У музеї кажуть, що ранні зображення Різдва Христового є ще в катакомбах та на древніх саркофагах. У них використовувалися традиційні для християнського мистецтва зображення Богонемовляти, Породіллі, печери, ясел, вола й осла. Інколи сцену Різдва доповнювали пастухи, волхви й царі, які прийшли поклонитися Ісусу. В деяких сценах присутній Йосип, із часом іконографія доповнювалася й ангелами, які принесли пастухам добру вість.
У музеї кажуть, що ранні зображення Різдва Христового є ще в катакомбах та на древніх саркофагах. У них використовувалися традиційні для християнського мистецтва зображення Богонемовляти, Породіллі, печери, ясел, вола й осла. Інколи сцену Різдва доповнювали пастухи, волхви й царі, які прийшли поклонитися Ісусу. В деяких сценах присутній Йосип, із часом іконографія доповнювалася й ангелами, які принесли пастухам добру вість.
За словами Тетяни Єлісєєвої, завідувачки Музею волинської ікони, давні зображення Різдва у волинському іконопису найчастіше трапляються на невеликих іконах празникових рядів іконостасів. Саме такі твори й зберігаються в музеї. Серед них особливу увагу привертає ікона «Різдво Христове» XVIII століття з села Усичі Луцького району. Вона написана народним іконописцем. Дещо наївна, але надзвичайно лірична, вона вражає своєю поетичністю та щирістю художнього вислову.
На іконі під навісом зображена Марія, що сидить перед яслами, в яких на сіні спить сповитий так, як сповивали немовлят у волинських селах, Христос. Поряд стоїть Йосип, обернутий до зірки, котра сяє вгорі. На передньому плані — пастухи, які прийшли з поклоном. Усміхнені миловидні обличчя всіх персонажів випромінюють радість і ніжність, які приходять із появою людини на світ.
Кольори дещо стримані, переважають синьо-голубий, зелений, сірий, охристий, але від того ікона не є похмурою. Ікона наче народилася з колядки: «Над вертепом звізда ясна весь світ осіяла. Пастушки з ягнятком перед цим дитятком на колінця припадають, Христа-Бога вихваляють»...
На іншій іконі — «Різдво Христове» XIX століття — трактування традиційного сюжету досить оригінальне. Дія розгортається не в печері, що символізує світ, у якому просіяло Сонце Істини — народився Христос, а біля арки входу до храму. Відомо ж, що в IV столітті імператриця Олена спорудила у Віфлеємі, на місці, де й було Різдво, храм, розмістивши вівтар якраз над печерою. Ісус — не немовля, а Спаситель людства, що усвідомлює своє призначення й силу, — благословляє царів. Три царі зображені у вигляді старця, зрілого мужа та юнака, чим підкреслюється, що Одкровення дається людині незалежно від віку та життєвого досвіду.
Цей образ у Музей волинської ікони передали з Українського дому Києва, що є не характерним для появи подібних реліквій в експозиції та запасниках закладу. Бо ж більшість ікон потрапили у волинський музей після кількарічних експедицій по Волині, які на початку 80-х років минулого століття проводив відомий учений, професор, доктор мистецтвознавства Павло Жолтовський.
Нинішній завідувач Музею волинської ікони Тетяна Єлісєєва була учасницею цих експедицій, які, на її думку, мали рятувальний характер. Адже багато волинських храмів були закриті чи занедбані. Святі реліквії пошкоджували дощ і сніг, голуби, які хмарами заселяли горища церков. Врешті, замість ведення Божої служби в культових спорудах відкривали склади міндобрив і навіть винзаводи... Та й навіть у ще діючих церквах були взяті на облік ікони, про які громада знала, що їх уже не можна віддати будь-кому на реставрацію, продати тощо.
На Волині завдяки співпраці музейників із митрополитом Луцьким і Волинським Нифонтом удалося уникнути конфліктів: якщо громада вимагала повернути в храм свій «рідний» образ, то реставратори малювали його копію, а оригінал залишався в музеї.
Про те, в якому стані перебували цінні зразки іконопису, може свідчити ще одна ікона — «Різдво Христове» кінця XVII століття з експозиції Музею волинської ікони. Її передали 1987 року з Каменя-Каширського, й реставрувала її художник-реставратор Волинського обласного краєзнавчого музею Лариса Обухович. Живопис зазнав дуже великих втрат, що видно на образі й тепер. Але ікона просто заворожує виразністю та гармонією.
Темна печера і ясла, в яких лежить запеленане, як це робили з новонародженими дітьми на Волині, Богонемовля. Образ Богоматері має відбиток візантійських канонічних іконографічних традицій. Образ же Йосипа зберігся лише фрагментарно, так само лише можна здогадуватися за розміщенням постатей на іконі про те, що, крім одного пастуха, могла бути й постать іншого.
Прославляючи народженого Божого Сина, святі образи спонукають до осмислення зображеної події, яка стала початком нашого спасіння.