5 квітня відбулася Перша Меморіальна лекція Ігоря Скочиляса, яку з нагоди 54-ліття блаженної пам’яті Ігоря Скочиляса організували Центр релігійної культури імені Ігоря Скочиляса та навчально-дослідницька програма «Київське християнство» УКУ. Нагадаємо, що 20 грудня 2020 р. від ускладнень, спричинених коронавірусною хворобою, передчасно відійшов відомий історик Церкви професор Ігор Скочиляс.
У згаданій Меморіальній лекції участь взяли бл. 150 осіб з різних країн світу. Модерував онлайн захід декан Гуманітарного факультету УКУ д-р Андрій Ясіновський. Зі вступним словом до присутніх, а також молитвою звернувся ректор УКУ отець-доктор Богдан Прах.
Доповідачем на Меморіальній лекції виступив доктор габілітований Анджей Ґіль з Люблінського католицького університету імені Івана Павла ІІ, який був колегою, добрим другом та співавтором декількох монографій з професором Скочилясом. Професор Ґіль виголосив доповідь на тему «Київська унійна митрополія (1596-1795) перед традицією та викликами сучасності», де зрезюмував спільні проєкти, праці, погляди, висновки та візії на історію Київської Церкви.
Професор Ґіль згадав, що на початку досліджень з історії Церкви обидва дослідники вважали, що їх місія у дослідженнях буде лише доповнювати та уточнювати. Проте, як виявилося згодом, історія Церкви не тільки має багато недосліджених питань, але поле для діяльності у цій царині є дуже широким. З цього виникла ідея написати одну класичну історію Унійної Церкви у Речі Посполитій або історію Київської митрополії. Під час глибших джерельних пошуків виявилося, що дослідницьких питань є так багато, що для розкриття теми треба залучати велику кількість дослідників із різних галузей гуманітарного циклу. Результатом одного із багатьох точкових досліджень стала праця «Kościoły Wschodnie w państwie polsko-litewskim w procesie przemian i adaptacji: metropolia kijowska w latach 1458-1795» (Люблін, 2014), за яку дослідники отримали у Польщі престижну премію. Через події Революції Гідності та початок війни у 2013-2014 рр. в Україні плановану книгу опублікували в іншому форматі, ніж ставили собі за мету дослідники на початку.
На момент відходу професора Скочиляса дослідники працювали над проектом, який планувалося видати завершеним та монументальним. У доповіді професор Ґіль поділився найголовнішими методологічними та ідейними засадами цього проєкту.
Чим була Унійна Церква?
Для професора Ґіля першим фундаментальним питанням є наступне: чим була Унійна Церква не у вимірі адміністративного та політичного статусу, а в сфері ідей. З одного боку, вона була унікальним явищем для Центрально-Східної Європи кінця XVI ст. З іншого боку, маючи на гадці Річ Посполиту та Київську митрополію дослідники шукали аналогій. Найперше, ці аналогії знайшлися у контексті перехрестя Західного та Східного світів. Вдалося знайти прецеденти співжиття та взаємовпливу Церков у ХІ-XVI ст. на теренах держав хрестоносців, католицьких країн Балканського регіону, на островах підпорядкованих Венеції. Яскравим втіленням поєднання служить пам’ятка із церкви Панагіа-Кера на Криті, яка складається із житійного циклу Франциска Ассизького створена у візантійському стилі.
Ці аналогії скерували професора Ґіля до питання передумов оформлення нової Католицької Церкви на східних теренах, що мала номінальну столицю в Києві та володіла тривалою еклезіяльною традицією. Розв’язання питання ідейної сфери утворення та функціонування Київської унійної митрополії мало дати змогу зрозуміти не лише чим вона була, але і для чого вона була сформована, чому вона розвивалась, як розвивалась і чим вона є зараз.
Унія Київської митрополії 1596 р. як приклад для вірних східного обряду інших держав
Наступне питання полягало у розгляді унії Київської митрополії та Риму як приклад. Віднайдення кілька років тому нового документу у справі Ужгородської унії середини XVII ст. спонукає до переосмислення ряду уній із теренів Угорського королівства та, згодом, монархії Габсбургів.
Детальніше дослідження конкретних документів може дати змогу пролити світло на залежність подій, що відбувалися в Київській митрополії та за її межами. Йдеться про унійні рухи у східнохристиянському світі, який функціонуючи у католицькому чи протестантському середовищі, також мусів відповідати на виклики часу. Історичні джерела містять численні підтвердження тісної співпраці між унійним світом Речі Посполитої та спільнот на землях Угорського королівства, що взорувалися на Київську унійну митрополію. Одним із найбільш яскравих прикладів існування тісних контактів між унійними церквами по обидва боки Карпат служить рецепція постанов Замойського собору 1720 р.
Унія з Римом: у XVI ст. не існувало кризи Київської митрополії
Питання реалізації унії постало із огляду на широкий контекст розвитку Католицької Церкви. Виникнення потужного руху у середовищі православної єрархії було реакцією на бажання вийти із глухого кута в ідейній сфері. Йдеться не стільки про вихід Київської митрополії із кризи, оскільки насправді у XVI ст. відбувався її інституційний, організаційний та територіальний розвиток, а візія у питанні усвідомлення спільнотами самих себе та осмислення мотивації своїх дій. У 80-х роках XVI ст. православна еліта задавала собі ці питання, маючи на увазі те, що відбувалося у світі навколо.
З одного боку світ протестантизму, часом доволі радикальний, що привертав групи віруючих, які теж шукали відповіді на ці питання. А з другого боку погляд було звернуто на Католицьку Церкву, що ставала глобальною Церквою і тому осучаснювала свої функції. Проявом становлення Католицької Церкви як глобальної інституції стало її поширення, після об’явлення Матері Божої в Гваделупі, у Центральній та Південній Америках, згодом – на теренах Далекого Сходу: Японії, Китаю, Тибету тощо. У цьому процесі на далекі території поширювалися західна культура та цінності. Це справляло значний вплив на широкі спільноти не лише еліт, але і на більш чисельні соціальні групи. Звідси отримуємо процеси конфесіоналізації релігії та інструменталізації Церкви. Нове осмислення віри втілювалося у питаннях чим вона є, для чого і в кого людина вірить, як осмислює себе у контексті Бога.
Нові реалії змушували Католицьку Церкву сформувати новий modus vivendi, бути «еластичною» та сприйнятливою до змін. Оновлена Церква мала організувати процес інкультурації інших спільнот коштом збереження їх традиційних особливостей, але з додаванням до них підставових католицьких засад. Універсалізм Католицької Церкви проявився у її здатності дивитися на себе у контексті не лише європейського світу, як це було звично до кінця XV ст., але і у контексті цілого світу як широкого поля для місій.
Київська митрополія «між» Римом, Варшавою, Константинополем і Москвою
Іншим дослідницьким питанням для професора Анджея Ґіля залишається проблема погляду на Київську унійну митрополію «між» Римом, Варшавою, Константинополем, Москвою. Але чим глибше проводилося дослідження, тим більше усвідомлювався чинник Москви. Бо від самого початку унії багато драматичних епізодів з історії Київської унійної митрополії мало свої корені саме у Москві.
Професор Анджей Ґіль наголосив, що релігія не поширювалася на пустоті, але мусіла спиратися на вірних, політичні та державні еліти, тобто вписуватися у державний лад. Попри, загалом, невдале вписування у візію Речі Посполитої сильної влади монарха, Київська унійна митрополія посіла місце третього партнера у державному утворенні Польщі і Литви.
Дуже важливу роль у цьому процесі мав Ян Замойський. Сам він був добре знайомий із реаліями Венеції, яка перебувала на пограниччі культур Сходу і Заходу. Він був свідомий механізмів, якими керувалася Венеційська республіка кінця XVІ ст. у питанні організації релігійного спокою, зважаючи на те, що велика частина її володінь була православною. З іншого боку, це досвід людини, яка за час організації своєї господарської діяльності, особливо організації Замойської ординації, зрозуміла вагу контактів. Початково забороняючи поселятися у новому місті некатоликам, Ян Замойський усвідомив вагу відкритості Замостя для різних релігійних спільнот, насамперед вірменської, грецької, єврейської та православної, впливи якої йшли від Балкан. Перші церкви Замостя були вписані у грецьку православну культуру, попри те, що і в самому Замості, і на його околицях жило багато православних русинів. Проте у впорядкуванні релігійного життя він мав грецькі взірці, що зберігалися і після його смерті.
Ян Замойський усвідомлював, що після заснування Московського патріярхату 1589 р. простір Київської православної митрополії опинився під загрозою московського впливу, а це одночасно означало і загрозу існуванню самої Речі Посполитої.
Професор Ґіль припускає, що два візити Константинопольського Патріарха Єремії ІІ Траноса до Замостя можна трактувати у контексті дискусії як вийти із глухого кута в питанні православ’я у Речі Посполитій. Для чого? На його думку, якщо подивитись на Московію у період Смути початку XVІІ ст. і зміцнення у середині XVІІ ст., то можна зауважити, що незважаючи на кризу центру, її периферія активно розвивалася. Що можна потрактувати, як природнє накопичення ресурсів, які мусіли бути застосованими під час майбутньої експансії. І насправді за унійною ідеєю Речі Посполитої кінця 80-х років XVІ ст. стояли політичні розрахунки на перспективу протистояння новій східній потузі. Тобто йдеться про усвідомлення Яном Замойським, що після заснування Московського патріярхату 1589 р. простір Київської православної митрополії опинився під загрозою московського впливу, а це одночасно означало і загрозу існуванню самої Речі Посполитої.
Унія, до кінця існування Речі Посполитої, функціонувала як реакція на загрозу зі сходу. При цьому Унійна Церква залишалася третім руським партнером Речі Посполитої двох народів. Вона залишається унікальним прецедентом у контексті політичних процесів у Європі, але органічним явищем у контексті організаційної структури глобальної Католицької Церкви, що вводила нові спільноти до сфери західної культури.
Михайло Тупиця