"Ліквідація Держкомрелігій і створення на його базі Держдепрелігій є наочним свідченням тієї уваги, яку керівництво країни приділяє питанням подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин"

Інтерв’ю з директором Державного департаменту у справах релігій Ігорем БОНДАРЧУКОМ.

— Ігоре Володимировичу, розкажіть, будь ласка, про сьогоднішню релігійну ситуацію в Україні.

— Як відомо, в Україні існує сприятливе правове поле для функціонування і розвитку Wерков і релігійних організацій. Національне законодавство щодо свободи совісті та релігійних організацій, одне з найбільш демократичних у світі, забезпечує рівноправ’я існуючих конфесій, реалізацію права громадян на свободу совісті. Політичне керівництво країни докладає значних зусиль для подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин, сприяння духовному піднесенню українського суспільства. Наочним свідченням і результатом цього є кількісний і якісний розвиток мережі і діяльності Церков і релігійних організацій України.

На сьогодні в Україні діють понад 30 тис. релігійних організацій, в тому числі 29731 релігійна громада 55 віросповідних напрямків, 67 центрів та 227 управлінь, 378 монастирів, 298 місій, 75 братств, 173 духовні навчальні заклади, 12039 недільних шкіл.

Залишається актуальною тенденція збільшення кількості релігійних організацій. Так, за минулий рік мережа релігійних організацій збільшилась на 1020 одиниць. Справами Церкви в Україні опікується 27902 священнослужителі. Інтенсивно зростає видання церковних друкованих засобів масової інформації, нині їх кількість складає 351 одиницю. Для богослужінь релігійні організації використовують 20607 культових та пристосованих під молитовні споруди. У 2004 р. за сприяння держави збудовано 369 храмів та молитовних будинків, 2445 культових споруд – будуються.

Висока ступінь активності притаманна традиційним конфесіям і, відповідно, православним церквам, які опікуються діяльністю 15387 парафій, що становить 51,2 відсоток від загальної кількості релігійних осередків віруючих країни.

Найпотужнішою серед усіх конфесій є Українська Православна Церква (більше 10 тис. парафій або майже 69 відсотків усіх православних парафій країни). Крім того вона налічує 158 монастирів, діють 5 місій, 36 братств, 3879 недільних шкіл, видається 106 періодичних релігійних видань. Розширення мережі громад цієї церкви відбувається в усіх областях України, окрім Львівської.

Українська Православна Церква Київського Патріархату налічує 3484 парафій, 36 монастирів, 24 місії, 8 братств. Відкрито 1092 недільні школи. Життя Церкви висвітлюється в 31 періодичному релігійному виданні. Кількість парафій зростає в більшості областей України, хоча на сьогодні їх найбільше знаходиться у центральному регіоні та на заході України.

Мережа релігійних інституцій Української Автокефальної Православної Церкви зберігає виразно регіональний характер і налічує 1172 громади, 5 монастирів, 7 духовних навчальних закладів, 7 місій, 2 братства, 361 недільну школу. Церква видруковує 7 періодичних релігійних видань. Більше 70 відсотків від загальної кількості громад цієї церкви діють у Західному регіоні: у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях.

Католицькі Церкви в Україні базуються, в основному, в західному та центральному регіонах. Українська Греко-Католицька Церква за кількісними показниками (3,5 тис. парафій) займає друге місце після УПЦ. Нині релігійна мережа УГКЦ перевищує навіть довоєнний рівень.

Досить динамічно, особливо після візиту до України Іоанна Павла ІІ, розвивається інфраструктура Римо-Католицької Церкви. На сьогодні функціонує 870 громад РКЦ. Основна їх частина (65,7 відсотків) зосереджена у Вінницькій, Житомирській, Закарпатській, Львівській та Хмельницькій областях. Центр РКЦ в Україні – Митрополія – знаходиться у Львові.

Протестантизм в Україні представлений 38 Церквами, течіями, напрямками. Частка протестантських організацій в загальній мережі налічує 8179 осередків (27,5 відсотків), у тому числі 8057 зареєстрованих громад (28,3 відсотків від усієї мережі). Крім того 1163 громади діють поза реєстрацією, що не суперечить чинному законодавству. Найбільш чисельними серед протестантських Церков залишаються Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн баптистів, Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської – п’ятидесятників та Українська уніонна конференція церкви адвентистів сьомого дня. Триває зростання кількості релігійних громад Свідків Єгови.

Серед нехристиянських конфесій, що діють в Україні, найбільшого поширення набув юдаїзм — 274 осередки (майже 1,0 відсоток усіх релігійних організацій країни). Юдаїзм представляють декілька інституційних структур та напрямків. Найбільш чисельне Об’єднання хасидів Хабад Любавич юдейських релігійних організацій України налічує 115 громад, Об’єднання юдейських релігійних організацій України — 76, прогресивного іудаїзму — 50, Всеукраїнського конгресу іудейських релігійних організацій — 12.

Мусульманське віровизнання в Україні репрезентують три самостійні центри – Духовне управління мусульман України (м. Київ), Духовний центр мусульман України (м. Донецьк), Духовне управління мусульман Криму (м. Сімферополь).

Найбільша кількість релігійних організацій згаданого віровизнання сконцентрована в Автономній республіці Крим (80 відсотків загальноукраїнської кількості). Це пов’язано з поверненням понад 300 тис. кримських татар з місць їхньої багаторічної депортації.

Слід зазначити, що проведені в останні роки соціологічні дослідження та реалії сучасного релігійно-церковного життя наочно засвідчують все зростаючу роль та авторитет Церкви в суспільному житті України.

— Багатьох сьогодні цікавить ситуація в українському православ’ї. Якою вона є на Ваш погляд?

— Станом на 01.09.2005 р. в Україні діють 15387 парафій трьох православних юрисдикцій – Української Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Автокефальної Православної Церкви. Як вже зазначалося, найбільшою серед них за кількістю релігійних організацій, що входять до складу церкви, є Українська Православна Церква (більше 10 тисяч релігійних організацій).

Дана Церква демонструє високий ступінь активності, зосередивши свої зусилля на активній місіонерській роботі; розвитку соціально значимої діяльності; розширенні мережі духовних навчальних закладів; підготовці й перепідготовці кадрів духовенства тощо.

Стратегія діяльності УПЦ Київського Патріархату спрямована на доведення органічності цієї церкви українському суспільству через адаптацію літургії, богослужіння, церковної мови національному контексту. Зусиллями богословів Церкви здійснено переклад українською мовою Біблії, „Закону Божого”, богослужбових книг, основоположних літургій і обрядів для відправлення в усіх парафіях Церкви. Водночас розширюється благодійницька та просвітницька діяльність, употужнюється місійна стратегія в усіх регіонах. Головним завданням церкви на найближчу перспективу визначено завдання легітимізації свого нинішнього статусу у канонічно-правовому полі, зокрема через нарощення як міжцерковних контактів, так і своєї питомої ваги у релігійному житті суспільства.

Що стосується Української Автокефальної Православної Церкви, то на сьогодні можна констатувати, що вона практично розпалася на дві частини, одна з яких визнає Предстоятелем митрополита Мефодія (Кудрякова), а друга підтримує церковні ініціативи архиєпископа Ігоря (Ісіченка).

В цілому відзначаючи позитивну тенденцію активізації діяльності Православних Церков, що забезпечує православ’ю домінуюче місце в релігійно-духовному житті країни, водночас неможливо не зазначити, що сьогоднішній характер міжправославних відносин, на жаль, містить небезпеку для стабільного розвитку українського суспільства. На це неодноразово звертав увагу і Президент України В.А.Ющенко, зокрема під час зустрічі з главами Церков і релігійних організацій 14 червня поточного року.

Даний конфлікт останнім часом ускладнюється у соціально-політичній сфері та на рівні парафій. Його суб’єкти почали блокуватися з партіями і депутатськими об’єднаннями, шукати спільні інтереси тактичного і стратегічного характеру. Йдеться про одночасний процес політизації релігії і оцерковлення політики.

Самі православні церкви України не пропонують взаємоприйнятних ініціатив щодо подолання міжправославного протистояння, їхні позиції в цьому відношенні суттєво розходяться, а сам конфлікт набуває помітної гостроти. Тому особливої ваги набуває переговорний процес щодо розв’язання конфліктної ситуації. При цьому слід зауважити, що сторони мають різні бачення темпів і глибини перетворень, які необхідно здійснити. Між ними відсутня єдність у питанні самого механізму надання бажаного для православних в Україні канонічно-правового статусу. Вочевидь, практичні позитивні зрушення вперед неможливі без чітко визначеної програми та напрямів співпраці переговорних сторін та посередницьких зусиль державних органів України, без втручання останніх у внутрішні справи православних та інших Церков.

Що стосується об’єднавчих процесів між Українською православної церквою Київського Патріархату і Українською Автокефальною Православною Церквою, то їх розвиток є неоднозначним. Незважаючи на призначення дати об’єднавчого собору, в самому церковному середовищі висловлюються різні оцінки щодо бажаних кроків та темпів даного процесу.

— На яких засадах ґрунтується сучасна державна політика щодо релігії, Церкви та релігійних організацій?

— Ця політика ґрунтується на засадах, неодноразово задекларованих Президентом України В.А.Ющенком, а саме: відкритості і прозорості; послідовного дотримання принципу свободи совісті, невтручання у внутрішні справи церков і релігійних організацій; забезпечення вільного розвитку усіх релігійних спільнот, діяльність яких не суперечить чинному законодавству України; рівного ставлення з боку держави до усіх релігійних течій; сприяння з боку держави суспільно значущій діяльності релігійних організацій, пошуку механізмів співпраці державних органів і релігійних інституцій задля подолання гострих соціальних проблем (зокрема дитячої безпритульності, поширення наркоманії та алкоголізму тощо) і їх попередження у майбутньому; недопущення розпалювання міжрелігійної ворожнечі і нетерпимості, розв’язання проблемних питань між державою і Церквою та у міжцерковних відносинах виключно шляхом конструктивного діалогу; впровадження духовних цінностей у навчально-виховному процесі, духовно-просвітницькій роботі у Збройних Силах, правоохоронних органах тощо, формування умов для партнерства держави і релігійної спільноти в інтересах усього українського суспільства.

В контексті реалізації даних базових положень українська держава, неухильно дотримуючись конституційної норми про відокремлення Церкви від держави (ст. 35 Конституції України), Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", надає всілякого сприяння діяльності релігійних інституцій, спрямованих на духовне зростання суспільства, проведення масштабних акцій, які мають формувати морально-етичний світогляд та патріотизм її громадян.

— В чому, на Ваш погляд, полягає причина ліквідації Державного комітету України у справах релігій і створення нового урядового органу — Державного департаменту у справах релігій?

— Ліквідація Державного комітету України у справах релігій і створення на його базі Державного департаменту у справах релігій є наочним свідченням тієї уваги, яку керівництво країни приділяє питанням подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин. Адже саме інтересами такої гармонізації і були продиктовані, в першу чергу, ті зміни, що відбулися.

Не викликає сумнівів, що Україна сьогодні переживає процеси трансформації та оновлення в усіх сферах життя. Не є винятком й сфера державно-церковних відносин, які теж потребують своєї певної корекції. Природно, що позитивні зрушення у державній політиці щодо релігії та церкви вимагають і певних коректив у діяльності відповідних державних органів. Тому зміни, що відбулися, є цілком зрозумілими в цьому контексті. Створення Державного департаменту у справах релігій є наслідком послідовного прагнення вищого політичного керівництва держави і особисто Президента України В.А.Ющенка проводити максимально прозору, відкриту і публічну політику щодо церков і релігійних організацій, запобігти будь-яким проявам втручання з боку влади у діяльність релігійних організацій.

Ми свідомі того, що процес відродження церкви, налагодження цивілізованого і демократичного механізму державно-конфесійних відносин відбувається не просто. В минулому були і помилки, і прорахунки. А отже є нагальна необхідність як їхнього виправлення, так і недопущення у майбутньому. Разом з тим ми відзначаємо і те позитивне, що було зроблено колишнім Комітетом у справах релігій, зокрема щодо забезпечення сприятливих умов для діяльності релігійних організацій, реалізації кожним громадянином конституційного права на свободу совісті, рівності релігійних організацій перед законом тощо. Тому ми б хотіли взяти всі позитивні аспекти досвіду діяльності Державного комітету у справах релігій і поглибити їх у своїй роботі.

З іншого боку, відповідна реорганізація є наслідком послідовної реалізації європейського вектору розвитку України, що, зокрема, вимагає і приведення структури органів державної влади у відповідність до європейських стандартів в процесі адміністративно-територіальної реформи (відомо, що в Європі не існує таких державних інституцій як Державні комітети, а є саме департаменти у складі міністерств).

При цьому, говорячи про зміни, хочу підкреслити, що курс держави на утвердження свободи совісті, рівності Церков перед законом залишається незмінним.

— Що Ви вважаєте найголовнішим у Вашій роботі?

— Найголовнішим вважаю чітке і послідовне дотримання чинного законодавства про свободу совісті та релігійні організації, сприяння Церквам і релігійним організаціям у їх різнобічній суспільно важливій діяльності на благо українського суспільства, виконання тих завдань, які визначені керівництвом країни як пріоритетні в роботі Держдепрелігій, а саме: сприяння зміцненню взаємопорозуміння між релігійними організаціями різних віросповідань; узагальнення практики застосування законодавства у сфері державно-церковних відносин, розроблення пропозицій щодо подальшого його вдосконалення; забезпечення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій; сприяння у вирішенні питань, пов’язаних з передачею релігійним організаціям колишніх культових будівель та іншого церковного майна; сприяння участі релігійних організацій України у міжнародних релігійних рухах і форумах.

Переконаний, що реалізувати поставлені перед Державним департаментом завдання можливо лише на засадах співпраці з Церквами і релігійними організаціями, що викликає необхідність подальшого поглиблення діалогу між Департаментом як урядовим органом і релігійними інституціями, зокрема використовуючи можливості Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій.

Пріоритетним вважаю сприяння з боку Департаменту суспільно важливій діяльності церков і релігійних організацій, захист їх прав і рівності перед законом.

— Як Державний департамент у справах релігій планує співпрацювати з мас-медіа?

— Беручи до уваги надзвичайну делікатність питань свободи совісті, діяльності релігійних організацій, міжконфесійних відносин, ми вважаємо за доцільне здійснити акредитацію журналістів друкованих та електронних ЗМІ, створивши пул з числа представників мас-медіа, які спеціалізуються з релігієзнавчої тематики, запрошувати їх на науково-практичні конференції та інші заходи, що проводитимуться нашим Департаментом, висвітлювати з їх допомогою як актуальні питання розвитку релігійного середовища України, так і нашу роботу. Планується, що до зазначеного пулу увійдуть представники інформаційних агентств (Укрінформ, УНІАН), газет (“Президентський вісник”, “Урядовий кур’єр”, “Голос України”, “День”, “Дзеркало тижня”, “Україна молода”), журналів (“Релігійна панорама”), Національних теле- та радіокомпаній України, теле- та радіокомпаній (“1+1”, “5 канал”, ТРК “Ера”, “НАРТ”), інтернет-видань (“Релігійно-інформаційна служба України” ) тощо.

Крім того, для підвищення фахового рівня журналістів, які займаються висвітленням питань державно-конфесійних відносин і діяльності релігійних організацій, формування у них неупередженого і толерантного підходу до різних аспектів зазначеної тематики вважаємо доцільним організацію і проведення навчальних семінарів для даної категорії працівників мас-медіа, їхню участь в обговоренні проблем висвітлення ЗМІ питань релігійного життя в Україні під час науково-практичних конференцій, круглих столів тощо.

— Дякую за розмову.

Київ, 18 листопада 2005 року