Проблема зла в творчості Ф. Достоєвського. Богословсько-моральне дослідження
14 квітня 2011 я був присутній на Семінарі Кафедри Богослов’я Філософсько-Богословського Факультету УКУ. Тут професор морального богослов’я УКУ, Галина Кришталь говорила про «Проблему зла в творчості Ф. Достоєвського. Богословсько-моральне дослідження». Це свого часу пані Галина захистила докторат із богослов’я на Люблінському католицькому університеті і видала монографію: Halyna Kryshtal, Problem z?a w twórczo?ci F. Dostojewskiego. Studium teologicznomoralne, Towarzystwo. Naukowe KUL, Lublin 2004, 302 с.
Ось кілька записаних думок на тему добра і зла:
Людина переважно починає собі ставити питання про сенс зла, коли вона стає свідком якоїсь трагедії чи несправедливості. Достоєвський описав зло як поліфонічну, діалогічну і суперечливу дійсність, тим самим об’єднуючи непоєднальне. Дійсно в його творах можна знайти вповні протилежні тези про зло. Письменник говорив про темні сторони людини богословським колоритом. Він писав своєю термінологією, але суть та сама, що й в інших, які писали більш точними термінами.
В Достоєвського описані різні зла, яких можна поділити на метафізичне, фізичне і моральне зло, що в практиці є недосконалістю світу, хвороби і гріх людський. Тут страждання не завжди пов’язане із гріхом і зло не обов’язково є відсутністю добра. Все описане з точки зору суб’єкту, в контексті людини, бо її стан впливає на її бачення довкілля. Від «окулярів» людини багато залежить – якщо вони світлі, то вона бачить в листочку добрість Бога, а якщо темні, то в усьому зло. Однак досвід зла спонукує людину до думання, і за це Достоєвський поєднує опис зла із гумором.
Представлення зла у творчості Достоєвського Галина Кришталь поділила так: Джерела, прояви і наслідки зла, подолання зла. І в кожному з тих розділів розглянула три ситуації: відношення до Бога, самого себе і суспільства.
І. Джерела зла.
1. Відкинення Бога описане як відхід від Божого образу, благообразності, яке приводить до безобразності. Це нищення ікони в собі чи суспільстві. Для відкидання Бога, нічого не треба нищити на зовні, тільки вистарчить стерти образ Бога в собі.
2. Трагічний і «проклятий» дар свободи викладений таким чином, що слабі люди не хочуть відповідальності, а сильні беруть на себе повноваження, які належать іншим.
3. «Абсурдний» світ і «прогниле суспільство» вказує на небезпідставну тезу, що «цивілізація деморалізує народ». Приклад цьому, що нинішньому українському суспільству не завжди корисні західні моделі життя, які стають великим випробуванням для народу, оскільки в них відсутні ідеї безсмертності душі і віри в Бога.
ІІ. Прояви і наслідки зла.
1. Творення «богів» і погоня за втраченим раєм показується тим, що багато людей загублені і з цієї причини прямують на манівці.
2. Ірраціональна самоволя є шляхом до знищення людини, бо відкидання Бога залишає порожнечу і загублення серед крайностей. Людина живе на тваринному рівні, або намагається сама стати богом. В неї завжди можна знайти жорстокого звіра, який робить найогидніші речі, але справа не так в тому, що людина стає скотиною, але в бажанні перебувати в грісі. Сум’яття і дилеми, скеровані для пасивного піддавання себе злу. Лише людина-тварина може приймати диявольські ідеї, тривати в грісі, прагнучи зла, хоч воно її веде до самознищення.
3. Сумний пейзаж і суспільний хаос, які присутні в Достоєвського представлені між іншими гнітючими урбаністичними краєвидами, які сприяють пануванню зла. Також обмежений простір, нічний період малюється як близькі до зла.
ІІІ. Перемога над злом
1. Повернення до Бога – реалізація обожнення є виходом із положення, бо оскільки зло не є природним станом людини, вона має з нього вийти. Вихід зі стану зла не осягається через самознищення (як апостол Юда), а через відкриття своєї немочі і звернення до Бога (як апостол Петро).
2. «Визволення» свободи, тобто вибір добра – це коли людина зміцнена благодаттю може побороти зло та наслідувати Світло – Христа. Перепрошення землі за скоєння зла також є важливим для перемоги добра, оскільки світ бере участь в грісі людини, а кожний гріх має суспільний наслідок, спричинює дезінтеграцію, яку треба зупинити.
3. Любов до Божого світу і виконання місії російського народу у Достоєвського є виявом того, що добро має місце у суспільстві. Як сама людина, так і народ повинен бути богоносним, а це значить допомагати іншим.
В кінці Галина Кришталь пояснила, чому так багато говориться про зло у світі. Це тому, що добро захистить само себе, а від зла треба остерігати, висвітлювати його як застереження.
Теми Достоєвського близькі до навчання морального богослов’я. Він вбачав занурення людини в зло, й одночасно її тугу за добром – Содому і ідеал Мадонни. Лише сприйняття Христа і занурення в Ньому є підставою перебороти зло, бо коли немає Бога – все є дозволене і нема моралі. Коли нема відчуття Бога, нема відчуття людини. Тоді в дійсності турбота за людину кінчається виявами самодеструкції через аборти, евтаназію, одностатеві відносини…
Достоєвський змальовує моральну відповідальність людини за свої діла, наголошує на ролі совісті, яка має бути підпорядкована Богові, оскільки совість – це голос Бога в людині.
о. д-р. Михайло Димид
