Сьогодні виповнюється рівно рік після закінчення візиту Папи Римського до України. Ця подія була відзначена відкриттям кількох пам’ятників і безліччю урочистих промов. Агенція ForUm спробувала з’ясувати інше – що змінилося в нас самих і в нашому житті після приїзду Папи. Результати вийшли вельми цікавими.
Джерело: ForUm
Віктор Єленський, головний редактор журналу “Людина і світ”, старший науковий співробітник Інституту філософії НАНУ:
– Що залишив по собі Іван Павло ІІ в Україні? Скидається, що це питання через рік після візиту Верховного понтифіка ятрить свідомість католицьких єрархів країни і зумовлює їхнє дуже помітне прагнення до видимого, матеріального увічнення минулорічного візиту. Хоча мені особисто видається, що утворення нових дієцезій та екзархатів Римо- та Греко-Католицької Церков, висвячення нових єпископів, встановлення пам’ятників у Києві та Львові – не найбільш плідний шлях утримання й розвитку спричиненої візитом хвилі ентузіазму. Власне, кожне суспільство – польське, філіппінське, чилійське чи німецьке – видобувало з візиту папи Івана Павла ІІ “саме себе” і вкладало в цей візит те, що воно хотіло б почути і відчути, виробити і виправити. Ми не побачили після візиту масового прориву до святого, кардинального поліпшення міжцерковних відносин (хоча обіцяної Московською патріархією війни на релігійному ґрунті теж не сталося), піднесення суспільної моралі тощо. Однак вплив особи масштабу Івана Павла ІІ не розкладається на складові, точніше ціле тут неодмінно виявиться незмірно вагомішим за просту суму окремих частин. Звісно, візит дав змогу по-новому відчути те, що так або інакше відчувалося і до нього. Що, наприклад, в Росії дуже важко сприймають українців як окремий народ і що відносини цих двох по-різному, але взаємозалежних спільнот розвиватимуться небезпроблемно не лише через газ, флот і Крим. Що, далі, світовідчуття вірних Української Православної Церкви в єдності з Московським патріархатом не завжди співпадає з інтересами Свято-Данилового монастиря: згідно з усіма опитуваннями громадської думки переважна більшість опитаних, у тому числі православних позитивно сприймала візит. Що українське суспільство гостро потребує морального авторитету, віри та ідеалів не менше, аніж робочих місць і демократичних процедур. Та в кожному разі, під час папської прощі в Україну люди відчули себе більш гідними, населення бодай на декаду усвідомило себе народом, хоча який вплив справив візит на найновітнішу історію України, на ті ж, скажімо, вибори 2002 року, сказати неможливо. Є речі, які непідвладні математичному аналізові, речі невимовні, які відчули всі, хто мокнув, але не промок під тією львівською зливою, те, що може в незбагненний спосіб виявитися і через день, і через покоління...
Лесь Танюк, народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань культури і духовності:
– Я думаю, феномен Папи Римського найбільше спрацював передовсім на Заході України, де ми справді бачимо, що міжконфесійні конфлікти почали згасати. Він звичайно, багато навчив і тих, хто сподівався дуже конфліктного ставлення з боку московського патріархату. Нам вдалося цього уникнути. Після візиту Папи сьогодні в Україні взагалі починає домінувати Церква як представник національного начала. Ми побачили, що Папа несе з собою і національне, і культурне, і моральне начало, що його діяльність спрямована на порозуміння між всіма конфесіями – не тільки православними і католиками, але й мусульманами. Я помітив, що після візиту Папи на релігійних зібраннях між різними конфесіями діалог вже відбувається на іншому рівні. Вже немає того провінційного начала, яке було ще два роки тому. Інша річ, що нам досі не вдається ввести візит Папи в русло російського начала. Ця заборона католиків, яка відбулася в Росії у відповідь на візит Папи до України, все ж таки говорить про те, що в Росії Церква намагається бути однополітичним центром. Папа спрацював як символ не тільки релігійний, але й релігійно-культурний. Це новий виток цивілізаційних відносин. У російському православ’ї є проблема з творчістю, вона фактично заборонена. Доктринально говориться, що один Господь творив, а всі інші не мають на це права – всі раби Божі, при чому удар робиться на слові “раб”, а не на “Божий”. І якраз приїзд Папи показав, що можна бути не “рабом”, а “рабом Божим”, і що все таки творення є прерогативою духовної людини. Папа є саме людина творення – саме тим, що він поет, драматург, саме тим, що він знає цю соціалістичну ментальність і намагається поступово виходити з нами з цього духовного болота. Мустафа Джемільов, народний депутат, глава Меджлісу кримськотатарського народу: – Візит Папи мав дуже благотворний вплив на Україну. Я розумію роздратування Москви. Але якщо вже ми незалежна Україна, ми повинні керуватися власними інтересами і власною політикою. Звичайно, Росія не була зацікавлена у візиті Папи, тому що вона зацікавлена тільки в посиленні Московського патріархату в Україні. А приїзд Папи спрацював певною мірою на підтримку Української Православної Церкви Київського Патріархату. Загалом візит позитивно спрацював навіть як політичний вплив. Ми трохи залучилися до європейської цивілізації. Це той курс, який в Україні постійно проголошується, але, на жаль, не виконується. Але що стосується духовного впливу – цей приїзд сприймався по-різному. Але для зближення між різними конфесіями, звичайно, в якійсь мірі візит дав свої позитиви, і я думаю, цей вплив ще не закінчився. Папа говорив про людські свободи і гідність, про те, що релігія і віра – це високі почуття...
Василь Анісімов, Керівник прес-служби Української Православної Церкви Московського патріархату:
– Духовних результатів візиту Папи немає. Результат негативний – припинилася епоха Другого Ватиканського собору, епоха співпраці Православної і Католицької Церкви як церков-сестер, і почалася епоха католицького протистояння, яка може обернутися поверненням до часів козацьких воєн. Католики захопили і зруйнували понад тисячу православних громад, принаймні три найбільші єпархії. Але Папа Римський ніде не заявив, що він проти цього насильства. У той час, як уніати і газом труїли людей, і били їх, і взагалі проявили себе як агресивне і православно нетерпиме співтовариство. Появу пам’ятників Папі Римському ми розцінюємо як провокаційний і недружній акт. Якщо нам не дають в наших споконвічно православних храмах цвях забити, тому що це пам’ятник архітектури, то вони спокійно на нашому православному храмі на Аскольдовій могилі встановлюють плиту Папі. Чи є ще десь пам’ятники Папі Римському за життя? Кажуть, є тільки один пам’ятник – де Папа народився. Нас дивує позиція влади, яка говорить, що на території посольства дозволи архітектурних органів не потрібні. Але таким чином в Україні скоро з’являться пам’ятники і Саддаму Хусейну в Іракському посольстві і в американському – Моніці Левінські.
Протоієрей Валерій Копійка, канцлер патріархії Української Автокефальної Православної Церкви:
– Будь-який приїзд релігійного діяча такого рівня як Папа не міг безслідно минути в Україні. Особливий слід він залишить в серцях, в релігійній свідомості наших братів з католицької церкви, тому що цей візит був передовсім для них. Папа приїхав до своїх вірних, щоб укріпити їх у вірі і надії. Я думаю, що кожен католик скаже, що цей візит є незабутнім і дуже важливим для кожного з них. Поза тим будь-які міжконфесійні контакти є завжди корисними, а до Папи йшли не тільки католики, йшли всі. А коли віруючі спілкуються між собою, це тільки утверджує мир і злагоду. На відстані цього року ми бачимо, що на ті негативні реакції, які звучали напередодні візиту, не варто звертати увагу. Стався і певний позитивний момент в міжконфесійному розумінні. Але це зближення – справа не візиту однієї людини і справа не одного року. Ми, українські православні, маємо таку надію, що буде і на нашій вулиці свято - ми зможемо тут привітати нашого духовного главу, вселенського патріарха Варфоломея. Візит Папи дав нам на це надії. Якщо Папа тут був, то чому б на Україну не приїхати першому православному Ієрарху? А це би безумовно вплинуло на процес об’єднання і створення єдиної помісної церкви. Тим більше, що зараз українські православні церкви орієнтуються на зближення із вселенським патріархатом, який міг би стати чинником, навколо якого ми могли б об’єднатися.
Отець Михайло (Квятковський), віце-ректор Львівської Богословської Академії:
– Я думаю, що українці справді побачили в Папі людину доброї волі. Те, що вони почули з вуст Папи – про піднесення народу, про піднесення людей до високого рівня гідності – обов’язково знайде відгук в Україні. Папа говорив і українською, він акцентував на тому, що Церква повинна мати національну основу. Папа став реальним символом екуменічних ідей. За цей рік ми побачили дуже багато екуменічних акцій і дискусій. Папа Римський підкреслив, що є різні релігії, різні конфесії, так як і різні мови, але ми мусимо в сучасному світі співпрацювати, знайти спільну мову. Я думаю, багато людей взяли це до серця. Принаймні вже міжконфесійні відносини справді стали злагодженішими.