"Слово уніат від самого початку не було образливим ні для кого, і я не бачу причин, щоб це слово сприймалося як образливе сьогодні"

Інтерв’ю з архимандритом Кирилом ГОВОРУНОМ, керівником Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви

Як РІСУ вже повідомляла, 14-18 вересня в Києво-Печерській Лаврі відбувалася IV зустріч міжнародної робочої групи з написання історії Берестейської унії 1596 року. До складу групи входять православні, католицькі і греко-католицькі дослідники. Проект розпочав міжнародний Фонд «Pro Oriente» з Австрії у 2002 року. Тоді ж було ініційоване створення надконфесійної робочої групи, яка б складалася з богословів та істориків.

Позицію УПЦ (МП) у засіданнях робочої групи, що узгоджувала спірні питання історії Берестейської унії, представляв архимандрит Кирил ГОВОРУН, який погодився відповісти на кілька запитань для РІСУ.

— Чи гострими були суперечки на засіданнях робочої групи з підготовки узгодженої редакції Берестейської унії?

— Я б сказав так: йшлося про узгодження інтерпретацій подій, які є загальновідомі. Над цим і працювала робоча група. З цього приводу й точилися суперечки. Хоча, як на мене, не стільки суперечки, скільки академічна дискусія, тому що були представлені історики від Української Греко-Католицької Церкви, зокрема пан Олег Турій, історики від Православної Церкви, історики від Римо-Католицької Церкви. Безумовно у кожної сторони своя власна конфесійно забарвлена інтерпретація тих подій. Я наприклад, бачив деякі розбіжності в тлумаченні тих подій між представниками католицької та греко-католицької сторін.

Щодо змісту самих розбіжностей в інтерпретації подій можу сказати, що йшлося про різницю в інтерпретації мотивації влади Речі Посполитої того часу, які чинники змушували політичних діячів того часу – це і король, це і магнати і шляхта, і польська і українська – діяти тим чи іншим шляхом. І щодо мотивації православного єпископату, який прийняв унію. Тобто це, мабуть, головне питання, довкола якого точилися жваві дискусії: питання інтерпретації мотивації тих сторін, які взяли участь у створенні унії.
Не знаю, чи задовольняє така відповідь на це питання?

— Цілком. Хоча б тому, що ви підтвердили сказане Олегом Турієм, що після львівської зустрічі атмосфера конфліктною вже не була. Як ви оцінюєте сам проект «Про орієнте»: чи вдало підібраний формат цих міжконфесійних зустрічей? Я кажу про міжконфесійні зустрічі, бо у багатьох ЗМІ з`явилося тлумачення, що це була нібито надконфесійна група.

Ці засоби масової інформації мають рацію, тому що певної надконфесійності надавав академічний характер дискусії. Тобто це була дискусія не між представниками церков, а між представниками академічних шкіл. І, звичайно, була певна конфесійна забарвленість, яку демонстрували вчені. Але вони залишалися вченими. Це була суто академічна дискусія, тому було б коректніше називати цю зустріч надконфесійною. І мені здається, що саме такий формат академічної дискусії є, мабуть, найкращим для вирішення складних питань.

— Фонд «Про Орієнте» – благодійний?

— Так. Він виконує надзвичайно важливу функцію, створюючи простір для діалогу між різними традиційними християнськими церквами, Зокрема, католицькою, греко-католицькою, православною та орієнтальними Церквами. Діяльність цього фонду розповсюджується і на Європу, на Близький Схід. Зокрема існують дуже цікаві програми вивчення традицій східного, орієнтального християнства – дохалкідонського. Фонд існує на пожертви і, власне вже багато років, виконує саме цю місію.

Фонд добре відомий і в православному світі. Православні церкви високо оцінюють внесок цього фонду у розвиток контактів між церквами.

Фонд не є підпорядкований ні Ватикану, ні Константинополю. Це незалежний фонд. Він виник після відомої зустрічі у Балтиморі членів змішаної богословської комісії православно-католицького діалогу, як не помиляюсь у 2000-му році. Йдеться про офіційний діалог між вдома традиціями, який ведуть усі православні церкви на чолі з Патріархатом і Католицька Церква.

— Очевидно, фонд довів доцільність свого існування і ефективність його діяльності тим, що допоміг продовжити міжцерковний діалог, що був ускладнений. Зокрема після засідання змішаної богословської комісії у Балтиморі…

— Відмінність у роботі змішаних богословських комісій і робочої групи, про яку ми говоримо, в тому, що робота змішаної богословської комісії є церковним діалогом. У Балтиморі справді була одна з критичних зустрічей, після якої досить довго цей діалог не поновлювався. І лише 2006-го року він відновився: відбулася зустріч спочатку у Белграді, потім – у Равені.

— Де саме буде видано узгоджений текст історії Берестейської унії.

— Німецькою мовою, очевидно в Австрії. Наразі навряд чи можна сказати певно. Де вийде російською, також можна поки що лише припускати. Також можливо, що згодом вийде і українською. Зараз у мене є примірник книги доповідей учасників львівської зустрічі. Його видав інститут історії Церкви Українського католицького університету у Львові.

— Ви як учасник робочої групи готуєте підручник з історії Берестейської унії?

— Це можливо. Робота ще не завершена. Підготовлено перші дві глави. Ми поки не можемо говорити про остаточний варіант тексту, тому що і цього разу під час київської зустрічі висловлювалися різні оцінки цих подій. Є зближення інтерпретацій, але остаточного співпадіння позицій поки що немає. Якщо вдасться врахувати всі висловлені зауваження, то цей текст справді може стати певною основою в оцінках подій, для розв`язання поточних проблем, питань співіснування і діалогу.

— Представники Київського Патріархату і УАПЦ не зверталися до Вас з пропозиціями залучити їх до роботи?

— Не пропонували.

— Чи буде проведено наукова конференція для ширшого кола істориків і зацікавлених осіб за результатами засідання робочої групи в Лаврі?

— Таких планів немає.

— Чи можна зараз стверджувати, що в устах кліриків православної Церкви слово уніат не є образливим?

— Треба сказати, що слово «уніат» спочатку не мало негативних коннотацій і, наскільки мені відомо, вживалося самими греко-католиками. Тому, чому зараз це слово повинно сприйматись як образливе?

Розмовляв Іван Рибалко, спеціально для РІСУ

Київ, вересень 2008