Інтерв’ю з о. Іваном ДАЦЬКОМ, президентом Інституту екуменічних студій Українського Католицького Університету.
Кор.: Сьогодні відбувається освячення Богословського центру УГКЦ у Львові. Тут буде розміщена Семінарія Святого Духа і Богословсько-філософський факультет Українського Католицького Університету. Ви були причетні до створення Українського Католицького Університету у Римі. Які спогади викликає у Вас ця акція?
— Отець Іван Дацько: Це посвячення Духовної семінарії Святого Духа і філософсько-богословського факультету Українського Католицького Університету пригадує мені 1969 рік, кінець вересня – початок жовтня того року, коли покійний Патріарх Йосиф посвячував храм святої Софії і будинок Українського Католицького Університету і на цю урочистість прибув сам Папа Павло VI. Папа, цитуючи Святе Письмо, тоді сказав: „Премудрість созда собі дом”. Отож, премудрість збудувала собі дім, і цей будинок повинен гуртувати кругом себе всіх українців в Україні і поза її межами. Духовність українська й українська наука мусять іти в ногу, бо виховання майбутнього покоління має бути і глибокохристиянським, і високоякісним, і науковим. Ми розпочинаємо конференцію „Кайрос нового покоління”. Тоді так само, я пригадую, Патріарх Йосиф скликав нараду Українського богословського наукового товариства і поступово молодше покоління перебирало над тим керівництво, провід над новою українською богословською генерацією. І те саме тепер відбувається тут, на рідній землі. Все було знищено, але завжди добро перемагає зло.
Друга думка, яка в мене є, – це постать о. Веренфіда Ванстратена. Він був найбільшим добродієм Української Церкви від початку заснування організації „Церква в потребі” у 1947 р. Він приїхав сюди у 1991 році разом з Патріархом Мирославом Іваном, і він бачив усі потреби. Тоді він сказав: „Тут я хочу здвигнути Духовну семінарію” — і власне, ту обітницю виконала організація „Церква в потребі”. Вона дала на цей проект понад 4 млн. євро, щоб саме звести цю твердиню української духовності, і треба тільки надіятися, що вона сповнить своє завдання.
— Своє бачення богословського центру, Богословської Академії мав Патріарх Сліпий, і зараз вже понад десять років існує Богословська Академія, Католицький Університет. Чи є щось таке, що бракує їм, чого Патріарх Йосиф дуже ще хотів би?
— Я думаю, що цей осередок буде закінчений вже за рік, і поважна частина існуючих структур УКУ перенесуть сюди. Думаю, ми вже в основному виконуємо ті функції, які Патріарх Йосиф хотів: богословсько-філософський факультет, бібліотека, різні інститути, отже тепер тільки треба це все поглиблювати і розумно рости, відповідно до наших сил. Друге завдання – зберегти якість, не лакомитися на кількість, не гнатися за тим, щоб мати багато студентів. Мати, можливо, менше, але добрих студентів, а головне, щоб ґрунтовні знання передавати молодшому поколінню. І щоб в адміністрації була прозорість і чесність.
Я пригадую, покійний Патріарх Йосиф завжди це підкреслював і цього потребує Україна. Коли він був в тюрмі, то бувший „упівець” йому сказав: „Я нічого нечесного в своєму житті не зробив”. Щоб кожен викладач і кожен студент УКУ міг це бачити, міг дати належну оцінку цьому. Це є важливим, це є та справжня елітарність: не в значенні якогось снобізму, що, мовляв, ми чимось кращі, але що виростає молода українська християнська інтелігенція: чи то люди духовного стану, чи мирянського стану, які переберуть керівництво в чесному і прозорому українському суспільстві. Отже, в основному, я думаю, що УКУ вірно ступає шляхами своїх засновників – Митрополита Андрея і Патріарха Йосифа.
— Богословський факультет мав вже не перший випуск. Наскільки ці випускники є якісними, наскільки вони є востребувані в Церкві сьогодні? Чи Церква розуміє, що вони потрібні їй?
— Думаю, що кожному розумному єпископу будуть потрібні високоякісні спеціалісти в різних ділянках, скажімо догматики чи морального богослов’я, канонічного права чи катехитики. Треба чітко відмежовувати те, що є стисло академічне, наукове від адміністративного, церковно-політичного в значенні структури і т.п. Для кожного єпископа УКУ і семінарії повинні бути як зіниця ока. Якщо ми хочемо мати якісну, професійну адміністрацію – мусимо мати професійних людей. І на місці кожного владики, я б не мав найменшого сумніву підбирати кадри саме серед кваліфікованих студентів, які студіюють, чи випускників УКУ, яких ми направляємо на навчання на Захід. Є також цілий ряд студентів, які тут в УКУ отримують працю.
Я хочу вірити, що в українській державі, починаючи від помаранчевих днів, вже наші випускники працюватимуть у державних структурах в Києві, на Львівщині, в інших регіонах України. Повторюю, що кожен розумний владика повинен це бачити, я вірю, що ми маємо розумних керівників, які бачать ту потребу, як і митрополит Андрей, і Патріарх Йосиф, і теперішній Патріах Любомир.
— Зараз реалії трохи змінюються, особливо в час післяреволюційних подій в Україні. Кого ще було б варто готувати в університеті, чи на які вимоги суспільства мав би ще відповідати УКУ, і не лише суспільства, а й Церкви зокрема?
— Суспільна праця є дуже важливою. Ми тут вже дещо робимо, але Церква все ще замало присутня в суспільній праці, скажімо, праця не тільки з людьми, залежними від алкоголю чи наркотиків, але з особами похилого віку, з тими, у кого депресія, з безробітними. Другою ділянкою є харитативна праця, в якій ми повинні бути присутні. Не слід залишати поза увагою сиротинці, школи, будинки для пристарілих. Таку роботу можна провадити також в екуменічному вимірі. Думаю, що спільно можна діяти разом з православними, римо-католиками чи іншими братами. На мій погляд, в тій суспільній праці можуть працювати випускники УКУ й миряни. Нам треба виховати здорових християнських політиків, які би відстоювали християнські позиції і перед нашим парламентом, і в уряді, і в нашій державі.
— Чи бачите ви якусь потребу в нових напрямках, потрібних суспільству?
— Сьогодні ціле західне суспільство переповнене технологією комп’ютеризації, і Україна в ділянках гуманістичних і класичних наук зубожіла не через брак своїх знань, а через історичні обставини. Тепер УКУ вже протидіє тій прогалині, але Україні буде потрібно багато фахівців в гуманітарній сфері, історичній, географічній, а також у ділянках класичних мов: греки, латини, візантинології.
Важливим є те, щоб наше суспільство не виховувалося тільки на тих комсумційних засадах — щоб мати великий заробіток. Очевидно, це є великою спонукою чи спокусою до праці, але важливіше те, щоб виховувати людей у певних вартостях моральних, наукових, етичних, чи політичних, щоб ми виробили певні поняття етики політики, етики бізнесу. Що бути бізнесменом – не означало бути нечесним, що можна бути і чесним бізнесменом. Отже треба поглиблювати моральну теологію й інші. І рівночасно творити справну адміністрацію.
Я сподіваюся, що наші випускники увійдуть в державні структури. Держава повинна співпрацювати з такими науковими інституціями, тому що УКУ якийсь час може жити із різних приватних спонсорів, але потім мусять прийти пільги держави, пільги Церкви, як то буває у світі, доки наше суспільство збагатиться певними спонсорами чи бізнесменами, чи банкірами, які зможуть підтримувати. Отже, та спільна праця є дуже важливою.
— Чи в УКУ зараз готують спеціалістів для державної служби? Чи те, що вчать, є достатнім, чи існує ще щось, що потрібно викладати?
— Я не думаю, що то є все. Нашим завданням не є виховувати майбутніх дипломатів, чи майбутніх політиків, але ми можемо поширити інститути чи факультет права не лише в ділянці канонічного права, але також і цивільного права, обох прав: церковного і державного. Також міжнародні відносини, тобто налагодити певні зв’язки з різними університетами чи інститутами міжнародних відносин. Сам факт, що наш університет має добрі відносини з Києво-Могилянською академією надихає певні надії, що в тій ділянці буде йти праця. Отже, я думаю, що наш університет може і повинен це робити, але це треба робити в узгодженні з державними структурами. Дуже важливо, щоб ми отримали повноцінне визнання з боку держави, щоб богослов’я було визнане, а потім координувати чи розподіляти функції між державними університетами, католицькими чи християнськими.
— Зараз є досить популярною серед релігієзнавців, журналістів думка, що Україні бракує саме релігійних журналістів, тобто тих, які би вміли писати на релігійну, на культурно-релігійну тематику. Чи не вважаєте Ви, що УКУ міг би готувати таких спеціалістів?
— Я маю певний досвід у цьому, тому що, коли в 80-х роках я був у Римі, в Брюсселі була така школа християнських журналістів і саме організація „Церква в потребі” сильно в тій ділянці працювала. Я не знаю, чи є такі інститути, що займаються виключно християнськими журналістами, але такий факультет чи відділ журналістики був би дуже потрібний, де б студентів виховували на християнських засадах. Друге є – церковні журналісти. В Італії є дуже знаний відділ ватиканології, тобто знавців ватиканської держави чи ватиканського устрою. В нас може ще бракує таких людей. То ми можемо навіть на історичному факультеті доповнити такі предмети. Необхідні добрі знавці Церкви: журналісти-богослови, журналісти-церквознавці, які знають церковну історію. Цю проблему міг би вирішити УКУ.
Розмовляв Тарас Антошевський,
Львів, 27 серпня 2005 року
Світлина УКУ