Гість РІСУ — пастор Геннадій МОХНЕНКО, старший священослужитель церков «Добрих перемін» у Маріуполі, засновник найбільшого в СНД реабілітаційного проекту – Центр дитячої реабілітації «Республіка Пілігрим» і конгрегації реабілітаційних центрів для дорослих «Переображення», ініціатор громадської акції боротьби з поширенням наркотиків «Обридло», соціолог, історик, релігієзнавець
Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі
26. Запитання від редакції
1. Пасторе Геннадію, скажіть будь ласка, чи Ви отримуєте підтримку від колег-священнослужителів з інших Церков у вашій соціальній праці?
— Дуже добрі відносини ми маємо з пасторами інших церков і при нагоді вони беруть участь у наших соціальних проектах. Ще на відкриття «Республіки Пілігрим» католики зібрали речі у своїй парафії і привезли нам, православні пожертвували посудомийну машину, баптисти привезли консервацію, зібрану в своїй церкві.
2. Чи Ви зверталися до вищих органів державної влади України з вимогою перешкодити наркобізнесу в Маріуполі? Якщо так, то яка була реакція і результат?
— Ми проводили акції під вікнами Кабміну і президентської адміністрації. Довго спілкувались з керівником приймальні Президента і керівництвом відділу по боротьбі с незаконним обігом наркотиків. Безпосередньо після цього в Маріуполі почалась робота, що призвела до арештів високо офіцерів посадовців, які покривали наркобізнес. І процес у цьому напрямку триває.
3. Чи є у вас плани створювати осередки Вашої організації в інших містах? Чи Ви співпрацюєте у цьому напрямку з іншими церквами?
— У 26 містах України і Росії ми відкрили реабілітаційні центри для дорослих наркоманів і алкоголіків, відправляємо туди наших місіонерів. Післязавтра я відлітаю у Новосибірськ, і ми починаємо там з місцевою громадою ще один реабцентр. Наші центри діють при церквах різних конфесій.
Дуже дякуємо Вам за участь у нашій веб-конференції. Хай Бог благословить Вашу дуже потрібну та актуальну місію! Ми будемо раді й надалі співпрацювати з Вами, можливо, робити якісь спільні проекти.
— Дякую і Вам за запрошення. Дякую всім, хто ставив питання. Це було цікаво… З Богом.
25. Євген Вікторович
— Вітаю. У Вас такий масштабний соц. проект, а як до цієї справи ставляться чиновники? палки у колеса встромляють, чи не так?
— Палок ми мали немало, але, слава Богу, Він їх ламав лихо щоразу. Буквально днями ми спостерігали черговий раз як ті, хто хотів нам завдати неприємностей, стали мимоволі джерелом чергових благословень у нашому служінні. Радує те, що наш Бог і Бог чиновників теж.
24. Тетяна
— Можна біблійне питання? :) Чому період від Міланського едикту 312 року до Великого розколу 1054 вважається самим суперечливим?
— Цікаво, а де ми перетинались… І де ви дістали матеріали моїх лекцій з Історії Церкви? Суперечливий по багатьом причинам… Ставлення до того, що там відбувалось, часом діаметрально протилежне в християнських колах і скрізь це залежить від нашої конфесійної приналежності. Я не підтримую чорно-білу класифікацію історичних процесів і переконаний, що в той період, як і завжди в історії, плевели росли поряд з пшеницею. Там, звісно ж, є багато чому можна позаздрити і що можна наслідувати. Там, безумовно, є те, що обурює і засмучує……
23. Ілля Дорохов
— Скажіть, що Ви більш за все цінуєте в людях, але докладніше хочеться дізнатись, що вас дратує у них? У своїх акціях Ви так гніваєтесь. Дивився фільми, помітив це. Хіба припустимо пасторам так сильно гніватись?
— Я думаю, що Господь умів любити на 100%, як ми не вміємо, але також упевнений, що Він уміє гніватись так, як ми ще не здатні… Вважаю, нестачу гніву однією із слабких сторін сучасної Церкви. Є багато речей, на які нам варто було б як слід розлютитись (докладніше про це – у проповіді «Портрет причесанного Бога» на нашому сайті «Маріуполь Християнський»).
22. Петро
— Геннадій Вікторович! Моя сім’я живе в Росії – країні, де так обожнюють Путіна. Я цю ейфорію не поділяю. Хочу дізнатись Вашу думку про цю людину, політика, правителя.
— Болюча для мене тема… Мені вже багато чого не подобається у тому, що відбувається в Росії. І скажу відверто, як лідер він мені дуже несимпатичний.
21. Шульга Олександр, nktbs@kahovka.net
— Вітаю ще раз! Дякую за відповідь, поки є час, дозволю собі ще запитання: як ви ставитесь до категоричного твердження, що «Україна – православна»? чому, на Ваш погляд, у суспільстві ігнорується факт, що протестантські церкви, приміром, існують на території українських земель з 1540-х років (за Грушевським), а католицькі і того раніше? Чому ігнорується вагомий внесок протестантів у розвиток українського суспільства?
— Ще раз вітаю, Олександре. Україна, звісно ж, не православна, а прагматична. Домінуюча релігія – Прагматизм. І ніяке православ’я не спливає поряд з тезою: «Істина те, що вигідне!». При всій моїй повазі до Православ’я ця теза не витримує жодної критики. Ну, а що стосується Грушевського, то це йому належить фраза, що Україна «пливла під вітрилами протестантської Реформації», і це був не найгірший у нашій історії час. Хоча ідеалізація протестантизму, як і ідеалізація православ’я, як на мене, не найкраща ідея. Нам дійсно необхідна потужна дія Духа, щоб одужував, був реанімований народ. А через які церкви це буде відбуватися, не так вже і важливо. Впевнений, людині, яку збила машина і яка лежить на проїжджій частині, глибоко байдуже, буде лікар республіканцем чи демократом. Душам, які гинуть, найменше важлива конфесійна приналежність нас, Божих людей.
20. Тоня
— Ви такий видний, представницький чоловік, скажу навіть, привабливий. Чи не заважає Вам це в житті? Як Ви особисто боретеся зі своїми спокусами, адже вони є у всіх і навіть у пасторів! Якщо це не дуже особисте питання, звичайно, розкажіть про Вашу сім'ю? І як Ваша дружина відноситься до того, що Ви завжди зайняті соціальними проблемами, а як же сім'я і її цінності? Спасибі
— Давно мені не робили таких комплементов. Дякую, Тоня. І, повірте, в житті я симпатичніший, ніж на фото в рясі. До того ж на 15 кілограмів здав за минулий рік!!! Битва із спокусами – процес загальнолюдський і, звичайно, я також як і всі в цьому процесі. Знову таки на сайті «Маріуполь Християнський» є цикл проповідей про християнський ОБЖ – я там як на сповіді, весь назовні. Пробачите за нескромність – хороший цикл проповідей, вже другий рік отримую подяку від тих, хто його слухає.
У мене чудова дружина, двоє рідних дочок, третього чекаємо, може, навіть і сьогодні до вечора!!!! 19 підлітків у мене прийомних, практично всі з дуже складними долями. Дружина розумниця… до того ж будівельник, а у мене алергія на будівельний пил. Тому наш тривалий ремонт на ній, а у мене повне алібі. Отже можу спокійно займатися пасторською діяльністю. :)
19. Анатолій Сергійович
— Які Ваші вимоги до дружби? з ким зі священнослужителів Ви дружите? у чому особисто Ваша дружба виражається?
— З дружбою у мене проблема. Вона, на моє глибоке переконання, вимагає часу і немалого. Тому не можу сказати, що мене у якості друга на багатьох вистачає. З іншого боку, у мене маса друзів, хоча нам стабільно не вистачає один одного у спілкуванні. Більше за все чекаємо походів. Наступного року йдемо на вершину Ельбрусу. Ось де вже наспілкуємося. Зокрема, і з пасторами – друзями, які зі мною збираються покоряти цю вершину.
18. Поліна
— Вітаю, Геннадій Вікторович. Як Вам здається, ті проекти, які здійснюють християни по всьому світу і в Україні, зокрема, ну от такого роду, як марші протестів проти чого-небудь, євангелізації (на яких ходять майже тільки віруючі), або будівництва нових храмів (це стосується православних), чи мають ці речі якийсь сенс? Дивлячись на Вашу роботу, мені здається, що тільки вирішуючи соціальні проблеми, можна привертати до церкви нових людей. А все останнє – марна трата грошей. Або я не маю рації?
П'ять хвилин тому мене повідомили про психічно хвору жінку, яку хтось знайшов на вулиці і привів до нас в дитячий центр. Швидка, яку ми викликали, відповіла за класичним шаблоном: «Не наша проблема!». Ну, а чия ж тоді? Отже, наша! Шукатимемо, хто ця бідолага, звідки узялася? І думати, що далі робити? Востаннє, коли до нас приводили психічно хворого хлопця, знадобилося більше семи місяців, щоб знайти його близьких. Але чого варто було бачити їхні очі, повні сліз подяки . А храми будувати треба. І євангелізувати треба….
17. Ганна
— Доброго дня. Якби Ви не стали пастором, то ким би Ви зараз були, чим би займалися в житті?
— Іноді мені здається, що я пастором і народився. Так давно я визначився зі своїм покликанням. Складне питання. Точно б не робив те, в чому немає високого сенсу. Це було вирішено ще в 16. (Ох…, де ж мої шістнадцять років…)
16. Віктор, християнин
— Шановний Геннадій! Ось Ви даєте рекомендації церквям по журналістиці і піару. Це засновано на Вашій власній практиці і наскільки вона у такому разі успішна? Знаю, що про Вас писали столичні ЗМІ, але чи не було це для них просто одноденною сенсацією: «священик ховає наркоманів»? А що говорять про вашу роботу місцеві газети і ТБ? Чи оцінюють вас як чергову секту, як зараз це модно, або все ж таки визнають повноправною церквою і зважають на її соціальну роботу?
— В моїй команді прекрасні журналісти і завдяки їхній підтримці і зокрема добрим відкритим відносинам з міськими ЗМІ ми дійсно маємо чималу підтримку в нашій роботі. Напевно, сотні разів вже на місцевих телеканалах виходили сюжети про нашу роботу, про конкретні долі, організовувалися благодійні марафони. Наші маріупольські журналісти радикально підтримали нас в акції «Обридло», частенько і самі підставлялись, коли приходили під двері наркоторговців разом зі мною. Користуючись нагодою, ще раз сердечна подяка всім тим, хто не працює по указівці: «облити», «очорнити», «обгадити»…, а розуміючи проблеми, дає їм свою особисту моральну оцінку в своїх репортажах. Маріуполю в цьому відношенні, мабуть, здорово пощастило!
15. Олег
— Які Ви бачите шляхи об'єднання християн? Чи готові Ви до діалогу з Московським патріархатом? Що ви їм запропонуєте? Чого Ви хочете досягти в життя, Ваші мрії?
— Вітаю, Олеже! Чесно кажучи, я не ставлю собі такого масштабного завдання, як об'єднання християн! Тим більше, що для мене особисто проблеми взагалі не існує. Кожен, хто сповідує Ісуса Христа своїм Господом – мій брат незалежно від його поведінки, яка, можливо, далеко від ідеалу і, цілком імовірно, мене в чомусь дратує. Але родичів, як відомо, не обирають.
Що до Московського патріархату, у нас діалог явно не клеїться. Для його наявності необхідно, щоб, як мінімум, обидві сторони не вважали негожим для себе сидіти за одним столом і вести бесіду. Але вже на цій стадії у наших братів з УПЦ МП очевидні проблеми. Хочеться вірити, що ситуація помаленьку мінятиметься.
Мрії у мене з одного боку дуже скромні – просто жити і нести добрі Зміни в конкретні долі конкретних людей, «торкаючись Бога і по змозі змінюючи мир..», як мовиться у вже згаданому мною нашому церковному слогані. Ну і окремо мрію про своїх колишніх маріупольських безпритульників. Що ще може бути приємніше, ніж бачити їх людьми.... У високому розумінні цього слова.
14. Журналістка з Києва
— А от серйозно, Ви ж фахівець з наркоти, скажіть, правда що Л. Черновецький наркоман? Деякі експерти це не приховують. І чи може віруюча людина таке виробляти?
— Ну, не настільки я фахівець, щоб діагнози ставити через телеекран.
13. Вероніка
— Чи є Ви патріотом України? Як вважаєте, що чекає Україну в найближчому майбутньому? Чи відноситься наш народ до категорії «народжений повзати – літати не може»?
— Дуже хочеться, Вероніко, щоб ця приказка виявилась, що називається, «Не про нас»! З патріотизмом, сподіваюся, у мене все гаразд. Як можу, прагну вкладатися в «Добрі Зміни»! Нещодавно возив одного з керівників міста до місця, яке переповнене наркоторгівлею і молоддю. Всю дорогу він, перебуваючи в певному шоці від масштабів, промовляв: «Труба Україні! Труба!». Проте я не поспішаю з цим пророцтвом погоджуватися. Шанс у нас є. Тільки він, правда, не в політиці і не в зміні місць політичних доданків!
12. Марія
— Прийміть наші співчуття щодо трагедії на Донеччині. Чи бере Ваша церва участь у траурних заходах за загиблими шахтарями?
— Дякую, Марія! Ми хоч і в сотні кілометрів від місця біди, але вчора був в Донецьку – придавлює масштаб горя, воно, що називається, в повітрі витає.
Але що цікаво, в області щодня ховають не менше сотні молодих людей наркоманів… і про цю трагедію якось не прийнято вголос говорити. І прапори ми не спускаємо, і телекамери у вечірніх новинах не показують материнських сліз і батьків, що втратили розум від горя. А масштаб трагедії в Україні немислимий! Привід для трауру є щодня.
11. Зацікавлений
— А до якої конфесії належить союз «Церква Божа України»? Це харизматичне об’єднання? Бо всі кажуть по-різному. Скажіть, будь ласка, чи ви підтримуєте діяльність Лєдяєва і як ставитесь до Київського мера?
— До київського мера не маю жодного відношення… З Олексієм Лєдяєвим у мене давня полеміка щодо догматичних перекосів вчення Віри. Ще десять років тому я видав книгу «Казнить нельзя, помиловать!», у якій висловлена моя незгода з низкою доктрин, що їх проповідують у «Новому Поколінні», хоча я дуже далекий від думки вважати через цю причину християн цього напрямку чимось ніби «безнадійних відступників».
«Церква Божа» в Україні це невелике об’єднання церков, в яких є як пробаптистське, так і проп’ятидесятницьке крило. Тобто, доктрини не є ключовим елементом. Мабуть, те, що об’єднує наші церкви — це той факт, що вони на 95% складаються з постпреребудовного покоління християн. Також наша відмінна риса – активна соціальна робота.
10. Вікторія
— Вітаю Вас, пастор Геннадій! Чи правда, що роботу вашого фонду підтримує пастор Олександр Шевченко із США і його церква "Дім Хліба"? Хто ще є вашими спонсорами? Дякую за відповідь.
— Вітаю, Вікторія! Так, дійсно ми маємо партнерські відношення з Церквою «Дім хліба». Олександр Шевченко і його церква дійсно щомісячно надають посильну спонсорську підтримку нашому дитячому будинку «Республіка Пілігрим», за що ми їм вельми вдячні. Проте основний тягар фінансування наших реабілітаційних проектів лежить на плечах нашої помісної громади і, на жаль, тягар вельми не легкий.
9. Олексій, наркоман
— Мій стаж наркотиків 12 років. Знаю вашу контору, не вірю нічому. Питання. Який відсоток отримуєте від обороту Трамадолом?
8. Наталія, Дніпропетровськ
— Пробачите, якщо моє питання буде не зовсім коректне для священнослужителя. Але хотілося б запитати ось про що: під час президентських виборів пастори Донецької і Луганської області підписали спільний лист, у якому вказували на факти значних фальсифікацій у ваших містах. А на цих виборах ви, здається, в місті були відсутні... Яку громадянську позицію зайняла Церква в цьому процесі? Чи все було чесно зараз? Скажіть будь ласка, якщо це не секрет, як Ви особисто відноситеся до політики і хто з політиків допомагає в розвитку Ваших соціальних проектів? Наскільки доцільна поява християнського блоку на цих виборах? До нього увійшли багато протестантських пасторів, більше з харизматичних церков. Чи своєчасно це і чи є перспектива у цієї політичної сили? Дякую.
— Нічого некоректного в питанні не бачу. Так, дійсно, коли ми бачили зухвалі порушення під час президентської компанії, ми зробили заяву про фальсифікацію вибору в нашому регіоні. Скажу прямо – це нам не просто далося. У тій атмосфері зважитися на відкритий лист із цього приводу було не так вже легко. У якийсь момент навіть довелося ховати дітей…, що називається, від гріха подалі. Але, Слава Богу, все утряслося. На цих виборах, дійсно, був у від'їзді, а позиція була однозначно аполітичною. Все більше схиляюся до старого політичного кредо російського класика… «Ми всі хочемо, щоб у нас був мудрий і святий уряд. — писав Толстой, — тоді нам потрібен мудрий і святий народ, щоб вибрати мудрий і святий уряд. А якщо у нас буде мудрий і святий народ, то навіщо нам взагалі уряд»! Дотримуючись цієї логіки, вважаю головним завданням церкви «відтворення» мудрого і святого народу.
Як мені здається, «Християнський блок» м'яко кажучи, не дуже вчасно почав створюватися, і, здається, ідея не достатньо визріла. Хоча у мене є немало друзів, які вельми щиро взялися за цю справу. Можливо, перспектива у цього почину є, але воно повинне вийти за рамки протестантських і, тим більше, харизматичних церков, щоб з цього дійсно вийшло щось серйозне.
У розвитку наших соціальних проектів ми маємо підтримку діаметрально протилежних за поглядами політичних сил, і це, не приховую, приємно.
7. Олена Кулигіна, kulygina.elena@gmail.com
— Геннадій Вікторович, скажіть будь ласка, з часу написання вашої монографії "Информационное фиаско современной церкви" чи відбулись якісь зміни у відношеннях протестантських церков і мас-медіа? Чи існують у протестантів і, зокрема, Церкви Божої України, чітко окреслені засади інформаційної роботи. Чи працюють у церквах прес-служби і якщо так, наскільки ефективно? Як ви ставитесь до такого явища, як PR у церкві? Дякую за відповіді.
— Вважаю, що пастора все більше розуміють значення роботи із ЗМІ, і наскільки я бачу, одна з властивостей християнських структур, що динамічно розвиваються, – це відсутність страху перед мас-медіа, а також активна робота на інформаційних плацдармах. Особисто для нашої роботи – це вкрай важлива частина, оскільки для успіху в соціальних проектах доводилося буквально вигравати інформаційні битви і протистояти справжнім медіа атакам. Коли це завдання успішно вирішується – простіше працювати. PR– в хорошому сенсі цього слова, просто частина нашого служіння світу щодо руйнування помилкових стереотипів про Церкву і релігію взагалі. Це частина битви, що руйнує стіни неуцтва, могутні стіни, які тримають людей далеко від Бога, які… «… запаморочені розумом, відчужені від життя Божого за неуцтво, що в них, за стверділість їхніх сердець». (Єф.4:18)
6. Іван Верстюк (православний богослов, м. Київ), verstyuk_i@ukr.net
— Доброго дня! З Вашого дозволу, хотів би задати питання, яке я логічно маю до кожного протестанта, особливо якщо це пастор. Обираючи конфесію, чому Ви оминули традиційні українські Церкви — Православну, Католицьку — і вдалися до протестантства?
— Шановний Іван, після того, як я прийшов із армії, на останні три рублі купив хрестик і з трепетом в душі відправився в храм. Проте, на моє прохання освятити його, один з видних маріупольських священиків почав посвячувати мене в проблеми, які відвернули мене від православ'я. Він повідав мені, що хрестик у мене неправильний, оскільки ніжки у Христа схрещені, і порадив звернутися в майстерню на ринку, щоб там їх розпиляли. Мого пізнання в релігії вистачило на те, щоб зрозуміти дикість даних процедур, і з того дня я відправився в самостійне плавання у пошуках «Шляху, Істини і Життя». Трохи пізніше я зіткнувся з євангельським християнством і не бачу достатньо вагомих причин, щоб щось міняти в моєму конфесійному самовизначенні.
5. Анатолій Колесник
— Шановний пастор Геннадій! Яку конфесію ви представляєте і наскільки обґрунтованою є назва "Церкви добрих перемін"? Дякую.
— Я належу до п'ятидесятницького об'єднання «Церква Божа», проте, навряд чи, мене можна без коментарів укласти на цю конфесійну поличку. Просто так склалося, що у мене дуже багато друзів серед пасторів в цьому Союзі Церков. Наше об'єднання, швидше, є не жорстко доктринальним, а по-людськи зрощеним, завдяки дружбі і добрим взаєминам між служителями.
«Церква Добрих Перемін» – це швидше мрія, якийсь вираз нашої місії, який, як мені здається, дуже яскраво висловлює наше бачення Християнства. Наш слоган: «Торкаючись Бога, змінюючи світ» – втілює стратегію нашого служіння. Я вірю, що головне, що повинне відбуватися в житті християнина – це переживання близьких, живих відносин з Богом, і переконаний, що за наявності останнього Церква неодмінно впливатиме на суспільство.
4. Шульга Олександр, голова міжконфесійної Асоціації християнських церков Нової Каховки та Таврійська, nktbs@kahovka.net
— Вітаю Вас, пастор Геннадій! Дякую за ваше служіння та активну громадянську позицію, як пастора. Питання наступне: як Ви вважаєте, наскільки активно християнські церкви повинні проникати у нехристиянський медіапростір (газети, радіо, телебачення). Чи існує, на Ваш погляд, якась межа зусиль та затрат у цьому напрямку діяльності церкви? Чи повинні церкви понад усе, любою ціною "завойовувати" собі "місце під сонцем" у світському медіапросторі? Дякую за відповідь. Будемо раді побачити Вас у Новій Каховці.
— Вітаю Олександре! Величезний привіт церкві і служителям. За мною боржок… обіцявся до вас вибратися, але тепер вже не раніше січня.
Звичайно ж, я не вважаю, що робота в ЗМІ – головний напрям діяльності Церкви. У духовних битвах це щось на зразок артилерії, яка пробиває стіни неуцтва, але разом із цим в «бій» повинна йти «піхота» у вигляді нашої повсякденної, тихої праці в ім'я Господа, яке не претендує на земну славу. Битва за «місце під сонцем» – звичайно ж, не краще визначення для мого розуміння ролі християнських ЗМІ. І, звичайно ж, не «за всяку ціну» нам варто в цьому напрямку діяти. Проте правда полягає в тому, що тіло Христове робить величезну і, абсолютно переконаний, найбільш важливу роботу в суспільстві. А тому це не варто ховати, а по можливості забезпечувати адекватною інформацією. Коли політики відвідають безпритульних перед виборами і привезуть їм ящик печива, вони говорять про це по всіх телеканалах і в усіх газетах. Чому люди не повинні знати, що Церква утримує, забезпечує і піклується про тисячі дітей в щоденному режимі. Буквально днями з вуст високопоставлених чиновників чув приємний комплімент у бік християнства. «Це ті люди, які по-справжньому, безкорисливо люблять дітей і служать їм. І нам окрім них особливо ні на кого покластися в цій роботі». Мені здається, що це непогано знати тим, хто тримається далеко від церкви. Тим, хто вважає, що там сидять, переважно «заради користі», «попи, що гребуть під себе, – марноїди». Тільки у моєму місті діє три християнські центри реабілітації, що здійснюють приголомшливу роботу. Все це зовсім не ради уваги ЗМІ, але добре, що останнє є і допомагає нам в роботі.
3. Віктор Андрійович
— Геннадій Вікторович! Скажіть будь ласка, чи діє в Маріуполі міжконфесійна рада Церков і які конфесії там представлені? Також, якщо можна, скажіть, що означає ваш одяг? Наскільки я розумію, ви ж протестантський пастор? :) У яких Ви відносинах з православними і католиками?
— Два тижні тому разом із католицьким священиком із Бердянська ми відкрили ночівлю для «бомжів», відправивши до братів-католиків наших співробітників у допомогу. Не так давно цей священик проповідував із-за моєї євангельської кафедри. Також не дуже давно у нас в служінні були в гостях і служили словом православний єпископ Київського Патріархату. У нас по-справжньому добрі відносини і ми досить плідно співпрацюємо.
Рада церков у Маріуполі діє вже багато років. У переважній більшості у ній представлені євангельські церкви, але частенько бувають і брати католики. Служителі Київського Патріархату рідкі гості, але більше через зайнятість, а не через принципи. У нас добрі і дійсно братерські відносини між багатьма служителями.
Що стосується моєї пасторської мантії – все просто: це працює в нашій культурі і допомагає виконувати місію. Використовую, як в армії, форму одягу №1 (на фото) для вінчань, поховань і особливо урочистих богослужінь. Форма одягу №2 – пасторська шийка і середніх розмірів хрест (можу вислати фото). Але більше за все люблю форму одягу №3 – спортивне навипуск, яку використовую на футбольному полі зі своїми хлопчаками з «Республіки «Пілігрим».
2. Наталія
1. Скажіть, чи зібрані вже мільйон підписів на підтримку акції "Обридло"?
2. Чи є якась конкретна реакція на ваші виступи і звернення з боку Президента і керівництва МВС?
3. Чи продовжуються зараз у вашу адресу загрози з боку наркоторговців?
Що стосується погроз, то, слава Богу, вони стихли. Не думаю, що в даний момент наркоторгівцям потрібне полювання на мене. Особливо не ховаюся, хоча проявляю мінімальну обережність. Але проблем поки більше у наркоділлеров, чим у нас.
1. Надія, журналіст
— Вітаю вас, Геннадій Вікторович! По-перше, хочу подякувати Вам за ту значну соціальну роботу, яку здійснюють християнські благодійні фонди у Маріуполі.
1. Дозвольте спитати Вас докладніше про устрій "Республіки Пілігрим". Скільки дітей там живе? Чи всі ці діти колишні наркомани? Чи є у вас статистика, скільки дітей врятовано від смерті і від наркотика?
2. Яка доля випускників? Чи можете ви спростувати стереотип про те, що залежність у колишніх наркоманів залишається на все подальше життя?
3. Як державні органи влади (міська адміністрація, міліція, медичні заклади тощо) сприяють вашій роботі? Чи є якась фінансова підтримка від держави?
Дякую.
— Здрастуйте, Надія. Спасибі за спасибі :). У Республіці «Пілігрим» на даний момент проживає від 50-ти до 70-ти дітей. При цьому тільки за останні три місяці ми відкрили два дитячих будинки сімейного типу і мріємо наступного року відкрити ще декілька. За вісім років нашої роботи нам вдалося з Божою допомогою практично повністю змінити ситуацію з безпритульністю в Маріуполі. Більше 2000 підлітків пройшло через наш центр за ці роки. Сьогодні ми вже няньчимо дітей від тих хлопчаків і дівчат, яких витягували з підвалів ще в 1998 році. Велика частина пілігримівців першого покоління дійсно мали дуже глибоку наркотичну залежність. Буквально вчора ввечері я парився в бані з шістьма хлопцями з першого покоління наших вихованців. П'ятеро з них були ін'єкційними наркоманами. Зараз майже в усіх у житті порядок. Минулого тижня був вечір випускників першого покоління пілігримів. Це був один з найщасливіших вечорів у моєму житті. На даний момент, серед дітей, що потрапляють до нас, відсоток наркоманів зменшується. Нам вдається працювати більше на випередження.
У Пілігримі є свій уряд, свій Президент, свої міністри, Суд, прокурор і адвокат. Є власна валюта «пілігривня». Діє школа, що не має аналогів, усередині самого дитячого центру, де за парту сідають підлітки, серед яких багато тих, хто жодного дня свого життя не вчилися і навіть не знають алфавіту. Працює маса гуртків, спортивних секцій. Учора ввечері я програв у настільний теніс два літри Кока-коли одному з хлопців. Сьогодні ввечері їдемо грати у футбол на кращий критий стадіон на території колишнього СРСР!
Долі випускників, звичайно ж, намагаємося відстежувати, і, звичайно ж, вони не завжди нас радують. Тужимо разом і намагаємося допомагати вирулити на нормальну дорогу тим, хто з неї зійшов. Сьогодні зустрічаюся з двома хлопцями, які повернулись із в'язниці. Думатимемо, що робити далі. Допоможемо орендувати квартиру, закінчити навчання і, за умови нормальної поведінки, входити помаленьку в життя.
Приємно, що з місцевою владою, а з недавніх пір і з обласним керівництвом, склалися добрі відносини. Звичайно, на початку все було не так уже просто, оскільки наші закони дуже далекі від підвальних життєвих реалій. Але помалу будували всім світом схеми, які дійсно працюють і дають гарні результати.
Не вірю в тезу, що залежність у наркомана назавжди. У мене десятки друзів, хто давно і рішуче розлучився з цим злом. Писання серйозно говорить: «І пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить» (Иван.8:32)