Серед різноманітних сюжетів української народної ікони доби бароко є один, що особливо вирізняється за своїм символічним змістом, — це, очевидно, й зумовило його популярність. Ідеться про композицію, відому під назвою «Недріманне око», із зображенням дитини-Христа, що спить чи лежить з розплющеними очима на хресті, оточеному знаряддями тортур.
Свого часу такі ікони (а згадану композицію сприймали в Україні саме як ікону) привернули увагу професора Харківського університету, відомого візантиніста Є. К. Редіна. Він присвятив сюжетові окрему розвідку, що досі залишається чи не єдиною спробою висвітлити цю надзвичайно цікаву тему. (Редин Е. К. Икона «Недреманное Око» // Труды Харьковского предварительного комитета по устройству XII Археологического съезда. — Харьков, 1902, т. 1. — С. 153-159, 344-347). Досліднику були відомі лише поодинокі зразки, що їх він розглянув на тлі традиційної візантійської іконографії, залучивши також літературні тексти. Пізніше, 1908 року, на виставці XIV археологічного з’їзду в Чернігові було репрезентовано вісім доти не знаних малярських творів з таким сюжетом, зібраних по сільських парафіях Чернігівщини. Нарешті, зовсім недавно низку таких композицій, переважно з Київщини та Черкащини, було представлено в тимчасовій експозиції Національного музею образотворчого мистецтва в Києві. Експозиція допомагає точніше окреслити ареал поширення цієї теми в українському малярстві XVIII-XIX ст.: схоже, що найбільшою популярністю сюжет користувався на Лівобережжі та Слобожанщині.
Історія цієї символічної композиції із зображенням малого Христа, який уві сні неначе передбачає свої майбутні страждання, що їх символізує старозавітний Мідний змій та знаряддя хресних тортур, сягає корінням у пізнє візантійське мистецтво. Про це, зокрема, нагадує гаптування на Великому сакосі митрополита Фотія, виконаному в першій половині XV ст. Загальна схема лаконічна: юнакові Христу, який дрімає на постелі, предстоїть ангел з хрестом у руках. У стінописах церков Мистри в Греції і Манасії в Сербії схему дещо ускладнено за рахунок залучення другого ангела, що тримає спис і тростину. Проте з огляду на наявність цього варіанту у виконаних 1349 року фресках сербського Леснова його слід вважати первісним, що з часом зазнав певного спрощення.
Протягом XVI-XVII ст. іконографія візантійського взірця набуває великого поширення не лише на Балканах, але й у Московській Русі. Одним з прикладів є вишукане дерев’яне різьблення диптиха, виконаного близько 1600 р. в придворних майстернях, з Благовіщенського собору у Сольвичегодську. Тривожний сон Христа-Емануїла серед райських рослин та птахів оберігають Богородиця з розгорнутим сувоєм у руках і ангел з Голгофським хрестом. Про популярність композиції на Балканах, зокрема, свідчить те, що в першій половині XVIII ст. в Сербії цей сюжет включали до обов’язкової іконографії іконостасу.
Варто нагадати, що тема «Недріманного ока» натхнена текстом псалма, в якому йдеться про непорушність Бога (120:3-4). Українські ж маляри XVIII ст. розуміли цей образ дещо інакше, більш широко й подекуди фольклоризовано.
Вже згадана розвідка Є. К. Редіна пов’язана з дослідженням невеличкої ікони, подарованої свого часу Музею старожитностей Харківського університету. Христос зображений на ній з розплющеними очима, обабіч нього — знаряддя страстей. Подібну композицію мав у своїй колекції львів’янин П. М. Жолтовський. Вона вирізняється ретельно змальованим тлом, у якому примхливо поєднано архітектурні мотиви, символічні деталі й цілком реалістичні подробиці на зразок корзини з квітами чи сплетеного з квітів вінка. Картина позначена впливом європейської гравюри; що ж до іконографічної схеми, то вона запозичена з народної ікони. Є. К. Редін намагався було використати для пояснення композиції «Сказание о иконе недреманном оце Господни, чесо пишут тако» за рукописом XVII ст., але змушений був визнати, що «Сказание» не розкриває суті картини, і зрештою звернувся до розвідки О. С. Уварова, де йдеться про лева як символ Христа (Уваров А. С. Недреманное око Спасово (отрывок из русской символики) // Древности. Труды Московского археологического общества. — М., 1865-1867. — Т. 1. — С. 125-134). Одначе і тут висновки побудовані на аналізі візантійської схеми, яку в Україні у XVIII ст. було радикально переосмислено — майже до цілковитої зміни самого образотворчого мотиву.
Матеріал, що свого часу експонувався на виставці у Чернігові, на превеликий жаль, втрачено, і тому варто перерахувати бодай описи не існуючих нині ікон:
1. Немовля-Христос із заплющеними очима на хресті, навколо знаряддя страстей. На дошці. XVIII ст. p церкви с. Сохачі Кролевецького повіту.
2. Зображення дитини-Христа з Богородицею і Саваофом. На дошці. Кінець XVIII ст. З друкарні губернського правління.
3. Дитина-Христос у багряниці, з розплющеними очима, на хресті. Полотно. XVIII ст. З Троїцької церкви с. Пакулі Чернігівського повіту. Внизу розташований трьома рядками такий текст: «Что ти Христос зде уснул, я сему виною. К сему я понудил тебя, моею злобою. Дасад же, о Христе, тебе спящу, мне бдети. И в тебе по вся часу и с тобою жити. Кто тебе, Христе, послал ложе, крест сей лютый? Твой грех, да и зде ты мне не даеши уснути. Не дремлю, да являю то крест мой, бремя Благо. Даждь же и мне, сей крест твой, и храни от злаго. Странная дивная перина. На которой спит сий Бог дитина. Что говорят спить, как на кресте спати? Здетски бо си за нас учится страдати: 170 г.».
4. Дитина спить, поруч знаряддя страстей, удалині Голгофа; вгорі на хмарах Саваоф і Святий Дух. Полотно. Початок XIX ст. З Чернігівського кафедрального собору. Внизу напис: «Аз на сие родихсъ и на си... Иоанна, гл. 22: ст. 37».
5. Дитина-Христос лежить на широкому чотирикутному хресті, на багряниці; очі заплющені, ліва рука на грудях, правиця підведена до плеча; одягнений у довгу прозору білу дитячу сорочку з червоними зав’язками; навколо знаряддя страстей. Вгорі золотий келих і благословляючий Саваоф з трьома серафимами. Віддалік Голгофа з хрестами. Полотно. XVIII ст. З Воскресенської церкви с. Княжичі Глухівського повіту.
6. Велике полотно із зображенням дитини, що спочиває на хресті; навколо знаряддя страстей. XVIII ст. З церкви с. Шестовиці Чернігівського повіту.
7. Дитина-Христос лежить на хресті, а над ним схилилася Діва Марія. Вгорі Саваоф, від якого виходить Дух Святий. Навколо знаряддя страстей. Полотно. XVIII ст. По контуру німба Христа напис: «Се есть покой мой», а вище: «Аз на сие родися и на сие...». З Георгіївської церкви с. Вишеньки Остерського повіту.
8. Дитина-Христос з розплющеними очима, в дитячій сорочці, на хресті. Вгорі Саваоф зі Святим Духом та ангели. Полотно. XVIII ст. З Троїцької церкви м. Любеча Городнянського повіту. Понад Христом напис: «Сего ради снидох с небесе, да сотворю волю пославшего мя Отца».
Наведені приклади цікаві насамперед тим, що вказують на існування в межах лише одного регіону Лівобережжя кількох варіантів цієї іконографічної схеми. До її пояснення, як бачимо, залучали різні тексти — від євангельських до сучасних малярам віршів. З огляду на характер згаданих вище творів, здавалося б, саму тему «Недріманне око» слід вважати передусім типовою для українського народного малярства XVIII ст. Одначе знайдений у Челябинську твір спонукає дещо скоригувати такий висновок, навіть і в тому разі, якщо челябинська ікона є цілковитим винятком.
Згадану ікону, мальовану на дошці, придбано Челябинською обласною картинною галереєю від приватної особи. Ікона зображає напівоголену дитину-Христа, що спить; голова його спирається на покладену поверх хреста червону гаптовану подушку. Христос лежить на боці обличчям до глядача, склавши руки. Вкриті тканиною ноги зігнуті в колінах. Попереду на постелі змія, молоток, кусачки, цвяхи, драбина, гральні кості, спис з насадженою губкою, розпростертий хітон; до колони у правій частині композиції приставлено списа. Живопис у стилі бароко з помірно розкішними формами. Оливково-брунатний м’який колорит з ефектними спалахами яскравих тонів. Німб має вигляд снопів тонких, золотих променів. Понад головою, крім звичайних монограм, пояснювальний напис: «Спаситель мира». А в нижній частині ікони розміщено великий бароковий картуш з таким текстом, розташованим у два рядки: «Аще тело Восхотел На падение и на Востании. Повсегда бдыт, как Бог Израили се о Боге». Високий фаховий рівень живопису дає змогу зробити припущення про елітарне походження твору. На користь того свідчать і рештки муарової сорочки, яка вкривала колись бічні та зворотну частини іконної дошки.
За всіма формальними ознаками, челябинська ікона походить з Гетьманщини, де могла бути виконана десь близько 1770 р. На Південному Уралі вона, очевидно, опинилася як родинна реліквія когось із засланців, котрих ніколи не бракувало в тих місцях. На щастя, ікона не загубилася, а потрапила до музейної збірки: без цього твору загальне уявлення про розвиток зазначеної іконографічної теми в українському малярстві XVIII ст. було б надто неповним.
Які саме джерела послужили безпосередньою основою для створення композиції, поки що залишається невідомим. Не виключено, що українська варіація іконографічної теми формувалася під певним впливом композиції ренесансних дитячих надгробків. Прикладом того є мармуровий рельєф Касі Пилецької в парафіяльному костьолі у Пилиці (Польща), виконаний близько 1559 p., ймовірно, в майстерні італійця Джованні Марія Падовано. На ньому бачимо напівоголену дитину, що тримає у правиці вінок, а ліктем лівої руки спирається на череп. Проте символічне значення останнього атрибута дещо знижується внаслідок залучення до композиції родинного герба. Подібність до сюжету «Недріманне око» радше тематична і формальна, бо зміст тут цілком інший.
Українська іконографічна тема «Недріманне око», безперечно, являє собою типово барокову композицію. Питання її генези, розвитку й занепаду, спрощення, властивого творчості народних малярів, можна остаточно з’ясувати лише залучивши найширший матеріал, який донині залишається маловивченим. Тим часом ця сторінка належить до найяскравіших в образотворчому мистецтві України другої половини XVIII ст.
Людина і світ. — 1995. — № 11-12 — С. 34-36