Здобутий і втрачений талант Остапа Нижанківського
Здобутий і втрачений талант Остапа Нижанківського
Стрийський двірець 1919 року. На місці, де розгалується залізничні колії на Львів і на Ходорів – невеличкий насип землі. Тут одним пострілом поляки поквиталися з українським священиком Остапом Нижанківським – талановитим композитором та диригентом, громадським та політичним діячем. Сьогодні минає 100 років, як сталася ця непоправна трагедія.
Він був одним із тих фундаторів українського відродження, яких в цьому краю називають «стрийська трійця»: Олесницький, Бобикевич, Нижанківський. Смію припустити, що ім’я Остапа Нижанківського було б таке ж відоме, як і Миколи Лисенка, на якого він все життя рівнявся. Однак стрийському музиканту не вдалося здобути відповідну освіту. Його так і вважали завжди «музичним самородком» та «самоуком». Окрім того музику довелося відвести на задній план, коли Нижанківський з волі батька став священиком. То була велика життєва драма цього композитора, про яку він з почуттям гумору сам сказав: «Продав фортепіано, купив корову і пасу».
Остапу Нижанківському і повезло, і ні – народитися у знатній родині, де кілька поколінь чоловіків приймали священичий сан. Добра освіта, шляхетне виховання – усе сприяло молодому Нижанківському, який мав величезний потяг до музики. Він походив з багатодітної сім’ї: всього їх було дев’ятеро братів і сестер. Остапа та інших внуків виховував дідусь – о. Йосиф Тишинський, який мав парафію в селі Завадів на Стрийщині. Любов до музики дітям передала мама. Саме вона наполягла, аби троє старших братів і сестра Йосифа (Осипа), після початкової школи в Стрию, переїхали до Дрогобича і вступили на навчання в гімназію. Поїхала і вона з ними. «Забрали навіть фортепіано. Для нас, дітей, то був рік щастя. (…) Брати учились, співали, музикували. Найстарший Остап уже тоді проявляв великий талант до музики і рисунків. (…) Був того року в Дрогобичі театр Біберовича. Мама тоді спитала нас чотирьох: «Діти, чи хочете на обід м’яса, чи за ті гроші підете до театру?» Звичайно, ми радо зреклися м’яса і в театрі були на кожній виставі»¹, – згадує у «Споминах з моїх років» сестра Остапа – Осипа Бобикевич. Вже у 7-му класі Остап Нижанківський заснував серед гімназистів гурток «тарасівців», який таємно від москвофілів і поляків збирався і популяризував творчість Шевченка. Саме тоді з’явилася перша Остапова пісня на слова Кобзаря «Вітер в гаї нагинає». Батько Осип бачив дітей лише на канікулах: вони з’їжджалися в домі у Великих Дідушичах і музикували. «Батько, спостерігаючи за цим, жартома ставив риторичне запитання: «Боже, Боже, за що Ти покарав мене синами-музикантами?»² Однак закінчити гімназію найстаршому Остапу тоді не вдалося через бійку з викладачем Гошовським. За глумливі слова: «Таким поетом, як Шевченко, і я потрафлю бути» отримав Гошовський ляпаса. І мусів Остап гімназію залишити. Попереду – трирічна служба у війську…
Саме з військової муштри стелився Остапові Нижанківському шлях у світ галицької музики. Про львівський період Остапа Нижанківського залишив спогади товариш молодих літ, філолог-славіст, письменник Кирило Студинський. Цю публіцистичну спадщину віднайшла і систематизувала музикознавець, доцент кафедри музикознавства та фортепіано Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка Уляна Молчко. «… коли я був учнем шостої класи української академічної гімназії у Львові, дійшла до нас, молодих хлопців, згуртованих у громаді, вістка, що при вул. Валовій ч.14., в австрійському Пляцкомандо служить, як рахунковий підофіцер, талановитий музика, Остап Ніжанківський, що рад би з нами познайомитись»³. Кирило Студинський від імені гімназистів ходив запрошувати Остапа на їхні репетиції. Ту першу зустріч згадував дуже тепло: «Передо мною став тоді 24-літній молодий вояк у синіх штанах, у темно-синій блузі з двома зірочками на комірі. Був це рідкий тип гарного мужчини з незвичайно симпатичним обличчям, з кучерявим волоссям, зачесаним посередині голови. Був він рослий і стрункий. На очах мав він «цвікер». Поява Остапа викликала на мене незвичайно миле враження»⁴. Студинський мав при собі збірку віршів Володимира Навроцького: Остап погортав книжку і припала йому до душі поезія, присвячена покійній дружині. Згодом гімназисти вже розспівували новий твір «До Ластівки» на слова Навроцького, музика Нижанківського.
Остап закінчив службу у війську і знову став учнем – тепер вже Львівської академічної гімназії. Доти він прославився на одному з творчих вечорів товариства «Руська бесіда», присвяченому перекладачу та письменнику Олександру Кониському. На вечорі Остап Нижанківський керував хором «Академічного братства». Тоді прозвучало дві його композиції: «Вітер» на слова Кониського і «Не гармати грають нині» на вірш Франка. Про те, що Остап – «талант не буденний», писав редактор газети «Діло» Іван Белей у листі до Олександра Барвінського. Тому зайве казати, що львівські гімназисти прикипіли душею до вчорашнього офіцера. «Був Остап незрівняним диригентом. На даний знак камертоном ми ставали карно біля нього. Ніхто з нас не смів тоді навіть зашелестіти нотами. З його руки, а ще більше з його обличчя ми вичитували, як маємо співати та модулювати пісню. (…) ми вчилися від нього пошани для пісні»⁵, – згадує Кирило Студинський. Гімназійний хор надалі називали «Остаповим».
1885-ий рік. У Львові стає популярним товариство ремісників, дрібних підприємців «Зоря», яке заснував рух народовців. Члени товариства влаштовують вечорниці, на які запрошений і «Остаповий хор». Після виступу гімназистів, «Зорю» почали навідувати представники інтелігенції. Так зав’язувалися стосунки між середнім і вищим класом міщан. Саме в стінах «Зорі» прозвучали вперше два твори Остапа Нижанківського, які принесли йому визнання: «Гуляли» та «З окрушків» на слова Ю. Федьковича. «Члени хору Остапа заходили часто до приміщення «Зорі», й грали з членами її, панночками й мужчинами, в доміно, шахи, рулетки, нерідко забавлялися в танки. Росло тому товариське життя «Зорі», а враз із тим зростали матеріяльні засоби товариства»⁶, – писав Кирило Студинський. Товариство «Зоря» мало на меті привернути увагу простих міщан до української культури, і тут ключову роль зіграв талант Остапа Нижанківського. Того ж таки року він з друзями засновує перше в Галичині нотне музичне товариство «Бібліотека музикальна», яке випускало примірники українських пісень невеликими тиражами і продавало за доступною ціною. Навесні 1886 року «Зоря» організувала у Львові великі фестини за участі хору Остапа Нижанківського. Його все частіше згадувала газета «Діло», як предвісника «нової, тривкої, на статутах опертої музичної організації». Русофільський хор «Академического Кружка» всіляко намагався скласти конкуренцію хору гімназистів, та натомість ще більше втрачав популярність: в моду входила українська пісня.
У житті молодого Остапа Нижанківського був світоч класичної музики, на якого він рівнявся – Микола Лисенко. Через нього був чи не єдиний зв'язок галицьких митців з Великою Україною – видатний композитор, як свідчить Кирило Студинський, відповідав на всі листи. Остап Нижанківський також листувався з Миколою Лисенком: навіть, просив протекції, щоб могти навчатися композиції у Києві. Корифей української музики відповів ствердно і обіцяв всіляку підтримку, навіть, матеріальну. Однак цей лист-відповідь потрапив до рук Остаповому татові: о. Осип вважав музику згубною професією, а тому листа заховав. Правду Остап дізнався лише після смерті батька. «Тату, тату, що Ви зробили!» – мав він великий жаль на вітця, що не дав здійснитися його мрії. Після того, як у 1903 році у Львові з великим пієтетом відсвяткували творчий ювілей Миколи Лисенка, їхні стосунки з Остапом Нижанківським стали ще доброзичливішими. Врешті отець Остап очолював галицьку делегацію, яка у 1912 році була на похороні Лисенка в Києві.
У 25-літньому віці Остап Нижанківський щойно вступає до Львівської духовної семінарії. Батькове слово – непорушне. Очолює семінарійний хор, організовує концерти, мистецькі вечори. «Хор дванадцятьох» – чоловіча спільнота, яку заснував згодом Остап Нижанківський, став предвісником значно відомішого музичного товариства «Львівський Боян». Навчання у семінарії тривало чотири роки. Відтак Остап Нижанківський одружився зі стриянкою – Галиною Бачинською та отримав священичі свячення. Його перша парафія була у Бережанах, де зустрів письменника Андрія Чайковського та композитора Дениса Січинського. З ними організував «Бережанський Боян». Ще на короткий час Остап Нижанківський таки вернувся до Львова: 1895-1896 роки – він керував «Львівським Бояном» і змагався за посаду викладача співів у чоловічій вчительській гімназії. Заради цього екстерном закінчив Празьку консерваторію, склав іспит з відзнакою та отримав кваліфікацію «професор співу в учительській семінарії та середніх школах». Проте роботи не мав… «Львівський Боян» не зміг відстояти право свого засновника залишатися серед міського музикального п’ємонту, і о. Нижанківський покинув Львів.
В 1897 році о. Остап Нижанківський обійняв парафію в заможному селі Довжанка на Тернопільщині. І саме по округу, до якого входило це село, цього ж року балотувався на виборах до австрійського парламенту Іван Франко. Отець О. Нижанківський вирішив активно підтримати кандидатуру Франка (до слова, вони товаришували, поет не раз набирався сил, перебуваючи на плебанії отця Остапа в Завадові), виступивши таким чином проти кандидатури його опонента – графа Борковського. На жаль, Франко вибори програв, а о. Остап Нижанківський за його підтримку поплатився: втратив парафію і був переведений до Качанівки, бідного села біля російського кордону. Отут і наздогнала його життєва кульмінація: на запитання друга «Що робиш, Остапе?» композитор відповів: «Продав фортепіано, купив корову і пасу»⁷.
У 1900-му році Остап Нижанківський остаточно повертається на Стрийщину. Душпастирює спершу в селі Дуліби, потім у Завадові, Нежухові, Голобутові. В самому Стрию був дуже добре підготовлений ґрунт для просвітянської праці композитора. Свої серця у проукраїнський розвиток міста вклали ті, кого нині називають «стрийські будителі»: адвокат Євген Олесницький і священик Олексій Бобикевич. Остап Нижанківський радо стає їм до компанії. В Стрию організовують солідні концерти хорового співу, приймають таких гостей, як Соломія Крушельницька, Олександр Кошиць… 1 січня 1901 року в Стрию урочисто відкрили Народний дім. З цієї нагоди о. Остап Нижанківський написав кантату на слова Олекси Бобикевича «Витайте нам, гості». У співпраці з Іваном Франком випустив у 1907 році «Українсько-руський співаник з нотами».
Ще у львівській гімназії Остап Нижанківський мав авторитет юнака, який не вживає алкоголю і всюди вирізняється гідною поведінкою. Вже як священик, він продовжував боротьбу з пияцтвом у своїх парафіях. Не менше зусиль отець доклав до викорінювання неграмотності: організовував читальні, сільські хори. Врешті слава до отця Остапа Нижанківського таки прийшла: він став засновником справи, про яку до нині згадують у Європі – «Маслосоюзу». «1 жовтня 1904 р., після кількох місяців ретельної підготовки, Нижанківський у Завадові при читальні «Просвіти» створив першу молочарську спілку. Для цього він запрошує спеціаліста справи Яна Бєдроня і організовує шестимісячні курси, утримувані коштом «Просвіти». Ідейними натхненниками молочного бізнесу були Олесницький та о. Бобикевич. З парафії їхнього побратима почався кооперативний рух, який дозволив українському населенню стрийського краю вийти на новий економічний рівень. У 1907 році Остап Нижанківський був головним директором статутового «Крайового союзу господарсько-молочарського», в який входило близько двадцяти сільських спілок. Відтак у Стрию відкрили першу українську банківську установу «Задаткову касу». Остап Нижанківський очолював її Надзірну раду. «Союз молочарських спілок» ввійшов в історію під назвою «Маслосоюз»: логотип з листком конюшинки і літерами МЛ був впізнаваний у багатьох країнах Європи, куди йшли на експорт молочні продукти українських селян. Стрияни засвідчують, що й до нині цей логотип можна зустріти на окремих будинках європейців.
До 1909 року стрияни вийшли на той рівень, коли могли заявити про себе світові: у місті відкрили першу Хліборобську виставку. Серед інших товарів співорганізатор виставки о. Остап Нижанківський представив тут авторські вулики (Нижанківський мав конструкції вуликів, захищені авторським свідоцтвом). Священик також різьбив гарні шкатулки, мав власну колекцію витинанок, які свого часу експонував львівський музей. Якось Соломія Крушельницька, яка була особистою гостею пароха Завадова, розповідаючи про свої турне по Європі, запитала в Нижанківського: «А що ви за той час зробили, отче?» – «Дванадцять нових вуликів», – з гумором відповів той.
Отак, не заживши світової слави, як музикант, Остап Нижанківський посвятив себе праці на розвиток української громади. Сам він про це жартував: «Я в першу чергу священик, потім молочар, а у вільних хвилинах музика». Завдяки цим «вільним хвилинам» кожного Різдва звучать його колядки «Бог ся рождає», «У Вифлеємі тайна явилась велика», «Во Вифлеємі нині новина».
Наприкінці літа 1914 року в передмісті Стрия – на Ланах – стояв Легіон УСС. Сюди з’їхалося майже десять тисяч добровольців. Стрийська громада взяла на себе всі матеріальні витрати, пов’язані з тим, щоб розмістити, нагодувати людей і надати їм речі першої необхідності. В Стрию УСС мали приймати присягу на вірність Австро-Угорській імперії. Однак молодь вже позиціонувала себе з українським військом, і присягати цісарю не хотіла. Кількість добровольців наказали скоротити до двох тисяч. Слова присяги, яку зачитував австрійський старшина ламаною українською мовою, стрільці повторювали без особливої ретельності, а дехто й зовсім на глум. У дослідженні стрийської краєзнавиці Зеновії Ханас йдеться про те, що група стрілецьких старшин на чолі з Дмитром Вітовським відмовилася складати австрійську присягу, і «склала присягу на руки о. О. Нижанківського за змістом, який докорінно відрізнявся від австрійського». «Я, УСС, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крові. Так мені, Господи Боже і Архангеле Михаїле, допоможіть. Амінь»⁸. «Припускаю, що о. Остап звернувся до присутніх з полум’яним пастирським словом (був добрим промовцем, а виголошеними думками захоплював слухачів)», – пише Зеня Ханас.
За українську державність стали до боротьби і троє синів Остапа Нижанківського: Нестор – відомий піаніст, композитор, Степан, доктор права, Богдан – інженер. В період становлення української влади у 1918-1919 рр. Нижанківські вступили до лав Української Галицької Армії. Сам священик фактично став національно-ідейним провідником Стрийщини. Після Листопадового зриву він очолював Стрийську Повітову раду, до складу якої входили депутати-українці. Також був обраний членом Української Національної Ради – парламенту ЗУНР. Поміж тим встигав давати концерти. Однак в травні 1919 року події почали розвиватися трагічно. З приходом до влади поляків Нижанківський після погроз зрікся своїх повноважень у Повітовій раді. Про це у своїх «Споминах» докладно описала сестра Остапа – Йосифа Бобикевич: «…винаймленими кіньми приїхав брат Остап, (…) аби зложити свій уряд маршалка в руки тих, котрі стали при владі. Розповів їм Остап, що до нього в Завадів приїхало четверо верхом, одягнені по-військовому, забрали коней. Те повідомлення сприйняли поляки з обуренням, дали «слово гонору», що священику-маршалкові волос з голови не впаде».⁹ Остап Нижанківський був настільки безпечний за своє життя, що пообіцяв племінниці Неонілі Селезінці до кінця тижня забрати її з маленькою дочкою до себе в Завадів. По дорозі додому зустрів члена дирекції «Каси задаткової» о. Петрушевича і той віддав на зберігання Нижанківському векселі та гроші товариства. Остап прийняв і їх: настільки не сподівався арешту з боку польських загарбників. Однак того ж дня поляки вчинили «ревізію» в обійсті в Завадові. Пограбували все майно, ноти порозкидали і потоптали. Все відбувалося на очах Нижанківського і дружини Галини. Нікого з синів тоді не було в Стрию: вони перебували на Великій Україні. Їмості сказали, що її чоловік поїде з ними до Перемишля або Кракова, «як заручник». Ввечері Остапові вдалося передати записку до сестри Осипи: «Сеї ночі замордували в Дашаві польського ксьондза і органісту. Супроти того моя доля як закладника запечатана. Передаю поквітовання на готівку, яке лишило мені військо під час ревізії в Завадові (4-та дивізія), гроші «Каси задаткової». Бідна моя Галя, опікуйтеся нею!»¹⁰ Годину після того родина довідалася, що Остапа розстріляли на території двірця: «У фосі, при штреці, де розходяться поїзди: один – на Львів, другий – на Ходорів»¹¹. Це було на третій день після того, як владу в Стрию захопили поляки. Зі слів родини, ніякого суду над українським діячем не чинили, а, отже, і вини йому ні в чому не висували. Більше того, звістка про вбивство в Дашаві виявилася брехнею. Поховали Остапа Нижанківського без жодної церемонії: поляки дозволили бути присутніми лише сестрам Осипі та Ользі Бачинській і дружині. До процесії приставили жандармів. «На цвинтарі вже чекав о. Матковський. Покропив – і все. Ніхто з нас не плакав. Таку кривду, такий удар, такий біль не вдасться сльозами заспокоїти»¹². Як пише далі Осипа Бобикевич, самі поляки пізніше визнавали, що то було ганьбою: «стратити такого чоловіка», однак на скаргу вдови була відповідь: «Нічого не знаємо». Зеновія Ханас у своїй відкритій лекції до 150-ліття Остапа Нижанківського наводить ще інші факти: на священика вчинили донос, нібито він переховує в Завадові зброю, навіть, скоростріли. Коли ж ні зброї, ні закопаного в городі золота та срібла не знайшли, інкримінували йому те, що він, начебто, готував польовий суд над арештованим поляками. За таке польові суди всіх армій карають на смерть.
Отак обірвалося життя стрийського будителя – національного мученика. Мрію Остапа Нижанківського стати професійним композитором втілив його син Нестор.
Примітки:
¹ Бобикевич О. Твори/Упоряд. М.В.Ващишин. – Львів: Каменяр, 2000. - 214 с. – С.152
² Ханас З. Остап Нижанківський: життєвий шлях, творчість і громадсько-політичне життя» (до 150-річчя з дня народження)//Відкрита лекція у стрийському краєзнавчому музею «Верховина», 2013 р.
³ Молчко У. Публіцистичні нариси Кирила Студинського «Нестор галицької музики – Михайло Вербицький. З нагоди 65-ліття його смерти» та «Остап Нижанківський у моїх спогадах»: навчальний посібник / Уляна Молчко. – Дрогобич: Посвіт, 2018. – 120 с. – С. 69
⁴ ibid., С. 70
⁵ ibid., С. 76
⁶ Див. №5. – С. 94
⁷ Ханас З. Відкрита лекція..., 2013 р.
⁸ Ханас З. Стрийський період легіону УСС// Краєзнавчий вісник музею «Верховина». –Випуск 2: Стрий «Щедрик», 2006. – С. 31
⁹ Бобикевич О. Твори. – Львів: Каменяр, 2000. – С. 173
¹⁰ ibid., С.173
¹¹ ibid., С.174
¹² ibid.