Ми зараз говоримо про о. Димитрія, а не його прихильників. Як священник, він прекрасна людина. Він провадить широку й плідну місіонерську діяльність. Тому, як архієрей, я дуже задоволений його пастирською – наголошую, пастирською – активністю. Що стосується його політичних поглядів (якщо можна назвати їх політичними), то я кажу відверто: не всі особисті політичні погляди о. Димитрія поділяє єпархія.
Релігія в Україні: Ваше призначення на Мукачівську кафедру було доволі блискавичним. Адже до того керувати нею було призначено архієпископа Хустського Марка. Проте вже 27 грудня 2007 року Священний синод УПЦ ухвалив рішення призначити на цю кафедру Вас, який тоді був архімандритом у Свято-Миколаївському жіночому монастирі м. Мукачеве. Побутувала версія, що про призначення Вас на цю посаду поклопотався один впливовий чоловік із близького оточення тодішнього президента Віктора Ющенка. Чи був цей кар’єрний стрибок для Вас передбачуваним?
Архієпископ Феодор: По-перше, маю сказати, що ніякі сторонні впливи не можуть визначати кадрові ротації серед архієреїв УПЦ. Рішення про призначення, переведення або зняття єпископів належить до прерогативи лише предстоятеля УПЦ та її Священного синоду. Чим керувалися? Духом Святим. Бо Господь завжди краще знає, кого й куди поставити. У грудні 2007 року колишнього єпископа Ужгородського Агапіта (Бевцик) переведено до Сєверодонецька, тимчасовим керуючим став архієп. Хустський Марк. І 21 грудня було прийнято рішення руко положити мене в єпископи, призначити на Мукачівську кафедру. І будь-які сторонні впливи тут неможливі. Блаженніший мене давно знає і він хотів, щоб цю кафедру очолив хтось із місцевих. А я 20 років прослужив на Закарпатті, я добре знаю звичаї народу, обстановку, що складається в єпархії
РвУ: Але ж вл. Марк також уродженець Закарпатття?
А.Ф. Так. Владика Марк – прекрасна, добра людина. Відомий архієрей. А тоді обстановка в Хусті була напружена, вже зараз завдяки мудрості архієп. Марка все гаразд, тиша й благодать.
РвУ: Коли Ви одержали призначення на Мукачівську кафедру, які проблеми єпархії Вами розглядалися як нагальні?
А. Ф. Я знав усю обстановку, яка в 90-ті роки минулого століття була настільки напруженою, що доходило в буквальному значенні до фізичних зіткнень між вірянами різних конфесій. Деколи в дуже грубій формі. Коли попередні архієреї, насамперед архієп. Євфимій, який був дуже мудрою та смиренною людиною, змогли трохи залагодити ситуацію.
РвУ: Якими методами?
А.Ф. Шляхом домовленостей. Там, де більшість – православні, храм мав залишатися власністю православної громади, якщо ж більшість населення становили греко-католики, то будівля храму мала бути передана їм, тоді як православні мали будувати для себе новий храм. Тільки так можна було вирішити. Оскільки практика почергового служіння не є ефективною. Не дали мирного результату. Нараз в єпархії є кілька храмів із почерговим богослужінням, але це не панацея.
РвУ: Як Ви вирішували ці питання на рівні очільників конфесій, наприклад, із вл. Міланом Шашиком?
А.Ф. Коли відбувалися збори духовенства у голови Закарпатської ОДА, я завжди говорив, що питання співіснування громад треба вирішувати шляхом побудови нових храмів. Бо в мене є досвід, адже я 20 років прожив тут і міг спостерігати, як розвиваються події. Головне – зберегти стабільність, що є в краї.
Я завжди наголошую, що часи середньовічних хрестових походів залишилися в далекому минулому, тепер слід не воювати, а нести злагоду, кожній конфесії розбудовувати власні храми й монастирі.
РвУ: У Мукачевській єпархії споруджуються нові монастирі?
А.Ф. Зараз ведеться будівництво двох. Жіночого у селі Зарічово Перечинського району, і чоловічого – у селі Кострино Великоберезнянського району. також у Перечинському районі у с. Ворочово будується монастир, намісником якого є архімандрит зі США Григорій (на це є благословення предстоятеля УПЦ; додам, що раніше весь цей монастир, розміщений у штаті Північна Кароліна, всі його насельники з греко-католицької віри в православ’я. Це сталося в 2005 році).
Саме гармонійне співіснування конфесій тут на Закарпатті дає кожній із них можливість забезпечувати потреби вірних та працювати на благо Церкви.
Цьому сприяє й те, що в нас на Закарпатті немає політичного тиску на Церкву, держава не втручається у наші справи. Я сам аполітична людина, і перший указ, який я видав на посаді правлячого архієрея стосувався заборони священнослужителів балотуватися в будь-які органи влади. На прийдешніх виборах ніхто із кліриків не балотуватиметься в місцеві органи влади. Оскільки основна місія священника – служити в церковному вівтарі і предстояти перед Господом за ввірену паству.
РвУ: І на минулих резидентських виборах клірики Вашої єпархії не агітували за жодного з кандидатів? Бо такі приклади були в інших єпархіях УПЦ, коли закликали голосувати за «обранця Цариці Небесної»…
А.Ф. У нас такого не було, і, сподіваюся, не буде й надалі. Адже зараз немає в цьому потреби. Люди й самі цілком обізнані і прекрасно розуміють, як і за кого їм голосувати.
РвУ: Чи збережено в Закарпатті міжконфесійний паритет, чи якась конфесія є домінантною?
А.Ф. Наведу статистичні дані: в області, у двох єпархіях УПЦ, 650 парафій, 37 монастирів (до речі, 95% їх насельників – місцеві уродженці),тоді як УГКЦ має 150 храмів і ще каплички. Що ж до монастирів,то у Великому Березному в обителі більше 10 братій, а в інших обителях – зовсім мало.
А.Ф. Чи є навчальні заклади УГКЦ на Закарпатті?
А.Ф. Так, в Ужгороді є богословська академія на честь муч. Теодора Ромжі.
РвУ: В Ужгороді є ще одна богословська академія, але православна, на честь святих Кирила та Мефодія, очолювана архім. Віктором (Бедь). Чому так склалося, що цей навчальний заклад очолює не правлячий архієрей?
А.Ф. Основоположником і засновником її був предстоятель УПЦ митрополит Володимир. Заклад було створено з благословення Блаженнішого, і він дотепер перебуває під патронатом останнього. Це – нормальне явище. Адже і ректор КДАіС високопреосвященніший архієпископ Бориспільський Антоній (Паканич) живе під покровом, молитовним захистом і духовним окормленням Блаженнішого. Так само і в Ужгороді. Академія, і її ректор архім. Віктор живе під омофором Блаженнішого митрополита Володимира.
РвУ: Тобто, на Вашу думку, обидва ректора однаково близькі предстоятелю УПЦ?
А.Ф. Блаженніший як батько. Він хоче, щоб усюди був мир, щоб всі жили в злагоді, він до всіх ставиться по-батьківськи. Тому, гадаю, до всіх духовних шкіл митрополит Володимир ставиться з найглибшою та незмінною батьківською любов’ю.
РвУ: Чи сприяєте Ви працевлаштуванню випускників УУБА?
А.Ф. Звичайно. Багатьох із них я особисто рукополагав у священний сан і вони успішно звершують пастирське служіння на парафіях УПЦ.
РвУ. Як відомо, в єпархії немає вільних парафій. Чи пов’язано це з тим, що тут існує традиція передавати приходи у спадок від батька сину зятю тощо?
А.Ф. Немає такого. Проте, якщо, наприклад, юнак навчається в семінарії і служитиме разом із батьком, прекрасно. Але передачі як такої не відбувається. Наприклад, якщо батько помирає, то син не обов’язково стане потому настоятелем. Адже це не сімейні храми, які є власністю родини, династії чи якогось клану. Проте в Ужгороді є два храми, де служать син і батько разом. Наприклад, духівник УУБА прот. Іоанн Маланич.
РвУ: До речі, Вас не запрошували викладати якісь предмети в УУБА?
А.Ф. Запрошували, і неодноразово. Але в силу зайнятості я не можу ще й викладати. Проте час від часу виступаю там із лекціями на вільну тему. І студенти ставлять завжди дуже багато питань.
РвУ: Донедавна серед викладачів УУБА був і клірик очолюваної Вами єпархії протоієрей Олександр Гук. Як Ви можете прокоментувати ситуацію, що склалася навколо нього?
А.Ф. Він зараз несе тимчасово послух в Ужгороді. Служить у соборі і декількох храмах (прот. Димитрій Сидор, Олександр Юрина). Поки що він не має власної парафії. У нього дуже хворіють старі батьки, тому він мусить їх доглядати. Проте він несе свій послух: пише наукові статті, займається видавничою діяльністю.
РвУ: А Ви тримали в руках той требник, про який ішлося на прес-конференції?
А.Ф. У мене є той требник. І він абсолютно нормальний і відповідає всім нормам і правилам. Тому я буду ґрунтовно розбиратися в цій ситуації. Ця прес-конференція проходила без мого відома і без благословення правлячого архієрея. Тому треба вжити адміністративних заходів. Наразі один із її учасників прот. Петро Івашко перебуває на лікуванні за кордоном, а коли він повернеться, ми будемо розбиратися. Не мали права священники без відома архієрея проводити публічні заходи чи дозволяти собі несанкціоновані висловлювання.
РвУ: Тим більше, й так не бракує висловлювань і повідомлень про якісь непорозуміння та негаразди між окремим монастирями, настоятелями, кліриками тощо тут на Закарпатті.
А.Ф. Під маркою священнослужителів, або академії, або монастиря, чи храму, собору часто виступають люди, які не мають ніякого відношення до УПЦ. Нещодавно був такий випадок і в Мукачівському монастирі. Я розпорядився негайно їх звідти видалити. Вони поширювали листівки нецерковного, неправославного змісту. Тому ми інформуємо людей, якій саме друкованій продукції можна довіряти. Тій, що роздається в храмі. Наприклад, я, коли був, у Почаєві, бачив, як роздають поблизу лаври листівки. Заради цікавості взяв подивитися – вони є абсолютно антихристиянського змісту! Але люди добре знають про таких вовків в овечій шкурі.
Жоден архієрей, ні одна людина не зможе нікому закрити вуста. Якщо це робиться священнослужителями, архієрей має на те повноту влади. Якщо треба, можна застосовувати канонічні прещенія щодо таких людей. Якщо це сторонні відносно Церкви особи, то засобів впливу на них ми не маємо. Ми ж не можемо банально затулити їм рот і не дозволити виносити «сміття з хати». Тим більше, що ці люди і не перебувають у хаті, тобто в лоні Церкви.
РвУ: Але ж у тому випадку, про який ми говоримо, йшлося про насельників монастиря…
А.Ф. Ні, ці люди не мають ніякого відношення до монастиря. Ця публікація була недоброю витівкою і грубим піаром. А люди церковні прекрасно розуміють, хто стоїть за лаштунками подібних інцидентів.
РвУ: А хто стоїть за лаштунками висловлювань та діяльності одного з найбільш відомих кліриків Мукачівської єпархії – прот. Димитрія Сидора з його концепцією політичного русинства?
А. Ф. Якщо мені буде наведено безпосередні й переконливі докази його протиправної діяльності, чи то висловлювань, нелояльних відносно державного устрою України, звісно, як правлячий архієрей я вживатиму відносно нього заходів. Поки це обмежується лише публікаціями в ЗМІ без документальних підтверджень, ми не можемо заборонити людини висловлювати та пропагувати власні переконання й уподобання.
РвУ: Але ж ці погляди розділяють і люди, які мають значну політичну вагу на Закарпатті…
А.Ф. Ми зараз говоримо про о. Димитрія, а не його прихильників. Як священник, він прекрасна людина. Він провадить широку й плідну місіонерську діяльність. Тому, як архієрей, я дуже задоволений його пастирською – наголошую, пастирською – активністю. Що стосується його політичних поглядів (якщо можна назвати їх політичними), то я кажу відверто: не всі особисті політичні погляди о. Димитрія поділяє єпархія.
РвУ: Чи проводили Ви з ним бесіди з тим, щоби трохи обмежити його публічну активність?
А. Ф. Неодноразово були у нас із ним бесіди. Він подавав мені і усні, і письмові рапорти. І з його уст я не чув ніяких анти державницьких висловлювань.
РвУ: Гаразд. А як Ви можете прокоментувати висловлювання іншої відомої широкому загалу персони: мається на увазі інтерв’ю протодияк. Андрія Кураєва щодо «вартості» хіротоній в УПЦ та «архієрейського» майбутнього ректора УУБА?
А. Ф. Я оцінюю ці заяви, що стосуються «продажності» хіротоній, вкрай негативно. Мені дуже дивно, що така освічена людина, як о. Андрій, допускає та оприлюднює настільки брудні помисли відносного найсвятішого в Церкві – хіротоній.
Що ж стосується другої частини Вашого питання, скажу так. У нас в єпархії майже двадцять архімандритів, але це зовсім не означає, що всі вони будуть архієреями в Закарпатті.
Якщо говорити про архімандритів, хочу поділитися втішною для єпархії звісткою. Ми вчора, 9 липня, відправили літію в печерах, де проживали колись засновники Мукачівського монастиря (тепер жіночого, а раніше він був чоловічим). Можливо, це одна з перших молитов за 650 років. Тому що у 1360 році монахи залишили печери і перейшли жити на місце теперішнього монастиря, коли православний руський князь Федір Корятович побудував там перший храм і перший келійний корпус.
РвУ: А чому монастир перекласифіковано в жіночий?
А. Ф. Це сталося в 1947 році. Але щоб зрозуміти передумови такого рішення, слід зазирнути в історію. У рік підписання Ужгородської унії – 1646 – православний єпископ Йоанникій Заїкан з братією був вигнаний з обителі і княгиня Софія Баторій передала монастир уніатам. Монахам чину василіан. Вони перебували тут до 1946 року, коли після приєднання Закарпаття до УРСР монастир повернули православній Церкві. З благословення правлячого архієрея єпископа Нестора. Тоді чоловічі монастирі були закриті всі без винятку. А їх було 14. Закриті було також і жіночі монастирі, яких було набагато більше, ніж чоловічих. Черниць перевели у Мукачівський монастир, який з ласки Божої не припиняв свого існування.
РвУ: А якби радянські війська не ввійшли б у Закарпаття і воно не бо би частиною УРСР, чи зберегла б тут свої позиції УГКЦ?
А. Ф. Важко сказати. Адже вже з 30-х рр. ХХ ст. в Закарпатті існував інтенсивний рух за повернення в православ’я. тоді ще ніхто й гадки не мав про так званих радянських «визволителів». Відродження православної віри було дуже потужним і на гадку про це, зокрема, Церква прославляє преподобного Олексія Карпаторуського (Кабалюка), який був одним із ініціаторів цього руху. Коли населення краю почало більше читати й заглиблюватися у вчення про догмати віри, про канони Церкви, у них виникали питання, в чому причини появи Ужгородської унії, як можна повернутися до віри своїх предків. І дотепер живі люди, які пам’ятають, як перевозили преп.. Олексія з села в село: віз із соломою, а під нею він. Відомі випадки, що він протягом доби похрести, сповідав і причащав понад тисячу людей. Це було в Лучках. І так було в десятках і сотнях сіл. Ніхто нікого не агітував, це був рух із глибини народного єства. Тим більше, що жителі краю могли вільно перетинати кордони західні, бували в Греції, на Афоні і звідти приносили ці прагнення приналежності до православ’я. такими були, наприклад, архімандрит Матфій (Вакаров), преп. Олексій Карпаторуський, преп. Іов Угольський (Кундря), архім. Пахомій і Вікентій. Це плеяда тих старих ченців, що були хрещені в уніатстві, але потім навернулися в православ’я і стали місіонерами.
Вони йшли на Афон, щоб отримати знання про віру. Бо тут книжок православних зовсім не було. Вони приймали православ’я або на Афоні або на території Польщі, як це було у випадку преп. Олексія. Потім сюди було призначено православного єпископа, проте жити в Мукачеві йому заборонялося. І влад. Іоанникій був вигнаний із Мукачівського монастиря и жив у с. Імстичево Іршавського району в ним же заснованому монастирі. Там він і спочив. Я намагався у влад. Мілана, у його секретарів дізнатися, де є могила цього єпископа, проте достеменних відомостей немає. Священник, який служив у тому селі, розповідав, що коли там будували піонерський табір (згодом на цьому місці постав монастир), то викопали якісь кістки, але ніхто не надав цьому значення і їх просто викинули в ліс. Потім були там грюкіт стукіт, вій – аж поки не поховали кістки,як слід. Це було на початку 70-х років.
Так от, всіх цих охочих перейти в православ’я в Грецькій православній Церкві хрестили. Якщо в нас це можна назвати перехрещенням, то греки хрестили їх за повним чином таїнства. Хоча УПЦ зараз приймає греко-католиків у лоно через таїнство каяття, римо-католиків – через миропомазання, а традиційно для нашої єпархії, навернених із реформатської церкви та інших протестантських спільнот ми хрестимо повним чином.
РвУ: А якщо хтось переходить із вірян УПЦ КП?
А.Ф. Тут два варіанти. 1. Якщо вони не приймали там хрещені, тобто хрещені в УПЦ до розколу, – то через покаяння, якщо 2. вони приймали хрещення в УПЦ КП, обов’язково хрестимо. Бо їх таїнства безблагодатні.
РвУ: Але ж виросло вже покоління українців, для яких є не розкол, а українська Церква, і питання про благодатність таїнств для них просто не актуальне.
А. Ф. Однак воно актуальне для нас. Тому що організатор розколу і його послідовники – відлучені від Церкви, піддані анафемі. Тому ця Церква не може мати благодаті. Але ми сподіваємося, що цю рану на тілі православ’я, цей розкол буде зцілено. І тоді архієрейський собор буде вирішувати, як масово можна приєднати цих людей до канонічної Церкви.
РвУ: Як на Вашу думку, коли це може статися?
А.Ф. Ми молимося, щоб це відбулося якнайскоріше. Все залежить від інтенсивності діалогу, який нині триває між церквами в Україні.
РвУ: Який наразі акуратно згорнули…
А.Ф. Його буде відновлено. Ми в це віримо, бо такий діалог вкрай потрібен. Тоді буде рішення повноти церкви, якою має бути процедура об’єднання.
РвУ: Нинішнє ослаблення позицій УПЦ може вплинути на перебіг діалогу?
А.Ф. Я не згоден з тим, що позиції УПЦ ослабли. Наша Церква має автономію, широкі права, як жодна інша, тому вона дуже сильна. Тим більше, що вона базується на канонах, Святому Переданні, потужній традиції, є чітке й цілеспрямоване вчення церкви, її багаторічний досвід, завдяки чому вона переживала періоди набагато складніші за ті, що ми маємо зараз.
РвУ: І Ви можете стверджувати, що всі члени (постійні чи непостійні) Священного Синоду УПЦ керуються в своїх заявах, вчинках і діях – завжди і всюди – виключно канонами Церкви?
А. Ф. Канони – це основа основ церкви. А рішення синодів і соборів не завжди пов’язані з канонами, бо вони стосуються поточної діяльності церкви. Церква живий організм, який не може керуватися лише буквою закону.
РвУ: А як Вам особисто – не бракує простору для рішень та впливу в межах Мукачівської єпархії?
А. Ф. Тих повноважень, які делегують мені як правлячому архієрею Блаженніший Митрополит Володимир та Священний Синод УПЦ, цілком достатньо, щоб повноцінно жила свята Церква в Закарпатті.
Розмовляла Алла ДМИТРУК. - "Релігія в Україні", 14 липня 2010 року