Хочуть, аби храм був постійно діючим і забезпечував потребу римо-католиків з великої частини Львова.
У коментарі ZAXID.NET о. Володимир Кусьнеж розповів: «Ми вислали позовну заяву до Київського господарського суду, щоб оскаржити право власності Львівської міськради на наш костел і повернути його релігійній громаді». На суд за підтримки небайдужих львів’ян вдалося зібрати 25 тис. грн.
«Це - майновий процес і є державне мито 1%, а наш костел оцінено в понад 6 млн грн», – додав отець. Він наголосив, що парафія виступає за повернення храму релігійній громаді з одночасним збереженням можливості проводити там концерти духовної і класичної музики у тому обсязі, в якому вони проходять зараз.
«Для влади Львова ситуація навколо костьолу св. Марії Магдалини – своєрідний лакмусовий папірець на здатність вирішувати конфліктні проблеми у дусі демократичних, а не тоталітарних традицій», – сказав він.
Отець Володимир нагадав, що справа щодо костелу триває давно. «Храм Св. Марії Магдалини ще довгий час був діючим за радянської влади, його закрили лише в 1962 році, перетворивши в 80-х роках на органний зал. Після цього на весь Львів з більш ніж 40 довоєнних римо-католицьких храмів залишались діючими лише Катедральний костел і храм святого Антонія», – сказав він. Також, за словами о. Володимира, за 20 років незалежності України жоден храм в центральній частині Львова не був повернутий римо-католикам. Лише у визначені години львів’яни римо-католики можуть відправляти Службу Божу в костелі св. Марії Магдалини (органний зал) і в костелі Стрітення (переданому УГКЦ).
«Римо-католицька парафія св. Марії Магдалини – це величезний шмат території між вул. Гордоцькою та Стрийською і аж до кільцевої дороги (до Сокільників). На цій території храми римо-католиків, переважно, діють як церкви (наприклад, храм св. Єлизавети, який передали греко-католикам). Чому, попри наші старання, наші храми віддавалися іншим конфесіям? Адже римо-католицька громада у Львові хоч і набагато менша, ніж перед війною, але все-таки значна, і потребує принаймні одного власного храму. Відповідь напрошується одна – йдеться тут про свідому і цілеспрямовану політику львівської влади, нам важко назвати цю політику інакше, як дискримінацією за релігійною і національною ознакою, адже більшість римо-католиків – поляки або польського походження. При цьому страждають й інші: парафіянами нашого храму є теж і українці, і росіяни, і євреї», – наголосив отець Володимир.
З його слів, костел св. Марії Магдалени – це, фактично, єдиний храм, який ще може бути повернутий римо-католикам. На сьогодні парафіяни мають змогу приходити на Богослужіння у неділю на 10:00, а також у будні – на 8:00. «У неділю приходить кількасот чоловік, а в звичайні дні – людей 15-30», – каже отець і додає, що у храмі попри те не виділено приміщень для проведення катехизації, для гідного розміщенні сакристії, нема змоги у вигідний для людей час проводити таїнства хрещення чи подружжя.
«Священик не має ключів до храму, тому не має можливості в будь-який час дня і ночі занести Пресвяті Дари до хворих. Нас обмежують до однієї Служби Божої на день, і в годинах, дуже невигідних для парафіян (адже на шосту вечора прийшло би набагато більше людей, ніж на восьму ранку)», – каже о. Володимир.
Релігійна громада, каже він, шукає способу, щоб почувати себе рівноправним користувачем храму, співіснуючи з органним залом. «Нам заборонено користуватися органом, який батьки й діди наших парафіян своїм коштом встановили в 30-х роках. На наші звернення про повернення храму, міська влада відповідає, що не може цього зробити, оскільки він є надбанням міста і потрібний для львів’ян. Якщо побудуєте нам новий концертний зал, можете забрати костел – навіть так нам колись сказали. Зовсім недавно ця ж влада зуміла забрати з костелу єзуїтів архів і передала костел УГКЦ. Два різних підходи, дві різних моралі», – сказав отець.
Він нагадав, що влада аргументує неможливість повернути храм громаді через постанову КМУ з 2001 р. про те, що костел, як цінна пам’ятка архітектури, не може бути повернений у постійне користування релігійній громаді. «Постанова була прийнята з подання львівської влади. Там є перелік інших храмів, один зі Львова, і кілька видатних пам’яток у Києві. Нас поставили в один ранг з Софією Київською! Як би ми не любили наш храм, зрозуміло, що його архітектурну і культурну цінність аж ніяк не порівняти з цінністю тисячолітніх київських храмів. Нонсенс виходить: костел не можна передати релігійній громаді, бо він є дуже цінною пам’яткою архітектури, але можна передати концертному залу. А тут відбуваються не лише концерти, але й спів, танці, масові заходи, і вони не перешкоджають пам’ятці… Влада в силі повернути нам храм, якщо тільки буде добра воля», – наголосив о. Володимир.
Водночас заступник мера Львова Василь Косів повідомив: «Раніше справа була в суді, Львівська міськрада виграла справу. Але, наскільки я знаю, готується апеляція. Ми маємо постанову КМУ, яка чітко визначає статус цієї будівлі, – йдеться про сакральну споруду, яка не підлягає поверненню релігійним громадам. Усі інші такі споруди в Україні повертаються релігійним громадам. Також маємо ухвалу Львівської міської ради, яка передає цю споруду установі культури – будинку органної і камерної музики. Це два документи, відповідно до яких міська рада і виконавчі органи діють. А інша сторона має інше бачення. Відповідно, судовий спір триває».