і Роман.
Від імені Предстоятеля Православної Церкви України до присутніх також звернувся вікарій Київської єпархії єпископ Васильківський Єфрем.
Після Літургії процесія вийшла на церковне подвір’я, де було освячено пам’ятник Патріарху Володимиру та звершено панахиду.
Окрім того, панахиду було відслужено на могилах полеглих героїв села Космач, а владика Єфрем передав їхнім родинам посмертні відзнаки «Хрест Свободи» від Предстоятеля Православної Церкви України.
Патріарх Володимир (Романюк) - у миру Романюк Василь Омелянович. Народився 9 грудня 1925 р. в с. Хомчин Косівського повіту (тепер Івано-Франківська обл.). 1944 р. засуджений сталінським режимом на 10 років ув'язнення за участь у національно-визвольній боротьбі; перебував на копальнях на Колимі (до 1953 р.). 1959 р. закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську, згодом - Московську духовну семінарію. 1964-1972 рр. - служив священиком на Івано-Франківщині.
20 січня 1972 р. засуджений на 7 років позбавлення волі та 3 роки заслання за активну правозахисну діяльність та відстоювання прав українських православних віруючих; перебував у таборах Мордовії та Якутії. 1976 р. на засланні проголошує свій перехід до Української Автокефальної Православної Церкви. Продовжував правозахисну діяльність; 1979 р. увійшов до Української Гельсінської Групи.
Після відбуття заслання емігрує на Захід, де здійснює служіння та читає лекції про Українську Церкву. 1984 р. за самовіддане служіння українському православ'ю єрарх УПЦ у США владика Андрій нагородив його вищою для священиків церковною нагородою - митрою.
1990 р. повертається в Україну; 28 квітня 1990 р. прийняв чернечий постриг і возведений у сан архимандрита з чернечим ім'ям Володимир; вже 29 квітня прийняв архиєрейське свячення з титулом єпископа Ужгородського і Виноградівського. Став одним із провідників за утворення помісної Української Православної Церкви з Київським Патріархом на чолі.
1991 р. очолив місійний відділ Патріархії УАПЦ, виконував обов'язки вікарія Київської єпархії з титулом архиєпископа Білоцерківського.
1992 р. був серед засновників Української Православної Церкви Київського Патріархату; 17 лютого 1993 р. призначений архиєпископом Львівським і Сокальським. По смерті Патріарха Мстислава став місцеблюстителем патріаршого престолу УПЦ КП (14 червня 1993 р.) та піднесений до сану митрополита.
Всеукраїнський Православний Собор УПЦ КП 21 жовтня 1993 р. обрав його Предстоятелем УПЦ КП із титулом Патріарха Київського та всієї Руси-України; інтронізація відбулася 24 жовтня у Софіївському соборі Києва.
14 липня 1995 р. знайдений мертвим за нез'ясованих обставин. При спробі його поховання у Софіївському соборі була спровокована сутичка між представниками УПЦ КП, духовенством і вірними Української Православної Церкви (Московського Патріархату) та представниками силових структур. У результаті без офіційного дозволу захоронений біля головного входу до Святої Софії.
