"Коли в Ізраїлі говориш щось хороше про українців, люди відразу нападають. На мене неодноразово вже нападали. З поляками так само, проте найгірше з українцями. Так, українці теж убивали євреїв, але ж не всі. Мене врятувала українка".
Професор Шимон Редліх (Szymon Redlich) народився у 1935 році у Львові, молодість провів у Бережанах. Врятований під час Холокосту українською сім'єю, в 1950 році емігрував до Ізраїлю. Закінчив Єрусалимський і Гарвардський університети. Він дав інтерв'ю католицькому журналу "Тиґоднік Повшехни" про свій досвід здобуття історичної правди щодо глави УГЦК (1901-1944) митрополита Андрея Шептицького. З дозволу польської редакції ІП переклала цей матеріал.
- Пане професоре, чому зацікавилися митрополитом Андрієм Шептицьким?
- У 1985 році мене поросили приготувати доповідь на міжнародну конференцію в Університеті Торонто на тему: "Шептицький і євреї під час ІІ Світової війни". Саме тоді я відкрив для себе проблему стосунків між євреями, українцями і поляками у Східній Галичині.
До цього я не займався даною темою, але від тоді постійно до неї повертаюсь, а моя доповідь у розгорнутому викладі була перекладена і опублікована у різних країнах.
- Звідки така дослідницька вірність Шептицькому?
- Я займаюся справою надання йому титулу Правдника Світу. Шептицький врятував - особисто або через людей своєї церкви - близько 150 євреїв. На сьогодні з них у живих залишилося вісім або дев'ять осіб. А те, що титул іще досі не був наданий, вважаю великою несправедливістю.
- А чому досі не наданий?
- Бо комісія, яка цим займається вже понад 20 років, зустрілася лише 13 раз, і завжди були голоси проти. На останній зустрічі в 1991 році було прийнято негативне рішення. Врятовані неодноразово зверталися до Яд ва-Шем (національна установа Ізраїлю, яка вивчає Голокост - ІП), але без результатів.
- А зараз?
- Будучи у Львові, я розмовляв із священиком із святого Юра - там де колись був Шептицький. Він сказав, щось рухається у справі беатифікації (визнання людини благословенним у католицький церкві, мають бути надані свідчення праведного життя та підтвердження принаймні одного чуда - перекладач), були знайдені документи, які заперечують закиди, що під час війни Шептицький негативно ставився до людей із польської Церкви. Але справи рухаються дуже повільно.
- Повернімося до порятунку євреїв.
- Можливо, ці справи між собою пов'язані? Якщо одна сторона рушить, може і друга піде за нею? Як історик, я багато років не хотів займатися публічними справами, але зараз дивлюсь на ці справи інакше. Зараз я на пенсії, маю більше часу і більше свободи. Сконтактувася з усіма, хто ще живий, із врятованих Шептицьким.
З моєю допомогою було приготовлено та переслано у грудні 2005 року до Яд ва-Шем апеляцію про відновлення праці комісії. Потім професор Гутман (Gutman) та ще один історик, член комісії Праведників і я написали лист, якого 27 квітня 2006 року передали голові Яд ва-Шем, пану Авнерові Шалеву.
Комісія залишила хвіртку - можна повернутися до розгляду справи, якщо будуть нові матеріали. А я саме знайшов дещо, що не було розглянуте комісією.
- Що це таке?
- Серед іншого це, скажімо, пасторський лист Шептицького "Про милосердя", подібний до відомого листа "Не вбивай". Опублікований він був уже давно, на шпальтах католицького журналу в Канаді, але комісія його не розглядала.
Написано листа у червні 1942, коли гітлерівська політика щодо євреїв стала цілком зрозуміла. Рішення про остаточне розв'язання, зараз вже знаємо про це майже на 100%, було прийнято між жовтнем-груднем 1941 року. Вважаю, що Шептицький тільки через кілька місяців усвідомив, які насправді наміри мають німці та що відбувається насправді. І саме тоді написані були ці два пастирські листи.
У листі про милосердя не випадково так багато цитат із Старого Заповіту, з пророків і з Книги Мудрості, достосованих до актуальної трагічної ситуації. В пункті 48 звертається до свого народу, до своїх вірних, до українців з проханням, аби були готові посвятити життя для врятування ближнього.
В пункті 49 однозначно осуджується будь-яке вбивство людини: "Кожен ближній є братом і є частиною людської родини". В контексті тодішнього часу звучить це сильно та драматично.
- Тому що говорить не тільки про українців або християн...
- Так, говорить про людей. Це заперечення расистського мислення.
Також є листи Шептицького у Ватикан, де описуються дії німців стосовно до єврейського населення. Декілька років тому, але вже після останнього зібрання комісії Яд ва-Шем у справі Шептицького, міжнародна католицько-єврейська історична комісія досліджувала Ватиканські документи щодо Голокосту.
Саме тоді було встановлено, що в кінці серпня 1942 року митрополит Андрій Шептицький передав Папі листи, у яких детально було описано велику трагедію винищення євреїв та місцевого населення. Історики цієї комісії вважають, що жоден інший католицький ієрарх не надав такої кількості безпосередніх свідчень і не відзначився такою турботою про долю єврейського народу, знаходячись у центрі німецької діяльності.
- Що ж тоді стало не перешкоді у признанні Митрополитові титулу Праведника?
- Кільки років тому Яд ва-Шем озвучила список звинувачень. Сьогодні, ймовірно я б не отримав цього матеріалу. Можливо хотіли мене переконати? Не знаю. Але це цікаво є те як люди пов'язані із Яд ва-Шем у своєму мислені зацикленні.
Перше звинувачення: Шептицький підтримував організацію дивізії СС. А у єврея все, що пов'язано із літерами "СС", пробуджує тільки злі емоції. Мій коментар: тут не потрібно логічно думати, тут грають роль емоції.
Сам факт, звичайно мав місце, проте підтримка утворення дивізій не означало підтримки Гітлера, а тим більш націонал-соціалізму. Це все діялось весною та літом 1943 року, вже після Сталінграду, коли люди вже знали, що коло вже відвернулось і німці відступають.
На мою думку, яку розділяють інші історики, Шептицький боявся, що із відступом німців та приходом радянської армії наступить анархія та тотальне безвладдя.
- Хоча початково мав надію, що..
- ...що буде вільна Україна. У тій ситуації мав надію, що українська мілітарна одиниця, хай навіть організована німцями, буде в часи безвладдя обороняти місцевих людей.
Була це наївна віра - ймовірно, він сподівався, що після німецького програшу між Сходом і Заходом, Росією та Америкою з Англією з'являться якісь домовленості, які створять умови для незалежності України. Він думав, що буде добре, якщо народ матиме якусь власну армію.
- Для нього після Бога найважливішою справою була самостійна Україна.
- Я би навіть сказав, що ця справа була на одному щаблі з Богом. Я історик, єврей, і я це все уявляю приблизно на одному щаблі. Він був українським націоналістом, я не заперечую цього, але водночас він був надзвичайним гуманістом.
Це трагічна постать, що розривалася між одним та іншим. У цьому полягає його трагедія, а не в тому, що він підтримав німецьку політику стосовно євреїв. Він рятував євреїв.
Друге звинувачення: порятунок євреїв був другорядною справою в усій діяльності Шептицького. Щоб так думати, треба бути ідіотом. Зрозуміло, що як митрополит він мав багато інших справ.
Третє звинувачення: Шептицький був найважливішою політичною постаттю, політичним авторитетом України, таким собі супер-політиком, і тому він відповідає за аморальну поведінку українців. Моя відповідь така - він ніколи не був політичним лідером. Він був релігійним і моральним лідером, але не політичним.
| Андрей Шептицький |
Є ще одне звинувачення: Шептицький публічно не закликав українців не вбивати євреїв. Мовляв, чому у пастирських листах "Не вбивай" і "Про милосердя" він не написав чорним по білому "не вбивайте євреїв"?
Відповідаю: так думати може тільки той, хто не знає історії тих часів. Якби він написав "не вбивайте євреїв", то всі ці листи були б конфісковані, а сам він – заарештований.
І ще один цікавий пункт, який демонструє стереотипність мислення: мовляв, Шептицький ненавидів більшовиків і радянську Росію, а тим часом радянська Росія рятувала євреїв.
Як історик радянської Росії, я добре знаю, як вона рятувала їх і як не рятувала. Цей аргумент, на мою думку, абсолютно неправдивий. Радянський Союз не збирався ані рятувати, ані вбивати євреїв. 250 тис. польських євреїв врятувалися у радянській Росії тому, що восени 1939 року як "небезпечний елемент" були вивезені на окраїни країни. Вони врятувалися не завдяки симпатіям радянської Росії до євреїв, а тому, що були в засланні.
Я сам протягом тривалих років відчував сильні почуття до Червоної Армії, бо вона мене визволила. Але вона не прийшла визволити Редліха від німецької окупації. Вона прийшла, бо йшла здобувати Захід.
- А претензії щодо антисемітських висловлювань Шептицького?
- Такою тоді була християнська теологія – тобто вона також була частиною всього цього комплексу. Рабин Львова, Давид Кахане, якого врятував Шептицький, згадував розмову у бібліотеці собору Св. Юра. Шептицький процитував відомий вислів: "Кров Його нехай впаде на нас і наших дітей". Наступного дня за ці слова, як згадував Кахане, митрополит вибачився. Сказав те, що сказав, але обдумав і виправив самого себе.
Ще звинувачують, що він не втручався, коли у перші дні німецької окупації українці почали погроми у Львові. Це факт. Натовпи українців повбивали тоді кілька тисяч євреїв у Львові та сусідніх містах та містечках. Але спробуймо поставити себе на місце Шептицького.
Я вважаю, хоч не можу цього довести, що Шептицький був абсолютно приголомшений тим, що відбувалося на вулицях Львова. Літо 1941 року, все летить шкереберть, ошалілий натовп божевільних. . . Що конкретно він міг зробити, щоб зупинити такий натовп?
І останнє звинувачення – зрештою, теж ідіотичне – що Шептицький був ідеологічним союзником Гітлера. Підставою для нього став лист, надісланий влітку 1941 року до Гітлера. Цей лист був підписаний кількома українцями, зокрема, і митрополитом. Вони вітали Гітлера як визволителя від радянського ярма. Так тоді це розуміли.
Шептицький був багатогранною особистістю. Були у нього як і дуже позитивні сторони, так і негативні. На мою думку, загальний висновок все ж таки позитивний. Я можу про це дискутувати як з євреями, так і з поляками.
- Комуністична пропаганда зображувала його завжди негативно.
- Комуністична пропаганда багато поганого наробила тут. Вона впливала навіть на тих, хто був антирадянським. На думку Ротфельда, документи, які стосувалися Шептицького, були сфальсифіковані КДБ та НКВС. Я цього не досліджував, тому нічого не можу сказати.
- На щастя, ще живі ті, кого він врятував.
- Вони його обожнюють. Наприклад, пані Лілі Полман з Лондона згадує, як прибувши до собору Св. Юра, вона потрапила до кабінету митрополита. Він поклав їй на голову руку і сказав українською: "Не бійся, дитинко!"
- А чого боїться Яд ва-Шем? Громадської думки?
В: Так. Коли в Ізраїлі говориш щось хороше про українців, люди відразу нападають. На мене неодноразово вже нападали. З поляками так само, проте найгірше з українцями.
- Бо "українці йшли з Гітлером"?
- Так, і українці вбивали євреїв. Але ж не всі. Мене врятувала українка.
ДОВІДКА: Андрей Шептицький
Постать греко-католицького митрополита Львова Андрея Шептицького (1865–1944) – на сьогодні духовного авторитета для багатьох українців – викликає різні емоції. Проводиться робота з метою його беатифікації, з іншого боку – його звинувачують в націоналізмі та співпраці з німцями.
Андрей Шептицький походив з родини, що проживала на польсько-українському кордоні, і представники якої вибирали різні релігійні та політичні шляхи. Його брат був польським легіонером і генералом Польського Війська, племінник – офіцером запасу та римо-католицьким священиком, загинув у Катині.
Роман Марія Олександр граф Шептицький – так звучало його світське ім’я. Він обрав українську ідентичність та духовну кар’єру. За часів Австро-Угорської імперії він був, зокрема, віце-маршалком Галицького сейму.
Під час Першої світової війни був ув’язнений росіянами, а у 1918 році з початком польсько-українського конфлікту митрополит підтримав ідею створення незалежної України.
У 1939 році, коли було укладено радянсько-німецький договір, митрополит почав відігравати дедалі важливішу роль – і дедалі частіше він мав робити прагматичний вибір, вже безпосередньо пов’язаний із політикою.
Ще в серпні 1939 він засудив націонал-соціалізм. Після того як Львів перейшов під владу СРСР, він рекомендував священикам бути лояльними до нової влади (та передбачаючи, що може стати жертвою НКВС, таємно висвятив свого наступника – єпископа Йосипа Сліпого).
Коли почалася війна між Третім Рейхом та СРСР, Шептицький підтримав – як і багато українців – Гітлера, вірячи, що останній зробить можливим створення незалежної України. Після того, як німецькі війська ввійшли до Львова, він написав привітальне звернення до Вермахту, а в липні 1941 р. від свого імені та від імені українського народу направив до Гітлера декларацію про підтримку будівництва "нового порядку в Європі".
Проте, незважаючи на тиск з боку свого оточення, він не закликав українську молодь вступати до української дивізії Військ СС у 1943 році. А також не підтримував - але й не засуджував - діяльності УПА. Але у всіх пасторських листах завжди засуджував вбивства та вбивців.
Тоді ж він створив організацію допомоги євреям, завдяки якій було врятовано щонайменше кілька сотень осіб (у своєму будинку митрополит переховував двох рабинів). Він також виступав на їхній захист в листі до Гіммлера (у лютому 1942 року), а також до окупаційної влади – як відомо, безрезультатно.
Шептицький помер у листопаді 1944 року.
Двічі, у 1958 і 1962 роках, було зроблено спроби його беатифікації, але Ватикан відхиляв прохання. Вже протягом кількох років нова пропозиція про беатифікацію розглядається у Ватикані.
"Шептицький був колаборантом у стосунках із нацистами, але водночас рятував життя євреїв" - написав про нього галицький єврей Шева Вейс, який назвав митрополита "українським Шиндлером". Євреї, які були врятовані ним під час війни, закликають до надання йому титулу Праведника Світу.
Серед осіб, які займаються цією справою, і професор Шимон Редліх. Він народився у 1935 році у Львові, його молоді роки пройшли в Бережанах. Редліх врятувався під час Голокосту, у 1950 році емігрував до Ізраїлю.
Закінчив Єрусалимський університет за спеціальністю "Історія та література", Гарвардський університет за спеціальністю «Совєтологія», в університеті Нью-Йорка вивчав єврейську історію. Сьогодні Редліх - пенсіонер, професор історії Університету імені Бен-Гуріона в Ізраїлі.
Автор багатьох праць, зокрема, роботи, опублікованої польською мовою "Разом і нарізно. Поляки, євреї, українці в Бережанах 1919-1945", яку дуже часто рецензенти порівнюють із роботами Яна Томаша Ґросса.
Переклад із польської: Євген Білоножко