Різдво Христове в Ізраїлі відчувається дуже специфічно. На дворі плюс п'ять, зранку світить сонечко та розвиваються довгі листя на фінікових пальмах. А у другій половині дня небеса темніють та розверзаються ізраїльською зимовою зливою. Ізраїльтяни дякують Богу за цю благословенну воду, яка поповнює нечисленні запаси прісної води в Тіверіадському озері, єдиному водоймищі прісної води країни.
Туристи ж та паломники вимушені пересуватися по Старому Місту Єрусалима по середньовічній бруківці, що не має підземних стоків, по щиколотку у воді та ще й притискаючись до стін, пропускаючи машини, що примудряються їздити по цих вузьких вуличках досить швидко.
Виїзд з Ізраїлю до Палестини вдень вільний, але вражає шести-семиметрова бетонна стіна на кордоні між цими країнами та ДОТ, кулемет якого незачехлений та нагадує про хисткість миру між ворогами, чи скоріше перемир'я на деякий час.
У Віфлеємі багато магазинів та магазинчиків, розрахованих на паломників. Їх легко розпізнати по знаку паломника біля назви магазина. Цей знак, насправді, один із основних символів середньовічного лицарства, так званий Єрусалимський хрест. Великий червоний хрест із Т-подібними закінченнями, оточений ще чотирма маленькими хрестами. Прапор Грузії майже повністю співпадає з цим символом.
Як у кожного старого символа, у Єрусалимського хреста є декілька пояснень, що доповнюють одне одного. Перше пояснення таке: великий хрест символізує Ісуса Хреста, чотири маленькі — чотирьох апостолів-євангелістів. У маленьких хрестів ще є інше пояснення: вони ніби символізують чотири рани Христа, що були йому завдані при прибитті його до хреста.
Із цим поясненням також пов'язаний ще один символ, що зустрічається в релігійних магазинах Віфлеєму — натільний хрестик, складений із гвіздочків, якими Спаситель був прибитий до Хреста. Адже саме в Єрусалимі, за легендою, хрестоносцями віднайдені ті самі гвіздки з кров'ю Христа та хрест, на якому Він був розіп'ятий, що тепер зберігаються у Ватикані.
Паломнику у Святу Землю доведеться зустрітися у Віфлеємі іще з одним символом, не зовсім християнським. Правда місцеві, і палестинці, і євреї, переконуватимуть, що це просто оберег на щастя. Адже цей символ в Ізраїлі та Палестині зображений навіть на дорожному знаку "Stop", де замість напису на білому фоні зображена червона відкрита долоня. Цей символ характерний для юдаїзму та ісламу і називається Хамса, «Яд Ха-Хамеш» («Рука П'яти»), "рука Бога" чи "рука Міріам", сестри Мойсея та Аарона. Цей оберег використовується будь-де в тому регіоні, аналогічно з нашою підковою, і є одним з найдревніших людських символів, але до християнства не має жодного відношення.
До базиліки Різдва Христового ведуть вузенькі середньовічні вулички старого Віфлеєму з католицьким храмом та ісламською мечеттю, що стоїть навпроти базиліки, через головну площу міста, протиставляючи себе головній християнській святині, та витягуючись своїм мінаретом вище дзвіниці базиліки.
А ще перед базилікою стоїть різдвяна ялинка з вертепом — головна ялинка християнського світу Близького Сходу.
Вхід до базиліки Різдва дуже маленький та низький, тож будь-хто з відвідувачів мимоволі здійснює глибокий поклон тому діянню, що відбулось колись тут.
З коридору, нартексу, до головного храму ведуть величезні ворота, на яких збереглась різьба по дереву у вірменьському стилі, як кажуть, ще 6 століття нашої ери.
Зараз внутрішній простір храму реконструюється, будівельні "ліси" дещо крадуть його велич.
Але і в такому вигляді храм вражає своєю пишністю, неймовірною кількістю лампад, залишками розписів на кам'яних колонах храму та відчуттям вікової намоленості цього місця.
Справа від вівтаря розміщена унікальна чудотворна ікона Богородиці Єрусалимської.
Під амвоном розташована найбільша святиня — печера Різдва, де, власне й відбувалося Дійство.
Місце, де стояли ясла Христа, відмічено срібною зіркою.
Базиліка Різдва, найімовірніше, була названа так імператрицею Оленою, матір'ю імператора Костянтина Великого, під час її подорожі по Ближньому Сходу в 339 році. До цього споруда була храмом, присвяченим комусь з богів грецького пантеону, про що свідчать залишки орнаментованої мармуром підлоги, нещодавно відкритої розкопками в храмі.
З того року християнські богослужіння не припинялись тут ніколи, не дивлячиь ні на хрестоносні, ні на мусульманські завоювання цих земель. Всі завойовники вважали храм і своєю святинею. Тут коронувались королі Єрусалимські Балдуїн І (1100 р.) та Балдуїн ІІ (1118 р.), а переможці-мусульмани спочатку розміщували в одному з трансептів храму мечеть.
Зараз храм є в спільному володінні Константинопольської патріархії, Вірменської апостольської церкви та католицького ордену францисканців, чиї монастирі розташовані навколо базиліки.
В 2012 рокі ЮНЕСКО визнала базиліку об'єктом всесвітньої спадщини.
Якщо у Віфлеєм з Ізраїлю в'їзд вільний, то виїзд супроводжується перевіркою прикордонників, і не дивно, адже атаки Хезболли на цю державу не припиняються і життя в близькому сусідстві із відвертими ворогами для ізраїльтян давно стало нормою життя, на відміну від нас, українців, для яких це новина.
Старий Єрусалим, його циклопічні оборонні стіни, храми та більшість будинків, це місто, побудоване хрестоносцями в 13-14 століттях не зовсім співпадає з розташуванням зі старозавітним Єрусалимом, адже колись розп'яття Христа та його поховання відбувалися за межами міста, тепер же це — центр міста.
За середньовічною традицією місто розділене на національні квартали: єврейський, вірменський та мусульманський, який є набільшим із кварталів. Наш єврейський гід обмовилась, що євреї залюбки викупили б у мусульман їх житло у Старому місті за великі гроші, не зважаючи на те, що всі сучасні комунікації в будинках XII-XVI століть є виведеними на вулицю, від чого вулички Старого міста видаються обплутаними кабелями та сантехнічними трубами, але араби міцно тримаються своєї власності в Святому місті, і за зубожілого мусульманина платить за нерухомість чи багаточисельна рідня, чи, навіть, мусульманська громада.
Через арабський базар по вузьким середньовічним вуличкам під дощем, що зливається по кам'яних мостових без зливу каналізації суцільним потоком, шлях іде до Святині Святинь — до Гроба Господнього. Храм відкривається паломнику раптово при виході з вузької вулички на невеличку площу, скоріше майданчик.
Тим не менше на цьому майданчику під час Сходження Благодатного Вогню збирається до 5 тис. людей. Над входом до храму розташовані два вікна. Під правим вікном стоїть непримітна, але знаменита драбина, що символізує процес боротьби різних християнських конфесій за контроль над Святинею. При досягенні домовленості про статус-кво, та непорушності вигляду Святині цю драбину вирішено було теж не рухати зі свого місця. Так і стоїть вона, Недвижима драбина, там, аж з 1757 року.
При вході в храм паломників зустрічає кам'яна плита під великими лампадами, на якій, за переказами, після розп'яття лежало тіло Ісуса Христа. Це камінь Миропомазання.
Направо по крутих сходах шлях іде до Голгофи, місця, де стояв хрест, на якому було розіп'ято Спасителя. Саме сюди, а не до Гробу Господнього, здійснюють паломництво віряни екстатичних обрядів африканського християнства, яких, як завжди, багато в храмі і тепер.
Головна святиня — Кувуклія ("Царська спочивальня") із самим Гробом Господнім знаходиться зліва від входу, в колоннаді під куполом, та представляє собою храм у храмі. Тут відбувається Сходження Благодатного Вогню на Пасху, коли відкривається єдине в куполі вікно, і через нього сонячний промінь підпалює розкладену на Гробі Господньому вату.
Зараз коштами короля Йорданського Абдаллаха ІІ проводяться відновлювальні роботи в Кувуклії, але доступ паломників до Гроба Господнього не припиняється, і всі роботи закінчаться до Пасхи-2017. Православний монах, що чергує при Гробі, квапить паломників, але все ж дає хвильку часу доторкнутися до Святині.
Навпроти виходу з Кувуклії розташована православна каплиця, єдина з каплиць різних конфесій, що має власний купол.
Крім цього навколо Кувуклії є каплиці католицька з власним органом.
Вірменська, у напівпідвалі, а ще коптська, що прибудована з іншої сторони до Кувуклії, сирійська та ефіопська.
Бути в Єрусалимі і не відвідати святиню юдаїзму — Стіну плачу неможливо.
Стіна А-Котель знаходиться недалеко від Храму Гробу Господнього і представляє собою насправді не стіну Храму Царя Соломона, як прийнято вважати, а підпірну стіну під Храмовою Горою
Всі чоловіки, що проходять до стіни, зобов'язані надягнути на голову кіпу, юдейський головний убір.
Великі кам'яні брили, тисячі паперових послань Богу, що вкладені між камінням, ортодоксальні юдеї, одягнені у все чорне з широкополими капелюхами, які вони під час дощу прикривають звичайними пластиковими пакетами, окрема частина стіни, що виделена спеціально для жінок, поодинокі фігури, що ритмічно розгойдуються в такт невисловленої молитви і над всім цим єврейським плачем, там, на горі, де був колись всеєврейський Храм, височіє золотим куполом мечеть Купола Скали (Масджид Куббат ас-Са́хра) як іронія історії.
На жаль немусульманин-гяур не може зайти в Святу Мечеть, тому християнам доводиться лише споглядати на великий золотий купол, що видимий майже зі всіх кінців Єрусалиму. Відчуття іронії ще збільшується, якщо знати, що будівля використовується як жіноча мечеть, на відміну він головної мечеті Аль-Акса, чиї куполи не такі примітні, та пофарбовані в сірий колір.
Саме на місті цих будівель і стояв колись Великий Храм Завіту та Скінія, на виступ цієї скали пророк Мухамед здійснив свою ісру (миттєву нічну подорож з Мекки в Єрусалим), а потім і мірадж (вознесіння в небеса). У будівлі мечеті Аль-Акса була резиденція ордену тамплієрів, а тепер єврейський контроль за доступом до мусульманських святинь є приводом до багаточисельних невдоволень та заворушень палестинців і взагалі мусульман цього багатоконфесійного регіону, святині трьох світових релігій — юдаїзму, християнства та ісламу.