Реконструкція поставить хрест на унікальній церкві
У приміському селі Вовчинець взялися реконструювати унікальну дерев’яну церкву ХІХ століття. Всередині її хочуть оббити фальш-брусом. Проти цього виступили архітектори та парафіяни. Натомість священик певен, що робить добру справу, а «мазюкання» на стінах не мають ніякого значення.
У приміському селі Вовчинець взялися реконструювати унікальну дерев’яну церкву ХІХ століття. Всередині її хочуть оббити фальш-брусом. Проти цього виступили архітектори та парафіяни. Натомість священик певен, що робить добру справу, а «мазюкання» на стінах не мають ніякого значення.
Так гарніше
Дерев’яна церква Святого Архистратига Михаїла діє з 1862-1865 років. Це пам’ятка архітектури місцевого значення. Вона побудована без жодного цвяха і вкрита ґонтом. Якщо придивитись, то можна побачити посічені осколками мін та кулями стіни. Фрагмент однієї навіть замінили, бо її пошкодив вибух бомби.
Старший брат Михайло Новгородський розповідає, що ідея оббити храм фальш-брусом (різновид вагонки – ред.) виникла у священика декілька років тому. Він десь бачив таке в храмі, а більшість людей підтримали. Тож зараз вже завезли матеріали та розпочали роботи.
«Ми були у Війтишина (Володимир Війтишин – архієпископ і митрополит Івано-Франківський української греко-католицької церкви – ред.) з проектом, він поблагословив і поставив печатку. Але все затягнулося і впиралося в кошти. Зараз сесія виділила нам гроші на це», – продовжує пан Михайло та демонструє проект з 2012 року.
Він пояснює, що стіни хочуть обшити фальш-брусом, аби були рівні. Мовляв, так значно гарніше. Нарікає, що через шпари в стінах взимку використовують дуже багато газу.
«Це все всередині – не давнє. Стіни малювали у 1957 році. До того церква була зовсім інакша. Ті, що робили нам цей проект, казали, що стіни не будуть псуватися. Дошки не прилягають до них. Ми вирішили, що священик у святилищі зробить так, як хоче. А якщо буде загальна підтримка, то обшиємо вагонкою і в середній частині», – зазначив старший брат.
Щоб виглядало на церкву
За словами священика Миколи Лужного, ремонт обговорювали з архітекторами, а владика поблагословив його. Відтак треба мати послух. В тому, що дошки закриють розписи на стінах, він нічого поганого не бачить.
«Треба, щоб всередині виглядало на церкву, а не якесь мазюкання було. Колись малювали її, як хотіли. Це все бабська ментальність. Є наука антологія, антропологія, а є бабологія. До цього треба підходити з розумної точки зору. Якщо якась баба має свої амбіції, то це не означає, що вони слушні», – пояснює отець.
Він запевняє, що дерев’яні стіни під фальш-брусом не будуть псуватися, бо від них відступлять на декілька сантиметрів. До того ж, оббивають не гіпсокартоном, а деревом. Парох пригадує, що колись багато людей були проти того, щоб підлогу в церкві замінили на плитку з підігрівом. А зараз уже всі задоволені, бо в ноги тепло. Мовляв, тоді «баби» хотіли зберегти килими на підлозі, але він виступив проти. Переконаний, що у місцях з великим скупченням людей має бути вологе прибирання.
«Зараз ми хочемо зробити церкву кращою. Там наклеєно на стінах щось і помальовано синьою фарбою по дереву. Це що, мистецтво?! Ми радились з церковним комітетом, але є дві баби, які постійно мутять воду. В кожному стаді є паршива вівця. Тому вони постійно пишуть всюди», – обурюється священик.
Він не у захваті від того, щоб зробити церкву туристичною принадою. Мовляв, це не музей, щоб сюди приїжджали туристи. Каже, не варто прикриватися тим, що це пам’ятка архітектури. «Це є храм Божий, а не пам’ятка архітектури. Я не роблю просто так щось собі, а роблю на славу Божу, а не на славу баби», – підкреслює отець Микола.
Терпіння вривається
Однак з такими поглядами погоджуються далеко не всі. Мешканка села Олена Циганкова розповідає, що ходить в цю церкву змалечку. Вона для неї дуже цінна, адже її будував прапрадідусь. Тому таку реконструкцію вона сприймає дуже боляче. Каже, багато людей навіть не задумуються про те, що це пам’ятка архітектури і з нею не можна так поводитися.
Жінка пригадує, що дошки до церкви завезли перед Великоднем, а роботи розпочали вже після. «Я не хочу, щоб її забивали дошками і руйнували. Церкву треба, навпаки, належно відновлювати, бо такої поблизу ніде немає. Вона тримається не на фундаменті, а на дерев’яних балках. Треба дати їй більшу опору, бо вони починають гнити. А замість цього на неї дають ще додаткове навантаження», – зітхає пані Олена.
Вона переконана, що додатковий тиск на стіни ні до чого доброго не призведе. Тому хоче, щоб така реставрація припинилася. Натомість пропонує популяризувати церкву, щоб її могли побачити якомога більше людей.
Пенсіонерка Галина Дебенко також активно виступає проти задуманої реконструкції. Вона розповідає, що ще декілька років тому, коли все тільки починалось, ходила у відділ охорони культурної спадщини Івано-Франківська. Тоді архітекторам наче вдалося переконати всіх, що від такої ідеї треба відмовитись. Однак цього року церква знову взялася за своє.
«Там є образи і розписи на стінах. Це мальовано по тканому полотні, таке не можна знищувати. У такому старому храмі хотіли металопластикові вікна і двері ставити. Це так, ніби я, стара баба, натягнула би міні-спідницю. Зараз вони навезли повно тої вагонки, і люди знову підняли шум», – обурюється пані Галина.
Вона каже, що раніше завжди захищала священика, а тепер їй вже вривається терпець. Стверджує, що люди і проти такого ремонту, і проти священика. Мовляв, він веде себе негарно і не дослухається до громади. Тому дехто навіть до церкви не хоче ходити. Та й реконструювати церкву, на її думку, повинні майстри, які мають відповідний досвід.
«Моя сестра входить до церковного комітету. Коли там почали обговорювати ремонт, то вона виступила проти. Але дячиха одразу почала кричати, що їй вічно все недогода», – пригадує жінка.
Зараз у селі розпочали збір підписів, щоб припинити реконструкцію. Вже вдалося зібрати близько сотні. Також люди звернулися за допомогою до міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа, обіцяють піти на прийом і в архієпархію УГКЦ. Якщо ж нічого з цього всього не вийде, то обіцяють вдатися до крайнощів – не пустити священика до церкви. «Терпіння вже вривається», – зітхає пані Галина.
Унікальна церква
Архітектор, начальник відділу охорони культурної спадщини Володимир Ідак також виступив категорично проти такої реконструкції. Каже, що це той випадок, коли нічого не робити набагато краще, ніж робити таке.
Він пояснює, що дерев’яна церква – це як жива істота, яка також дихає. Тому закривати шпаринки не можна. Дерево вже стабілізувалося і знайшло своє місце. Таким чином відбувається циркуляція повітря. Тому то й церква вже так довго стоїть. Цим не можна нехтувати. Якщо оббити стіни ззовні чи зсередини щільними матеріалами, то припиниться або зміниться циркуляція повітря. Відповідно, це може обернутися небажаними наслідками.
«Я дуже багато такого бачив по області. Коли, наприклад, оббивають церкву бляхою чи вагонкою і дерево бутніє, втрачає структуру і розсипається. Те, що майстри відступили від стіни, майже нічого не змінить», – пояснює архітектор.
До того ж він наголошує, що в проекті дуже багато чужих форм, які зовсім не характерні для таких храмів. Церква зроблена з-під сокири, і в цьому її особливість. Всі дошки в міру горбуваті, а тепер стіни хочуть зробити рівними. Однак він наголошує, що не можна поєднувати матеріали з-під станка і з-під сокири. Гадає, що потім громаді ще буде соромно за те, що зробили з церквою.
«Ця церква є перлиною міста і добре збережена. Ні в якому разі не можна так втручатися в інтер’єр. Ці двері колись були традиційні, тому їх також треба берегти. Не можна їх замінювати чи малювати, – продовжує Володимир Ідак. – В інакшому разі порушиться циркуляція повітря. Та й фурнітура тут дуже цікава. Загалом, храм має багато шрамів минулого. Він є унікальним. Дуже добре, що громада зуміла його зберегти і не спотворити».
Він додає, що дуже багато таких дерев’яних храмів зараз спотворені: оббиті бляхою, вагонкою, гіпсокартоном тощо. Наприклад, дерев’яну церкву в Крихівцях оббили вагонкою, а це однозначно негативно вплине на її стан.
На думку архітектора, мабуть, не всі люди розуміють значимість цієї церкви. Однак вона унікальна, тому потрібно її популяризувати. Багатьом людям буде цікаво подивитися на неї та доторкнутися до такої історії.
Володимир Ідак наголошує, що при такій реконструкції не можна ігнорувати думку фахівців, тому треба було звернутися до архітекторів. Вони знають, як треба правильно зробити, щоб не нашкодити. Також Ідак зазначає, що зараз відділ охорони культурної спадщини може вступити у довгу і формальну переписку з громадою, однак наразі не буде цього робити. Натомість він хоче зустрітися зі священиком і парафіянами і сподівається, що вони знайдуть спільну мову. 
Для начальства
Попри те, що сільрада виділила гроші на реконструкцію, сільський голова Михайло Назар виступає проти неї. Він переконаний, що не варто робити таких дурниць.
«Парафіяни захотіли таке зробити. Це пов’язано з тим, що приїжджає церковне начальство, і хочуть, щоб все блистіло і було рівненьке. Навіть була колись думка, щоб знести цю церкву і побудувати нову. Це фантазії людей, які абсолютно не розуміють її цінності. Може, вона не така гарна, як сучасна, але в тому її цінність. Тому дуже важливо зберегти церкву», – підкреслює війт.
Також він зазначає, що на стінах є образи, намальовані на полотні. Зараз священик хоче їх знімати, вдягати в рами і ставити назад. Однак, на його думку, цього робити не варто, бо можна їх пошкодити.
Також Михайло Назар пригадує, що нещодавно в нього були гості з Чернієва. Вони розповідали, що в них така ж дерев’яна церква згоріла. «Не секрет, що в Галичині багато таких споруд згоріло. Це сталося не через зловмисників. Просто коли громада хотіла збудувати нову церкву, але розуміла, що стару не дадуть знищити, то таким чином робили місце під будівництво. Але нашу церкву треба однозначно зберегти. Інакше й бути не може», – підкреслює голова сільради.
Наталя Деркевич
