Розпочинається Успенський піст

Як припускає Симеон Солунський (кін. XIV — поч. XV cт.), автор трактатів, присвячених літургійній традиції, Богородиця, передчуваючи свій відхід до Неба, належним чином готувалася до нього — постячи та молячись. Вона як свята і непорочна не мала потреби у покутних практиках, а звершувала їх за людство. Архиєпископ Солунський закликає і нас наслідувати її у цьому.

Християни, які вбачають у події її Успіння своєрідну “ілюстрацію” власного перебування у воскресінні з душею і тілом, також протягом свого життя вдаються до цих засобів очищення та приготування. А в Успенському пості ще й зводять свій погляд до тієї, яка вказує на Христа як на Дорогу до спасіння (звідси й поширений тип Богородичної ікони “Одигітрія” — “Дороговказ”).

Успенський піст загального поширення набув доволі пізно. Різним був підхід до нього в залежності від місцевості. Часто він виражав ще й приготування до свята Преображення Господнього (звідси народна назва “Спасівка”). Практикували його не всюди і, траплялося, що він ставав народною практикою тоді, коли монастирські устави про нього мовчали, а церковна єрархія дивилася з настороженістю.

Пам’ятка VI ст. під назвою “Про три Чотиридесятниці”, яку приписують Антіохійському Патріархові Анастасієві Синаїту, стверджує, що в цій місцевості період посту тривав від Неділі Всіх святих до празника Успіння. Пізніше з нього відокремили липень, і стало два пости — Петрівка та Успенський.

Письмові згадки про Успенський піст є доволі пізніми, хоча й вказують на давність його практикування. Папа Римський Миколай І у ІХ ст. пише до болгар: “Свята Римська Церква має з давніх-давен звичай дотримуватися таких постів: 40 днів перед Пасхою, після П’ятдесятниці, перед Успінням Богородиці, а також перед празником Господнього Різдва”.

В ХІ ст. архиєпископ Палестинської Кесарії Анастасій заохочує вірних дотримуватися Успенського посту як переданого Святими Отцями. У цьому ж столітті атоські монахи запитують про Успенський піст Константинопольського Патріарха Миколу Граматика, а той відповідає: “У серпні був перед тим піст, але його перенесено, щоб не сходився з поганським постом, що був у тому часі. Одначе і тепер ще багато людей постять у тому часі, щоб оберегти себе від недуг”.

Відсутні згадки про Успенський піст і в типіконах найбільших монаших обителей. Щойно в ХІІ ст. про нього є запис у типіконі Николо-Касулянського монастиря в Калабрії (Південна Італія). У цьому ж періоді відбулося остаточне його затвердження Константинопольським Собором (1166 р.). Щодо Київської Церкви, то також дуже мало збереглося згадок про цей піст, поодинокі з них беруть свій початок з ХІ ст., а потім вже частіше трапляються аж у післямонгольську добу.

Природно, що, готуючись до одного з найбільших Богородичних свят, вірні нагадують собі значення Божої Матері в історії спасіння. Візантійська літургійна традиція укладає свої богослужіння в такий спосіб, що постать Богородиці у них фігурує постійно — наприкінці кожного блоку літургійних текстів обов’язково є молитовне звернення до неї.

Якщо ж вірні хочуть молитися до Богородиці з іще більшою ревністю, глибше задуматись над її заступництвом, то можна серпень виділити як місяць, їй присвячений. Тим паче така практика для Церков візантійської традиції існувала ще з ХІІІ ст. Не усуваючи при цьому богослужінь добового кола, протягом серпня в молитовне життя парафій додавали паралітургійні форми — Паракліс, молебні, акафісти на честь Богородиці.

Така практика є більш виправданою, ніж та, яку перейняли з латинської традиції деякі Східні Церкви, — плекати щоденну марійну побожність у травні. Передусім тому, що остання впроваджує паралітургійні практики всупереч літургійному життю Церкви.

Догматична Конституція ІІ Ватиканського Собору про Святу Літургію “Sacrosanctum Concilium” каже: “Ці практики слід здійснювати, беручи до уваги літургійну пору, щоб вони узгоджувалися з літургією, щоб певним чином з неї виводилися і людей до неї приводили, адже вона за своєю природою набагато ці практики перевищує” (п. 13). Травень — місяць, коли часто ще триває пасхальний період, в який марійна побожність геть не вписується, натомість у серпні маємо всі передумови до посилення молитов про заступництво Богородиці.

Митрополит Андрей Шептицький у своєму пастирському посланні до духовенства і вірних “Марія-Мати” нагадує: “Давньою предвічною установою цілий місяць серпень присвячений почитанню та любові Пречистої Богородиці”. А в іншому посланні “Про почитання і посвяту себе Пречистій Богородиці” пояснює: “Цілий місяць — місяць серпень — посвятити Богородиці маємо в установі перед— і попразденства Успення. Бо родом передпразденства цього свята є піст, яким мають вірні приготовитися на цей Богородичний празник. А хоч попразденство Успення не могло, по обрядовим звичаям нашої Церкви, продовжатися два тижні, то, установою осібного Богородичного, меншого празника “Положення чесного Пояса” виразно назначена думка продовжати хоч би й необрядовими молитвами попразденство аж до кінця місяця”.

Успенський піст не має виразних літургійних особливостей. Тож можна літургійні богослужіння його і всієї решти серпня доповнити (але не замінити!) вищезгаданими паралітургійними практиками, щоб утвердитися у вірі, що “Богородиця, царюючи із Сином своїм, християнський рід зберігає” (пор. хвалитна стихира Утрені передсвяття Успіння).

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.