Митрополит Макарій розповідає про теперішню ситуацію в ПЦУ, про переходи громад Московського патріархату, про роль іноземних дипломатів у процесі автокефалії, про спекуляції навколо хіротоній УАПЦ та про деякі закулісні деталі Об’єдначого собору.
— Як Ви на цей момент оцінюєте процес становлення ПЦУ? Чи є конфлікти, чи йде нормальний процес розвитку? У нас продовжується процес об’єднання? Чи закінчилось на приєднанні якомусь, і далі все загальмувалось.
— Становлення Православної Церкви України і досі знаходиться в процесі. Дякуючи Його Всесвятості Вселенському Патріарху Варфоломію та Священному Синоду Константинопольского Патріархату, ПЦУ утворилася в результаті об’єднання двох Церков – УПЦ КП і УАПЦ, і приєдналися два єпископи з УПЦ МП – владики Симеон та Олександр. Якщо не було би результату об’єднання двох Церков та благословення і рішення Його Всесвятості про визнання помісної Української Православної Церкви – можливо, не було би і об’єднання. Я пояснюю, чому: тому що Патріарх Філарет ніколи би не згодився на якусь іншу назву, окрім Київського Патріархату.
Я вважаю, що розподіл між ПЦУ і УПЦ МП – явище тимчасове. І я би не сказав, що є розподіл. Є 75 відсотків українців, які визначились, і хочуть помісної Православної Церкви. Але вони очікують. Їх стримують різні російські наклепи чи нісенітниці, їх стримують священники. ПЦУ треба не переманювати, а працювати, зустрічатись зі священнослужителями, і все буде гаразд.
— Може, тут сама технологія неправильна, коли збирається громада, вони вирішують перейти до ПЦУ, починають перереєстрацію, потім виникає конфлікт зі священником, потім громада розколюється, починаються бійки… Може, щось в самому підході поміняти? Тобто, спочатку переговори якісь мають проводитись?
— Я думаю, що то неправильно. Я на Синоді казав Блаженнішому Епіфанію, до владик Священного Синоду, що не потрібно там працювати через когось, щоби ділити парафії. Нам треба працювати так зі священнослужителями, щоби в єдності переходили. Ото буде удар для Російської Православної Церкви. І така праця повинна бути – щира, відкрита.
— Але священників Московського патріархату же щось стримує. Може, це страх перед їхнім єпархіальним архиєреєм, може, це якась фінансова залежність?
— Мені пригадується 1989 рік. На першому зібранні Івана Пашулі було десь біля 15 священників (львівська парафія Петра і Павла першою оголосила 19 серпня 1989 р. про вихід з РПЦ та перехід до відродженої УАПЦ – прим. ред.) А коли митрофорний протоєрей Володимир Ярема (майбутній Патріарх УАПЦ Димитрій – прим. ред.) сказав: «Ось, я перший крок зробив з Петропавлівською громадою, але тепер підтримайте ви, щоб результат був». І з оцих 15 священників підписалися 6. І було так, що один священник брав ручку, а другий відняв у нього ручку з руки і каже: «Не робіть того!». Інші потім йшли до тих шести священників, хто були готові (підписатися під переходом до УАПЦ – прим. ред.), й казали їм: «Не робіть цього». Я то бачив, і мені особисто про це розповідали.
Але ж то була Російська Церква! А тепер є помісна незалежна Церква. І Ви знаєте, і в політиці, і тим більше у Церкві, мало є відважних людей, – і то трагедія України.
— Може, тоді краще не поспішати перереєстровувати статути, а спочатку досягти консенсусу, і вже не буде приводу для єпархіального архиєрея Московського патріархату привозити тітушок? Тобто, якщо вся громада за перехід до ПЦУ, і священник тоді каже: «Ну, все, я не можу бути з вами, йдіть вже і перереєстровуйтесь». У нас в чому проблема: почали бліц-крігом робити ці перереєстрації, і потім виникли конфлікти.
— То помилка. Я би тим, хто це робив, радив би більше цього не робити. А працювати не тільки зі священниками, а й з архиєреями. Але тут треба покорити свою гордість. Вона не повинна бути у священнослужителів, але на превеликий жаль, вона існує, і має на нас великий вплив.
Хоч ще не дало плодів, але, може, ще дасть. Я з Софронієм (митрополитом УПЦ МП — ред.) багато раз зустрічався…
— І як Ви оцінюєте його автокефальність? Вона удавана чи щира? Що його стримувало особисто? Філарет? Так Філарет вже як фактор відійшов.
— Я думаю, що, може, він ще очікує. Бо крісло Патріарха Філарета ще стоїть в Синоді…(посміхається – ред.). Але я розмовляв з іншими архиєреями (УПЦ МП – прим. ред.), – я не горда людина, і мені подобалась їхня розмова, їхня відкритість. І я думаю, що упорядкується все, стане на свої місця у помісній українській Церкві. А в цей період трошки затишшя.
— Це нормально?
— Нормально. Не треба говорити, що вже спинилося. Це буде продовжуватися. Я це відчуваю. Так само як я відчував в 1989 році, коли я підписувався серед тих 6 священників (про перехід з РПЦ до УАПЦ – прим. ред.), моя совість підказувала, що це недаремно, що я доживу до незалежної Церкви. Не знав, що я стану архиєреєм і предстоятелем, того не знав і не сподівався.
— Ми почали говорити про фактор Філарета. Чи є це загроза єдності всередині ПЦУ?
— Я думаю, що колишньому Патріарху Філарету не вдасться розколоти ПЦУ. Вже не 1992 рік, коли вважали, що він жертва Російської Православної Церкви. З однієї сторони, був прекрасний колишній ідеолог комуністичної партії перший президент Кравчук. Якщо б не було його підтримки, можливо, нічого б і не вийшло з Філаретом. З другої сторони, конфлікти в самій УАПЦ. Священникам набридли ці конфлікти, а вони були, це не можна скривати (це сприяло їхньому переходу до Київського Патріархату – прим. ред.). А от сьогодні і єпископат, і духовенство, і українське суспільство вже прагнуть єдиної, міцної, сильної помісної Православної Церкви, якій необхідно прямувати шляхом утвердження і розбудови.
— Але поки існують дві паралельні юрисдикції. Це в часі нормально?
— Нормально. Ось раніше Ви питали про перерозподіл парафій. Я гадаю, що ніякого перерозподілу немає. І я казав, що 75 процентів, і це дає опитування, було за томос і визнання. А може і більше. Це ті, хто зараз і в ПЦУ, і в УПЦ МП. Але я повторююсь, є очікування. І є ті, що вже визначились, і я думаю, що якщо ПЦУ буде в єдності, не будуть створюватись конфлікти — буде результат.
— Тобто, фактор Філарета вже відійшов?
— Вже нічого не буде.
— Владиці Філарету закидають, що він вдягається в патріарший куколь, іменує себе досі патріархом, служить досі з двома панагіями. Я дивилася фотографії з богослужінь, Ви служите з однією панагією і хрестом. Це була якась вимога до Вас?
— Я особисто сказав це на Синоді: «Ваша Святість! Коли ми були керівниками Церков, хоч я і не можу себе з Вами рівняти, але я це зробив. Мені це ані Синод не казав, ані новий Предстоятель не пропонував, я сам зробив. Після собору, на перше богослужіння, я вернув панагію і став рядовим архиєреєм ПЦУ. Чому Ви не можете зараз це зробити? Надіти митрополичий клобук і стати гарним радником свого учня. Чому, скажіть?». Він так подивився і каже: «Є таке прислів’я на російській мові: «Федот, да не тот». А я кажу: «Хоч не тот Федот, але гріш тому Федоту, якщо він не має покори».
— Фактично Константинополь поставив Філарета перед фактом, що треба іншу схему керівництва, а не ту, яку він планував? Взагалі, коли у квітні 2018 року Петро Порошенко почав цей процес, для Філарета це була несподіванка? Він і інтерв’ю давав дуже провокативні, що він буде завжди патріархом. Таке було враження, що він трошки не був готовий до того, що процес піде стрімко.
— Так. Він не був готовий. Це підтвердилось на соборі 15 грудня 2018 року, що він не готовий був до того, і не готовий був змінити назву. Перші особи держави обіцяли бути гарантами наших інтересів та не допустити поглинання нас Філаретом. Але потім змінилась тактика, може, то була і порада Вселенської патріархії. Після святкування 1030-ліття Хрещення Русі ситуація стала мінятись. Вже йшла розмова не за гарантії, а за те, як би взагалі все це довести до кінця. Йшла розмова про нейтрального керівника, духовного провідника цієї Церкви.
— Так його обманули чи не обманули?
— Я думаю, що ні. Я не знаю, я не можу свідчити, тому що екзархи, і владика Емануїл, коли приїжджав, нас одразу не збирали. То я не можу сказати, обманули чи не обманули. Але я не знаю, що обіцяли вищі керівники влади йому – мені нічого не обіцяли. І я нічого не вимагав. Тому не треба було нічого обіцяти. Просто (владиці Філарету — прим. ред.) зняти кукіль, і стати сірим кардиналом.
— А чому Ви довгий час не здавали статут УАПЦ на ліквідацію? Це від Філарета теж залежало? Побоювання, недовіра?
— Так. Ту недовіру я вже бачив. Це було очевидно, що колишній Патріарх Філарет перед об’єднанням 15 грудня 2018 року поставив чимало вимог. Разом з єпископатом не спішили йти на собор. І пішли тільки через 3 години – це скривали, але так було – коли його всі умови були виконані. Я тільки тоді зрозумів, що у нього було бажання зірвати проведення собору, а також бажання знайти особу, яку б у цьому можна було звинуватити. Це була одна ціль, іншої не було. Бо у 2015 році колишній Патріарх Філарет спільно з єпископами УПЦ КП вели розмови про об’єднання, але насправді бажали здійснити приєднання (УАПЦ до УПЦ КП — прим. ред.).
— Поглинення?
— Так. І ще був сфабрикований лист, що я начебто просив Московський Патріархат взяти до свого складу РПЦ. Через цей лист я зараз суджуся в Солом’янському суді із колишньою помічницею покійного предстоятеля УАПЦ митрополита Мефодія (Наталя Шевчук, яка оприлюднила лист – прим. ред.) І я зрозумів, що якщо я не встою, УАПЦ не встоїть, хоч в меншості, але в надії на опору Вселенської Патріархії, то Філарет нас підпорядкує, і я переконаний, що тоді наприкінці 2018 року нічого б не сталося.
Ви мали бути всі свідками, як він сказав: я маю бути патріархом, тільки патріарший устрій, тільки патріархія, а інше – ні. І я відчув, що він буде різними способами намагатися не ліквідувати УПЦ КП, маючи на меті зберегти її як юридичну особу у власних цілях. Тому я бажав, щоб ліквідували обидві патріархії разом.
— Було вилито багато бруду на Його Всесвятість Патріарха Варфоломія і Священний Синод. Це відомо не тільки в Україні, а й в усьому світі. Мені було радісно і приємно, що дипломати великих держав світу цікавилися не тільки політичними подіями в Україні, які відбувались, застосовували і застосовують санкції щодо Росії, а і цікавились духовним життям побожного віруючого українського народу.
— Тобто, вони в своїй роботі враховували і релігійний фактор?
— Так. Їм було цікаво почути від мене, як предстоятеля колишньої УАПЦ, мою думку. Чи готові ми отримати Томос і визнання від Вселенського православ'я? Чи готові об'єднатися? Я їм відповів, що ми до цього готові. Це не тільки моя думка. Ми багато разів збирались і розмовляли з єпископами та священнослужителями.
Однак, ні про який вплив провідних держав на рішення Його Всесвятості не йдеться. Це є нісенітниця, яку намагається поширити на увесь світ російська пропаганда. В розмові з дипломатами жодного слова про будь-які намагання вплинути на Патріарха Варфоломія я не чув.
— Але без бажання народу, без волі Божої що б дипломати не робили, воно би не сталося.
— Так. Чому Патріарх Вселенський пішов на це? Це було бажання українських віруючих. Чому я 10 років поминав Вселенського Патріарха?
— Тобто, це прагнення зріло вже давно?
— Я пішов назустріч. Священники і люди того бажали. В одній тільки Львівській єпархії було 370 парафій. А ще є Рівненська, Волинська, Таврійська єпархії. До речі, в останній, за 60 кілометрів від анексованого Криму, у місті Каланчак знаходиться наша громада, де поминали Вселенського Патріарха Варфоломія.
— Тобто дипломатам просто потрібно було зрозуміти, що це не маргінальний проект, який привнесе нестабільну ситуацію? Що це є запит знизу?
— Вони хотіли переконатися, чи ми прагнемо цього? Чи це нам потрібно? Чи це не державні чиновники роблять якійсь проект?
— І вони зрозуміли, що це не політичний проект влади?
— Вони бачили нашу щирість, іноді навіть зі сльозами на очах, і вони зрозуміли, що нам це потрібно і ми того справді прагнемо.
— Але ж і російські дипломати регулярно їздили по помісних Церквах, казали, що не можна давати Томос, і всіляко перешкоджали автокефалії. Вони ж були присутні на Синоді Елладської Церкви, чим втручались у внутрішні справи помісної Церкви, і про це ж вони мовчать.
— Вони дійсно втручались.
Я маю одного цікавого листа, про який вам розкажу. Ще з 1993 р. один з львівських єпископів працював на те, щоби Галичину зробити окремою митрополією. Галицькою митрополією...
— Московського патріархату?
— Так.
— Тобто вони розробляли цей проект абсолютно серйозно? Для них навіть не було проблем в хіротонії?
— У 2011 р. вони активно намагалися провернути одну аферу. Деякі єпископи мені навіть пропонували йти під Москву. Але я їм сказав: «Самі йдіть! Подивимось скільки за вами підуть?». А вони відповіли: «Нас без тебе не беруть!» (сміється — прим. ред.).
— Тобто приймали і все, без ніяких умов чи пересвячень?
— Без пересвячень. А ще обіцяли, що всі російські парафії Галичини передадуть нам.
— Тобто попри те, що вони казали на публіку своїм вірним, що ви розкольники, що не благодатні, таємно писали, що визнають хіротонії?
— Так! Якщо буде потрібно, я опублікую цей лист.
— Просто ми прослідкували лінію хіротоній. Вас висвячував Патріарх Димитрій, владика Ігор (Ісіченко) та митрополит Мефодій, правильно?
— Так.
— Отже, владику Димитрія висвячував владика Петро (Петрусь). Його – Антоній (Масендич). І все сходиться до владик Іоанна (Боднарчука) і його брата Василя.
— Три лінії. Один напрям був від митрополита Іоанна (Боднарчука). Другий напрямок був від Патріарха Мстислава (Скрипника). Третій — від колишнього Патріарха Філарета через друге пересвячення УАПЦ. Полікарп (Пахолюк) висвячувався Патріархом Мстиславом та Антонієм (Фіалком).
— То навіть було би цікаво написати окремий матеріал про ось ці всі лінії хіротоній, бо існує багато спекуляцій. В першу чергу щодо Вікентія Чекаліна. Начебто він був висвячений на єпископа в катакомбній Церкві, і хіротонію здійснив дійсний на той час єпископ РПЦ, і єпископ катакомбний, який був у сопричасті з РПЦЗ. РПЦЗ пізніше визнали, тобто у них була апостольська спадкоємність, виходить, що і у Чекаліна вона є, а зрештою і архиєрейська хіротонія? Документально про це немає ні свідоцтва, ні грамоти про його висвячення. Він сам казав, що КДБ при обшуку забрало у нього документи про хіротонію.
— Відповідаючи на спекуляції, я хочу заявити, що єпископ Вікентій (Чекалін) не є головним духовним провідником УАПЦ, і ніколи ним не був. Так, він брав участь у деяких єпископських хіротоніях у 90-х рр., в якості третього єпископа. Є свідчення владики Василя (Боднарчука), що у його хіротонії брав участь архиєпископ Варлаам (Ільющенко), тоді керуючий Сімферопольською і Кримською єпархією, однак не розписався у документах. Є свідки, які засвідчили, що він був на богослужінні.
— Але ж відповідно до православного віровчення і двох достатньо, правда?
— Так, а Чекалін вже був третім. Особисто з ним я ніколи і не зустрічався, адже мене висвячували у 1996 р., і безпосередньо ми знайомі не були. А щодо моєї хіротонії, то я вже сказав: є три лінії.
— Повертаючись до питання, з якого ми почали. Тобто в РПЦ, плануючи утворити цю Галицьку митрополію, готові були Вас прийняти, і у них не було претензій до чистоти хіротоній?
— Ні! А значить, і у помісних Церков не має бути претензій щодо хіротоній. До речі, щодо помісних Церков, то я завжди виступав за порозуміння та налагодження зв'язків з ними. Я 15 років стримував УАПЦ та митрополита Мефодія від конфронтації з помісними Церквами. Я переконував його не утворювати парафій на території інших помісних Церков, тобто того, що Філарет робив.
— Я вам розповім одну цікаву історію. 15 грудня, у Софії Київський Об'єднавчий Собор. УАПЦ все зробила дуже швидко, чекали Київський Патріархат. Три рази мене кликали до них. Коли я прийшов вже в третій раз, мене просили, щоби ми не висували (на пост предстоятеля ПЦУ – прим. ред.) кандидатуру екзарха владики Іларіона (Рудника), бо в нас була така думка. А Філарет виступив проти, мовляв, владика Іларіон не може бути, бо він не український єпископ. І Філарет мені каже: «Ідіть до своїх єпископів» (щоби вмовити їх не висувати кандидатуру владики Іларіона — прим. ред.). Мене тоді таке зло взяло, я йому кажу: «Люди три години мерзнуть на Софійському майдані! Ви маєте совість чи ні? Ну не можна так знущатися з людей! Люди три години мерзнуть, а ви тут за стіною сидите!», — це я йому сказав. А він далі своє: «Ідіть, визначіться з кандидатурою, тоді, може, підемо (розпочинати Об'єднавчий Собор — прим. ред.). Річ у тому, що ми всі з УАПЦ були в Софії вже о 10 годині, а Собор розпочався тільки о 14:10. От і порахуйте.
— Так, а хто Філарета дотиснув?
— Він не знайшов кандидатури, на яку можна було би повісити зрив Собору. Це для нього був удар.
— Там же в них був конфлікт з митрополитом Михаїлом.
— По-перше, я прийшов і переконав владику Михаїла зняти кандидатуру. Після того у моїй присутності він сказав, що у першому турі не зніматиме, а у другому зніме. По-друге, я мав дати гарантію Філарету, що всі єпископи УАПЦ голосуватимуть за владику Епіфанія. Навіть хотіли вже бюлетені нести, але коли я своїм єпископам сказав про вимогу гарантій, то вони розсміялися.
— Головний камінь спотикання був всім відомий?
— Всім і тоді все було відомо, але його треба було вмовляти.
— Але, якщо б його тоді відпустили піти з собору, Ви думаєте, що всі єпископи Київського Патріархату пішли б за ним?
— Ні, якби він це зробив, він би тут же програв. Так, були священники, які його підтримували. Владика Еммануїл та екзархи не знали, що робити. А один священник бігає, руками розмахує і питає: «Що всі від старця хочуть?». А йому: «Ти скажи, що цей старець від нас хоче?». Ось так воно було.