Протоєрей Іоанн Замараєв: Об'єднанню заважає надія деяких батюшок та єрархів Московського Патріархату, що прийдуть «свої»
Під час візиту до Херсона у нас з’явилась можливість поспілкуватися з протопресвітером, секретарем Херсонської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату Іоанном Замараєвим, сином архиєпископа Даміана, з якого, по суті, почалась УПЦ КП в Херсонській області. Його нерідко називали реформатором або революціонером після відходу з УПЦ (МП), а також після запровадження нововведень у служінні, після створення своїх радіо-і телепрограм. О. Іоанн розповів про те, як створювалась єпархія, про майбутнє у служінні, а також про ставлення до створення Єдиної Помісної Церкви.
— Як розвивали і створювали єпархію Київського Патріархату в Херсоні?
— На відміну від більшості служителів, які пішли в Київський Патріархат в основному винятково з патріотичних міркувань — у мене було щось інше. Якраз так збіглося за часом, що це було 1000-річчя Хрещення Русі, до цієї дати в певні роки священиків переслідували, було протиборство з боку держави. А ось річниця Хрещення Русі стала межею цих подій, коли держава вперше повернулася обличчям до Церкви — священиків стали всюди запрошувати. У цей момент був початок мого служіння, я якраз закінчив Одеську семінарію і Ленінградську духовну академію. Я був сповнений сил, енергії,мене скрізь запрошували в інститути, бібліотеки — був сплеск інтересу до Церкви. А я завжди був орієнтований на місіонерську діяльність, моє завдання — привести людей до храму. Що може відчути звичайна людина, яка прийшла в храм? Людина може висловити захоплення, сказати, що аура (модне слівце) хороша, але не відчує, що вона тут потрібна чи їй щось потрібно.
Деякі назвали мене реформатором, хоча насправді все нове — це добре забуте старе. Я хотів як би оживити Церкву, повернутися до витоків, хотів зробити богослужіння більш прозорим, не змінюючи його, чи не перекраюючи його, бо мені дорогі традиції. У нас в церкві все відкрито, служіння відбувається з мікрофонами, щоб чули всі парафіяни, у нас немає таємних молитов, яких не повинно бути за каноном. Ми стали потроху наближати людей нецерковних до нашого православному світу, вводити культуру служіння і отримали колосальний відгук. Десь з 1991 року в нашому храмі було більше прихожан, ніж у всіх інших храмах Херсона разом узятих. Були біблійні заняття, ми прогресували, але це не всім подобалося. У когось була заздрість, адже люди — це скрізь люди, це помилка — вважати, що в церкві всі праведники. Потім почалися переслідування, спочатку звучали просто погрози, а потім нас «пішли».
— За що погрожували, що просили зробити?
— За всі формальні зміни, які були в храмах, за редакції служіння, а також за те, що у нас десь дуже скромно може прозвучати орган під час богослужіння. Це теж викликало невдоволення, хоча, до речі, у мене є запис як Варфоломій, найперший Патріарх світового православ'я, служить в Нью-Йорку під звуки органу.
Далі нас попередили про наслідки, але я відчував свою правоту, і мені хотілося сказати людям, що їм потрібен ковток свіжого повітря. Зберігаючи традиції, ми повинні говорити з новим поколінням їхньою мовою. Церква консервативна за своєю суттю, але в суті збереження традицій і культури, яку ми повинні підносити по-новому. Але далеко не всі це розуміли і нам поставили ультиматум — або ви як всі, або до побачення.
Ми якийсь час нікуди не переходили, майже протягом року залишалися відрізаними. Поминали того ж владику Іларіона, але протягом року в інших храмах була тільки одна проповідь, що Стрітенський храм — бісівський, що він взагалі не християнський, це починаючи з січня 1997 року. А наприкінці жовтня ми вже були в Київському Патріархаті, якого не було по суті в Херсоні, були дві-три автокефальні церкви. До нас приєднався отець Андрій Калита, який був автокефалом, потім о. Олександр Квітка, який служив у Зміївці в Архангело-Михайлівському храмі, ось з цих трьох храмів і почався КП в Херсоні. Зараз у нас вже 58 храмів по області, в самому місті у нас їх 17.
— Що вам дав перехід в Київський Патріархат, якщо виділити ключові зміни?
— Загалом, у нас найголовніша зміна в тому, що нам ніхто не став заважати, тобто ми здобули деяку свободу. І, я думаю, що ми нею правильно скористалися. Іноді повна свобода веде до анархії, коли у людей немає совісті, але я вважаю, що ми правильно зробили. У нас єпархія принципово інша. У Московському Патріархаті інша атмосфера в єпархіях: або з великим страхом перед єпископом, або з маленьким «страшком», але він є завжди. У нас його абсолютно немає, навіть тіні, але, може, це й погано іноді. Але, загалом і в цілому, нам вдалося створити саму єпархію, якої б не було без цих змін. Нехай навіть відбудеться завтра об'єднання церков — Херсонщина виграла від цього. Ми відкрили більше 100 парафій, які були відібрані МП, іноді грубою силою. Плюс до всього ситуація іноді доходила до смішного — ми тут будуємо першу церкву, а через три дні в цьому ж місці реєструється громада МП, яка часто так само і називається. Наприклад, в Антонівці ми відкрили церкву св. Петра і Павла — через 5 днів там же, буквально через яр зареєстрували храм МП, теж імені Петра і Павла. І в цьому відношенні вони думають на випередження, але на сьогоднішній день сотні дві храмів з'явилися саме за тих умов, що є подібні храми КП.
Ось ця атмосфера свободи і любові багато чого коштує. Я веду телепрограму вже 16 років, мені ж в спину ніхто не дихає. Я можу виступити не з оскаженілою критикою, але можу сказати те, що комусь не сподобається і мене за це ніхто не викликає «на килим». Більше того, мене ніхто не зобов'язує когось вихваляти або піарити. Звичайно, для нас ця кампанія не могла пройти задарма, все одно слабкими нервами обернулось, але, з іншого боку, в цьому теж є позитивний сенс. Не можу сказати, що і у нас немає крикунів або мракобісів, вони є скрізь.
— Що думаєте щодо створення Єдиної Помісної Церкви? Чи можливо це, хотілося б цього?
— Звичайно, хотілося б, ми зобов'язані до цього прагнути перед Богом. Коли ми об'єднаємося — в цьому будуть і мінуси теж.
— Які саме?
— Я перепрошую, але у нас, по суті, дві конкуруючі структури, погане слово, але воно зрозуміле людям. Якщо комусь не подобається тут, то вони можуть піти до інших. Коли буде єдина Церква, то буде тільки один вибір. Але це не той аргумент, який повинен зупиняти — це природньо, і до цього треба прагнути.
— Що заважає зараз здійснити об'єднання?
— На сьогоднішній момент заважає надія деяких батюшок та єрархів Московського Патріархату, що прийдуть «свої». Якщо прийдуть війська і нас приєднають до Росії або встановлять свій режим, то для МП буде шана, вони покажуть, що вистояли всі ці нещасні роки «самостійності», зберегли вірність Москві.
— Чи багато священиків на це сподіваються?
— Справа в тому, що останнім часом все менше і менше. Все більше в МП з'являється патріотичних священиків.
— Але що потрібно для того, щоб ця патріотична маса стала критичною, щоб почався рух до об'єднання?
— Мені здається, що після вторгнення росіян до Криму нормальні люди все зрозуміли, і єпископи в тому числі. У мене був цикл проповідей про те, що кордони Церкви повинні збігатися з державою, тому в Україні повинен бути Київський Патріархат. От уявіть ситуацію — навіть забудемо про канон, ігноруємо його. Раптом війна з Росією, і ось яким буде становище Патріарха Кирила. Він нібито повинен благословити війська російські, які підуть воювати з Україною, а як він може благословляти і тих, і тих? Більше того, його запросили на ракетний комплекс і він освячував балістичні ракети. І прямо у проповіді я запитав: уявіть собі, що чадо МП помирає від вибуху ракети, благословенної їхнім предстоятелем, їхнім духовним батьком. Це в якісь рамки йде? І справа в тому, що це канон, який наказував кожному народу, щоб у кожній країні була своя автокефальна Церква.
І в Україні теж повинна бути своя Церква і межі патріархії повинні збігатися з державою, патріарх і Церква повинні бути з народом. Мені говорили, що Росія — наша країна, це штучний поділ, ми братські народи. Я — російськомовна людина, мої родичі з Воронежа, у мене немає україномовної сверблячки, але якщо нам завтра скажуть, що ми об'єднуємося з Росією — я не буду радий, я патріот України. Давайте визначимося: якщо у нас столиця Київ, то повинен бути Київський Патріархат, а те, що у нас діє Московський Патріархат — це, по суті, результат блискучої роботи Кремля. Це один з важелів утримання України в полі свого впливу.
— Я бачила офіційне звернення Херсонської єпархії УПЦ КП від 27 березня про заклик допомогти військовим. Крім того, ми з отцем Сергієм Чудиновичем провели один день, об'їжджаючи військові блокпости — він розвозив допомогу службовцям. Як діє схема допомоги зараз?
— Це сам отець Сергій вирішив розширити можливості допомоги. А ми з самого початку, з передвоєнного періоду, включилися практично відразу. Це не один-два-три священики, а регулярно їздять п'ять служителів, решта періодично приїжджають, ми щільно цим зайняті, і гроші збираємо, і все робимо, що в наших силах. На жаль, у Росії по 70 млрд. доларів витрачалося щорічно на армію, наші розміри фінансових дотацій не співставні, ми в цьому відношенні самі себе виховуємо — відриваємо щось від себе для армії, ми самі стаємо їм рідніше, ближче до солдатів, які чекають незрозуміло чого.
— Чи були проблеми з доступом в частини? Чули про подібні складнощі у деяких служителів від УПЦ, чи можете це якось прокоментувати?
— Не чув про подібні випадки. Я не знаю, що могло статися зі служителями МП, але серйозних гальм там бути не могло — якщо людина їде в частину, значить, вона повинна поважати правила військового часу. Десь пред'явити документи, десь розписатися, поважати розпорядок військових. А що стосується Московського Патріархату — не знаю, чому і що сталося, але, знаючи їхні звичаї, можу тільки припустити, що подібне могло статися, тому що вони звикли «ногами двері відчиняти». Священики КП відчували себе не в підпіллі, але відчували себе людьми другого сорту, а вони були елітою. Звичайно, їм не треба попереджати ні про що, вони звикли бути господарями становища, а тут їм раптово говорять «стоп». А чому не можна, ми ж МП, ми ж «прямо з неба» ? Може, це не так, але я не думаю, що якби прийшов священик, то були б проблеми.
— У Києві ходять розмови про те, що переговори гальмує саме Патріарх Філарет, який нібито не хоче відходити від влади...
— Неправда, я спілкувався багаторазово з владикою, і він постійно говорив, що готовий піти. Ситуація така: є жорстка позиція Патріарха — він спочатку говорив, що «я готовий відійти в сторону в будь-який момент, відмовитися від верховенства, але заради чого? Заради об'єднання Церкви? Не під МП, а під КП». Модель дуже проста: збирається загальний собор, і УПЦ (МП), і УПЦ КП, і УАПЦ. УПЦ (МП) повинна дотримати перший крок і отримати автокефалію, перестати залежати від Москви. Вона отримує її або виголошує, потім ми збираємося разом, і всі українські єпископи обирають нового главу, не обов'язково владику Філарета. Якщо цього не дотриматись — значить, те, від чого ми йшли — воно і залишиться. Ідея яка — автокефалія, незалежність Української Церкви. Якщо брати з МП не хочуть виходити, а хочуть зберегти підпорядкованість Москві, то що повинен робити Філарет? Просто відмовитися від влади, щоб єпископи від КП увійшли в МП? На це ніхто не піде, будь-який пересічний владика Київського патріархату відмовиться.
З 1992 року ми терпимо гоніння, тим не менш, ми не дуже затишно себе почуваємо в своїй країні, як українська Церква в Україні, вона вже створена, тепер, будь ласка — приєднуйтесь, станемо служити разом. Якщо зберуться всі єпископи УПЦ КП і УПЦ (МП), то Церква стане багатше і впливовіше, відбудуться вибори голови — і його оберуть з МП, це всі розуміють, але ми на це згодні. Бо якщо всі інші вже будуть незалежні від Москви, то ми будемо підкорятися тим єпископам, які будуть вільними.
Розмовляла Тетяна Мухоморова
