Помічник секретаря Радбезу Росії Олексій Павлов заявив, що наступним етапом війни проти України має стати «десатанізація». Павлов вважає, що «Україна перетворилася на тоталітарну гіперсекту», а українці «відмовилися від православних цінностей». Він вважає, що рахунок релігійних сект «іде на сотні».
Джерело: НВ
Богдан Амосов
Що стоїть за цією маячнею, Радіо НВ з’ясовувало у Юрія Чорноморця, релігієзнавця, богослова, снайпера.
— Дуже великий резонанс викликала ця заява серед українців, насамперед тому, що це дійсно смішно, це абсурд і ідіотизм. Але ж вони цей ідіотизм, мабуть, не просто так використовують, а чогось хочуть цим досягти. Як можна ці заяви оцінювати?
— Це [триває] вже багато років. Приблизно з 2012 року для внутрішнього російського дискурсу в різних телепередачах, промовах, виступах [російського диктатора Володимира] Путіна висувалася теза, що в Україні розповсюджуються західні секти, всі вони противники православ’я. Відповідно, ці секти всебічно підтримуються різними державними владами Заходу, все це величезна небезпека.
Відповідно, це все небезпека і всередині Росії теж. Вони почали в себе садити на сім років Свідків Єгови, судові експертизи фальшиві призначили, що Свідки Єгови — це екстремістська організація. Зараз вони почали садити деяких харизматичних протестантів.
І тут дуже цікаво, що саме російські протестанти, яких в три рази менше, ніж в Україні, намагалися пристосуватися до путінського режиму, всіляко його підтримували, співали осанну Путіну за рідким виключенням. Але всі вони теж стають об'єктом репресій.
Це такий пошук постійних зовнішніх і внутрішніх ворогів; пояснення, «чому ми ворогуємо з усім світом». І пошук якоїсь мотивації для так званої мобілізаційної стратегії. Їм необхідно весь час мобілізовувати соціум на нові і нові жертви. І коли всі інші засоби ідеологічної мобілізації не працюють, вони починають вип’ячувати вже на найвищому рівні всі ці фантастичні теорії.
Насправді спеціалісти відслідковували: цей дискурс побутував в Росії, але він, скажімо, був на другому, на третьому плані. А тут їх трошки все це здивувало, бо це було висунуто на перший план. І вже почали говорити, що це абсолютно абсурдні речі. І ми бачимо, які в Україні всі протестанти далекі від того, що малюють росіяни.
Навпаки це зараз найактивніша, найкраща сила нашого українського громадянського суспільства, які величезну волонтерську допомогу [надають] скрізь, де тільки пройшлась нога окупанта. Вони привозять у звільнені села, міста величезну волонтерську допомогу, допомагають відбудовувати [зруйноване]. Це зараз найгарячіші серця нашого українського соціуму, які найбільш нормальні, найбільш патріотичні люди. І коли всіх їх називають «сатаністами», а також починають називати «сатаністами» українських греко-католиків, тих православних, які ходять до ПЦУ, це взагалі якийсь абсурд, просто безпідставні звинувачення.
Коли ще не було війни, то такі звинувачення виглядали як повернення дискурсу пізнього сталінізму, з кінця 1940-их — на початку 1950-их років, коли вони полювали на космополітів. Це вже був абсурд. А зараз просто якась Північна Корея, інших аналогій не знаходиться в абсурдності цих звинувачень.
— У нашому Генштабі повідомляють, що російські військові намагаються активно російських священиків на фронт відправляти, щоб вони там щось проповідували. Але російські священики, до речі, геть не хочуть їхати в зону бойових дій. А потім ми бачимо відео, як, наприклад, російський священик стріляє з ручного гранатомета зі словами: «Христос Воскрес». Що з цими мобілізованими священиками, назвемо їх так. Як вони себе поводять?
— В Росії є капеланство. Воно не настільки розповсюджене, як в Україні.
Це пов’язано з намаганням держави використати релігійний фактор для відповідної ідеологічної роботи серед військовослужбовців. Ясно, що всі ці військовослужбовці, варвари в своїй суті. Культурний рівень надзвичайно низький. І жодної ідеологічної роботи проводити священикам неможливо.
Тому ми бачимо, що ті священики, які в російській армії вже є, стараються тихенько сидіти, щоб їх там ніхто вбив зі своїх же власних росіян. І іноді вони намагаються зупинити якесь насилля над мирними жителями окупованих територій. Більше жодної [діяльності] від військових священиків ми не маємо.
Але справа в тому, що, крім військових священиків, різного роду релігійні авантюристи приїздять, не маючи статусу, повноважень. Від них саме і помітні такі найрадикальніші, найабсурдніші проповіді, як всяким «донецьким ополченцам», так і самим російським солдатам. Це виглядає дуже абсурдно.
І дуже відрізняється від української ситуації. Бо в нас капелан — це людина, яка виникає в війську завдяки тому, що у військових є потреби в таких людях, в такій духовній підтримці, в такому волонтерстві. Тому в нас капеланство розвивається.
А ось там це намагання держави якось використати релігійний фактор. Воно невдале. Приєднують до цього всякого роду маргіналів. Їхнє капеланство історично абсолютно невдале. Жодного суттєвого впливу на перебіг бойових дій не справляє.
— Ми бачили, як один із священиків десь на російській стороні фронту освячував бійця за допомогою пакету для «груза-200». Також ми бачили, як у тимчасово окупованому Маріуполі окупанти вирішили освятити територію довкола Азовсталі. Ніби вони демонів виганяли там, допомагали боротися із бісами представники російської православної церкви, які організували там щей ходу. І от на фотографіях цього дійства унікальний кадр: руїни Азовсталі, на них стоять попи і віруючі з іконами, всі усміхаються. Це на кого взагалі розраховано?
— Це маргінальне навіть для Росії явище.
Ми бачимо дії, які в пародію перетворюють релігію, таке «сумасшествие». В цьому проблема Росії. Проблема в тому, що ось таких божевільних, з яких сміється весь світ, патріарх Кирило, керівництво Російської православної церкви, керівництво Росії як держави всебічно підтримує, на них орієнтується, з них робить приклад ось таких відданих свідомих громадян.
Тобто ми бачимо глибину занепаду Росії, ідейного зокрема, зокрема релігійного. Вони вже переплюнули Іран, опустилися десь на ідеологічний низ, який тільки буває у корейців, інших я не знаю. Це просто така історична поразка всього російського православ’я. Русь і так була охрещена, але не освічена.
На початку 2000-их років в Україні прихожан, які ходили в православні храми, було 12% населення, а в них ходили два проценти. Став патріархом Кирило — вже 1,6%, впав [відсоток]. Тому що цього табачного патріарха люди ніяк не сприймали. Зараз в них ходять в храми 0,6% [населення]. І розповідати, що «ми свята Русь; ми втілення всіх традиційних цінностей, які тільки є; ми єдиний острів захисту здорового глузду, весь світ зійшов з ума» — це смішно на тому тлі, що всі дивляться і бачать. Це просто вже дійсно Палата #6. І інакше все це пояснити жодним чином неможливо. Це дійсно релігійна девіація повна.
— Вони намагаються розповсюджувати цю релігійну пропаганду. От патріарх РПЦ Кирило зробив чергову заяву, коли сказав, що необхідно внести до стратегії нацбезпеки Росії такі поняття, як віра, жертовність та любов до вітчизни. І при цьому сказав, що такі поняття, як гідність, права і свободи людини — це взагалі запозичення із Заходу. Що взагалі говорить православ’я про ці категорії, які перелічив Кирило?
— Це надзвичайно цікаво. Згідно з усією християнською цивілізацією, православ’я говорить про те, що гідність людини — в основі православного вчення, тому що людина — це саме та істота, яка має найвищу гідність. Вона вступає в безпосередній діалог, зв’язок з Богом. І, відповідно, цей міжособистісний зв’язок приводить до того, що кожна особистість абсолютно цінна в очах у Бога.
Наприклад, остання соціальна доктрина православ’я прийнята в 2020 році Вселенським патріархатом. Є і український переклад в інтернеті. І там ми бачимо, що гідність особи, гідність людини, гідність людської особистості є основною основ всього соціального вчення. Тобто як відповідати на будь-які питання, яким має бути влаштування демократичного суспільства, як ми ставимося до питань війни і миру — все це базується на тому, що ми маємо абсолютну гідність особи, як точку, від якої все відраховуємо, фундамент, на якому все будуємо.
І для патріарха Кирила це давно поборювана концепція. Він категорично проти цього. Коли він був митрополитом, написав книгу Свобода и ответственность. Це така збірка його [думок], де він засуджував всю цю доктрину, як таке насліддя епохи Просвітництва, і говорив, що «все це не християнство, не можна так християнство трактувати». А казав, що для християнства головними цінностями є цінності ось такого традиційного влаштування життя, як «домострой». І от все це їм треба підтримувати.
Я думаю, це пов’язано з його намаганням зберегти ієрархічну, станову природу російського суспільства і самому займати певний щабель в цьому.
Дуже важливо, що в його промовах зараз немає нічого особливого. У 2008 році Російська православна церква (до речі, зокрема українські єпископи з Російської православної церкви), всі проголосували за внесений патріархом Кирилом офіційний документ — це доповнення до їхнього соціального вчення, називається про Свободу і гідність людини. І насправді в цьому документі все говорить про те, що свободи і гідності у окремої людини немає, а своєю свободою і гідністю людина повинна пожертвувати соціуму, ширшим реальностям, церкві пожертвувати. І є якісь святі начальники, які особливо просвічені. Фактично це концепція світського і церковного монарха. Лише ці начальники свободні, вільні, гідні, вони мають іншим визначати куди йти.