П’ять улюблених книжок Кирила Говоруна, які він прочитав на карантині

23 січня, 10:46
«Рік пандемії став для багатьох також роком книги. Люди стали більше читати, і читати саме книги. Я не був винятком з цього правила, — написав для NewLib Кирило Говорун. — З того, що найбільше запало в душу, ділюся з читачами Нової бібліотеки Софії-Мудрості».
Книги Якова - фото 65471
Книги Якова

 

1. Найперше — це український переклад лауреатки Нобелівської премії з літератури Ольги Токарчук «Книги Якова». Значна частина подій книги розвивається наприкінці сімнадцятого століття у «Подолії», себто у переважно українському Подільському воєводстві тогочасної Польщі, яке пізніше стало Подільським еялетом Османської імперії, ще пізніше — регіоном «Південна Подолія» Габсбурзької імперії, а згодом Подільською губернією Російської імперії. Книга оповідає про юдейський месіанський рух на теренах цих імперій, пов’язаний з Яковом Франком. Це історично інформативне й літературно захоплююче дослідження того, як узагалі ці рухи зароджувалися та розвивалися в історії. З одним із них ми, українці, увесь час стикаємося. Це рух хасидів, які щорічно приїздять у паломництво до Умані. І хасиди, і послідовники Якова Франка виникли після того, як занепав інший месіанський рух — Шабтая Цві, центром якого були Смірна та Салоніки у середині сімнадцятого століття.

«Сцени з життя Матіаса Альмосіно» - фото 65470
«Сцени з життя Матіаса Альмосіно»

 

2. Із цим рухом пов’язана книга грецького автора Ісидора Зургоса «Сцени з життя Матіаса Альмосіно» (Σκηνές από τον βίο του Ματίας Αλμοσίνο). Тут оповідається історія єврейського хлопчика Матіаса, батько якого покинув свою родину і приєднався до Шабтая Цві. Цей хлопчик виріс і, після довгого життєвого шляху, що пройшов через Константинополь, Падую, Венецію, Лондон, Київ та інші міста, врешті-решт закінчив життя монахом на Афоні.

Ісидор Зургос — це автор, якого я для себе відкрив у минулому році. Христос Яннарас, до речі, вважає його одним із найяскравіших літераторів сучасної Греції. І Токарчук, і Зургос відкривають для нас життя єврейських громад у добу раннього модерну на теренах сучасних України та Греції. Ми насправді мало знаємо про це життя і мало ним цікавимося. Мені вдалося побувати у містечку Любомль на Волині. Колись там жив найбільший відсоток євреїв у всій Польщі — 93% від усього населення міста. Зараз від них залишилося лише два кладовища…

Чому важливо знати історію сучасних єврейських месіанських рухів, таких як Якова Франка і Шабтая Цві? Тому що християнство колись теж починалося як подібний рух всередині юдейства. Лише після того, як він вийшов за межі єврейської громади і зустрівся з греко-римським світом, цей месіанський рух перетворився на вселенську Церкву. Сталося це, звичайно, тому, що Христос був справжнім Месією.

«Притулок ідей» - фото 65472
«Притулок ідей»

 

3. До речі, говорячи про Яннараса, уподобав його автобіографічну книгу «Притулок ідей» (Καταφύγιο Ιδεών). Тут він розповідає про свій досвід перебування у братстві «Життя» (Ζωή) у 1950-х роках. Він аналізує, як православний моралістичний рух, який будується на власній винятковості та зверхньому ставленні до інших, може перетворитися на фактичну секту з тоталітарними ознаками, і наскільки такі рухи є протилежними самій природі православної Церкви.

Цікава деталь, про яку я знав і від самого Яннараса, і від свідків тих подій. У цьому напівсектантському братстві «Життя» Яннарас був доріс до провідних ролей, але потім покинув його. Братство ще кілька десятиліть не могло йому цього пробачити й фактично переслідувало його. Наприклад, через своїх впливових діячів воно не допустило того, аби Яннараса взяли викладачем на богословський факультет Афінського університету. Тому він усе своє професорське життя викладав у приватному університеті Пандіо в Афінах, де я колись також два роки відвідував його лекції.

І от тепер я читав цю книгу і не міг утриматися від проведення паралелей з тим, що наразі відбувається всередині Української Православної Церкви Московського Патріархату (назва релігійної спільноти є авторською — ред.). Саме через ці паралелі було б варто мати цю книгу українською.

«Киевская митрополия между Константинополем и Москвой. 1686» - фото 65474
«Киевская митрополия между Константинополем и Москвой. 1686»

 

4. Говорячи про ранній модерн в Україні, неможливо оминути минулорічну публікацію видавництва «Дух і літера» — фундаментальне дослідження Віри Ченцової «Киевская митрополия между Константинополем и Москвой. 1686». Тут реконструйовано історію й опубліковано матеріали, дотичні до передачі Москві Вселенським Патріархатом прав на інтронізацію Київських митрополитів. Це важливе джерело документів, яке підтверджує вірність тих кроків, які Вселенський Патріархат вже в наші дні зробив, аби постала автокефальна Православна Церква України.

«The Thirty-Year Genocide: Turkey’s Destruction of Its Christian Minorities, 1894-1924» - фото 65473
«The Thirty-Year Genocide: Turkey’s Destruction of Its Christian Minorities, 1894-1924»

 

5. Ще одна книга з карантинного читання, яка мене вразила, була видана Гарвардським університетом. Вона присвячена геноциду проти вірмен, ассірійців та понтійських греків у Туреччині: «The Thirty-Year Genocide: Turkey’s Destruction of Its Christian Minorities, 1894-1924».

Це одне суцільне свідчення про жахливі злочини спочатку османської, потім младотурецької, а потім і турецької республіканської влади проти християнських меншин. Зокрема, саме вірменський геноцид став першим у двадцятому столітті. Мільйони християн було вбито.

Ноу-хау цього геноциду стали так звані «марші смерті», коли довжелезні колони вигнанців гнали через пустелю. Там їх грабували, ґвалтували, вбивали, а більшість помирала від спраги, голоду та виснаження. Для сотень тисяч єдиним шансом на спасіння став перехід в іслам.

Ця книга демонструє, що нерозкаяні злочини призводять до рецидивів. Нещодавня війна проти Вірменії — це по суті рецидив турецької політики проти вірмен на початку двадцятого століття. На мою думку, цю книгу треба мати українською.