Ствердивши суспільну нормальність ЛГБТК, ми тим самим даємо санкцію розвивати гомосексуальні девіяції в кожній людині! Не санкціонуючи, але й не переслідуючи осіб з ЛГБТК-спільнот, вочевидь, треба шукати інші моделі співіснування в суспільстві.
Тези, виголошені на засіданні ГДК «Митуса»
Насамперед застосую до себе прекрасне, винесене з совєтської атеїстичної пропаґанди окреслення: так, я – печерний клерикал. І власне з цієї печери клерикалізму дивитимуся на проблему ЛГБТК-спільнот у суспільстві, зокрема галицькому. Смішним є для нас, церковних консерваторів, саме питання, поставлене в заголовок дискусії: чи може справжній галичанин бути гомосексуалістом. Ну що ж, продовжу це смішне питання в такому ракурсі: а чи може справжній галичанин бути дауном? Людиною з поганим зором (так як я)? Без ноги (однієї чи двох)?
Без сумніву, з нашої печерної точки зору, все те, що в різний спосіб тепер окреслюється як «гомосексуалізм», «проблеми ЛГБТК-спільнот» – девіяція. Ми в наше новочасся сміємо так це називати, і я дуже радий, що у світі, який дуже швидко змінюється, ми все ще дотримуємося погляду, який скоро стане унікальним. Скоро ми, консерватори, і я в їх числі, опинимося в меншості.
Це така девіяція, яка, по-перше, викликає в нас глибоке співчуття: таке саме співчуття, яке ми маємо до безногих, до людей «з дауном», неповносправних. По-друге, ця девіяція не має бути приводом до якоїсь погорди чи до суспільних дій, які б принижували гідність людей із ЛГБТК-спільнот. Християнське ставлення до цієї проблеми власне таке від початку до кінця: глибоке співчуття, глибоке вболівання над занепадом Божого образу (саме занепад Образу ми тут бачимо). Справжній християнин, – а таких є завжди мало, про що говорив ще наш Засновник, кажучи, що коли Він прийде, то ледве чи знайде багато прихильників (Лука 18:8), – справжній християнин безумовно буде проти будь-яких переслідувань, суспільного цькування такого типу людей лише тому, що вони такі є.
Тепер трохи про унікальність церковного погляду на цю справу, погляду, який стає щораз менше видимим. Мені йдеться про погляд традиційних, т. зв. апостольських Церков, себто Церков, які шанують апостольське преємство: це – католицька Церква, різного типу православні Церкви. Не знаю, якою мірою до прихильників такого погляду можна віднести протестантів, тому що в їх середовищі можна побачити ціле віяло різних підходів до проблеми гомосексуалізму. Важливо говорити про традиційний церковний погляд у Галичині, яка все ще значною мірою, нехай поверхово, нехай зі значним примруженням ока, але залишається при консервативних цінностях, при, може, звихнутому, але ще сильному впливі Церкви і християнства. Залишається такою собі «українською Ірляндією».
Церковна ментальність довгий час формувала український народ і формувала відповідне ставлення до того, що тепер визначає себе як «ЛГБТК-спільноти». Які ж є глибинні підстави цього церковного ставлення? (Одразу зазначу, що дуже багато людей, зокрема з ультраклерикальних середовищ на зразок «підгорецьких отців», захищають церковний консерватизм, абсолютно не усвідомлюючи, що і чому захищають. Захищають просто власне уявлення про суспільний уклад, до якого звикли, не задумуючись про коріння християнського бачення тих чи інших справ.) Ми вважаємо гомосексуалізм за девіяцію з точки зору пам’яті про райську норму. Застерігаємо собі це право – пам’ятати про райську норму («чоловіком і жінкою сотворив їх» – Буття 1:27). Можна в це вірити чи не вірити – нікого не змушую, але це поняття для нас дуже дороге, поняття райської норми сотворення людини чоловіком і жінкою. Інший надзвичайно важливий вимір проблеми, який важко зрозуміти більшості людей, що вражаються церковним консерватизмом: ми – особливо Східні Церкви – обстоюємо неюридичне поняття гріха. Якщо ми називаємо гомосексуалізм і цілий пропаґований ним «світ цінностей» – гріхом, то не з юридичної точки зору. Розумію, що багато обмежених, недалеких людей саме так підходять до поняття гріха: як до переступу закону, що має каратися юридично. Християнське поняття гріха має в собі такий юридизм лише почасти. Справжнє християнство бачить гріх у набагато глибшій площині, ніж дуалізм злочину – кари. Гріх лежить на біологічному рівні. Для справжнього християнина те, що він порушує ті чи ті юридичні приписи (або Божі та церковні заповіді), себто краде, вбиває і/або займається гомосексуальними практиками, є того самого ряду явищем, що він старіє і мусить умерти. Гріх і смерть ми трактуємо як явища одного порядку. Той самий розпад, те саме – висловлюючись нашим технічним церковним терміном – тління призводить до порушення людиною різного роду суспільних заборон і норм (діє на духовно-звичаєвому рівні), і те саме тління спричиняє наш занепад, старіння, хвороби і смерть (діє на біологічному рівні, роблячи нас фізично уломними). Саме з цієї точки зору я поставив на початку в один ряд людей розумово неповносправних, калік і гомосексуалістів. Нічого дивного: всюди та сама вбивча пара гріх-смерть. Уся ця «спільнота ЛГБТК» – це просто черговий вияв страшного розпачливого стану, в якому перебуває на землі людина, позбавлена Бога.
Тож проблему ми бачимо не в тому, що ви, «нетрадиційно зорієнтовані», існуєте. Існуйте! Врешті-решт, як християнин, який любить свого Засновника, я не збираюся зазирати, чим ви займаєтеся. Великою проблемою для нас є ваше намагання видати гомосексуалізм та інші такого типу явища за суспільну норму. З цим ми ніколи не погодимося і цьому завжди в той чи інший спосіб будемо протистояти.
Знову ж таки, ставлячи себе в один ряд: чому б мені як людині з поганим зором не поборотися за те, щоб суспільною нормою стало право слабозорих водити поїзди? Я спричиню катастрофу на залізниці, зате – виборю невід’ємне право! (Натякаю тут на сучасну боротьбу гомосексуалістів за право мати такий самий «шлюб», як маємо ми, традиціоналісти, за право адоптувати дітей тощо). Далі: вже існує вироблена і рафінована ідеологія «нормальности» гомосексуалізму; то давайте приробімо певну ідеологію і до педофілії (щось типу «особливих форм маніфестації любови до дитини»), розробімо ґрадацію педофільських поведінок…
Наостанок хочу навести як приклад нашої християнської точки зору тих, хто випередив Фройда, психоаналізу і глибинну психологію на тисячоліття: засновників монашества. Антоній Великий чи Макарій Єгипетський, подвижники Памва чи Сава говорили про себе «я є вмістилищем усіх гріхів» не даремно. Гомосексуалізм, його зерна, є в кожному з нас. Звісно, він є і в мені. Нема сенсу виявляти раптом, що в українській літературі та культурі було маса прихованих гомосексуалістів (модний «дискурс» численних сьогоднішніх літературознавчих досліджень). Церква ставить певні обмеження тому, що остерігається проростання певних недобрих зерен у людині, знає про латентне зло падшої людської природи (у масі його виявів) і в той же час вірить у благодатність первісної райської норми. Ствердивши суспільну нормальність ЛГБТК, ми тим самим даємо санкцію розвивати гомосексуальні девіяції в кожній людині! Не санкціонуючи, але й не переслідуючи осіб з ЛГБТК-спільнот, вочевидь, треба шукати інші моделі співіснування в суспільстві.