Про нові релігії і культи
Про те, чому виникають нові вірування, про потребу в порятунку та бажання стати рятівником «k:» поговорили з кандидатом філософських наук, соціологом науково-дослідного Центру компаративістських досліджень релігії філософського факультету Одеського національного університету ім. Мечникова Оленою Никитченко
Про те, чому виникають нові вірування, про потребу в порятунку та бажання стати рятівником «k:» поговорили з кандидатом філософських наук, соціологом науково-дослідного Центру компаративістських досліджень релігії філософського факультету Одеського національного університету ім. Мечникова Оленою Никитченко
Чому виникають нові релігії і культи? Яку потребу людей вони задовольняють?
До середини ХХ сторіччя у світі посилилися так звані есхатологічні настрої, тобто очікування «кінця світу». Якби мене попросили коротко охарактеризувати месіанство в поточному столітті, то це було б за відомою формулою: «Хочеш рятувати або врятуватися? Запитай мене як» або «Хочеш бути врятованим? Запитай мене як». Навіть Гугл із Яндексом знають все про месій і месіанство. А проте розуміння нами причин появи нового в релігії залежить від того, як ми визначаємо — що є релігія.
Здавна, опинившись перед різними перешкодами, люди шукали допомоги. Хто або що може допомогти вирішити нагальні проблеми людства? Якщо людина з чимось не справляється, їй може допомогти герой, що володіє здібностями, яких немає у звичайних людей. Питання в тому, від чого залежать можливості героя, що його спонукає допомагати людині? Згадаймо, до того ж, що міфологічні герої захищали людей, маневруючи в стихії воль безлічі богів, закликаючи їх на допомогу та обходячи перепони, які ними споруджуються. Потім в історії релігій, а саме в юдаїзмі, напередодні нашої ери оформляється ідея власне Месії, богообраного, який виконує тільки волю одного єдиного Бога, і сам Всевишній його на те благословляє. А сьогодні часто рятівник — це «простий супермен», який не залежить від волі Всевишнього і сам робить вибір на користь альтруїстичної діяльності різного масштабу (від порятунку коханої дівчини або рідної країни до людства в цілому).
У сучасному світі є дві крайності самовизначення та самореалізації людини: стати непомітним і виділитися. Навіть в осягненні ідеї месії — врятувати або бути врятованими, — хтось шукає приклад героїчного, а хтось — привід для геройства.
А проте вільне світоглядне самовизначення людини народжує потребу в звільненні від необхідності порятунку за допомогою різного роду рятівників, і це нове в осягненні месіанських ідей.
Чи можна про месіанство докладніше?
Будь-яка людина, яка знаходиться в системі ідей про закономірності настання майбутнього, переймається тим, як не помилитися у сьогоденні, щоб не затьмарити те саме можливе і неминуче майбутнє. XXI століття, як і всі попередні століття історії і, ймовірно, майбутні, дає людині безліч приводів для хвилювань щодо своєї ролі та місця в цьому самому майбутньому. Рівень проблем такий, що людина, та й людство в цілому, побоюються, що самостійно не впораються з їх вирішенням. Ми віримо або знаємо, що треба правильно жити, а для чого жити правильно — заради майбутнього, а якщо помилка — потрібен рятівник, а чи потрібен? Колись і XXI століття було тільки передбачуваним, і навпаки, за деяких умов воно було неможливим, але хто врятує тепер його задля продовження роду людського, заради ХХ і далі століть, і чи потрібно рятувати?
Я б звернула увагу на деякі аспекти месіанізму, пов’язані з тими новими релігіями, які з’явилися або проявилися у другій половині ХХ століття і володіють певними особливостями в порівнянні з релігійними інституціями попереднього періоду. Ці релігії впливають на світогляд сучасного людства, самі, своєю чергою, будучи «відповіддю» на специфіку релігійного життя минулого століття та зберігаючи актуальність у столітті сьогоднішньому. Хочу зазначити, американські релігієзнавці часто називають ці нові релігії doomsday cults, тобто «релігії судного дня», тим самим підкреслюючи зв’язок цих релігій із концепціями кінця світу і месіанство в тому числі. Відзначимо, що месіанські ідеї ми розуміємо як сформовані в релігіях бачення майбутнього людства, обумовленого природою людського роду, пов’язаного з можливістю і необхідністю порятунку людини месією-рятівником, очікуванням його приходу.
Цікаво те, що серед нових релігій є як ті, які власне виникли як «новий єдино вірний спосіб порятунку» (наприклад, Аум Шінрікьо), так і ті, що заперечують необхідність порятунку або просто не присвячені проблемі порятунку людства (наприклад, неоязичницькі релігії), а також релігії, які вперше говорять про те, що шлях порятунку істинно вказується різними вірами (наприклад, Бахаї).
Навіщо взагалі потрібні нові релігії, якщо здавна вірувань назбиралося предостатньо?
А навіщо потрібна релігія? Від того, як ви відповідаєте на це питання, залежатимуть варіанти відповіді — чи потрібні нові. Наприклад, більшість релігій — це вчення про спасіння, але кого врятує месія? От якщо я, вивчивши різні вірування, спираючись на свої знання, розумію, що мене з моїм до них ставленням не врятують всі відомі мені релігії, що мені робити? Як варіант — та релігія, яка виникла не тисячу років тому, а ось зараз народжується разом із моїм духовним пошуком. Думається, багатьом би хотілося пережити і досвід апостолів, які першими пішли за Христом, а без «нового Христа» «новим апостолом» стати не вийде і нового спасіння не знайти. Але ж можна і не апостола, а більш серйозну роль вибрати — головне, щоб вибір підтримали, та й ця підтримка не обов’язкова, сам по собі апостол теж статус.
Так хто ж месія XXI століття? А чи потрібен він (вона, вони) — рятівник? А чи повинен він бути? Людині й людству завжди щось потрібно, але не всім, не завжди і не все, а попит, як відомо, породжує пропозицію. Нові релігії, як я це розумію, лише розширили спектр тлумачення та реалізації ідей порятунку людства на безмежному ринку релігійних послуг.
Спілкувався Семен Запорожець
