Історик Я. Кіт про нове дослідження Студійського Уставу
Перш ніж коротко описати позитивні і негативні сторони новопосталої монографії молодого історика зі Львова, зробимо один наголос. Ця книга мусить бути у приватних бібліотечках усіх українських вчителів історії та релігійних діячів! А от чому, поговоримо далі.
В історії України досі малодосліджуваною є тематика монаших спільнот. Багатьом здається, що монахи відірвані від суспільного життя, перебувають у закритих від світу стінах і не спілкуються із зовнішнім середовищем. Цей пострадянський стереотип на жаль залишається у повсякденні домінуючим. Натомість маємо зовсім іншу реальність. Саме привідкрити одні з ключових цілей монашого покликання – милосердя і християнську солідарність, знаходиться у основі історика Юрія Скіри. Варто підкреслити, перша монографія молодого дослідника, яка грунтується на основі тексту кандидатської дисертації, була адаптована для широкого загалу читачів. Це значно полегшило сприйнятя важкої теми – порятунку євреїв монахами у жорстокий час Голокосту. Не менш важливим є те, що автор альтруїстично занурився у тему, досліджував не з примусу, а за покликом серця. Це видно з присвяти монографії батькам, відгуків авторитетних осіб і авторських коментарів.
Сьогодні достеменно відомо про десятки чоловічих римо-католицьких монаших згромаджеь і понад сотню жіночих у Польші, які рятували євреїв у воєнний час. Натомість небуло жодної комплексної праці про порятунок євреїв за посередництвом греко-католицьких монастирів. Це надзвичайно важливас справа тепер, коли Українська історіографія торкнулася багатовимірної теми Голокосту.
Роль Митрополита Андрея Шептицького, архимандрита монахів Студійського уставу, беззаперечна у побудові морально-духовних норм порятунку ближнього, зокрема і євреїв. І хоча немає жодного документу, який підтверджує пряму вказівку рятувати єврейські життя, Шептицький причинився до створення багатьох осередків порятунку в часах Голокосту. Тому, Ю.Скіра описує ставлення Шептицького до євреїв до 1939 р., аналізує його пастирські послання, де християнські норми життя поширено на широкий багатонаціональний суспільний загал. Чого варте послання «Не Убий». Другий і третій розділи монографії присвячені діяльності Студитів у Львові і с.Унів, їх нелегкій долі, яка загартувала у військових конфліктах. Походження братів-монахів, їх щоденне служіння і непохитна віра, стали головними чинниками обрання рятівної постави у часі Голокосту. Роль ігумена ієромонаха Климентія (Шептицького) у організації порятунку сотень єврейських дітей і дорослих тільки стверджує чітку структуру і підпорядкування мережі рятівників. Ю.Скіра детально описує різні шляхи порятунку, персональну участь монахів і монахинь. Це наприклад діялність матері-ігумені Йосифи (Вітер), сьогодні мало відомої широкому загалу, але винятково відданій служінню.
Дещо невдалою для непідготовленого читача є структура моногафії. Ми ніби «вклинюємося» в тему на початку Другої світовї війни, через ставлення Митрополита А.Шептицького до євреїв. Однак не дістаємо інформації про історичний контекст і особливості Галичини. Вже у другому розділі розкривається формула діяльності монахів-студитів іх вартостей і служіння.
Методологічні підходи у дослідженні поділені між розділами. У осномному використовується проблемно-хронологічний метод, а використовуючи численні спогади автор опанував персональний метод історичних досліджень. Значною перевагою монографії є застосування антропологічних методів зокрема елементів функціоналізму. Це дозволило досліднику «втілитися» у свідка подій, що видно у третьому розділі монографії.
Безперечно гідне подиву використання різноманітних джерел і їх походження. Дослідник використав публікації не лише українською і російською, але й польською, англійською мовами. Вражає дуже кропітка і детальна робота зі спогадами. Також робота із свідками подій викликає повагу до автора, як укладача історії, що вводить у обіг усні джерела.
На жаль, у монографії жодним чином не прослідковано зв’язок блаженного отця Омеляна Ковча з монахами Студійського Уставу у с. Уневі. Достеменно відомо, що О.Ковч часто служив молебні у Монастирі, і користувався великою повагою серед братів-монахів. Його парафія була недалеко Унова, а його вчинки щодо порятунку євреїв не могли бути не зауважені Студитами.
Наприкінці зауважимо, що монографія історика Юрія Скіри очевидно має бути обговорюваною, презентованою серед різних академічних й інтелектуальних середовищ України, адже має не лише важливе наукове значення, а й спонукає переоцінити свої життєві вартості, украплює християнські цінності.