Про Папу, який найбільше любив вівторки

6 травня у Книгарні «Є» відбулась презентація українського видання книги Архиєпископа Мечислава Мокшицького, Бригіди Грисяк «Вівторки любив найбільше: розповідь про щоденне життя Івана Павла ІІ».

Співорганізаторами події був Польський Інститут у Києві, Католицький Медіа Центр та Книгарня «Є». Учать у презентації взяли Архиєпископ Мечислав Мокшицький – Митрополит Львівський РКЦ, єпископ Йосиф Мілян – єпископ-помічник Київської архиєпархиї УГКЦ, Євген Сверстюк – письменник, публіцист, головний редактор газети «Наша Віра» та Костянтин Сігов – директор Центру Європейських гуманітарних досліджень НаУКМА, директор видавництва «Дух і літера».

Презентація цієї книги, як було наголошено на початку, є символічною подією: це згадка про людину, що залишила в серцях багатьох глибокий слід, відбувається після нещодавньої беатифікації понтифіка 1 травня та в десяту річницю його пастирського візиту в Україну. Зміст самої книги є діалогом – не лише з огляду на форму бесіди журналістки Бригіди Грисяк з архиєпископом Мечиславом Мокшицьким, але внутрішнім діалогом спілкування з Іваном Павлом ІІ під час перебування у Ватикані у якості його особистого секретара протягом дев'яти років (1996-2005).

Директор Польського Інституту в Києві пан Ярослав Годун наголосив, що зустріч становить безумовно практичний вимір екуменізму, про який все життя навчав Папа поляк. Адже учасники презентації з різних сфери релігійно-культурного життя показують відкритість на вчення Івана Павла ІІ.

Автор книги архиєпископ Мечислав Мокшицький у своїй промові зазначив, що намагався представити щоденне життя Івана Павла ІІ в світлі найважливіших його подій, що змінили обличчя Церкви і світу, а саме замах на його життя, міжрелігійна зустріч в Ассізі та ювілей 2000 року. Він впевнений, що вибір Папою Кароля Войтили зі Східної Європи є таємницею і дією Божого Провидіння. Адже він відразу після вибору діяв наче вроджений Папа. Автором переміни Войтили у Івана Павлі ІІ є Бог, якому він себе довірив. Девіз «Totus tuus» виявляє довіру Богу – найбільшу таємницю папи. Він показав своїм життям, що молитва може змінити долю світу. Зокрема після замаху на своє життя понтифік молився про милосердя для Церкви і світу та виявив готовність до мучеництва на взірець Христа, що відкрив у стражданні вимір любові. Іван Павло ІІ, проводячи міжрелігійну зустріч 1986 року в Асізі, прагнув, аби світ усвідомив внутрішній вимір миру, який можна досягнути не лише політично-економічними засобами, але передусім молитвою, що має джерело у нескінченному і всемогутньому Бозі. В 2000 році Папа сягнув до біблійної ідеї ювілею як року Божої благодаті й закликав до звільнення від тягарів – боргів та скасування смертної кари. Він також публічно просив прощення за провини Церкви в історії. Іван Павло ІІ підкреслив вагу Божого милосердя з допомогою канонізації святої Фаустини Ковальської. Врешті він, будучи хворим, показав своїм прикладом, що страждання має сенс. На думку Митрополита Мокшицького, стражденне тіло і мовчання – найбільша енцикліка Папи.

Щоденне життя Папи виявляє його як генія і водночас просту людину. Він вів вимогливий і працьовитий триб життя та вимагав багато від інших, але в цьому зовсім не було нервовості. Понтифік завжди мав час для молитви, навіть під час апостольських зустрічей. До нього надсилали прохання молитись з усіх кінців світу. Вражав надзвичайно уважний підхід до кожної людини, він зауважував кожного. Вмів гармонійно поєднувати людські справи з Божими, і тому беатифікація Івана Павла ІІ може бути справжнім дороговказом в небо.

Єпископ Йосиф Мілян поділився враженням, що презентація становить немов чергову аудієнцію з Папою. Книга є великою відповідальністю, це немов би штрих до портрету вже блаженного Понтифіка, який був геніальним у своїй простоті, а його усміхові та душпастирському слові надзвичайно вірили. Владика Мілян згадав аудієнцію з Папою, під час якої Іван Павло ІІ на прохання молитись за молодь і державу України, запевнив: «я щоденно пам’ятаю вас у молитві». На його думку, саме у правдивій щирості виявляється феномен Папи.

Євген Сверстюк також поділився спогадами з аудієнції Івана Павла ІІ з українськими дисидентами як вираз визнання перенесених страждань. Він підкреслив роль книги як ключа до особи Папи, що у своєму житті наближувався до святості. Пан Сверстюк проводив паралель між приїздом понтифіка до Польщі в часи комунізму та візитом в Україну. Адже тоді Київ був під авторитарною владою Президента, який хотів певним чином реабілітуватись, запрошуючи Римського Архиєрея. Неймовірним було чути мову Івана Павла ІІ українською в російськомовному середовищі влади, який нагадував українцям про їхню історію та закликав любити її. Іван Павло ІІ – це постать справжнього учителя XX ст. поруч з Єжи Ґєдройцем та Збяґнєвом Бжезінським.

Костянтин Сігов, вітаючи автора з виходом книги у своє п’ятиріччя, звернув увагу на виклик сучасного світу – розрив між локальним і глобальним. Саме цей аспект, на його думку, виявляє розповідь про щоденне життя Папи. Його помічник мав нагоду спілкуватись в апартаментах з Папою, який на той час вже здійснив 70 паломництв і знав, як живе світ та як за нього молитись. Це розповідь про внутрішні покої серця, особистих відносин, від яких один крок до вікна, з якого Іван Павло ІІ промовляв «Urbi et orbi», звертаючись до цілого світу. Ця деталь – вікно – показує зв’язок між загальним і конкретним більше, ніж наукові праці видатних вчених сьогодення. Пан Сігов також поділився враженнями з аудієнцій у 1995, 1996 та 1997 роках і бесідами з Папою, згадуючи його виповнений оптимізму вислів «будемо молитись», який він повторював, говорячи про складні справи.

Книга – це свідчення, до якого архиєпископ Мокшицький був обраний самим Папою. Образ Івана Павла ІІ відриває нову природність, яка артикулює локальне і всесвітнє. На думку Костянтина Сігова, відкриттям є також те, що молитва для Папи була натхненням і відпочинком. Він впевнений, що вівторки Іван Павло ІІ любив не з огляду на вільний від праці день, а передусім завдяки можливості більше спілкуватись з Богом і природою. Він зазвичай виїздив за Рим – до санктуарія Божої Матері в Ментореллі, до Тоскани чи в гори Доломіті. Виїзди мали характер подібний до таборів, які раніше проводив з молоддю. Саме це спілкування уможливлювало потім зустрічатись з людьми та приділяти їм належну увагу.

Відтак, книга про щоденне життя блаженного Івана Павла ІІ, який, за висловом архиєпископа Мечислава Мокшицького, любив книги наче наркотик, становить ще одну сторінку пізнання його надзвичайного життя. Надзвичайна увага до виданої книги серед учасників презентації та аудиторії, безперечно, свідчить про те, що це важлива подія також для Католицької Церкви в Україні.

Фотографії з презентації, автор Роман Малко, "Український тиждень"