З циклу недільних проповідей
Джерело: Проповідь
Проповідь в неділю про фарисея та митаря.
А тим, хто був упевнений у своїй праведності, і з погордою дивився на всіх інших, Ісус розповів таку притчу: «Два чоловіки зайшли у Храм помолитися: один – фарисей, а другий – збирач податків. Фарисей, ставши попереду, молився про себе так: “Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, шахраї, перелюбники, або як цей збирач податків: по́щу двічі на тиждень, віддаю десятину з усього надбання”. А збирач податків, стоячи віддалік, не смів навіть очей підняти до неба і бив себе у груди, кажучи: “Боже, будь милосердним до мене, грішника”. Кажу вам, що він, а не фарисей, повернувся додому виправданим в очах Божих, бо кожен, хто підносить себе, принижений буде, а той, хто принижує себе, буде піднесений» (Лк. 18, 10-14).
Переклад Священного Писання Дмитро Лаушкін
В цій притчі Господь наш, Ісус Христос звертається з повчанням до людей, які мали впевненість у своїй праведності і дивились на інших з погордою – про це говорить нам євангеліст Лука, який таким чином і починає цю притчу, тобто головну мораль цієї притчі Лука бачить в викритті погордого, зверхнього відношення до інших людей та вихвалянні самих себе. Звісно, притча має більш широкі настанови, просто апостол Лука перед тим, як розказати цю притчу, якою вона пролунала з вуст Ісуса Христа, такими словами вплітає притчу в загальну розповідь Євангелія.
Цією притчею Ісус Христос ілюструє те, яким чином кожен християнин має себе поводити в відношенні до Бога, ближнього та самого себе. В притчі про митаря та фарисея Ісус зображує пастки, яких варто уникати, аби не зійти з дороги слідування в Царство Небесне. Притча не лише про фарисея, поведінка якого в притчі піддається критиці, притча має також інший образ – образ збирача податків, дії якого схвалюються та ставляться в приклад для нас. Давайте простежимо разом, що робили і що говорили в храмі фарисей та митар, і поміркуємо, чому саме митар, а не фарисей повернувся додому виправданим в очах Бога.
Зухвальство фарисея відразу помітно, це зухвальство проявляється не лише перед митарем чи іншими людьми, фарисей також зухвало себе проявляє і перед Богом. Зайшовши в храм на молитву, фарисей відразу стає попереду, як ми читаємо в самій притчі. До речі, буває таке і з кожним з нас, коли ми приходимо в храм не для молитви, а для того, щоб похизуватись - то стаємо, щоб нас було гарно видно і замість молитви починаємо розглядати, хто де стоїть в церкві і що робить. Фактично цей приклад можна перенести і на сьогоденний храм, тому що багато людей приходить в церкву не на молитву, а щоб продемонструвати своє зухвальство перед Богом і людьми.
Фарисей та митар в цій притчі – це як два антиподи, дві протилежності: фарисей стає попереду, а збирач податків, стоячи віддалік, - як читаємо в притчі, - не смів навіть очей підняти до неба. Звісно, тут мова не про зовнішнє вихваляння чи зовнішнє покаяння, зміст притчі – через зрозумілі, життєві образи, показати шлях внутрішньої людини до Царства Небесного. Господь в притчі через зовнішні образи завжди звертається до внутрішньої людини кожного з нас, бо ж фарисейство може проявлятись не лише в вихвалянні себе, але й в показному смиренні і т.д. Взагалі, Ісус Христос в інших місцях Євангелія цілеспрямовано звинувачує фарисеїв в показному благочесті, від чого застерігає своїх слухачів, наприклад в 23 розділі Євангелія від Матвія: «Фарисеї та книжники зайняли місце Мойсеєве, щоб бути їм учителями. Тому слухайте їх і робіть усе, що вони кажуть вам, але вчинками їм не уподібнюйтесь, тому що самі вони не виконують того, чого навчають"… і далі Ісус Христос знову каже такі самі слова, якими також закінчує притчу про фарисея та митаря: «Той, хто найголовніший серед вас, має для вас бути слугою, бо кожен, хто звеличує себе, буде принижений, а хто принижує себе, буде звеличений». Отже, в притчі про фарисея та митаря Христос також загалом піддає критиці не лише зверхнє ставлення та возвеличення себе, а також критикує показне благочестя – тому не дивно, що героєм цієї притчі стає саме фарисей, як уособлення зовнішньої діяльності без внутрішнього наповнення. Зважаючи на контекст, збирач податків в цій притчі виступає, як внутрішня людина, справжня, на відміну від фарисея, як людини зовнішньої, показної. В цій притчі, внутрішній стан людини важливіший за форму, яка часто буває лицемірною.
Ми потихеньку відкриваємо все нові і нові смисли цієї притчі, лицемірство в цій притчі критикується вже самим фактом присутності в притчі образа фарисея, який виступає тут, як анти-герой. Лицемірство може проявляти себе, як завгодно. Пізніше Талмуд, слідом за Христом, так демонструє негативні типи фарисеїв на противагу фарисеям справжнім – тобто таким, які ведуть побожне життя:
1. Фарисеї «почекай трошки» завжди мали причину, щоб не зробити якусь добру справу.
2. Були також «вдарені» фарисеї – щоб не дивитись на жінок, вони закривали очі й натикалися на стіни.
3. Фарисеї «вистав-плече» немов би ставили свої добрі діла на показ на плечі, щоб всі їх могли бачити.
4. «Горбаті» фарисеї ходили сутулі, демонструючи іншим своє смирення.
5. Фарисеї «які вічно підраховують» – постійно підраховували баланс своїх добрих та злих діл.
Звернемо увагу на те, що різним чином веде себе кожен з героїв притчі по відношенню до Бога і має з того різний духовний результат: прийшовши на молитву в храм фарисей стає на видне місце попереду, демонструючи себе для Бога, але Бог залишається прихильним не до фарисея, якого не можна в храмі не помітити, а до збирача податків, який крім того, що стоїть віддалік, ще й не може підняти очі на небо. В одного на серці зухвалість, в іншого – внутрішнє навернення, і це стає причиною того, що митар, на противагу фарисею, виходить з Дому Божого виправданим.
Тож, закінчимо наше слово важливою для цієї притчі мораллю: фарисей не потребує виправдання від Божого Сина, а збирач податей, митар – потребує, тому він і просить у Бога: «Боже, будь милосердним до мене, грішника». Ми знаємо, що виправдати людину може лише Ісус Христос, наш Спаситель, який задля справи виправдання людини Сам став людиною, помер на Хресті за наші гріхи, потім воскрес і дає вічне життя тим, хто вірує в Нього, покладає на Нього надію та щиросердно любить Його:
Зустрічаються якось віруючий з невіруючим. Невіруючий, каже:
– Які ж ви усі віруючі лицеміри! Адже усі грішники. Я грішник, ось він грішник і ти грішник, можливо навіть більший ніж я. А начепили на себе маску вірних, а іноді чините навіть гірше за невіруючих!
На що мудрий християнин відповів:
– Ти правий мій друже – усі грішники, і я грішник. Ось чому я ходжу в церкву, і вірю. А справжній лицемір це ти, бо визнаючи свої гріхи, не визнаєш Христа.
Мораль: можливо, уся різниця між церквою і світом полягає лише в тому, що хтось визнає свою потребу в Христі, а хтось ні.
Хто вірить у Сина, той вічне життя успадкує, а хто Синові відмовляється вірити, ніколи той життя не побачить – гнів Божий накликає він на себе». (Ін. 3,36).
Кожен з нас нехай для себе відкриває нові і нові смисли притчі про фарисея та митаря, тому що вдумливе читання Слова Божого віруючою людиною, завжди дає плід.
Амінь!
(автор: священник Олег Горбовський, підтримка служіння карта 5457082299409222)