"Я вважаю, що Україна є такою ж святою землею для євреїв, як і Ізраїль"
У гостях: Ігор ЩУПАК, директор Всеукраїнського центру дослідження Голокосту «Ткума»
Запитання і відповіді розміщуються в порядку отримання останніх — найсвіжіші угорі
11. Запитання від редакції
1. Пане Ігоре, Ви нещодавно були учасником єврейського форуму в Києві. Розкажіть будь-ласка дещо про цей форум? Що це було за зібрання, чи пов'язане воно з наступними виборами? З деяких публікацій в ЗМІ складалося враження, що це піар-акція одного із заможних євреїв в Україні. Чи можна так сказати? Які питання там піідіймалися, чи приймалися якісь звернення?
2. Чи планує Ваш центр щось організовувати для журналістів, зокрема, семінари, поїздки тощо?
3. Які святі для юдеїв місця в Україні потребують більшої уваги або є взагалі поза увагою?
4. Як Ви ставитеся до ідеї перенести могилу рабина Нахмана з Умані в Ізраїль?
Дуже дякуємо за участь у веб-конференції та запрошуємо до подальшої плідної співпраці з РІСУ!
1. Кожна національна громада, організація має проводити регулярні з’їзди, наради. 19 вересня 2007 року саме це і відбувалося в Києві – 5-й з’їзд Всеукраїнського Єврейського конгресу і 4-й з’їзд Об’єднаної Єврейської Общини України. Ці організації очолює відома людина, меценат Вадим Рабинович.
У звіті пана Рабиновича прозвучало чимало цікавих думок і оцінок, висловлених відкрито та відверто. З деякими положеннями я можу погодитись, з деякими – у тому числі політичними – ні. Але в будь-якому разі не можна заперечити, що діяльність пана Рабиновича сприяє розвитку єврейських общин і організацій, суспільно корисних освітніх та меморіальних програм, програм підтримки ветеранів тощо. Під час затвердження бюджету ОЄУ пан Рабинович гарантував, окрім інших джерел фінансування, дуже вагомий власний внесок у розвиток єврейської общини.
На мій погляд, чим більше буде меценатів – євреїв, українців, росіян, татар – що свої гроші вкладатимуть до освітніх, культурних та інших гуманітарних програм – тим більш розвинутим буде громадянське суспільство в Україні, тим ближче ми будемо до європейських стандартів життя. До речі, в розвинутих країнах Європи та Америки держава використовує численні стимули для заохочення до благодійної діяльності багатих людей, у тому числі – через зменшення податків. В Україні такого ще немає, і я вітаю будь-яку корисну благодійну ініціативу.
2. Всеукраїнський Центр «Ткума» вже проводив семінари для журналістів, залучає журналістів до «Клубів інтелігенції» «Ткуми» у різних містах.
Мені дуже хотілося, щоб молодих журналістів вдалося запросити до міжнаціонального міжрелігійного семінару «Ковчег-2008». Але для цього треба відшукати гроші.
3. Щоб відповісти на це питання, треба зрозуміти поняття «святі для юдеїв місця». Для мене, як і для багатьох євреїв, святими є Бабин Яр та тисячі інших місць, де були знищені євреї під час Голокосту. Святі місця – синагоги та могили цадиків, праведників. Святі місця – такі, як християнський монастир Унівська Лавра, де монахи врятували життя 150 єврейських дітей. Святі місця – ті, які є святими для всіх громадян України, пов’язані з історією та культурою нашої багатонаціональної країни.
На жаль, ми не знаємо ані всіх місць масового знищення євреїв України під час Голокосту («Ткума» разом з іншими організаціями, дослідниками працює над вирішенням цього питання), ані всіх місць та точного масштабу трагедії Голодомору. Для з’ясування питань нашого минулого мають об’єднатися люди різних націй і релігій.
4. Я вважаю, що Україна є такою ж святою землею для євреїв, як і Ізраїль. Так вже склалося в історії, що величезна єврейська община жила саме на українських теренах. Тут народилися дуже важливі для єврейської самосвідомості ідеї, тут виникли дуже важливі релігійні, духовні течії в юдаїзмі. Тут творили великі євреї – діячі культури, відомі рабини вели важливу духовну справу. Одним з них був рабин Нахман з Умані. До його могили щорічно приїздять тисячі паломників, які вірять, що саме на цій могилі цадика, що знаходиться на українській землі, вони отримають особливе Б-же благословення.
Так склалося і духовно, і історично. Тому особисто я не бачу причин до перенесення могили рабина Нахмана з Умані в Ізраїль.
Дуже дякую! Мені було приємно відповідати на цікаві питання та співробітничати з Вами. Сподіваюсь, наша плідна співпраця буде продовжуватись.
А ми у Всеукраїнському Центрі «Ткума» запрошуємо усіх небайдужих до участі в постійному Форумі «Ткуми» «Міжнаціональний міжрелігійний діалог» на нашому сайті www.tkuma.dp.ua/for
На все добре!
10. Ігор Скленар
— Шановний пане Ігоре, маю два запитання. Чи існують подібні організації до вашої із вивчення Голокосту в сусідніх з Україною державах? Як ви оцінююте стан толерантності в теперішній Україні? Дякую.
— Пане Ігоре, Ваше питання продовжує питання пана Тараса із Львова.
Так, подібні «Ткумі» організації є за кордоном. Першою такою організацією на пострадянському просторі був Всеросійський Центр «Голокост» (керівник – відомий вчений Ілля Альтман), з яким ми сьогодні плідно співпрацюємо.
Закордонні центри акцентують свою увагу на одному-двох напрямках. Так, Центр вивчення Голокосту в Польщі при Польській Академії Наук займається великою науковою роботою (ми з ними провели наукові конференції, готуємо спільні наукові видання); Центр Анна Франк у Нідерландах проводить велику освітню роботу.
Я вважаю, що рівень толерантності в сучасній Україні (я маю на увазі саме міжнаціональну і міжрелігійну толерантність, а не політичну :) ) досить високий, Україна в цьому не поступається старим демократичним країнам Європи.
Але мені здається, що Українська держава має більш чітко і певно реагувати на прояви ксенофобії, антисемітизму, українофобії, русофобії тощо, які мають стримувати правоохоронні органи. Я цілком згодний з відомим українським філософом Вадимом Скуратівським, який на семінарі «Ковчег» зауважив, що історія ХХ століття з її жахливими сторінками геноциду мала дати урок людству: з фашистами, з тими, хто нехтує цінністю людського життя має бути розмова лише на доступній для нелюдей мові – мові сили. Треба боронити людські цінності силою закону. Інакше ми приречені на повторення жахів нацизму та подібних –ізмів.
9. Каролина Тымкив, журнал Корреспондент, [email protected]
— Добрый день! Я пишу статью о том, как Геннадий Боголюбов дал деньги на реставрацию синагоги в Израиле. Я хотела узнать вашу точку зрения о том, как этот поступок Геннадия Боголюбова может повлиять на украино-израильские отношения? Также считаете ли вы, что в поледнее время не израильская община дает деньги в Украину, а наоборот украинcкие евреи финансируют проекты в Израиле? И еще хотелось бы узнать, сколько приблизтиельно денег нужно на реставрацию синагоги? То есть самая минимальная и самая максимальная сумма?
— Добрый день.
Лично я думаю, что благотворительность всегда благотворно (простите за каламбур) влияет на международные и межнациональные отношения. Поэтому то, что делает г-н Геннадий Боголюбов, как и другие влиятельные члены еврейской общины Украины, заслуживает самой позитивной оценки.
Я бы не сказал, что, как Вы пишете, «в последнее время не израильская община дает деньги в Украину, а наоборот, украинские евреи финансируют проекты в Израиле». Этот процесс, на мой взгляд, двусторонний. Израиль по-прежнему оказывает очень существенную помощь в реализации общественных, культурных проектов в Украине – от образовательных семинаров и учебных программ до строительства синагог.
Другое дело, что еврейская община в Украине становится более самостоятельной и независимой, в том числе – финансово. Например, г-н Игорь Коломойский вкладывает очень большие средства и в создание Музея истории Холокоста в Украине, который будет расположен в г. Днепропетровске. И г-н Коломойский, и г-н Боголюбов, и некоторые другие члены еврейской общины существенно поддерживают ее.
Что касается того, «сколько приблизительно денег нужно на реставрацию синагоги? То есть самая минимальная и самая максимальная сумма» - то на этот вопрос так же сложно ответить, как и на вопрос – «сколько нужно денег для реставрации церкви». Вы прекрасно понимаете, что на реставрацию и строительства Храма Христа Спасителя в Москве нужна колоссальная сумма, а на реставрацию маленькой сельской церкви – совсем другая, которую иногда могут собрать сами сельчане.
Главное – что восстанавливаются и церкви, и синагоги, и мечети. И очень здорово, если это делается не за счет средств госбюджета.
8. Тарас, Львів
— Крім Вашого Центру також діють інші інституції в Києві, які займаються дослідженням Голокосту в Україні. Однією з них керує Анатолій Подольський, іншою — Борис Забарка. Чи є у Вас співпраця з цими інституціями? Чи є якісь відмінності у Вашій та їх діяльності? Дякую.
— Так, пане Тарасе, в Україні є декілька центрів дослідження Голокосту – згаданий Вами в Києві, а також у Харкові, Львові тощо. Кожен займається важливою і корисною справою, ми активно співробітничаємо з Львівським Центром (керівник – проф. Мирський), Харківським (керівник – Лариса Воловик), з багатьма вченими, педагогами з Києва та майже всіх міст України, що є науковими центрами.
Особливістю Всеукраїнського Центру вивчення Голокосту «Ткума» є такі моменти. 1. Тільки «Ткума» має такий великий спектр напрямків роботи:
1) наукова-дослідна (реалізація наукових проектів, проведення наукових конференцій, видання наукової літератури);
2) освітня (освітні програми з учнями і вчителями шкіл, студентами і викладачами вишів);
3) музейна (створення Національного Музею історії Голок осту в Україні, реалізація мобільних музейних програм);
4) спеціальні проекти з утвердження в суспільстві атмосфери толерантності, міжнаціональної злагоди і порозуміння.
2. «Ткума» налагодила конструктивну співпрацю з впливовими міжнародними науковими та освітніми центрами, користується підтримкою Міністерства освіти і науки України. Завдяки останньому, наприклад, більше 400 вчителів, студентів взяли участь в Конкурсі творчих робіт «Уроки Голок осту – уроки толерантності», а унікальний міжнаціональний міжрелігійний молодіжний семінар «Ковчег» включений до офіційного плану заходів Міністерства і освіти і науки України.
Це свідчить і про увагу держави до проблем толерантності, міжнаціонального порозуміння, і про довіру до високого рівня роботи Всеукраїнського Центру «Ткума».
7. Андрій Чмєль, редактор православного сайту cerkva.ks.ua
— Доброго дня пане Ігор. Два питання. Міжрелігійний діалог - тема актуальна в усьому світі. Як Ви оцінюєте перспективи в Україні?
Чи маєте інформацію про п. Ар'є Вудку і інших дисидентів, вихідців з України?
— Доброго дня, пане Андрію.
Я вважаю, що міжрелігійний діалог має чудові перспективи в Україні, якщо будуть реалізовані деякі моменти.
1. Самі церкви будуть готові до діалогу, виявляти толерантність та не претендувати на монополію віри та монополію істини в Україні.
2. Держава буди проводити врівноважену політику, не втручатися до справ різних релігій та церков, і не вирішувати, яка з них «правильна», «базова», а яка – ні. Водночас держава має захистити суспільство від тоталітарних сект, діючи обережно, але рішуче захищати інтереси громадян, особливо молоді.
З паном Ар’є Вудкою ми дуже плідно і конструктивно співробітничаємо. Він, зокрема, був одним із організаторів нашого «Юдео-християнського діалогу» в Дніпропетровську, про що я тут вже писав. Ар’є є автором дуже цікавих філософсько-релігійних книжок, яки ми раді розповсюджувати. Наразі Ар’є знаходиться в Ізраїлі.
6. Іван Верстюк (публіцист, м. Київ)
— П. Ігоре, скажіть, чи намагаєтсья очолюваний вами центр "Ткума" усвідомити й проаналізувати Голокост як явище духовної сфери, як перетин координат релігійної площини? І якщо так, то в межах якої світоглядно-релігійної парадигми ви намагаєтесь це робити?
— Вельмишановний пане Іване, Ви задали дуже непросте питання – передусім тому, що усвідомлення та аналіз Голокосту – це проблема, яку вже протягом багатьох років намагаються вирішити наукові та освітні установи, духовні інституції, видатні мислителі, і, мабуть, ще багато років буде проводитися ця робота, щоб лише підійти до осягнення такого безпрецедентного та складного явища, як Голокост.
Безумовно, Центр «Ткума» намагається зробити свій внесок до аналізу Голокосту, в тому числі – усвідомлення його як феномену духовної сфери. В цій роботі, на мій погляд, можуть реалізовуватися різні підходи. В тому числі – спроба усвідомлення Голокосту з точки зору юдаїзму (наприклад – «Де був Б-г?»), спроби філософського, соціально-психологічного усвідомлення Голокосту. Перспективні напрямки дослідження Голокосту виявлялися часто «на стику» різних суспільних наук.
Наприклад, восени минулого року «Ткума» у співробітництві з ізраїльським Інститутом дослідження історії Голокосту ім. Арнольда і Леони Фінклер за підтримки Американського єврейського об’єднаного розподільчого комітету «Джойнт» організував Міжнародну наукову конференцію «Міждисциплінарні підходи до вивчення Голокосту в Україні». На секціях конференції велика увага приверталася саме на проблеми усвідомлення Голокосту «на стику» наук, наприклад:
— Методологія вивчення Голокосту в Україні;
— Погляд євреїв і християн на Голокост;
— Психологічні підходи до вивчення Голокосту;
— Уявлення про Голокост в кіно і музиці тощо.
На наукових конференціях, науково-освітніх семінарах «Ткуми» своїми думками ділилися не тільки євреї, але й представники християнства, зокрема – Української Греко-Католицької Церкви, протестантських церков, православної Церкви.
Природно, що в аналізі Голокосту ми спираємось не тільки на дослідження, наукові розвідки співробітників Центру «Ткума», але й на роботи наших колег і партнерів. В цьому плані мені хотілося б зазначити важливість роботи Інституту Юдаїки, зусиллями якого, зокрема, була видана унікальна книга «Поза межами розуміння», що містить спроби філософського, духовно-релігійного аналізу Голокосту.
Вельмишановний пане Іване, Ви, мабуть, чудово розумієте, що на Ваше питання неможливо повно відповісти в рамках веб-конференції. Знаючи високий рівень Ваших літературних, публіцистичних робіт, я хотів би запросити Вас до продовження діалогу, в тому числі – із зазначених Вами питань. Дякую.
5. Олександр Охріменко, Вінниця
— Пане Ігоре, скажіть будь ласка, чи співпрацює Ваша організація з діячами, які займаються дослідженням Голодомору?
Наступне запитання. Чи ведеться у Вас облік українців, які визнані праведниками світу? Чи можна і де можна отримати детальнішу інформацію у цій справі?
— Дякую за важливе для нас питання.
Пане Олександре, я і мої однодумці вважаємо, що визнання в Україні та світі Голодомору як геноциду проти українського народу є актуальною і важливою проблемою для сьогодення і для майбутнього. І мій обов’язок, як єврея – громадянина України, сприяти усвідомленню трагедії Голодомору та об’єктивного, ідеологічно неупередженого його вивчення. По-перше, це є важливим з поваги до українського народу, для якого Голодомор є такою ж трагічною подією історії, як і Голокост – для єврейського. По-друге, не треба забувати, що полум’я Голокосту опалило разом зі своїми головними жертвами – євреями – і представників інших спільнот – циган, караїмів, послідовників деяких релігій, врешті-решт – українців та росіян, які намагалися врятувати людей від нацистського терору. Так само і в Голодоморі, що був спрямований, в першу чергу, проти українського селянства, гинули і представники інших народів, що жили на українській землі – російські, болгарські, німецькі, єврейські селяни. Мій дід – єврей – загинув під час Голодомору в Миколаївській області.
Тому Центр «Ткума» намагається внести свій вклад до компаративного аналізу Голодомору і Голокосту, до усвідомлення безпрецедентності та водночас універсальності цих трагедій. Так, на вже згаданій мною Міжнародній науковій конференції «Ткуми» «Міждисциплінарні підходи до вивчення Голокосту в Україні» була здійснена спроба порівняльно-історичного аналізу Голокосту і Голодоморів, як найтрагічніших сторінок історії України, а також інших геноцидів. На ці теми, зокрема, прозвучали доповіді Петра Гануліча, президент Міжнародної асоціації релігійної свободи (Київ) – «Відношення протестантської церкви до Голокосту та геноциду», моя доповідь «Методологічні проблеми викладання історії Голокосту, Голодомору та інших геноцидів в університетах України» та інші.
Що стосується Праведників народів світу – святих людей, які з ризиком для власного життя рятували життя євреїв під час Другої світової війни – то присуджує це високе звання спеціальна комісія Інституту Яд Вашем (Ізраїль). Звичайно, в Центрі «Ткума» постійно обновлюється список Праведників, який на сьогодні складає більше 2000 чоловік (за кількістю Праведників Україна посідає четверте місце в світі після Польщі, Нідерландів та Франції).
Зверніться до нас через електронну пошту – і ми зможемо дати Вам більш детальну відповідь.
4. Леся, Київ
— Доброго дня!
Чи Ваш центр співпрацює з християнськими Церквами? І якщо так, то якого роду ця співпраця?
Наступне, як Ви оцінюєте нинішні відносини між християнами та юдеями в Україні?
— Дякую за важливе питання, пані Леся.
На мій погляд, програми толерантності неможливо впроваджувати без міжрелігійного діалогу, яким активно займається «Ткума». Ми розробили декілька спільних проектів разом з представниками різних церков.
Так, в Дніпропетровську разом з Церквою Адвентистів Сьомого Дня другий рік успішно реалізуються проект «Християнсько-юдейський діалог», коли протягом трьох днів збираються сотні представників різних релігій, конфесій і ведуть разом з вченими, філософами розмову про актуальні і важливі питання, наприклад – «Спільне та відмінне в юдаїзмі та християнстві»; «Насильство в історії народів та релігій»; «Ісус Христос для євреїв та християн» тощо.
З представниками Церкви «Живе Слово» «Ткума» проводила «Міжрелігійний діалог» в єврейському сімейному таборі відпочинку в Криму.
Великий конструктивний досвід співробітництва накопичений нами з Українською Греко-Католицькою Церквою, з Українським Католицьким Університетом. Серед найцікавіших проектів, що вже реалізовані – проведення Міжнародної наукової конференції «Митрополит Андрей Шептицький: дилеми морального вибору в умовах тоталітарних режимів»; унікальний проект міжнаціонального міжрелігійного молодіжного семінару «Ковчег», в якому в 2006 і 2007 рр. брали участь українські, єврейські, польські студенти і молоді художники, представники різних релігій і конфесій – греко-католики, римо-католики, православні, юдеї, баптисти, адвентисти Сьомого Дня тощо.
Більш детально про цей дуже цікавий досвід можна прочитати на сайті «Ткуми» www.tkuma.dp.ua
Щодо сучасних відносин між християнами та юдеями в Україні – то я вважаю, що вони є такими ж конструктивними і з такими ж проблемами, як і у будь-яких релігій в Україні. Головний позитив – ми не бачимо ворожнечі між різними релігіями, і навпаки – є явна тенденція до конструктивного діалогу та порозуміння.
3. Андрій з Києва
— Розкажіть про проекти Вашого центру. І чи робите Ви щось для журналістів?
— Дякую за питання, пане Андрію.
Коротко хочу сказати, що «Ткума» займається освітніми, науковими, музейними проектами, а також програмами, спрямованими на формування в суспільстві атмосфери толерантності, міжнаціонального та міжрелігійного порозуміння. Серед цікавих і важливих заходів трьох останніх місяців:
— Міжнародна наукова конференція у Львові, присвячена українсько-польсько-єврейським відносинам у 1939-1941 рр. в Західній Україні;
— Міжнародна конференція в Бережанах;
— Програма «Юдео-християнський діалог» (Дніпропетровськ, Крим);
— Міжнаціональний міжрелігійний молодіжний семінар «Ковчег – 2007» та інше.
Вийшли з друку нові видання «Ткуми» — наукова монографія відомого ізраїльського вченого Іцхака Арада «Катастрофа на окупованій території Радянського Союзу», а також мультімедійний проект «Чому ми вивчаємо Голокост» (Автор – І. Щупак, розробка «Ткуми» спільно з київським Інститутом новітніх педагогічних технологій).
На жовтень планується наступне:
— 12-16 жовтня – підведення підсумків та нагородження переможців Міжнародного конкурсу творчих робіт учнів, студентів та викладачів «Уроки Голокосту – уроки толерантності» за сприяння Міністерства освіти і науки України.
— 14-16 жовтня – Міжнародна педагогічна конференція «Ткуми», присвячена проблемам викладання історії Голокосту.
— 16-18 жовтня – міжнародний семінар «Ткуми» для музейних працівників.
Крім того, заплановані презентації нових книжкових видань в Києві та Москві, участь в міжнародних семінарах, конференціях тощо.
Всі наші плани та наша діяльність детально відображується на сайті «Ткуми» — www.tkuma.dp.ua
На жаль, окремих проектів для журналістів у нас наразі немає – ми поки що не знайшли партнерів для спільної організації та фінансування таких проектів.
Але можливо, що наступного року в нашому вже добре відомому Міжнаціональному міжрелігійному молодіжному семінарі «Ковчег – 2008» участь візьмуть молоді журналісти (цього року на семінарі поряд із студентами були молоді українські, польські та єврейські художники).
Якщо Вам це цікаво – прошу, звертайтесь до нас!
2. Олена, м. Полтава
— Пане Ігор, скажіть, будь ласка, як знання про нищення юдаїзму радянською владою в 1920-30-х роках (розграбування і закриття синагог, ліквідація хедерів і єшив, антирелігійна агітація і пропаганда...) можуть допомогти в поширенні міжконфесійної толерантності у сучасному суспільстві?
— Пані Олено, мені здається, що будь-які уроки історії, які ми усвідомлюємо науково, неупереджено, я б сказав – стереоскопічно (тобто під різними кутами зору) можуть сприяти поширенню толерантності. Отже, в такому розумінні можна розглядати переслідування радянською владою в 1920-1930-хх роках (і пізніше, особливо після 50-х) юдаїзму, так само, як і християнства.
1. Тетяна
— Шалом! Вітаю Вас зі святом Рош-га-Шана!
Пане Ігоре, як я зрозуміла з повідомлень РІСУ, Ваш центр намагається популяризувати ім'я братів Шептицьких, митрополита Андрія та ігумена Климента. Скажіть, будь ласка, чи розглядається ще питання проголошення митрополита Андрія праведником світу, що він, здається, цілковито заслужив? Також чи можна Вас попросити розповісти дещо більше про проф. Арона Вайса, чому він із таким захопленням згадує про Унівську лавру? Дякую.
— Доброго дня, пані Тетяно! Дякую за вітання.
Справді, ми вважаємо своїм людським і національним обов’язком розповсюджувати правду про духовним подвиг братів Шептицьких, що дають нам високий зразок людяності, моралі та справжньої толерантності. Не так давно ми успішно провели Міжнародну наукову конференцію «Митрополит Андрей Шептицький: дилеми морального вибору за умов тоталітарних режимів»; братам Шептицьким був присвячений Міжнаціональний міжрелігійний молодіжний семінар «Ковчег – 2006»; ми готуємо до видання спеціальний випуск наукового журналу Центру «Ткума» «Проблеми Голокосту», присвячений діяльності братів Шептицьких.
Рішення про присвоєння звання «Праведник народів світу» приймає спеціальна Комісія Інституту Яд Вашем (Ізраїль), і воно, на жаль, ще не прийнято через певні суперечки стосовно певного ставлення Андрея Шептицького до нацистів, що змінювалося протягом війни. Але я особисто, і мої однодумці вважаємо, що практична, духовна діяльність Андрея Шептицького, рятування від нацистських катів десятків людей має однозначну оцінку як подвиг Праведника. І цю думку ми й далі поширюватимемо в українському суспільстві, у тому числі – серед євреїв. Сподіваюсь, що громадська думка переконає Комісію Яд Вашем у необхідності відповідного рішення.
Хоча, з іншого боку, брати Шептицькі давно вже є справжніми Праведниками, Святими. І присудження чи не присудження формального статусу – скоріше більше потрібно нам самим – українцям, євреям, росіянам, полякам, – що живуть на українській землі.
Щодо проф. Арона Вайса, то розповідати про цю надзвичайну людину можна годинами і днями. В цій особі унікально поєдналися різні чинники. Арон народився в Бориславі, на Західній Україні, і особисто пережив Голокост. Вцілів він разом із родиною завдяки людям, що їх з ризиком для власного життя рятували – українській та польській жінкам. Драматична доля повернулася так, що після закінчення нацистської окупації і «виходу на поверхню» родина Вайсів певний час допомагала врятувати вже від радянської влади сина української жінки, який під час окупації був поліцаєм. Він ховався… в тому самому підвалі, де раніше півтора роки переховувалися Вайси…
Арон пройшов весь важкий шлях до Землі Ізраїлю – через Польщу, табір на Кипрі, потім – беручи участь в обороні Ізраїлю проти агресорів у 1948 році.
Потім Арон зайнявся наукою, і як історик відомий своїми дослідженнями єврейських юденратів в гетто, української колаборації з нацистами, українців – Праведників народів світу.
Отже, те, що відбувалося в Учнівській Лаврі – святій землі не тільки для українців, але й для євреїв, поляків – на мій погляд, торкалося самої душі Арона Вайса, його прогнання бачити порозуміння та приязнь між українцями, поляками, євреями, — народами, у яких так багато пов’язано в минулому, сьогоденні та, сподіваюсь, в майбутньому.
