В Україні назріла суспільна затребуваність такого держоргану як Комітет у справах національностей та релігій, адже церковники, здається, не здатні вирішити свої конфлікти самостійно
Нещодавно редакція отримала повідомлення про спробу рейдерського захоплення Свято-Покровської церкви у місті Малині, що на Житомирщині. Конфлікт відбувся між Українською Православною Церквою Московського Патріархату та Російською Православною Церквою Закордоном, центр якої знаходиться в Одесі. Справа в тому, що на одній території розташовані два храми ворогуючих конфесій, от тільки приміщення Московського Патріархату старе, а церква РПЦЗ — нова. Її і намагається захопити Московський Патріархат, мотивуючи це тим, що раніше цю землю виділили для їхньої конфесії.
Ця історія триває вже десять років. У ній складно знайти кінці — і саме цим вона характерна для українського церковного життя у питанні права на землю, майно та паству. Розпочався конфлікт з моменту, коли Василія Демченка позбавили сану у церкві Московського Патріархату, в якій він служив. Священик не розгубився і вирішив перейти до Російської Православної Церкви Закордоном. На руку зіграло й те, що на прилеглій території до старої церкви у будинку колишнього воєнкомату будувалася нова. Землю на парафію виділила міська рада, а гроші інвестували спонсори. Відтоді громада розділилася на тих, хто ходить у церкву Московського Патріархату і тих, хто пішов за парохом Василієм. Це, звичайно, не сподобалося архієпископу Овруцькому і Коростенському УПЦ МП Віссаріону Стретовичу. Жителі Малина запевняють, що саме він ініціював нещодавнє захоплення церкви. Представник Московського Патріархату, який побажав залишитися інкогніто, вважає, що віруючих обдурили: «У нього (отця Василя Демченка — авт.) на службі всього пару людей, а в нашій церкві стоять сотні. Їм спекотно і тісно, тому люди прийшли забрати церкву, яку вони будували. Якщо вас звільняють з роботи, ви ж не забираєте приміщення чи машину». Сановники Московського Патріархату заявляють, що отець Василій був позбавлений сану за зловживання алкоголем. Натомість священик стверджує, що Віссаріон Стретович вимагав у нього гроші тоді, коли бюджет церкви був порожній через витрати на будівництво храму. За цю відмову його й звільнили з посади.
Під час ранкової недільної служби увірвалися представники Московського Патріархату і запропонували отцю Василію Демченку провадити далі літургію разом. Він відмовився і за це його збили з ніг і насильно вивели з храму. Кілька днів у церкві перебували представники Московського Патріархату. За словами мирянки Галини, люди приїхали з Коростеня і Бородянки, закрилися всередині і не виходили з храму. Коли вона намагалася задокументувати події на камеру, син священика від Московського Патріархату схопив її за руку, аби жінка не знімала. Міліція по-своєму зреагувала на міжцерковний конфлікт. «Це спірне питання щодо належності церкви Українській Православній Церкві Московського Патріархату чи Російської Православній Церкві Закордоном», — говорить начальник Малинського МВ УМВС Михайло Старовойт. Він запевняє, що міліція контролює вирішення цього конфлікту: «Наше завдання — забезпечення охорони громадського порядку. Згідно з чинним законодавством, ми не можемо регулювати релігійні питання, для цього є місцева влада». Натомість перший заступник міського голови Малина Олег Ювковецький офіційно відмовився давати коментарі газеті «День» по телефону. До цього інші представники Малинської міської ради заявили, що не бачать зв’язку їхнього органу із цим конфліктом і порадили церковникам самостійно розбиратися між собою.
За словами отця Василя Демченка, приналежність будівлі нової церкви РПЦЗ підтвердили п’ять судів, зокрема Малинський районний суд у 2007 році, Апеляційний та Верховний суди у 2008 році. А за результатами нещодавньої атаки московського патріархату митрополит Нью-Йоркський та Східно-Американський, архієпископ Таврійський та Одеський РПЦЗ Агафангел Пашковський, звернувся з заявою до генпрокуратури з метою порушення кримінальної справи проти Віссаріона Стретовича. Малинська прокуратура відмовилася розглядати це питання.
Увагу на себе в цій історії звертають як мінімум два моменти. По-перше, жодна з цих церков, які борються не лише за землю, а й за вірян, насправді за своєю суттю не є українською, хоча її прихожани — українці, і лобами зіштовхують саме їх. Маємо наувазі Церкви, а не персоналії, деякі з яких, зокрема в УПЦ МП, все виразніше стають проукраїнськими. По-друге, вражають насильницькі методи захоплення церков «слугами Божими». Схоже, в УПЦ МП це входить в практику. Достатньо згадати не такі давні рейдерські атаки з їхнього боку на храми УПЦ КП. Як розповів в інтерв’ю журналу «Український тиждень» Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, минулого року в селі Кам’янка Тельманівського району на Донеччині з’явилися бізнесмени, які хотіли підкупом переманити священиків до УПЦ МП. Якщо ж священики відмовлялися — їх залякували силовими методами. У Вінницькій області деякі працівники райдержадміністрацій збирали духовенство УПЦ КП і ультимативно пропонували перейти до Московського патріархату. Так само й на Донбасі. На сайті Gazeta.ua з посиланням на прес-службу Української Патріархії також з’являлася інформація про захоплення храму святителя Димитрія Ростовського в місті Макарові Київської області. А Волинська обласна організація об’єднання «Свобода» свого часу повідомила про загрозу атаки у селах В’язівне і Проходи Любешівського району Волинської області. Все це наштовхує на думку, що такі випадки поступово стають правилом, а не винятком.
Юрій ЧОРНОМОРЕЦЬ, релігієзнавець:
— Сьогодні такі конфлікти трапляються дуже рідко, на відміну від першої половини 1990-х років. Російська Православна Церква Закордоном майже ніким не визнається у православному світі. Дивно, що українці належать до неї. Це якийсь нездоровий фундаменталізм. Хоча, з точки зору законодавства, діяльність РПЦЗ легітимна. Для організації релігійної громади вистачає десяти осіб, парафія може оголосити хоч Аргетинську церкву за кордоном. З точки зору канонічної церкви, такого роду самоорганізація є самозванцем, парафія має належати українській церкві, інакше відбудеться порушення канонів — зі свічкою можна проповідувати будь-яку ідею. За логікою московської патріархії, священик, який залишив їх конфесію і перейшов у цю закордонну общину, не може служити. Більше того, його відправи є кощунством. Законодавство ж підтримує волевиявлення общини, але сама община також не залишається згуртованою — роз’єднані групи протистоять одна одній. Активність московського патріархату спостерігалася у 2010-му, коли прийшла до влади команда Президента Віктора Януковича. Московський Патріархат переключився на отримання майна, яке ще не повернуто державою церкві. Такі ситуації вказують на суспільну затребуваність державного органу, на кшталт Державного комітету України у справах національностей та релігій. Ця інституція надавала консультації судам, місцевим органам влади, координувала роботу правоохоронців. Сьогодні нема такого органу, і кожна подібна справа затягується на десятиліття, адже самі церковники навряд чи здатні вирішувати такі питання.
Літня школа журналістики «Дня»