Приклад служіння народові
До 130-річчя від дня народження священика, відомого церковного і громадського діяча отця Михайла Ганушевського
Відомий церковний і громадський діяч Станиславівщини о Михайло Ганушевський народився 5 грудня 1880 року в селі Суховоля на Львівщині у багатодітній селянській родині. Навчаючись у Львівській академічній гімназії, був лідером різних гуртків гімназійної молоді, а на вакаціях проводив культурно-освітню роботу в рідному та сусідніх селах. Студіюючи теологію, одночасно вивчав філософію і право у Львівському університеті, брав участь у студентській акції за відкриття українського університету 1901 р., через що змушений був покинути Львів і продовжити студії у Віденському університеті. Після закінчення студій 1905 р. митрополит Андрей Шептицький висвятив його на священика і призначив своїм капеланом.
Через рік отець Ганушевський з дозволу митрополита дістав парафію в Гошеві на Долинщині. Працюючи на релігійному ррунті, багато зусиль докладає до розвою кооперативного і просвітянського руху. У Долині і в навколишніх селах, де він працював, було засновано українські кооперативи, читальню «Просвіти», а при церквах — «Братства тверезості». 1911 року стає парохом с. Микуличина Надвірнянського повіту. До його парафії належали також села Татарів, Ямна і Поляниця-Поповічівська, де побудував велику церкву, з престолом й іконостасом із кедрового дерева. Від 1913 р. — у с. Дорі та Яремчі, де пробув до 1927 р. як надвірнянський декан. Організовував по селах споживчі та кредиторські кооперативи, осередки «Просвіти».
У Дорі заклав кооператив «Гаразд», який мав молочарський, пекарський, кушнірський і кравецький відділи, а для «Просвіти» придбав приміщення для читальні. На початку Першої світової війни за громадську та культурно-освітню діяльність одержав від цісаря Франца-Йосифа найвищу нагороду — Золотий Хрест Заслуги за хоробрість із короною. У воєнні роки отець М. Ганушевський через кооперацію вів обмінну торгівлю з Поділлям. Відсилав туди вагонами будівельні матеріали й одержував продукти харчування, рятуючи таким чином людей від голоду.
У 1916 р. тимчасово перебував із родиною в Долині, де працював катехитом у гімназії. 1918 рік застав о. М. Ганушевського в Дорі при душпастирській праці. У листопаді того ж року він організував у Дорі «Гуцульську сотню», з допомогою якої спорудили барикади на залізниці й затримували та роззброювали мадярські військові ешелони, що поверталися до Угорщини, конфісковували награбоване майно. Усі конфісковані цінності отець Михайло відсилав у розпорядження уряду ЗУНР у Станиславові. Маючи у своєму розпорядженні поїзд, який складався з паротяга і кількох вагонів, розвозили паливо й інші потрібні матеріали для молодої Української держави.
В умовах польської окупації попри переслідування влади М. Ганушевський відновив кооперативи, кредитівки, читальні «Просвіти» і «Братство тверезості», які згодом були перейменовані на товариство «Відродження», спілку «Бутин». Рівночасно дбав про майбутні кадри: влаштовував курси для працівників кооперативів та організаторів читалень. Багато у праці на громадській ниві допомагала о. М. Ганушевському його дружина ірина з Горникевичів, яка, крім своїх обов’язків багатодітної матері, гуртувала біля себе сільських жінок, давала їм різні поради, як виховувати дітей, лікувати хворих. У домі Ганушевських часто збиралися українська інтелігенція, діячі культури Галичини, «пластуни». У 1927 р. отець М. Ганушевський став парохом у селах Угорниках і Микитинцях біля Станиславова, де виконував обов’язки декана, радника і референта єпископської консисторії. Одночасно продовжував громадсько-корисну працю в Станиславові, очоливши надзірну раду окружного Союзу кооперативів, надзірну раду відділу «Маслосоюзу» й окружне товариство «Відродження», де був опікуном «Пласту». 1928 року став депутатом від УНДП до Варшавського сейму. Очолював комісію виплати військової пенсії колишнім січовим стрільцям. За прикладом батька й матері, яка організувала й очолила в Угорниках Союз українок, їхні старші діти теж брали участь у культурно-освітньому житті.
На початку Другої світової війни о. М. Ганушевський із родиною проживав на Лемківщині, де разом з іншими просвітянськими діячами провів у Сяноці реорганізацію Лемківського кооперативного союзу, який давав багато користі населенню Лемківщини, забезпечував працею молодь, яка туди емігрувала.
У 1941 р. родина Ганушевських пережила велику трагедію. Сина Теофіла, арештованого 1940 року і засудженого на кару смерті, енкаведисти, відступаючи перед німцями, замордували разом з політв’язнями у станіславській тюрмі. А з приходом німців гестапо того ж року заарештувало отця Михайла і кинуло його до краківської тюрми за допомогу українському підпіллю, звідки він за сприяння українських адвокатів через кілька місяців був звільнений і повернувся з родиною до Угорників. Перед закінченням Другої світової війни о. Михайло Ганушевський не скористався з дозволу єпископа Григорія Хомишина виїхати за кордон, а залишився зі своїми парафіянами.
У березні 1950 року о. Михайла Ганушевського як греко-католицького священика разом із дружиною і молодшими дочками було заслано до Хабаровського краю, звідки хворий, але незламний духом повернувся 1956 року на рідну землю. 9 лютого 1962 р. помер. Поховано о. М. Ганушевського на кладовищі в Угорниках.
Петро АРСЕНИЧ
