Проща від Самбора до Зарваниці – світанок сходу сонця віри, надії та любові

Іти пішою прощею із Самбора у Зарваницю не тільки почесно, але і трудно, позаяк «трудно віднайти свою вузьку дорогу, яка приведе нас до Бога», – звернувся з благословенням Владика Йосиф (Мілян) до паломників Міжнародної пішої прощі родин мігрантів Самбір-Зарваниця, яка тривала  9 днів і успішно прибула у Зарваницю 13 серпня.

Кожен духовний здобуток потребує жертви і «щоби глибинно торкнутися єства – це коштує», – зауважує єпископ Київський. «Комусь вистачає «сокрушена сльоза, а хтось увесь час шукає за Богом, набиваючи гулі і рани і, може, лише на заході життя Господь дозволить торкнутися Його риз», – додає єпископ.

Побажав учасниками прощі напередодні святкування 20-ліття Незалежності України, щоб Господь прийняв кожен крок і відгук серця «як цілопальну жертву» і додав, що можна робити вчинки, які оцінить держава, «але найважливішим є спасти свою душу», – наголосив Владика Йосиф.

Уділяючи благословення на дорогу, побажав, щоб «Бог благословив цю подорожуючу Церкву, прочан, котрі в ім’я «євангелія власної душі» і її спасіння будуть освячувати і звеличувати її на цих дорогах». Попросив помолитися за усіх єпископів, духовенство, мирян, усю нашу Церкву, яка за 20 років після виходу УГКЦ із підпілля в особі священиків розійшлася по усюдах нашої землі і «хтось вибрав теплі Італії, Іспанії, Португалії, а хтось –  дорогу у Росію», – зауважив єпископ.

У контексті цих слів, зачитав лист подяки о. Іванові Ковбі, даний Блаженнішим Святославом (Шевчуком), за ревне служіння на теренах Російської Федерації, де той з 2003 року душпастирював у Росії (Сургут). (Київ, Патріарший собор УГКЦ, 31 липня 2011 р. Б.).

Опісля о. Василь наголосив на важливості пішої прощі як жертви, яку складає людина цілісно – і тілом і душею. У своїй першій духовній науці на прощі побажав усім її учасникам визначити для себе «кредо» паломництва, згідно з яким, паломник має «не сумувати, а радіти, не нарікати, а дякувати, не користати, а служити», - говорить о. Василь.

Упродовж прощі ми несемо із собою двосторонню ікону, що є давньою історичною галицькою традицією. Ця ікона написана  спеціально для цього паломництва. Автор – о. Михайло Олійник, іконописець, (Самбірсько-Дрогобицька єпархія). На одній із сторін зображено Богородицю «Одигітрію», (Путиводительницю), ту, котра веде. На іншій – сюжет втечі Пресвятої Родини у Єгипет. Ісус, як і сьогодні ми, був мігрантом, паломником. Його до цього змушували історичні обставини, які були на той час. «Ми ж, переважно, внаслідок економічних причин, теж змушені подорожувати світами», - говорять учасники паломництва.

Попереду колони діти несуть вишитий рушник та ікону Чудотворної Матері Божої.

Бог подарував нам усім на цій прощі дивовижного хлопчика з його матір’ю. Дитина є хворою на ДЦП від народження. «Вірю, що якщо я пройду цю прощу, - Бог допоможе, і мій синочок буде здоровий», - ділиться учасниця прощі.

Мати хлопчика, п. Оксана, молиться у цій дорозі за свого хворого п’ятирічного сина Артура. Упродовж усього шляху вона везе його у колясці. У своєму намірі складає жертву - піст на хлібі і воді.

«Маю велику надію і віру, мені легко іти, - говорить жінка, - трохи несу його на руках, але не маю сумнівів – Господь зробить чудо для моєї дитини». Хлопець почувається дуже добре. «Він щасливий, по дорозі співає, усміхається. Ісус іде разом з нами», - говорить мати дитини.

Участь у паломництві бере також сліпа 54-річна жінка зі своєю донькою, котра її веде. «Я собі сказала, - говорить жінка, - я зможу – і піду».

Отець Василь у духовному слові заохочує до дії, кроку, який має зробити сама людина. «Бог бажає, щоб людина віддала йому все до кінця», - говорить провідник прощі і наголошує, «що у безсиллі Господь розмножує дуже обильно».

Як завжди, чудова організація та маршрут цьогорічної прощі сприяє максимальному зосередженню на молитві. Краса природи, свіже повітря, спів пташок, легіт вітру та сонце на твоєму обличчі подарували, мабуть, кожному мир, за яким багато з тих, котрі ідуть, шукають. Цього року маршрут пролягав лісами, полями, плавнями – і це сприяло глибокому наставленню до молитви.

«Господь створив сьогодні чудо для нас», - говорить о. Василь Поточняк про перехід, який довелось здійснити паломникам 6 серпня від с. Зади до с. Тершаків Львівської області. «Бог через своїх слуг провів нас цим трьохкілометровим шляхом – безпрохідними плавнями», - говорить отець Василь. Цей хід прочани розпочали у дощову погоду. Духівник звертає увагу на те, щоб людина зуміла належно оцінити Господню допомогу та Його провід у цьому паломництві, не «приписуючи» усе лише власним зусиллям. «Бог нас веде!», - говорить священик.

Відпочинок біля цілющого джерела чи на лоні природи втамовував спрагу паломника та скріплював тіло.

Дорогою мали можливість бачити унікальні пам’ятки архітектури. Зокрема однією з таких у с.  Мала Горожанка, є храм  святого Миколи, 1688. Дерев’яна церква збудована як монастирська. Найдавніші згадки сягають 1515 року.

Найбільше підтримували зустрічі. Вражала щирість людей. Входячи у села, люди вітали нас квітами, короваями, піснями, усмішками, сльозами. В одному із сіл жителі прикріпили живі квіти до дерев’яних стовпців, кидали їх під ноги, обіймали паломників і ділились тим, що мали. Коли нам довелося іти у дощову погоду в дорогу, жінка підійшла і віддала мені свій одяг. Майже у кожному населеному пункті нас приймали на нічліг у родини і давали найкраще. Ми щодня досвідчували оце правдиве християнство, яке свідчили нам люди.

Щороку у програмі прощі несподіванкою для нових прочан є інсценізація біблійного сюжету ламання хліба. «Жестом – «дайте їм їсти» – Христос бажає, щоб людина віддала усе, на що надіється», - наголосив у воскресній проповіді о. Василь Поточняк і зауважив, що на прощі ми щодня ділимося. У цьому діленні закликав бути уважними, «коли переносимо Божу любов, щоб не додавати свого егоїзму», - зауважив священик. Звернув увагу на важливості дії з нашого боку. «Часто не робимо кроку у державі, церкві, своєму селі, - говорить організатор і ставить риторичне запитання: «Чи ми принесли Ісусові хліб?».

Третій день паломництва прочани, за словами  організаторів, мали пережили у пості, без обіду. «Господь сьогодні подбає про нашу поживу», - говорить  о. Василь.

Обідня зупинка була у с. Верин, Львівської області. Тут, розмістившись на траві навколо храму святого Михаїла, паломники розділили Господню поживу - рибу та хліб.

Одним із основних дійств прощі є таїнство Єлеопомазання. Воно відбулось у с. Сенів (Тернопільська область). Цей духовний зцілюючий момент  наближає паломника до кінцевої мети. Зміцнює тіло та душу тих, хто просить.

«Ми бажаємо класти на вас руки», - сказав провідник прощі у контексті служіння, яке має звершувати в ім’я Господнє кожна людина. «Хто хоче осягнути мрію - миймо ноги один одному», - наголошує священик.

Крім того, звертає увагу на важливості усвідомлення такого служіння керівниками держав і закликає просити Бога, щоб це служіння було благодатним. «Хто хоче керувати – хай робить це служачи», - говорить о. Василь. Такий керівник, за його словами, є потрібен кожній державі та народові. Зазначає, що способом, яким можна досягти цього, є саме жертовне служіння, покора, «стояння у правді про себе». «Через служіння ми розвиваємо таланти», - говорить о. Василь і додає, що той, «хто служить глибоко, з любов’ю і до кінця – стоїть духовно вище».

Продовженням цієї теми став похід: прочани розділились на пари, в яких один вів іншого із зав’язаними очима. «Спершу хочеться самому приймати рішення і йти вперед, - говорить учасник, - але відчуваєш потребу – і починаєш довіряти». Ідучи дорогою, ми молимось Ісусову молитву. «Я нічого не бачив, але хотілось пришвидшити крок, щоб бути ближче до місця, звідки ця молитва лунала», - ділиться враженнями Ярослав (Київ). Галина (Дрогобич), котра вела, говорить що «я дивилась за кроками напарника і сама декілька разів ступила в яму».

Цей похід має глибокий сенс як для тих, хто веде, так і для тих, хто є веденим. Кожен має можливість задуматись над тим, що ми у своєму житті часто хочемо відпустити люблячу руку Творця, яка нас тримає. Або, ведучи когось, забуваємо стежити за собою. Інколи,  уміючи довіритись, хочемо якомога швидше наблизитись до місця, звідки чути: «Ісусе, Ісусе, Сину Божий, помилуй нас грішних».

У програмі прощі до та після обіду слухаємо духовні науки на тему: «Дружба, сім’я, родина» - о. Ігор Козанкевич та «Віра і прощення» - о. Василь Поточняк. «Ці науки ставлять до нас серйозні вимоги, як до духовно зрілих християн, - говорить Катерина (Київ), - учасниця паломництва і додає, що нам потрібно до них тягнутися.

Щоденна Ісусова молитва, яка «розкодовує серце, робить його чутливим на Слово Боже», - як говорить о. Василь, є ще однією дуже глибокою можливістю для зустрічі із собою. Щоночі у храмах сіл, в яких ночуємо, маємо чування. Тут молимося за мешканців цієї місцевості. «Коли надворі усе затихає - молитва є якоюсь особливою», - ділиться Анатолій (Київ), учасник паломництва.

Несподіванкою для прочан стали останні дні прощі. Із п’ятниці на суботу уся паломницька спільнота мала нічні чування. Опісля, близько третьої години ночі із запаленими свічками та факелами, з прочанським гімном паломники вирушили у Зарваницю. «Уночі голос Бога чути особливо, і той, хто очистив свою душу упродовж цього шляху – відкрив місце для Його слова та відповіді», - говорить о. Василь.

Зі сходом сонця, немовби з темряви гріха, з яким кожен у свій спосіб боровся ці десять днів, прочани ввійшли у святе місце -Зарваницю. Це святе місце стало сходом сонця віри, надії і любові у серці кожного.

«Ми оперлись на Господа і Господь зробив за вірою», - звернувся до паломників о. Василь Поточняк, виконавчий секретар Пасторально-місійного відділу при Патріаршій курії УГКЦ. Наголосив на силі довіри Господові і сказав, що «якщо довіряти аж до кінця, то Бог заведе людину туди, де Сам хоче». Закликав не розгубити так швидко цю віру, яку ми збирали десять днів дорогами по краплинах, а зуміти віддати і поділитись з іншими, бо «такої віри вистачить, щоб жити щасливо», - наголосив організатор прощі.

У Зарваниці на співочому полі відбувся паломницький фестиваль на тему «Шлях до святості», зорганізований спільними зусиллями прочан. Тут в інсценізованій формі було глибоко розкрито теми про народження, хрещення, шлюб, подружжя, смерть.

Відтак у спільній Архиєрейській Літургії, яку очолив Владика Василь (Семенюк), єпарх Тернопільсько-Зборівський, паломники подякували та склали свої просьби Пресвятій Богородиці.  «Ви зібрали великі «торби» заслуг, - сказав Владика Василь, вітаючи паломників Самбір-Зарваниця, - Мати Божа вас виглядала».

О. Василь Поточняк подякував владиці за щедру Зарваницьку землю та зі словами «приймаємо вас у наш прочанський рух» подарував путівник прочанина та синьо-жовтий шалик, відзнаку паломника Самбір-Зарваниця.

Опісля відбувся хід зі свічками учасників трьох прощ (були присутні ще паломники із Кам’янець-Подільського та Бережанського деканату) від парохіяльного храму до Собору. Відтак усі спільно помолились Молебень до Богородиці. 

У неділю, 14 серпня, паломники пройшли Хресну дорогу, де глибоко розважили над значенням хреста у житті кожного. «Уміймо відділити хрест від життя», - сказав о. Василь, звертаючи увагу на те, що хоч ми і прибиті до своїх хрестів великими цвяхами, все ж усе залежить від того, куди повертаємо своє обличчя: на Схід, де сонце зможе його освітити і зігріти, чи на Захід – темряву.

Відтак у Соборі відбулась подячна Божественна Літургія. Очолив богослужіння о. Василь Поточняк. Він звернув увагу на нашу духовну сліпоту та глухоту, яка проявляється, «якщо ми у своєму житті перестаємо бачити і зауважувати потребуючого». Звернув увагу, що в тому місці, де людина відчуває найбільш міцний фундамент, – потопає, якщо не опирається на Господа. Закликав спішити ділитися з іншими Божими дарами та радістю, а свої болі і труднощі віддавати Богові, не навантажувати ними людей, нарікаючи. За приклад такого тихого слухання Бога поставив хворого п’ятирічного паломника Артура та його маму, які майже увесь час пішки долали цей десятиденний шлях.

Проща організована Пасторально-місійним відділом УГКЦ у співпраці з БФ «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії, спільнотою мирян  з м. Дрогобича та спільнотою «Пієта», м. Івано-Франківськ.

У прощі взяли участь представники з 11 країн світу: Італія, Іспанія, Чехія, Казахстан, Росія, Польща, Білорусія, Ізраїль, Канада, США, Естонія.

Представники родин мігрантів з 19 країн світу:  Португалія, Чехія, Росія, Іспанія, Англія, Ізраїль, Бельгія, Канада, Білорусія, Австрія, Нідерланди, Німеччина, Швеція, Колумбія, Пакистан, Норвегія, Латвія, Польща, Казахстан, а також учасники із Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької, Волинської областей, мм. Києва, Донецька, Чернівців.

Духовними провідниками упродовж шляху були: о. Василь Поточняк, ПМВ УГКЦ, о. Ігор Козанкевич БФ «Карітас» СДЄ, о. Іван Ковба, СДЄ, о. Мирослав Пронюк, Івано-Франківська єпархія (Тисменицький деканат).

Із Самбора вийшло 263 особи. У Зарваницю прибуло 320 осіб. Найстаршому учасникові 80 років, наймолодшому,  хворому Артурові  – 5 років. Прочани пройшли 240-кілометрову відстань, щодня долаючи в середньому 30 км.

Коментарі учасників прощі:

Віка, Рава-Руська: "Був тяжкий період у житті. Не могла молитися, не відчувала Бога. Шукала душевного миру – тому вирішила піти на цю прощу. Тут воєдино поєдналась духовність із красою природи. За десять днів я знайшла те, чого шукала – мир і Божу любов."

Євген, Львівська обл.: "Вперше зіткнувся з нагодою наблизитися до Бога у сім’ї, де кожен помагає. Мав такі мозолі, що аж сочилася кров, але, на диво, не чув болю. Готовий танцювати зараз."

Надія, Дрогобич: "Дізналась про прощу по радіо і подумала: «О Боже, як то довго іти. Це неможливо». Однак так само раптово з’явилась думка: «Я піду». Ця проща стала чи не найважливішим моментом в моїй ході до Бога. Тут я за великий проміжок часу відбула сповідь усього мого життя і, щонайважливіше, навчилася послуху."

Надія, Самбір: "Я розлучена. Батько моєї дитини увесь час негативно налаштовував сина щодо мене. Хлопець плював на мене, ігнорував цілковито. Єдиною радістю було почути одне слово дитини у телефонну трубку: «Алло». Думала покінчити життя самогубством. Пішла на прощу у 2010 р. у намірі повернути дитину. Господь відповів. Мій син мене зустрів удома. Тими духовними науками, які почула на прощі, ділюсь тепер із ним. Ця проща повернула мені дитину. Тут я знайшла вірних друзів."

Аліна, Київ: "Поступово у прощі починала розуміти, що означає – робити крок до Ісуса. Для мене це стало відкриттям: по-справжньому іти за Ісусом."

Іванка, Дрогобич: "Ідеш – і відчуваєш своє духовне безсилля, самотність, починаєш в душі нарікати на себе, інших, котрі щось не так сказали чи зробили стосовно тебе, не зрозуміли. Бунтуєшся, роздумуєш увесь час над своїми проблемами, труднощами… Бог на цій прощі подарував мені маленьку дівчинку, котра пройшла повз мене з букетом польових квітів і усміхнулася тоді, коли не було вже сил і бажання продовжувати шлях. На цій прощі вперше спробувала відпустила свої проблеми  - і одразу з’явилась радість, бажання поділитись нею з іншими. Коли сили тебе залишають - Бог дарує своє тепло в образі такої квітучої дівчинки."

Ірина, Івано-Франківськ: "Найскладнішими були перші дні: ти зустрічався із собою і ламав у собі «стару людину». Яскравим моментом стала зустріч із бабусею, котра стояла на воротах свого подвір’я з іконою в руках і плакала. Прочани її обіймали. Це був сильний зв'язок прощі з людьми, свідчення любові. Це запам’ятовується і залишається десь глибоко у серці назавжди."

Лариса, Київ: "Тут я зрозуміла, що означає – віддатися на волю Божу. Зрозуміла, що любов Божа передається через людей. Відкрила у собі, що є великою егоїсткою, яку треба змінити. Це праця на майбутнє."

Марія, Івано-Франківська обл.: " Мені здавалось, що вмію любити, але на прощі зрозуміла, що не вмію цього. Прошу Богородицю, щоб навчила мене любити."

Юлія, Дрогогбич: "Господь вчинив зі мною чудо у часі прощі. У мене напухла нога, розтягнулись сухожилля, не могла навіть стати на ногу, але після того, як прийняла таїнство Єлеопомазання, побачила, що набряк раптово зник. Стояла і плакала, не могла зупинитись. Дякую Богові."

Руслана, Київ: "Коли ішла, сердилась на себе, що не спланувала усе розумом. Під час дороги мала боротьбу: мене боліли ноги, піднялась температура, відчувала велику слабкість. Зрозуміла, що коли людина доходить до великої тілесної немочі – відключаються усі людські рефлекси і щось понадлюдське починає тобою керувати."

о. Василь Поточняк, Київ: "В усіх попередніх прощах я був в оргкомітеті. Доводилось часто нервуватися, дратуватися через недопрацювання ведучих. Цього року, може, тричі відчув подібний стан – і для мене це чудо." 

Катерина, Київ: "Ніколи не думала, що за такий короткий час можна стати трьомстам особам настільки близькою родиною. Це складні обставини, в яких ти можеш впізнати себе, іншу людину. Коли ти «стікаєш кров’ю», той, хто поруч, не може залишитися осторонь."

Богдана, Борислав: "Люблю ходити на прощі. Просто хотіла піти відпочити від повсякденності. Після сповіді у мене виникло намірення, і тоді я почала молитись за свою майбутню сім’ю. Вражає і дуже подобається те, що ми не зупиняємося ні перед чим: чи це болото, ліс, дощ чи сонце. Ідемо з вірою."

Анатолій, Естонія: "Участь у конференціях, форумах, конгресах є дуже важливою, але взяти участь у спасінні своєї душі – це найважливіше. Піша проща, у якій молиться уся особа людини, показує дорогу до цього спасіння."

Іванна Рижан

Фото: Ярослав Павлюк, Іванна Рижан

"КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ", 15 серпня 2011 року