Чергове засідання постійно діючого Круглого столу «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин» 23 квітня відбулося в Києві. Його організатори — Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова і представництво Фонду Конрада Аденауера в Україні
Чергове засідання постійно діючого Круглого столу «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин» 23 квітня відбулося в Києві. Його організатори — Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова і представництво Фонду Конрада Аденауера в Україні — зібрали представників чільних Церков і релігійних організацій України, депутатського корпусу, науковців і влади. Хоча, власне, представників влади практично і не було. А саме в її сторону звучали головні зауваження і критика. При чому, зауваження були практично ті самі, як і на попередньому засіданні.
До кожного засідання круглого столу, що проходить вже сімнадцять років, Центр Разумкова готує інформаційні матеріали. До них входять результати двох соціологічних досліджень. На думку релігієзнавців, це завжди відносно найкраща релігійна соціологія, яка проводиться в Україні.
У рамках дослідження «Україна-2013: державно-конфесійні відносини» з’ясовується думка населення у всіх регіонах України про стан державно-конфесійних стосунків, рівень релігійної свободи, про публічний вияв релігійності чиновниками та інше.
Так, майже половина опитуваних (49%) ствердили, що ставлення державної влади до Церков в Україні є різним — а ще три роки тому лише 36% опитаних були такої думки. І 13% респондентів підтримали думку, що «влада вивищує одну Церкву на противагу іншим» (три роки тому таких було 11%). А 22% громадян вважає, що влада до всіх ставиться однаково (29% було три роки тому).
Серія запитань стосується впливу Церкви у суспільстві. Загалом громадяни не впевнені, що Церква впливає на моральність української політики — за п’ятибальною шкалою цей вплив оцінено у 2,39 бала. На думку опитаних, зазначений вплив позитивним вважають 35%, нейтральним 31%, негативним лише 12%. А ось вплив політики на церковне життя визнано більшим — 3,27 бала і 44% опитаних вважають його негативним.
Інше велике соціологічне опитування було присвячене релігійності українців. Це дослідження заслуговує на особливу увагу. Відсоток тих, хто визнали себе віруючими, за останні три роки зменшився з 71 до 67%. Найвищий рівень релігійності, як і у попередні роки, на заході — тут 86% вважають себе віруючими. Найнижчий на сході — 59%, але три роки тому було 66%. Водночас, не виявлено зв’язку між рівнем релігійності та матеріальним становищем респондентів.
Більшість опитаних — майже 71% — вважає себе православними, а серед них 28% віднесли себе до УПЦ (МП), 26% — до УПЦ КП, 1,2% — до УАПЦ, а майже 41% назвали себе «просто православними». Серед інших конфесій 5,7% респондентів визнали себе греко-католиками, 1,3% — римо-католиками, 0,8% — протестантами, 0,3% — юдеями, 0,7% — мусульманами, а 11,3% не віднесли себе до жодного з віросповідань.
А 61% опитаних упевнені у тому, що людина може бути просто віруючою і не сповідувати певну релігію, а 30% упевнені у необхідності релігійної визначеності.
Загалом це опитування засвідчило дуже важливі речі щодо релігійності українців. Представляючи результати дослідження, директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко узагальнив, що попри високий рівень заявленої релігійності, більшість вірують формально. Релігія опинилася аж на 12 місці за рівнем важливості для опитаних, нижче, ніж вільний час, хобі та успіх у суспільстві. Також моральний авторитет Церкви високий, але менший, ніж рівень довіри до Церкви. Що цікаво, до Церкви загалом ставляться краще, ніж до священнослужителів. Якщо Церкву моральним авторитетом вважають 50% опитаних (64% їй довіряють), то в тому що «більшість священнослужителів — глибоко моральні й духовні особи», впевнені лише 25% опитаних. А 52% їх вважають «такими самими, як більшість нас» і 17% упевнені, що «священнослужителі думають насамперед про гроші, а не про духовне» (від 12% на заході і до 20 21% на сході країни). Напевно даються взнаки фінансові і виборчі скандали за участю священнослужителів.
Зрештою, для них самих ці соціологічні цифри про релігійність українців напевно не становлять великого інтересу. Якогось їх глибшого аналізу на засіданні круглого столу не було.
Натомість в центрі уваги круглого столу були в першу чергу питання державно-конфесійних стосунків. Їх розглянули у різних контекстах: від стосунків з найвищим керівництвом держави — і до проблем на місцях.
Зокрема, було згадано, що від початку правління В. Янукович він постав на ігнор стосунки з найбільш представницьким релігійним органом — Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій. А коли почали відбуватися перші зустрічі, то влада продовжувала бути глухою до всіх прохань і звернень. Як зазначив один із виступаючих, з року в рік церковні діячі ставлять ті ж самі вимоги, які не чують в адміністрації Президента. А єпископ РКЦ Станіслав Широкорадюк з іронією зауважив, що ВРЦіРО — «безрадна рада, бо до неї влада не прислуховується».
Керівник департаменту зовнішніх церковних зв’язків Патріаршої курії УГКЦ о. Олекса Петрів нагадав, що представники різних конфесій разом із експертами та представниками держави 7 років тому опрацювали концепцію державно-конфесійних стосунків і всі визнали, що документ добрий та має бути прийнятий як засади державної політики у сфері державно-конфесійної політики. Але за всі ці роки ні попередня, ні нинішня влада не знайшли шляху прийняти цю концепцію як закон і вже на її основі писати інші закони, що стосуються цієї сфери.
Натомість, як пригадали під час засідання круглого столу, всупереч протестам релігійних лідерів Верховна Рада за лічені хвилини прийняла поправки до Закону про свободу совісті, якими обмежила релігійну свободу і збільшила контроль за релігійним життям в країні.
Архиєпископ УПЦ КП Євстратій (Зоря) пригадав, що на розгляді приблизно 15 законопроектів, які зачіпають справи церковних організацій. І, на його думку, сьогодні у парламенті багато депутатів, які готові співпрацювати з Церквою. Його слова підтвердив присутній на засіданні народний депутат Олександр Бригинець, який висловив готовність до співпраці і запропонував внести концепцію як законопроект до Ради та знайти підтримку серед інших нардепів. Проте він скептично зауважив, що депутати можуть не проголосувати навіть за ті законопроекти, які підтримують Церкви, до яких вони самі і належать.
Напевно зі всіх законодавчих ініціатив, які не знаходять розуміння у парламенті, найчастіше на засіданні круглого столу згадували багатолітні спроби різних Церков отримати право засновувати загальноосвітні навчальні заклади. У світі, скажімо, католицькі школи користуються великою популярністю. В Україні діють школи під покровом різних релігійних організацій, але офіційно серед їх засновників ці організації не можуть бути згадані.
Згідно з соціологічними даними, за право на заснування релігійними організаціями загальноосвітніх шкіл проголосувало 32,2% громадян (до речі, у 2010 р. таких було 39%), проти — 43,6% (34,4% три роки тому). При чому найбільше це право підтримують на заході, де загальна релігійність найвища.
Завідувач відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень Сергій Здіорук назвав той факт, що всім підряд можна засновувати школи, а релігійним організаціям — зась. Він це вважає «совдепівським анахронізмом». Голова громадської ради при міністерстві освіти Володимир Марущенко прозвітував про діяльність ради і розповів про численні спроби провести це питання у парламенті. А його колега екс-нардеп Володимир Стретович наголосив, що давно потрібно прийняти закон, за яким бюджетні кошти на освіту закріплені за учнем, а не за державними навчальними закладами, і «ходять за ним, де б він не вчився».
Також учасники круглого столу згадували різні інші труднощі. Речник Духовного управління мусульман України шейх Рустам Ґафурі наголосив, що мусульмани відчувають себе обділеними, мають труднощі з поверненням майна і отриманням землі під будівництво. Єпископ Станіслав Широкорадюк розповів, які в них виникли проблеми з будівництвом храму на Оболоні, в Києві.
Поміж іншого звучали нарікання, що в питаннях моралі не прислуховуються до позиції Церкви щодо християнських цінностей в європейському суспільстві. Не обійшлося без нарікань на нетолерантні або аморальні публікації чи передачі в ЗМІ. Найбільш оптимістично звучали досягнення у запровадженні військового капеланства.
Декілька доповідачів згадали про проблеми, які виникають з гуманітарною допомогою, яку вони вже від грудня отримувати не можуть. Більше того, соціальне служіння релігійних організацій почали обкладати податками. При цій нагоді учасники круглого столу наголосили, що в останні роки через податкові органи почав здійснюватися тиск на релігійні організації.
Зрештою, як зауважила проф. Людмила Филипович, всі ці скарги не будуть почуті, бо на круглий стіл практично не прийшли представники влади. Тому науковець закликала Церкви посилити громадянську активність. У цьому контексті Людмила Филипович закликала активізувати співпрацю Церков і релігійних організацій на регіональному рівні та для захисту релігійної свободи.
Таку думку озвучив док. філос. наук Юрій Чорноморець, навівши аргументи з української історії, коли саме Церква вплинула на формування підвалин громадянського суспільства в українських землях.
Проректор Київської духовної академії УПЦ (МП) Володимир Бурега наголосив на консолідованому голосі всього релігійного середовища. За його словами, є тенденції зближення інститутів громадянського суспільства. Це, зокрема, було видно в рамках ініціативи 1 грудня, в якій чільне місце взяли різні Церкви. Тому він закликав впливати на владу через інституції громадянського суспільства.
У цьому контексті було згадано діяльність Української асоціації релігійної свободи, точніше її пасивність в останні роки.
Доктор філос. наук Олександр Саган закликав релігійних діячів до активного реагування на бездіяльність влади щодо захисту релігійної свободи. З року в рік залишаються ті самі проблеми, прийняті рішення не виконуються. Тому він пропонує подавати в суд на бездіяльність відповідальних осіб. Зокрема, потрібно добиватися скасування оподаткування соціальних і благодійних проектів.
Завершуючи дискусію, Віктор Єленський також наголосив на потребі більш активної і сміливішої позиції Церков і релігійних організацій. Він навів приклад США, де декілька років тому одному з чільних політиків Католицька Церква відмовила у причасті за його діяльність, що заходила у суперечність з моральними настановами Церкви.
«Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій має йти не у фарватері владних ініціатив, а диктувати свій регламент», — вважає експерт. Тобто релігійні діячі самі мають диктувати які питання необхідно розглядати, в якому порядку і на що орієнтуватися. Зокрема, він згадав про нещодавню ініціативу законопроекту про філантропію, за якою українські громадяни мали б самі визначати які соціальні, благодійні проекти хочуть підтримувати. Таким чином вони могли б впливати на те, на що витрачається бюджет, який вони наповнюють. Це було б також фактором громадянської позиції і відповідальності кожного.
Організатори круглого столу запевнили, що він є постійно діючим, а тому, якщо заторкнуті питання не будуть вирішенні — учасники цього релігійно-суспільного форуму до них вернуться знову.