Протестанти звертають увагу на упередженість «богословських суджень» Тараса Борозенця

Від редакції. Те, що «проблема Борозенця» не є надумаю, свідчать відгуки протестантських богословів, які вони надіслали на прохання прокоментувати ті характеристики, які Т. Борозенець давав протестантизму. Чекаємо аналогічних відгуків від католиків. Про викривлення Т. Борозенцем позиції православних вже було написано і аналіз ще буде продовжено. Бо підміна богослов'я – псевдо-філософськими роздумами не допустима в науковому середовищі. Як може розраховувати на акредитацію богослов'я при таких «богословах»? Як може богослов'я викликати повагу в суспільній думці, якщо богослови будуть замовчувати кричущі випадки філософської та богословської неграмотності в своїх рядах?

Денис Кондюк (магистр богословия, преподаватель, несёт служение пастыря в небольшой церкви в г. Киеве, женат. Получил степень бакалавра богословия в Киевском Христианском Университете (1998-2002 гг.), затем продолжил образование в Evangelische Theologische Faculteit (Лювен, Бельгия), где получил степень магистра богословия (2002-2006 гг.). Являлся деканом богословского очного отделения в Киевском Христианском Университете. В настоящее время работает в миссии «Инновиста», которая разрабатывает материалы и программы для благовестия в среде молодёжи)

Борозенець пишет: «Фактично сьогодні можна говорити про нове, некласичне християнство, християнство без трансцендентного абсолютного Бога, якому загалом відповідає так звана “секулярна теологія”.»

Значить Бальтазар, Шмеман и многие другие западные богословы от исторических церквей, которые пытаются строит пост-метафизическое богословие — протестанты? Или вспомним католика Ганса Кюнга. Это бред (то что он пишет). В протестантизме есть как фундаменталисты (в основном евангельские церкви), так и либеральное богословие (в основном среди лютеран, немного среди англикан). У протестантов есть традиции, просто зачастую связанные с более поздним периодом формирования (ренесанс, просвещение), то что они не всегда саморефлексируют это уже другое дело.

Борозенец пишет: «Така ситуація пояснюється традиційною для протестантизму релятивістською суб’єктивністю, яка не визнає єдиної, чітко сформульованої традиції теологічного дискурсу (Передання). Роз’єднаний протестантизм не має достатніх підстав для значного впливу на перебіг цивілізаційних процесів сучасності.»

Опять же бред. Потому что современная цивилизация капитализма сформировалась не без участия богословия реформатов. Кроме того, что такое традиция в понимании автора? Платон и Аристотель? Тогда протестантизм — Сократ :) (ад фонтес). Как раз что протестантизм и влиял и влияет, правда не всегда хорошо, но это можно сказать и о православных и о католиках.

Шмеман чудесно говорит, что традиция — это жизнь в Духе Святом живых верующих людей, которые делают актуальным Богоокровение в рамках и на языке той эпохи, когда и где они живут. Это не "обрядность" и даже не конкретные формы философской контекстуализации. С дискурсом у протестантов всё нормально, возможно автор перенимает категории современного академического мышления западной культуры сформировавшейся в просвещении и не замечает то, что он сам меряет категориями против которых он выступает.

* * *

Михаил Черенков (доктор философских наук, специалист по социальному богословию протестантских церквей. В 2000 г. с отличием закончил исторический факультет Донецкого национального университета. После окончания аспирантуры при кафедре философии Донецкого университета защитил кандидатскую диссертацию по теме «Философско-историческое переосмысление европейского гуманизма» (2003 г.). Закончил докторантуру Института философии им. Г.С. Сковороды Национальной академии наук Украины, защитил докторскую диссертацию «Европейская Реформация и украинский евангельский протестантизм: идентичность вероисповедных принципов и особенности социокультурных трансформаций» (2009 г.). Работал преподавателем в Донецком христианском университете, возглавлял отдел связей с общественностью и СМИ в Братстве независимых церквей Украины. С 2005 г. — вице-президент международной христианской ассоциации «Духовное возрождение». Активно публиковался в христианских журналах «Решение», «Мирт», «Слово веры», «Диалог», «Общий язык», «Свет Евангелия».)

Диявол криється в деталях

Численні дослідження Тараса Борозенця викликають двоїсте враження. Можна радіти, що про теологію пишуть так плідно. Але присмак, який залишається після знайомства з подібними текстами, не можу назвати приємним. Написано багато і красиво, але у деталях виявляється хибність всієї концепції. Концепція дуже проста: православна традиція РПЦ, збагачена інтелектуальними здобутками російської релігійної філософії, — єдино вірна; тому огляд інших богословських підходів стає їх безоглядною критикою. Особливо дістається протестантам. Це вони відповідальні за секуляризацію, руйнівні наслідки НТП, переродження демократії і т.п.

Як в старі знайомі часи: вивчати релігію, значить її критикувати. Вивчати протестантів – значить вичитувати у них те, що підходить під заготовлені звинувачення. А можна й не читати. Про бартів і тілліхів написали вже багато, можна перейти одразу до вердикту.

Про щоб не писав автор, на меті мається одне — знайти філософські аргументи на користь богословсько-політичних проектів РПЦ. Це бажання можна зрозуміти, якби не відкриті маніпуляції з чужими текстами. Дуже хочеться знайти ворогів на заході, тож треба їх зробити – вписати в чужі концепції те, чого там немає. 

Читаю автореферат, бачу начебто знайомі слова, які потім комбінуються у дивні тези: «Якщо католицизм і православ’я, спираючись на свої традиційно-класичні концепції співвідношення віри та розуму, займають загалом критичну позицію щодо сучасності, то протестантизм, розвиваючи так звану «секулярну теологію», активно переосмислює основоположні релігійні принципи з позиції постмодерного релятивістичного плюралізму».

Слова вірні, але розставлені у невірному порядку. Насправді протестантизм активно переосмислює постмодерний релятивістичний плюралізм з позиції основоположних релігійних принципів (а не навпаки). Хай протестантизм не такий ортодоксальний, як традиція РПЦ, але все же таки відноситься до християнської релігії як її частина, конфесійна складова, тому розглядати може все зовнішнє з внутрішніх, християнських позицій (де внутрішнє – «основоположні релігійні принципи», а зовнішнє – «постмодерний релятивістичний плюралізм»). У автора – навпаки. Протестантизм виставлено постмодерним і релятивістичним, протиставлено релігії в її основоположних принципах.

А потім можна нагромаджувати й інші узагальнення, які з часом будуть здаватись навіть логічними, коли їх стане так багато, що перше перекручення, з якого все почалось, найти буде складно.

В авторефераті знаходимо такий висновок про «сучасний протестантизм»: «Фактично сьогодні можна говорити про нове, некласичне християнство, християнство без трансцендентного абсолютного Бога».

Від такого теоретизування – лише крок до тези богословсько-політичної: «Роз’єднаний протестантизм не має достатніх підстав для значного впливу на перебіг цивілізаційних процесів сучасності». Отже, доведено, що богословські протиріччя послаблюють релігійну ідентичність протестантів, вони постійно пристосовуються до світу і втрачають вплив. Залишається єдино вірна традиція, яка протистоїть постмодерності з її протестантизмом, НТП та демократією.

В тексті дисертації (параграф 2.3) слова з постмодерного тезаурусу застосовуються до характеристики протестантизму: «принциповий суб’єктивізм, релятивізм, плюралістичність, домінування тенденцій протесту цього релігійного напрямку». Останні два слова не викликають зайвих питань, вони дійсно доречні, але в поєднанні з «принциповим суб’єективізмом» та «релятивізмом» (мабуть, теж «принциповим») набувають негативного забарвлення. Таке осучаснення протестантизму не прийнятне для самих протестантів і є авторським винаходом. Мені складно пригадати найсекулярнішого протестантського богослова, який не здригнувся б від висновку автора про всіх «сучасних» протестантів: «Подібне бачення світу усуває будь-яку необхідність звернення людини до ідеї Бога, до богооб’явлених істин, на основі яких конституюється релігійний світогляд» (параграф 2.3).

Хочеться несамовито любити «русский мир» з РПЦ та ненавидіти західний світ з його протестантами, про це можна прямо сказати, без дисертації. До науки таке бажання не має безпосереднього відношення.

Коли власна віра потребує компрометації іншого, вона перероджується у протилежність. Загалом все красиво і зрозуміло, але у деталях криється диявол.